МОДУЛЬ 2 Технологічні аспекти дозвіллєвої роботи.

ЛЕКЦІЯ 5.

ТЕМА: Системи організації відпочинку молоді та форми проведення дозвілля.

1.Сімейне дозвілля та туристична – краєзнавча діяльність як ефективний засіб організації дозвілля молоді.

2. Сутність позакласної і позашкільної

виховної роботи.

2. Загальне поняття про форми виховання.

4 Характеристика окремих форм виховної роботи.

5 Форми спільної роботи школи і сім'ї.

6. Діяльність дитячих і юнацьких громадських організацій як одна із форм організації дозвілля учнів та студентів.

Література

Грушин Б. Творческий потенциал свободного времени. - М: Профиздат, 1990. - 153 с.

Демченко А. Некоторне проблеми современного развития культурно-досуговой деятельности и народного творчества // Культурно-досуговая деятельность и народное творчество. - М.: ГИВЦ МК. Р.Ф., 1996. - 49 с.

Ерошенков И.Н. Культурно-досуговая деятельность в совре-менньїх условия. - М.: НГИК, 1994. - 69 с.

Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом: курс лекций. - М., 1992. - 163 с.

Красильников ЮД. Методика социально-культурного проек-тирования: Учеб. пособие. - М., 1992. - 162 с.

Культурно-досуговая деятельность: Учеб. нособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М.-М.: МГУК, 1991. - 248 с.

Общественное мнение: методологические рекомендации для проведення социологических опросов / Под. ред. Ж.Т. Тощен-ко. - М., 1989. - 171 с

. Орлова Е.В. Музей и изобразительное искусетво для лю­ дей с ограниченннми возможностями (инвалидов) в Великоб-ритании и США // Культура в современном мире: опьіт, проблемьі, решения. — Науч.-инф. сб. — Вьш.І. — М.: Изд. РГБ, 1996.

Петрова ЗА. Методология и методика социологических ис-следований культурно-досуговой деятельности: Учеб. пособие. -М.: МГИК, 1990.- С. 92 - 108.

Петрусинский В.В. Игрьі - обучение, тренинг, досуг. - М., 1994.

Стрельцов ЮА. Методика воспитательной работьі в клубе. -М.: Просвещение , 1979. - 95 с.

Социальная работа с инвалидами // Социальная работа: теория и практика: Учебн.пособие. — М.: ИН Література

Чижиков В.М. Методическое обеспечение культурно-досуго­вой деятельности. - М., 1991. - 332 с.

1.Головним соціальним інститутом виховання й розвитку осо­бистості в сучасному світі є сім'я, тому її зміцнення є однією з найвищих моральних цінностей суспільства. Сім'я сприяє ви­рішенню багатьох завдань соціального виховання та культур­ного розвитку особистості. її суспільний статус, культурно-освітній рівень посилюють роль морально-психологічних засад у використанні вільного часу. В основі організації та оптимізації сімейного середовища пріоритетну роль відіграє дозвілля. Воно стає необхідною умовою гармонійного розвитку кожного члена сім'ї, позитивного психологічного клімату, зміцнення под­ружніх стосунків, взаєморозуміння між батьками та дітьми. Зба­гачене дозвілля дозволяє кожному в сім'ї бути цікавою особист­істю для своїх близьких, змінювати духовну єдність з ними.

Сімейне дозвілля характеризується сьогодні протилежними тенденціями:

• активними формами проведення дозвілля (туристичні по­дорожі, спортивні розваги, відвідування дозвіллєвих комп­лексів);

• одомашненням дозвілля (читання, спілкування у сімей­ному колі, перегляд відео, спільне ведення домашнього госпо­дарства).

На обсяг та зміст сімейного дозвілля впливають соціально-культурні тенденції, притаманні сучасному суспільству в цілому:

• взаємозв'язок сімейного життя та професійної діяльності батьків обумовлюються зростанням вільного часу та скорочен­ня робочого. Здається, що вільний час може використовуватись для спілкування з дітьми. Однак життя переконує в іншому: за останні роки різко збільшилася професійна активність жінок,постійно зростає кількість сімей, де працюють і батько, і мати;

• для більшості зарубіжних країн характерна низька народ­жуваність. Як правило, сім'ї планують мати одну, рідше — дві, а наявність в сім'ї дитини безпосередньо впливає на кількість ро­бочих годин на тиждень;

- поступово нівелюється роль матері у вихованні дитини та домашньому господарюванні. Сучасна жінка виборює для себе рівні права у всіх сферах життя, в тому числі — й у вихованні дітей. Наприкінці XX ст. у 15 країнах ЄС працювало 78,1% чоловіків та 59,2% жінок. 45,6% жінок професійно активні в Італії, 76,1% - в Данії, 62,2% - у Франції, 74% - у Швеції, 73,9% - у Фінляндії, 67,3% -уВеликобританії, 62,9% -уНімеччині, 62,7% - вАвстрії.

