Розділ і. Анатомія та фізіологія пародонта

функції. Завдяки їй здійснюється мінералізація зубів, "дозрівання" емалі після прорізування, підтримується оптимальний склад емалі, відбувається мінералізація вогнищ демінералізації. З іншого боку, такий перенасичений розчин легко призводить до випадання солей кальцію в осад і утворення мінералізованих зубних відкладень.

Серед численних функцій слини, які мають важливе значення у життє­діяльності організму та підтриманні фізіологічного стану тканин порожни­ни рота, слід виділити її захисну функцію. Вона обумовлена різноманітніс­тю властивостей слини. Зокрема, захисна функція також проявляється і в міграції лейкоцитів у порожнину рота. При сформованому постійному при­кусі кількість таких лейкоцитів становить 90—150 в одному мілілітрі змив­ної рідини, 75—85 % з яких життєздатні, зберігають рухомість та функцію фагоцитозу протягом 2—3 год.

Серед складових місцевого імунітету провідну роль відводять секретор­ним імуноглобулінам. До факторів, які забезпечують гуморальний механізм антимікробного захисту, відносять виділення у ротову порожнину секретор­них імуноглобулінів A, G. Слинні залози також виділяють нуклеази, невисо­кі концентрації яких пригнічують активність вірусів. Особливу групу протеаз слини складають калікреїни, які впливають на стан мікроциркуляторного русла та забезпечують збалансований кровотік у капілярах. Бактерицидні властивості слини зумовлені наявністю в ній низки ферментів (лізоцим, лі­паза, РНКаза, ДНКаза тощо). Лізоцим бере участь у захисних реакціях ор­ганізму та процесах регенерації епітелію при ушкодженнях слизової оболо­нки рота. Наявність у ротовій рідині кальцію (1,2 ммоль/л) та фосфатази (3,2 ммоль/л) забезпечують підтримання постійного мінерального складу емалі зуба.

Травна функція слини забезпечується наявністю в ній а-амілази, маль-тази та інших ферментів, завдяки чому ферментація вуглеводів починаєть­ся в порожнині рота під час жування їжі. Слина сприяє формуванню харчо­вої грудки та її проковтуванню.

Склад і властивості ротової рідини значною мірою зумовлені гігієніч­ним станом порожнини рота. Недостатній догляд за порожниною рота при­зводить до збільшення кількості нальоту на зубах, утворення зубних бляшок, підвищення активності низки ферментів, швидкому розмноженню мікро­флори та слугує передумовою виникнення захворювань пародонта.

Функції пародонта обумовлені морфофункціональними особливостями його тканин і складаються з опорно-утримувальної, бар'єрної, трофічної, рефлекторної, пластичної функцій.

Опорно-утримувальну, або амортизувальну, функцію забезпечує увесь ком­плекс тканин пародонта, основну роль виконують колагенові та еластичні волокна періодонта, ясен та кістки коміркового відростка. Вони забезпечу-

Функції пародонта

ють міцне утримування зуба в комірці та чинять опір жувальному тиску. У механізмі амортизації також бере участь рідина та колоїди міжтканинних щілин, вміст кровоносних та лімфатичних судин, що забезпечує рівномір­ний розподіл сили жувального тиску на зубний ряд та комірковий відрос­ток шелеп. Велике значення має наявність гідравлічної подушки з пухкої сполучної тканини, клубочкової сітки кровоносних та лімфатичних судин, а також тканинної рідини.

Бар'єрну функцію забезпечує морфологічна цілісність тканин пародон-та. її визначають властивості епітелію ясен (його здатність до зроговіння), велика кількість колагенових волокон, особливості будови ясенної бороз­ни, наявність клітин ретикулоендотеліального ряду, нейтрофільних грану­лоцитів, тканинних базофілів, плазмоцитів та лімфоцитарних інфільтратів. Вони забезпечують постійний фагоцитоз, сталий вміст ферментів та їх інгі­біторів, роданідів та інших біологічно активних речовин. Сполучний епіте­лій не зазнає зроговіння, проте за рахунок високої мітотичної активності він швидко оновлюється, що дає йому змогу чинити опір бактеріальній ін­вазії. У пластинці сполучної тканини ясен активно накопичуються різні іму-ноглобуліни (IgA, IgE, IgG, IgM). Велике значення мають антибактеріальні властивості ротової рідини через наявність у ній лізоциму, імуноглобулінів, інгібіну тощо. Окрім того, основна речовина сполучної тканини, що є го­ловним складником пародонта, відноситься до гістогематичних бар'єрів, захисна функція яких полягає в охороні внутрішнього середовища клітин і тканин від проникнення в них чужих для організму речовин.

Розгалужена судинна сітка ясен, добра іннервація, висока проникність епітелію забезпечують активну всмоктувальну та видільну функцію ясен. Захисна функція ясен проявляється і в міграції лейкоцитів у ротову ріди­ну, яка відбувається переважно через сосочки ясен (М.А. Ясиновський, 1931). На відміну від інших тканин, ендотелій судинного комплексу паро­донта активує адгезивні молекули, такі як Е-селектин тощо. Унаслідок цьо­го існує постійний потік нейтрофільних гранулоцитів, які покидають су­динне русло і через сполучну тканину і краєвий епітелій переміщуються в напрямку ясенної борозни і самої порожнини рота. Підраховано, що в осіб з клінічно здоровими тканинами пародонта в порожнину рота щохвилини мігрує близько 500 000 лейкоцитів.

