Р о з д і л 2. Обстеження хворого

гічний стан пацієнта, наявність шкідливих звичок (тютюнопаління тощо), а також схильність до алергійних реакцій (якщо вони є, уточнюють тип реак­ції). Під час обстеження дітей доцільно вияснити в матері про перебіг вагіт­ності, застосування в цей період гормональних та інших медикаментозних препаратів, характер вигодовування дитини, характер дихання дитини тощо.

Останніми роками набуває актуальності обов'язкове визначення наяв­ності в пацієнтів вад серця, ендокардиту, ревматизму та інших подібних за­хворювань, оскільки ці ураження часто виникають на тлі хронічного сеп­сису стоматогенного (одонтогенного, пародонтогенного тощо) походження. В основі їх виникнення важливе значення має бактеріемія, що розвиваєть­ся із первинних септичних вогнищ. Під час лікування будь-яких стомато­логічних захворювань виникає транзиторна бактеріемія, і в разі ураження пародонта у кров потрапляють умовно-патогенні або патогенні (наприклад, при виразковому гінгівіті) мікроорганізми. Лікування таких пацієнтів нада­лі слід проводити у співпраці з терапевтами (кардіологами тощо). Висно­вок лікаря-інтерна обов'язково заносять до амбулаторної картки або історії хвороби пацієнта. Наприклад, у СІЛА лікар-стоматолог законодавчо не має права лікувати такого пацієнта без призначення відповідної антибактеріаль­ної терапії кардіологами.

Відомості, отримані з анамнезу, нерідко мають вирішальне значення для уточнення діагнозу. Слід зазначити, що збирання анамнезу повинно бути активним, тобто лікар повинен цілеспрямовано опитувати хворого, а не пасивно його вислуховувати. На основі даних анамнезу лікар встанов­лює попередній діагноз захворювання, що допомагає ефективніше прово­дити подальше обстеження хворого.

Під час огляду рекомендують дотримуватися певного плану та послі­довності. Звертають увагу на загальний вигляд хворого, вираз обличчя, на­явність патологічних змін на видимій шкірі та м'яких тканинах щелепно-лицевої ділянки, наявність або відсутність асиметрії, стан губ, кутів рота, характер дикції, носового дихання, ступінь відкривання рота тощо.

Після загального огляду зовнішніх відділів щелепно-лицевої ділянки об­стежують присінок порожнини рота, оцінюють стан зубних рядів і пародон­та. Огляд починають з лівої половини нижньої щелепи, потім оглядають її правий бік, праву половину верхньої щелепи і закінчують оглядати ліву по­ловину в ретромолярній ділянці верхньої щелепи. Такої ж тактики дотри­муються під час обстеження оральної поверхні. На кінцевому етапі огляда­ють інші ділянки слизової оболонки порожнини рота (язик, дно, тверде та м'яке піднебіння).

У здорової людини лице симетричне; губи достатньо рухомі, верхня — на 2—3 мм не доходить до різальних країв верхніх передніх зубів; відкри­вання рота, рухи нижньої щелепи вільні; лімфатичні вузли не збільшені,

огляд

Мол. 60. Клінічно незмінені ясна. Ортогнатичний прикус

слизова оболонка рота і ясен блідо-рожевого або рожевого кольору, не кро­воточить; ясна щільно прилягають до зубів. Ясенні сосочки утворюють чіт­ку фестончастість, займають міжзубні проміжки в ділянках шийок зубів. Ясна щільні, безболісні, пародонтальні кишені відсутні, глибина ясенної борозни в межах 0,5—1,0 мм. Поверхня прикріплених ясен у нормі має рів­номірно розміщені незначні підвищення та заглиблення, що надають їй ви­гляду апельсинової шкірки. Зуби щільно прилягають один до одного, завдя­ки контактним пунктам утворюють єдину гнатодинамічну систему, прикус ортогнатичний. Вуздечки верхньої та нижньої губ прикріплені на нормаль­ному рівні (мал. 60). Рухома слизова оболонка яскравіша, іноді на ній про­являється судинний малюнок капілярної сітки.

Потім обстежують щічно-ясенні зв'язки, що знаходяться у стромі пере­хідної складки, висоту їх прикріплення, рухомість, зв'язок з ясенним сосоч­ком. У процесі обстеження вуздечки губ і язика звертають увагу на їх ано­малії, висоту прикріплення, наявність діастеми (мал. 61). Вуздечки можуть прикріплюватися в ділянці перехідної складки, на відстані 1—5 мм від вер­хівки міжзубного сосочка або безпосередньо до його верхівки. В останньо­му випадку натягування губ і напруження вуздечки викликає збліднення або зміщення вільних ясен.

Під час огляду присінка порожнини рота звертають увагу на наявність відбитків зубів на слизовій оболонці, глибину присінка. Для визначення гли­бини вимірюють відстань від краю ясен до його дна градуйованим зондом. Присінок вважається мілким, якщо його глибина менше ніж 5 мм, серед­нім — 8—10 мм, глибоким — більше ніж 10 мм.

Під час безпосереднього обстеження порожнини рота оцінюють стан зубної системи, ступінь рухомості зубів, їх зміщення; наявність місцевих подразників тканин пародонта: зубні відкладення (наліт, бляшки, камінь); неповноцінні пломби, протези, ортодонтичні апарати; зубо-щелепні дефор­мації, аномалії прикусу та окремих зубів, діастеми, високе прикріплення