Характер сімейного дозвілля визначається також тією рол­лю, яку відіграють в життєдіяльності сім'ї соціально-культурні чинники (спрямованість культурних інтересів батьків, струк­тура та спільність дозвіллєвих занять, рівень розвитку духовно­го світу дорослих, фінансове становище, стиль життя, інтереси членів сім'ї). Дозвілля сім'ї залежить і від віку подружжя: кожна вікова група, кожен життєвий цикл сім'ї вимагають своїх спе­цифічних форм та методів дозвіллєвої роботи. Молоді сім'ї тя­жіють до масових форм дозвілля, віддаючи перевагу інноваціям, тимчасовому бажанню, моді, стихійності. Молоді сім'ї прагнуть збалансувати індивідуальні та сімейні інтереси. Звичка прово­дити дозвілля відповідно до особистих інтересів, бажання роз­вивати індивідуальні дозвіллєві інтереси, врівноважуються на­родженням спільного сімейного дозвілля. Намагання розмежу­вати сімейне та індивідуальне дозвілля свідчать про загрозу де­стабілізації сімейних стосунків. Передумовою конфліктів у сім'ї можуть бути: споживацький характер домашніх форм дозвілля, обмеження соціальних контактів подружжя відвідуванням близьких та прийомами рідних у себе вдома. Побороти ці нега­тивні тенденції можна, розширюючи сферу соціального спілку­вання молодого подружжя, формуючи культуру дозвілля.

З віком у подружжя виробляється індивідуальний стиль про­ведення дозвілля, на яке впливають професійні, соціальні, ма­теріальні чинники. Дозвілля у цей період характеризується ви­бірковістю, раціоналізмом, врахуванням бажань інших членів сім'ї. Важливим чинником проведення дозвілля є рівень сімей­ного прибутку, від якого залежить обсяг та якість дозвіллєвої діяльності. Сім'ї, які не мають відповідного матеріального за­безпечення, не можуть дозволити собі участі в "дорогих" дозвіллєвих заходах - кінний спорт, відвідування басейнів, тривалі ту­ристичні подорожі, зимові види спорту, відвідання концертів. Тому перевага надається такому дозвіллю, як прогулянки, ри­бальство, перегляд телепередач, відвідання кінотеатрів, бібліо­тек, клубів за інтересами. Основною формою сімейного дозвіл­ля лишається спільне проведення уікендів та відпусток. Масо­вий характер відпочинку на природі пов'язаний з мобільністю населення, автоматизацією і технічним оснащенням побуту, якісним туристичним обслуговуванням.

Важливим напрямом діяльності спеціалістів дозвіллєвої сфе­ри є робота з дітьми. У більшості країн світу права дитини захи­щені законом. Тому сімейне дозвілля спирається на міжнародні акти, декларації про права дитини, а також на законодавчі нор­ми конкретної країни. Значна увага в цих документах надаєть­ся боротьбі з дитячою безпритульністю та злочинністю, з дитя­чою жорсткістю, передбачається проведення відповідних со­ціальних, освітніх, дозвіллєвих, виховних програм для дітей-сиріт, дітей, які погано навчаються, хочуть працювати тощо.

Найбільшої уваги спеціалістів потребують безпритульні діти. Щоночі в США, наприклад, не має притулку близько 100 тисяч дітей. Стан їх здоров'я фахівці вважають небезпечним, життя 186 тисяч осіб - "ненадійним", близько 90% дітлахів заз­нають жорстокості або сексуальних домагань, 53% - майже не відвідують навчальних закладів, а 43% - взагалі не ходять до школи .Автор дослідження, підсумовуючи, підкреслює, що безпритульні діти відстають в соціальному та емоційному роз­витку, страждають від різноманітних залежностей, агресивні, замкнені, мають проблеми із здоров'ям, невиправдані страхи. І знову ж таки, цій групі бракує можливостей для розвитку на­вичок міжособистісного спілкування, що формуються в межах рекреаційних програм.

