Розділі. Анатомія та фізіологія пародонта

У періодонті збільшується кількість волокон водночас зі зменшенням кількості клітин та їх мітотичної активності. Спостерігається підвищене від­кладання солей у сполучній тканині періодонта і звапнення його волокон. Знижується рівень кровопостачання періодонта, у судинах наявні склеро­тичні зміни.

Вікові зміни в кістці коміркового відростка щелеп подібні до тих, що відбуваються і в інших кістках скелета. Тут спостерігають розширення кіст-ковомозкових просторів, збільшення товщини кортикальної пластинки, розширення каналів остеонів, заповнення їх жировою тканиною, ґіаліноз, підвищення активності протеолітичних ферментів. Усе це супроводжується виникненням остеопорозу коміркової кістки, підвищенням рівня обмінних процесів та її здатності до регенерації. Зростає активність процесів резорб­ції і знижується швидкість новоутворення кістки (остеобластичної актив­ності), що призводить до її порозності. Стінки комірок втрачають свою гла­деньку поверхню внаслідок відкладення на них кісткової тканини.

Поступове стирання зубів відбувається зі зменшенням висоти горбків жувальних зубів (мал. 59). Ступінь стирання зубів залежить від характеру їжі, твердості зубних тканин, активності жувальних м'язш тощо. Під час сти­рання відбувається зменшення висоти клінічних коронок зубів, тому, не­зважаючи на резорбцію кістки комірки та зменшення довжини укріплено­го у ній кореня, зберігається характерне для клінічно здорового пародонта оптимальне співвідношення висоти коронки і довжини кореня зуба. В осіб зі значним стиранням зубів спостерігають менший рівень резорбції кістки коміркового відростка щелеп.

Розділ 2 _ ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРОГО

Метою обстеження хворого із захворюваннями пародонта є оцінка за­гального стану організму, клінічна характеристика пародонта, виявлення загальних та місцевих етіологічних та патогенетичних чинників, визначен­ня форми, ступеня та характеру перебігу хвороби. Лікар отримує необхід­ний комплекс диференційно-діагностичних показників під час ретельного збирання анамнезу, детального клінічного обстеження, використання ла­бораторних методів та даних обстеження хворого іншими медичними фа­хівцями. Найбільш повна інформація дає змогу правильно діагностувати захворювання, ефективно планувати комплексне лікування та його профі­лактику.

Скарги. Хворі із захворюваннями пародонта зазвичай скаржаться на кровоточивість ясен, що виникає від механічних подразників, свербіж, від­чуття оніміння та печіння в яснах, рідше — на рухомість зубів, біль в яснах, гноєвиділення з пародонтальних кишень. Часто на початкових стадіях за­хворювання має безсимптомний перебіг і хворі не пред'являють скарг. Тому важливо провести ретельну деталізацію скарг і виявити найбільш суттєві.

Анамнез хвороби. Лікар повинен визначити, коли вперше пацієнт помі­тив захворювання, визначити його зв'язок з місцевими подразнювальними чинниками або загальними захворюваннями, можливим застосуванням ме­дикаментозних препаратів, які можуть впливати на тканини пародонта (ци­тостатики, антагоністи кальцію, протиепілептичні засоби тощо). Уточнюють попередні стоматологічні втручання, які можуть мати відношення до ура­ження пародонта. З'ясовують тривалість і динаміку розвитку патологічного процесу, виникнення загострень, проведене лікування та його ефективність. Анамнез життя. Необхідно уточнити паспортні дані, професію хворого, чи мають місце професійні шкідливості, характер харчування, перенесені та наявні захворювання (ендокринні, серцево-судинної системи, травного ка­налу, крові, інфекційні захворювання, особливо СНІД, тощо), психологіч­ний стан хворого, стресові стани, екологічні, соціальні та побутові умови життя, дотримання гігієни порожнини рота тощо. Потрібно з'ясувати мож­ливу спадкову схильність, наявність подібного захворювання в батьків і близьких родичів, можливі спадкові ураження. Важливо з'ясувати частоту застудних захворювань, оскільки це безпосередньо характеризує імуноло-

41