Розвиток пародонта

кового апарату ясен волокнами сприяє її щільному приляганню до зуба і рівномірному розподілу жувального навантаження (мал. 22).

Розподілення сполучнотканинних волокон у пародонті неоднакове на різних поверхнях і рівнях кореня зуба. З присінкового (вестибулярного) та язикового (піднебінного) боків виділяють зубоясенні, зубоперіостальні, зу-бокоміркові та зубогребінцеві групи волокон, пучки яких орієнтовані в різ­ні напрямки (мал. 23, 24).

Зубоясенні волокна починаються з дна ясенної борозни та виходять на­зовні, веретеноподібно вплітаючись у ясна. При цьому частина волокон на­правлена доверху, оминаючи ясенний жолобок, частина — горизонтально, а частина — донизу, у надкоміркову частину ясен.

Мол. 23. Схема циркулярної зв'язки зуба

Зубоперіостальні волокна являють собою потужну групу. Вони почина­ються нижче зубоясенних, ідуть навскісно донизу, оминаючи верхівку ко­міркового відростка, і вплітаються у періост (окістя).

Мал. 24. Волокна крайового пародонта: / — зубоясенні; 2 — зубоперіостальні; 3 — зубокоміркові горизонтальні; 4 — зубо­гребінцеві

20

Розділ і. Анатомія та фізіологія пародонта

Зубокоміркові волокна починаються біля устя комірки або від цемен­ту, ідуть навскісно донизу і прикріплюються до коміркового гребеня.

На контактних поверхнях зуба виділяють зубоясенну, міжзубну та зубо-коміркову групи волокон. Зубоясенні волокна направлені від цементу під ясенною борозною до верхівки міжзубного сосочка, міжзубні — над міжко-мірковою перегородкою з'єднують контактні поверхні розміщених поряд зубів. Пучки волокон при гострокінцевій та куполоподібній перегородці ма­ють горизонтальний напрямок. На поперечних розрізах помітні слабкі пуч­ки колових колагенових волокон.

Волокна циркулярної зв'язки утримують зуб при його нахилі та обер­танні навколо своєї осі. Описано близько ЗО різнонаправлених пучків спо­лучнотканинних волокон (мал. 25, 26).

Важливим з клінічної точки зору анатомічним утворенням є зубоясен-не з'єднання, оскільки в цьому місці ясенний епітелій прикріплюється до твердих тканин зубів і тут починаються перші дистрофічно-запальні зміни (мал. 27). Ясенний епітелій складається з ротового епітелію, епітелію ясен­ної борозни (щілини) та сполучного епітелію, або епітелію прикріплення. Епітелій ясенної борозни є проміжним між ротовим епітелієм і епітелієм прикріплення (мал. 28). У ньому менше шарів клітин, відсутні зроговіння поверхневих епітеліальних клітин і сполучнотканинні сосочки самої плас­тинки. Уперше думку про епітеліальне прикріплення ясен до емалі зубів висловив В. Gottlieb (1921). L. Baume (1953) вважав, що таке прикріплення

Мал. 25. Пучки волокон крайового пародонта: Мал. 26. Зубо-щелепний сегмент:

/ — комірково-ясенні; 2 — циркулярно-ясенні; 1 — пульпа; 2 — дентин; З — цемент;

З — циркулярно-інтердентальні; 4 — циркулярно- 4 — крайовий пародонт; 5 — пухка спо-

верхівкові; J — зубоясенні; 6 — зубоциркулярні; лучна тканина; 6— компактна пластинка;

7 — зубоміжзубні; 8 — перехрещені інтерциркуляр- 7 — губчаста кістка; 8 — верхівковий пе­ ні; 9 — міжциркулярні; 10 — інтерциркулярно-епі- ріодонт теліальні

РОЗВИТОК ПАРОДОНТА

Man. 27. Структура зубоепітеліаль- Мал. 28. Зубоепітеліальне прикріплен-

ного прикріплення: ня. х 100 000 (за Н. Goldman, W. Cohen,

А — ясенна борозна; В — епітеліаль- 1980):

не прикріплення; С — сполучний епі- JE — сполучний епітелій, CEJ — цементо-

телій епітеліальне прикріплення, OSE — коміркова

кістка

має фібрилярну природу: тонофібрили епітеліальних клітин приєднуються до зуба. Однак більшість дослідників уважають, що це прикріплення відбу­вається за рахунок гемідесмосом сполучного епітелію. У разі виникнення патологічного процесу в тканинах пародонта в цьому прикріпленні почи­наються перші дистрофічно-запальні зміни.

Безпосередньо під епітеліальним прикріпленням до зуба у сполучно­тканинній пластинці ясен є невелике скупчення лімфоцитів і макрофагів. Звідси ці клітини можуть мігрувати в ясенну рідину, виконуючи захисну функцію (фагоцитоз мікроорганізмів тощо). У разі зростання інтенсивнос­ті чинників, що ушкоджують пародонт, цей плазмоцитарний інфільтрат мо­же збільшуватися в розмірах. Проте ясна залишаються клінічно без будь-яких проявів запалення.

У ясенній борозні виявляють ясенну рідину, що містить десквамовані епітеліальні клітини, лейкоцити, електроліти, органічні речовини, бактерії та продукти їх метаболізму. Вважають, що вона є транссудатом, і визначаю­чи властивості ясенної рідини, можна судити про стан та властивості тка­нин пародонта.