Щороку в Америці за злочини затримується близько 2 млн. Дітей. У багатьох країнах Європи їх кількість коливається у ме­жах десятків тисяч, однак очевидною є тенденція до зростання. Дитяча злочинність змінила свій характер: вона стала жорсткі­шою, із застосуванням насильницьких дій та актів вандалізму.

Робота з дітьми вимагає вирішення проблем, що виникають у сімейному колі. Тому спеціалісти дозвіллєвої сфери багато зу­силь докладають до роботи з батьками, пропонуючи їм консуль­тування, дозвіллєве обслуговування дітей, різноманітні на­вчальні курси для молодих батьків, художні проекти, гуртки де­коративно-прикладного мистецтва.Слід наголосити на тому, що головним принципом сімей­ного дозвілля є спільна участь у дозвіллєвих заходах батьків та дітей. Тому спроби організувати окремі дозвіллєві заходи для батьків та дітей суперечать самій природі сімейного дозвілля, за­важають взаємозбагаченню та взаємодії між усіма членами сім'ї, хоча центри дозвілля, плануючи дозвіллєві заходи для сімей, по­винні диференціювати сімейне дозвілля за такими категоріями його учасників: спільні заходи для дітей та батьків; заходи для дітей; заходи для дорослих.

Така організація сімейного дозвілля є найдоцільнішою для використання усіх можливих варіантів проведення сім'ями сво­го вільного часу.

Дослідження зарубіжних науковців переконують, що сімей­не виховання безпосередньо впливає на розвиток моральної ідентифікації підлітка, незалежно від особливостей, матеріаль­ного рівня сім'ї та інших чинників. Наприкінці 90-х років аме­риканськими вченими та практиками проводилося національ­не обстеження підростаючого покоління, матері яких 1979 року були у віці від 14 до 21 років. За результатами дослідження вияв­лено, що культурно та духовно багаті сім'ї, в яких доброзичливі стосунки між поколіннями, сприяють формуванню моральної особистості, яка має активну соціальну позицію, володіє навич­ками організації власного вільного часу. Так, американські вчені Йоуніс Дж. та Еітс М. [6] вивчають формування моральної іден­тифікації підлітків. Моральною особистістю науковці вважають таку, що дотримується зразків поведінки, які поглиблюють та захищають добробут інших, відповідаючи при цьому власному "Я". Моральна ідентифікація досліджувалась також зарубіжни­ми вченими Демоном В. та Колбі А., Хартом Д. та Феглеєм С. серед повнолітніх та неповнолітніх осіб .Одержані резуль­тати свідчать, що спільне проведення дозвілля, спільна участь батьків та дітей в соціальній, культурній, рекреаційній діяльності сприяють формуванню у дитини високих моральних якостей та позитивній соціалізації особистості. Приклад батьків, які вміють правильно організувати своє дозвілля, наслідується дітьми у майбутньому дорослому житті. Доведено також, що підлітковий період є найважливішим серед інших вікових періодів життя осо­бистості для розвитку моральних основ людини [6]. Мета дослі­дження полягала у розкритті моральної ідентифікації та оцінці впливу сімейного середовища на процес її формування. Осо­бистість, на думку дослідників, характеризується рисами, які відображають здатність людини індивідуально думати, поводи­тись та відчувати. Людина, здатна володіти своїми емоціями, ефективно взаємодіяти з іншими, схильніша до розвитку висо­коморальної ідентифікації. При цьому американськими вчени­ми підкреслюється взаємозв'язок соціального статусу сім'ї, фор­мування самооцінки підлітка та його моральної ідентифікації. Отож, сімейне середовище, виконуючи пізнавальну та емоцій­ну функції, сприяє насамперед соціалізації підлітка в суспільстві. Теплі, дружні стосунки між батьками й дітьми, проведення ра­зом дозвілля є необхідною умовою для активного розвитку мо­ральності дитини, а їх спільна творча діяльність формує у підро­стаючого покоління відповідальність та високі моральні обов'яз­ки перед суспільством.

Вирішення проблеми поколінь значною мірою залежить і від наявності спільних інтересів у батьків та дітей, від розвитку цих інтересів у години дозвілля. Спільні захоплення допомагають зміцнити взаєморозуміння, зближують. Необхідно вказати й на доцільність формування в сім'ї активної позиції, а не лише спо­живання духовних цінностей. На формування моральності осо­бистості впливає не лише сім'я, але й дозвіллєві установи (клу­би, соціальні служби, рекреаційні агенції, молодіжні організації).

