3.5. Вхід до будівлі чи споруди

Вхід до будівлі, у внутрішнє приміщення або в замкнуту ділянку зовнішнього простору включає акт проникнення крізь вертикальну площину, що відокремлює один простір від іншого, розділяє « тут » і « там » (рис. 3.28).

Ця дія може бути відзначена більш вишуканими способами, ніж просто пробити в стіні отвір. Його можна влаштувати і в уявлюваній площині, позначеній двома підвалинами з верхньою поперечною балкою. У ситуаціях, коли бажана більш візуальна й просторова єдність між двома просторами, досить перепаду в рівнях, щоб поріг, що утворився, визначив перехід з одного місця в інше.

Рис. 3.28. Напрям руху при вході до будівлі

У звичайній ситуації, коли простір захищається стіною, входом служить стінний проріз. Йому можна надати різну форму ― від простого отвору в стіні до архітектурно розробленого та оздобленого порталу (рис. 3.29).

Рис. 3.29. Варіанти входів до будівлі

Незалежно від форми простору, до якого веде вхід, і форми його елементів, вхід найкраще влаштовувати в реальній або уявній площині, перпендикулярній напрямку підходу (рис. 3.30).

За формою входи можна розділити на такі категорії: заглиблений та виступаючий вхід; вхід, що не порушує цілісності стінної поверхні й при бажанні легко маскується. Виступаючий вхід утворює перехідний простір, «декларує» свою функцію, а також утворює критий притулок. Те ж саме можна сказати й про заглиблений вхід, який включає до просторового об’єму споруди частину зовнішнього простору (рис. 3.31).

Входи кожної згаданої категорії можуть мати форму, або подібну із внутрішнім простором, даючи про неї попереднє подання, або контрастну, підкреслюючи тим самим межі й індивідуальність просторового об’єму (рис. 3.32).

Рис. 3.32. Схеми входів до будівель

Що стосується розташування, вхід можна зробити у центрі фронтальної площини споруди або змістити із центра, створивши локальну симетрію щодо прорізу. Розташування прорізу відносно форми внутрішнього простору визначає конфігурацію проходу, а також траєкторію подальших внутрішніх переміщень (рис. 3.33).

Вхід можна візуально підкреслити такими способами:

– понизити, розширити або звузити проріз;

– заглибити або зігнути вхідну частину;

– декоративно оформити проріз.

Рис. 3.33. Варіанти розташування входів

3.6. Конфігурація проходів і проїздів

Всі дороги ― пішохідні, автомобільні, вантажні, службові ― за своєю природою лінійні. І в усіх є початкова точка, з якої ми рухаємося через послідовність просторів до пункту призначення, лінія шляху залежить від способу пересування. Якщо людина йде пішки, вона може повернутися, зупинитися, відпочити за бажанням. Велосипедист, а тим більше автомобіліст, уже не мають у своєму розпорядженні можливості різко змінювати швидкість або напрямок руху. Цікаво, однак, що, хоча автомобілю (або будь-якому іншому транспортному засобу на колесах) в ідеалі потрібна дорога шириною, що відповідає радіусу його розвороту, він може обійтися й проїздом, ширина якого зводиться тільки до його власних розмірів. Пішоходу ж, з його здатністю до несподіваних змін напрямків, потрібен ширший простір, ніж розміри його власного тіла, і більша свобода у виборі траєкторії шляху.

На перехресті або перетині доріг завжди доводиться робити вибір. Довжина й масштаб пересічних доріг можуть допомогти нам розрізнити, які з них головні й відповідно ведуть у більші простори, а які другорядні ― ведуть у менш значні простори. На перетині ідентичних доріг необхідно влаштовувати простір, достатній для того, щоб можна було зупинитися й зорієнтуватися. Форма й масштаб входів і проходів повинні також відбивати функціональні й символічні розходження між, скажемо, приватною власністю або службовим коридором (рис. 3.34).

Характер конфігурації проходу, з одного боку, залежить від організації просторових об’ємів, які він зв’язує, з іншого боку ― він сам впливає на неї. Конфігурація проходу може підкреслювати структуру просторової організації, якщо буде повторювати її малюнок. Або навпаки ― конфігурація проходу може контрас-тувати з формою просторової організації, створюючи візуальний контрапункт. Подумки уявляючи собі повну конфігурацію проходів у будівлі, ми легше будемо орієнтуватися в ній і розуміти її просторову композицію (рис. 3.35).

Рис. 3.35. Характер конфігурації проходу

Конфігурація проходу може бути: лінійна, радіальна, спіральна, решітчаста, сітчаста, змішана.

1. Всі дороги лінійні. Пряма дорога може бути головним елементом, який організовує ряд просторових об’ємів. Вона може бути також криволінійною, сегментально пересікатися з іншими дорогами та мати відгалуження (рис. 3.36).

2 . Радіальна конфігурація складається з лінійних доріг, що мають загальну центральну точку, з якої вони виходять або до якої вони сходяться (рис. 3.37).

3 . Спіральна конфігурація являє собою єдину безперервну дорогу, що, починаючи у центральній точці, обертається навколо неї і постійно віддаляється від неї (рис. 3.38).

4. Решітчаста конфігурація складається із системи взаємоперпендикулярних доріг, які при перетині утворюють регулярні ― квадратні або прямокутні ― просторові інтервали.

5. Сітчаста конфігурація складається з доріг, які зв’язують точки в просторі.

6. У реальному будівництві зазвичай використовуються комбінації з описаних вище конфігурацій. Вузлові точки конфігурацій зв’язані, як правило, із центрами ділової активності. Тут розташовуються входи до різних приміщень, елементи з вертикальними комунікаціями ― сходи, пандуси, ліфти. У цих пунктах визначаються напрямки руху до будівель, а також забезпечується можливість зупинитися, відпочити, зорієнтуватися. Щоб уникнути плутанини, система переміщень у споруді повинна бути влаштована в ієрархічному порядку: проходи й пункти їхнього перетину повинні мати різний масштаб, форму, довжину й розміщення (рис. 3.39).