Розділ і. АНАТОМІЯ ТА ФІЗІОЛОГІЯ ПАРОДОНТА

Періодонт

Періодонт (періодонтальна зв'язка, десмодонт) — являє собою міцну зв'язку, яка виповнює періодонтальну щілину й утримує зуб у кістковій ко­мірці. Ширина періодонтальної щілини неоднакова як у різних групах зу­бів, так і вздовж кореня окремого зуба. Це залежить від багатьох чинників: віку, функціонального навантаження тощо (мал. 29). Ширина періодонта­льної щілини мінімальна в зубі, який ще не прорізався, — 0,006—0,1 мм, після прорізування вона в середньому становить 0,12—0,18 мм. Періодон­тальна щілина найбільш вузька в ділянці середньої третини кореня і розши­рюється в напрямку його верхівки та пришийкової ділянки. Вона завжди ширша з медіального боку зуба, ніж з дистального, що пояснюють тенден­цією зубів зміщуватися в медіальному напрямку.

Зв'язковий апарат зуба виконує опорно-утримувальну, амортизувальну, пропріоцептивну, трофічну та репаративну функції. Періодонт складається зі щільної волокнистої оформленої (зв'язка) та пухкої волокнистої неоформ-леної сполучної тканини, яка заповнює простори між зв'язками. Він ото­чує корені зуба, розміщуючись між цементом і комірковою кісткою вздовж усієї періодонтальної щілини. Топографічно розрізняють маргінальний пе­ріодонт (на межі з яснами) та сам періодонт (у ділянці кореня зуба).

Хід і напрямок волокон періодонта визначається функціональним навантаженням зуба. Зазвичай виділя­ють волокна коміркового гребеня, горизонтальні волок­на, навскісні волокна, апікальні та міжкореневі волокна (мал. 30). Ці волокна складаються з колагену й утворю­ють товсті, відповідним чином орієнтовані, пучки, між якими розміщуються більш тонкі розгалужені пучки, що утворюють тривимірну сітку (мал. 31). Колагеновим волокнам не властива еластичність, тому в періодонті

Мал. 29. Ширина періодонтальної щілини (в мілі­метрах)

Мол. ЗО. Основні групи волокон періо­донта: ВКГ — волокна коміркового гребеня; ГВ — горизонтальні волокна; KB — косі волокна; АВ — апікальні волокна; МКВ — міжкоре­неві волокна; ТВ — транссептальні волокна; ЗЯВ — зубоясенні волокна; КЯВ — комір­ково-ясенні волокна (за В.Л. Виковим, 1996)

РОЗВИТОК ПАРОДОНТА

Мол. 31. Волокна періодонта. * 18 000 Мал. 32. Окситаланові волокна

періодонта. x 300

вони мають дещо хвилеподібний (звивистий) хід, що дозволяє пучкам здов­жуватися при натягуванні внаслідок жувального навантаження. Пучки воло­кон одним кінцем укорінюються в цемент кореня зуба, а іншим — у кістку коміркового відростка. їх термінальні закінчення у цій тканині називають проривними волокнами (шарпеєвими). Між волокнами містяться прошар­ки пухкої сполучної тканини з клітинними елементами, кровоносними та лімфатичними судинами, нервовими рецепторами. Окрім колагенових во­локон, у періодонті є сітка окситаланових волокон.

Окситаланові (недозрілі еластичні) волокна утворюють пучки діамет­ром 0,5—1 мкм і завдовжки до кількох міліметрів (мал. 32). Вони йдуть пара­лельно до кореня зуба і знаходяться поблизу нього або в центральній части­ні періодонтального простору. Проходячи у вертикальному напрямку, вони утворюють навколо кореня тривимірну сітку, що пронизує пучки колагено­вих волокон під прямим кутом. Ці волокна найчисленніші в ділянці ший­ки зуба. Зрілі еластичні волокна в періодонті людини практично відсутні, у невеликій кількості зустрічаються ретикулярні волокна.

Разом із волокнами періодонт містить також і значну кількість основ­ної речовини, яка займає до 65 % об'єму міжклітинної речовини. Основна речовина періодонта подібна до більшості видів сполучної тканини і міс­тить глікозаміноглікани, глюкопротеїди та до 70 % води. Вона являє собою дуже в'язкий гель, завдяки чому може відігравати суттєву роль в амортиза­ції навантажень, що діють на зуб.

Клітини періодонта локалізуються переважно у прошарках пухкої спо­лучної тканини, розміщених між пучками сполучнотканинних волокон (мал. 33, 34). Найбільше їх поблизу комірки та в ділянці верхівки кореня. Найчисленнішу групу клітин складають фібробласти, за рахунок яких утво­рюються основна речовина та колагенові волокна, тканинні базофіли та плазмоцити, які виконують захисну функцію. Поблизу кортикальної плас­тинки комірки знаходяться остеобласти, біля краю періодонта, зверненого

Розділі. АНАТОМІЯ ТА ФІЗІОЛОГІЯ ПАРОДОНТА

Мал. 33. Розміщення основних груп клітин у періодонті:

1-у ділянці епітеліального при­кріплення; 2 — по ходу волокон періодонта; 3 — у періапікаль-ній ділянці

Мал. 34. Схема розміщення волокон та клітин

періодонта: D — дентин зуба; С — цемент зуба; СВ — цемен­тобласти; FIB — фібробласти; ОВ — остеобласти; А — коміркова кістка

Мол. 35. Розміщення остеоблас­тів (1) і цементобластів (2) у пе­ріодонті. *90:

А — коміркова кістка; Б — цемент кореня зуба

Мал. 36. Епітеліальні клітини (острів­ці Маляссе) у періодонті. * 300

до кореня зуба, скупчені цементобласти (мал. 35). Окрім зазначених клі­тин, у періодонті зустрічаються епітеліальні клітини (залишки зубоутворю-вального епітелію епітеліальної кореневої піхви Гертвіга), які мають форму