В цьому контексті важливим є досвід роботи центрів сімей­ного дозвілля, що мають у країнах зарубіжжя особливу попу­лярність. Як зразок такої діяльності можна розглянути роботу "Єврейської асоціації молодих чоловіків та жінок на 92-й ву­лиці" , відомої під назвою "Клуб на 92-й вулиці", що була засно­вана 1874 року в США.

Асоціація включає центри поезії, танцю, туризму, мистецтв, здоров'я та спорту, центр музики, центр для батьків, Нью-Йоркський симфонічний оркестр камерної музики. Основною категорією відвідувачів Центру є сім'я, хоча працівники намагаються залучати до індивідуальних та групових зустрічей з музи­кою дітей, підлітків, молодь, дорослих, осіб похилого віку. Центр мистецтв запрошує до своїх студій любителів живопису, графі­ки, кераміки, скульптури, фотографії. Організацію екскурсій, проведення уікендів, походів, туристичних подорожей та рекре­аційних заходів здійснює Туристичний центр. Метою Батьківсь­кого центру є зміцнення стосунків між батьками та дітьми, ви­рішення сімейних проблем і конфліктних ситуацій. Лікар-педі-атр, психолог, педагог, юрист допомагають відвідувачам набути необхідних знань про народження дитини, фізичні вправи, по­долання післяпологової депресії тощо.

Джерелом фінансових коштів таких організацій є членські внески, пожертви від фізичних та юридичних осіб, гранти, над­ходження від Національного фонду мистецтв та Національного гуманітарного фонду.

Центр працює щоденно, крім суботи та національних свят. Робота дозвіллєвого закладу грунтується на принципах добро­вільності та індивідуального вибору занять. "Клуб на 92-й ву­лиці" залучає населення до соціальної, культурної, рекреацій­ної діяльності, кожен відвідувач має великий вибір послуг для задоволення освітніх, культурних та побутових запитів, відоб­ражених у каталозі клубу обсягом більше ста аркушів. Щорічно Центр відвідує близько 300 тисяч осіб. Диференційований підхід в роботі з відвідувачами дозволяє адресувать дозвіллєві послуги не абстрактним, а конкретним родинам, що значно підвищує ефект виховного впливу. Аналогічні дозвіллєві центри діють і в інших містах США (Лас-Вегасі, Брукліні, Лос-Анжелесі).

Досить показовим є досвід роботи центру сімейного дозвілля "Стара ковзанка" (м. Берлін, Німеччина). Цей проект реалізо­вувався за підтримки сімейних клубів, культурних, спортивних, освітніх організацій міста, а також місцевих органів влади. Центр дозвілля відносно молодий - він працює з 1997 року, однак зу­силлями працівників клуб досить швидко став улюбленим місцем проведення вільного часу не лише для дорослих, а й для їх дітей. На думку працівників закладу, "Стара ковзанка" може організувати найрізноманітніші види дозвіллєвої діяльності населення: клієнт може скористатися послугами спортивного, оз­доровчого, освітнього, розважального характеру. Сьогодні на території закладу розмішуються майданчики для катання на ков­занах, роликах, велосипедах, діє кафе, в якому відвідувачі мо­жуть не лише втамувати спрагу чи голод, а й відпочити - дос­відчений організатор вільного часу запропонує взяти участь в ігровій програмі, переглянути самодіяльний концерт чи спек­такль.

Різноманітні дозвіллєві установи намагаються задовольни­ти потреби найвибагливішої сім'ї: у їх програмах передбачають­ся робота консультаційних бюро, материнських груп, проведен­ня психологічних тренінгів, зустрічі із спортивними тренерами й соціальними педагогами, сімейні вечори відпочинку, освітня й навчально-пізнавальна робота (екскурсії, диспути, відвідуван­ня концертів, робота майстерень). Для дітей, які відвідують дозвіллєвий заклад разом з батьками, проводяться уроки етики, музично-літературні та розважальні конкурси, виставки дитя­чого малюнка, відкриваються театри мам та дітей, ігрові кімна­ти, школи естетичного виховання та художні гуртки. Таким чи­ном, зусилля закладу спрямовуються на подолання відчуженості, на розвиток творчої співдружності.

Працівники центру "Стара ковзанка" вважають, що дозвіл­ля є одним із головних формуючих чинників у сфері морально­го, соціального, інтелектуального розвитку особистості, а бай­дикування у вільний час призводить до небажаних наслідків у житті не лише підлітків і молоді, а й людей середнього та похило­го віку [4, С. 24; 6, С. 253].