Трофічна функція обумовлена широко розвиненою сіткою кровонос­них, лімфатичних судин та нервових закінчень і багато в чому залежить від стану іннервації та процесів мікроциркуляції у тканинах пародонта.

Рефлекторна функція полягає в регулюванні жувального тиску і здійс­нюється завдяки численним нервовим рецепторам, які містяться в паро-донті. Існує досить багато різноманітних рефлексів, які беруть участь у цій регуляції та дають змогу організму адекватно реагувати на характер їжі, повноцінність зубних рядів або патологічні процеси, які виникають у па-родонті.

Пластична функція полягає в постійному відтворенні тканин пародон­та, які зазнають змін під час фізіологічних або патологічних процесів. Во­на забезпечує високу регенеративну здатність тканин пародонта за рахунок

Розділі. АНАТОМІЯ ТА ФІЗІОЛОГІЯ ПАРОДОНТА

Man. S8. Клінічно незмінені тканини пародонта осіб різного віку: А — 12 років. Маргінальні ясна у ділянці шийок зубів перекривають емаль. Б — 25 років. Ясна прикріплені у ділянці емалево-цементного з'єднання. В — 50 років. Незначне оголен­ня шийок зубів. Г — 72 роки. Помірне стирання зубів і оголення шийок унаслідок атрофії

тканин пародонта

діяльності їх клітин: фібробластів, остео- та цементобластів, тканинних ба­зофілів, перицитів тощо. Активно оновлюються такі тканини: сполучний епітелій (швидкість оновлення в 50—100 разів вища, ніж у епітелію ясен); періодонт (у 2—4 рази вище). Певну роль у цих процесах відіграють висо­кий рівень енергетичних обмінних процесів та інтенсивність транскапіляр-ного обміну в судинах мікроциркуляторного русла.

Захворювання пародонта виникають і розвиваються протягом усьо­го життя людини і спостерігаються в дитячому віці, у підлітків та дорос­лих. У цілому відзначається зростання їх поширеності зі збільшенням віку. З іншого боку, в результаті загального старіння організму в тканинах паро­донта також відбуваються подібні зміни.

Знання цих інволютивних змін допомагає в діагностуванні захворю­вань пародонта, дає змогу правильно вирішувати питання їх профілактики та лікування. У різні вікові періоди стан клінічно здорових тканин пародо­нта неоднаковий (мал. 58).

ВІКОВІ ЗМІНИ

Поверхня ясен у молодих людей має сітчастий вигляд унаслідок чер­гування підвищень і заглиблень, які є відображенням розміщення кола­генових волокон пластинки слизової ясен. З віком унаслідок атрофії цих волокон поверхня ясен згладжується. Зменшується висота вільних ясен і відповідно збільшується ширина прикріпленої коміркової частини ясен. При цьому межа переходу слизової оболонки ясен у слизову оболонку пе­рехідної складки зберігається приблизно на тому ж рівні протягом усього життя людини.

Цемент кореня оголюється внаслідок атрофії ясен, а також за відсутнос­ті запалення ясен і утворення пародонтальних кишень. У ділянці верхівки кореня збільшується його товщина (гіперцементоз), у ньому можуть з'явля­тися живильні канальці. У міру атрофії кістки коміркового відростка місця прикріплення епітелію і сполучнотканинних волокон до цементу зміщують­ся в напрямку до верхівки кореня зуба. Висота кісткових стінок комірки зменшується, що порушує співвідношення між довжиною кореня і глиби­ною комірки, а також функціонування самого зуба.

З віком у яснах спостерігається збільшення висоти епітелію внаслідок схильності до гіперкератозу його поверхневих шарів. Одночасно відбува­ється зменшення товщини базального шару за рахунок атрофії клітин та зниження рівня їх мітотичної активності. У клітинах остеоподібного шару відзначається зникнення глікогену. У пластинці слизової оболонки ясен зменшується загальна кількість сполучної тканини і відповідно клітин і між­клітинної речовини. Відзначають зменшення кількості колагену з одночас­ною атрофією його волокон у міжклітиннш речовині. Зменшується кількість функціонуючих капілярів, відбувається звуження їх просвіту та стовщення стінок. Насиченість киснем ясен та інших тканин пародонта знижується, а також послаблюється рівень багатьох процесів обміну речовин. Водночас у слині відбувається зниження загального рівня і активності лізоциму.

Товщина періодонтальної щілини з віком змінюється: вона може як збільшуватися, так і зменшуватися. Збільшення товщини періодонта може спричинити підвищення жувального тиску на ці зуби внаслідок втрати ін­ших зубів. З іншого боку — звуження періодонтальної щілини пов'язують зі зменшенням функціонального навантаження на зуби через втрату зубів-антагоністів. До аналогічного результату призводить зменшення функціональної активності й атрофія жувальних м'язів. Зменшення товщини періодонтальної щі­лини може бути наслідком відкладення в ній цементу (з боку кореня зуба) або кіст­кової тканини комірки. У цілому тов­щина цементу на поверхні кореня зуба в 70 років збільшується порівняно з дитя­чим віком (10—11 років) у 3 рази.

Мол. 59. Зниження висоти горбків жувальних зубів з віком