У перспективі "Старої ковзанки" — відкриття снігової гірки, мережі магазинів і ресторанів, дитячого куточка. На сьогодні го­ловною метою дозвіллєвого центру є створення сприятливих умов для активізації процесів соціальної корекції, взаємовихования, са­мовиховання, забезпечення максимального розвитку здібностей, позитивних рис характеру і звичок.

Сімейні центри постійно поновлюють свої пропозиції та по­слуги: створюються групи для немовлят, оновлюються дитячі програми, проводяться спільні дозвіллєві заходи для дітей і батьків, відкриваються майстер-класи. Суттєву роль відіграють і супутні послуги: кіоски з продажу товарів спортивного й тури­стичного призначення, масажні кабінети, солярії, ясла для ма­люків, камери схову.

Різноманітні види діяльності здійснюються в сімейному комплексі м.Оберхаузен (земля Північна Рейн-Вестфалія, Німеччина), що відкрився 1996 року і розвиває розважальний, спортивний, культурний, торговельний напрями. Клуб "Центр-О" - а саме під такою назвою він відомий серед населення - роз­ташовується на території колишнього сталеварного заводу. Він має мережу магазинів, ресторанів, невеличких кафе-клубів, парк розваг і відпочинку, тематичні сектори ("Оаза Кока-коли", "Бун­те гассе", "Арена", "Променад"), кожен з яких працює за влас­ною дозвіллєвою тематикою. Так, працівники "Арени" зосеред­жені на театральній діяльності; "Променад" забезпечує роботу невеличких ресторанів, що пропонують гостям закладу кухні народів світу, їх звичаї, обряди й традиції за допомогою куль­турних програм; "Бунте гассе" - це місце зустрічі професіоналів та любителів живопису.

Сім'я як соціальний інститут, засіб гуманізації сучасного суспільства, соціалізації особистості вимагає різних педагогіч­них підходів до організації колективного сімейного дозвілля та культурної співтворчості. Тому при організації соціально-куль­турної діяльності сімей фахівцями враховуються різноманітні чинники: тип сім'ї (молода, патріархальна чи матріархальна сім'я, повна чи неповна; маргінальна чи благополучна; міжнац­іональна чи моноетнічна); вікові ознаки сім'ї (молода сім'я, сім'я, яка має дітей, сім'я пенсіонерів); наявність соціально-пе­дагогічних проблем у сім'ї (негативні соціальні зв'язки, дефіцит спілкування батьків і дітей у сім'ї та поза нею, низький рівень інтелектуального, психологічного, культурного, фізичного роз­витку дитини, несформованість культури сімейного дозвілля, соціокультурних цінностей, пріоритетів і традицій в сім'ї); со­ціально-культурний рівень сім'ї (прагнення культурного удос­коналення та саморозвитку, участь батьків у культурному ви­хованні дітей, участь членів сім'ї в діяльності соціально-культурних об'єднань, гуртків, клубів, залучення до різноманітних видів культуротворчості).

Отже, залучаючи сім'ї до участі в дозвіллєвій дяльності, слід сприяти, щоб відпочинок для них був сімейним. Для цього перед розробкою дозвіллєвої програми закладу необхідно проаналізу­вати демографічну ситуацію в регіоні, який обслуговує дозвіллє-ва установа; вивчити склад сімей та можливі зміни (повна чи не­повна сім'я, кількість поколінь, молода бездітна сім'я чи сім'я пенсіонерів, діти яких живуть окремо); виявити мотиви участі сім' і в роботі установи (поглиблення педагогічних знань про вихован­ня дітей, розширення кола знайомств, однодумців, вирішення сімейних проблем, зміцнення стосунків з дітьми, набуття пев­них навичок), проаналізувати культуру дозвілля кожної сім'ї, її інтереси та бажання, традиції проведення вільного часу.

Сімейне дозвілля виконує ряд специфічних функцій, серед яких найважливішими є:

комунікативна, зумовлена багатоаспектністю сімейного спілкування, його постійністю та специфічністю, розширеннямспілкування, виведенням його за межі сім'ї. Дозвіллєві центри,реалізуючи функцію спілкування, надають пріоритет таким фор­мам дозвілля як сімейні дні відпочинку, програма яких передба­чає проведення вільного часу батьків та дітей в одному місці, але за різними сценаріями;

ціннісно-орієнтаційна, спрямована на формування та роз­виток моральних і культурних цінностей, норм та зразків пове­дінки. По суті, сім'я є першою соціальною групою, у межах якоїдитина отримує уявлення про життєві цінності, засвоює основні норми та правила поведінки, зразки взаємовідносин з навко­лишнім світом, вчиться оцінювати життєві процеси та явища;

виховна, ефективність якої визначається відповідним ви­ користанням вільного часу, розвитком культури дозвілля, пра­вильним застосуванням дозвіллєвих форм та засобів;

рекреаційна - як відновлення фізичних, розумових та пси­ хічних сил кожного члена сім'ї.

Досягаються поставлені завдання шляхом залучення батьків та дітей до підготовки й реалізації різноманітних дозвіллєвих заходів: свят, ігрових шоу, казкових спектаклів, творчих конкурсів. Важливим є те, що у процесі дозвіллєвої діяльності батьки і діти пробують себе як організатори, актори, консультанти, активні учасники. Самоцінність дозвіллєвих занять полягає і в тому, що в дозвіллєвій діяльності набувається та усвідомлюється власний досвід дитини, а не просто передається як у навчанні; формуєть­ся життєва позиція, самовизначення людини.

Особливої уваги потребують сім'ї, в яких є діти-інваліди. Наслідки появи дитини-інваліда можуть бути різні: погіршення екології, погане харчування, низький рівень медичного обслу­говування, соціальні проблеми, відсутність підтримки, зневіра у власних силах, несформованість виховного ідеалу та ін. Інвалідність дитини різко змінює буття та поведінку сім'ї, спосіб життя її членів, їх цінності та прагнення, взаємозв'язок із со­ціальними інститутами та навколишнім світом.

Світова співдружність ратифікувала "Конвенцію про права дитини", згідно з якою: "Держави-учасниці поважають і забез­печують всі права, передбачені цією Конвенцією, кожної дити­ни, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискри­мінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров"я і на­родження дитини, її батьків чи законних опікунів чи будь-яких інших обставин". Крім світових засад, формуван­ня дозвіллєвої сфери як чинника реабілітації дітей-інвалідів за­лежить від державної політики, духовних ідеалів суспільства, впливу етнокультурних умов і соціальної поведінки на психо­фізичний і творчий розвиток дітей-інвалідів.

Заданими Всесвітньої організації охорони здоров'я кількість людей з обмеженими соціальними та життєвими функціями ста­новить 10 % населення земної кулі, серед них понад 120 мільйонів — діти та підлітки. В Україні наприкінці 2002 року на­раховувалося понад 2,5 млн. інвалідів, що становить майже 5 % від загальної кількості населення країни, серед них - 143 тисячі Дітей-інвалідів (хоча 1995 року їх було 135 тисяч). Найпошире­нішими причинами дитячої інвалідності є хвороби нервової системи, психічні розлади, вроджені аномалії, травматизм. У зв'яз­ку з постійним збільшенням цієї категорії населення, проблема соціально-культурного обслуговування інвалідів, і передусім дітей, набуває особливого національного значення.

Сучасна концепція дитячої інвалідності заснована на ви­знанні прав дитини з фізичними та розумовими відхиленнями у різних сферах людської життєдіяльності і передбачає не лише профілактику інвалідності, а й реабілітацію здоров'я дитини, створення безбар'єрного архітектурного середовища, забезпе­чення нормальних умов життя, соціального захисту та розвитку особистості.

Дозвіллєва реабілітація дітей-інвалідів сприяє відновленню їх здоров'я та поверненню до активного життя за допомогою відповідних дозвіллєвих форм та засобів. Безперечно, медична реабілітація є головною ланкою у системі загальної реабілітації дітей-інвалідів. Однак, лише комплексна реабілітація передба­чає поєднання та використання потужних можливостей рекре-алогії, педагогіки, психології, дозвілля, культурології, вона за­безпечить максимальне відновлення фізичного здоров'я дітей-інвалідів, їх психологічну та соціальну адаптацію, моральний та духовний розвиток. Дозвіллєва реабілітація дітей-інвалідів має враховувати особистісні, психологічні, медичні, соціально-пе-дагогічні чинники. В роботі дозвіллєвих закладів з дітьми-інва-лідами слід більше проводити ігрових програм, розважальних конкурсів, пізнавальних акцій.

Наприклад, бібліотеки, шо спеціально працюють з цією ка­тегорією населення, відіграють роль інформаційного, дозвіллє-вого, культурно-просвітнього центру і сприяють розвитку різно­манітних життєво важливих навичок та знань, підвищують са­мооцінку особистості, можливості її творчого самовираження, активної участі дітей-інвалідів в соціально-культурному житті суспільства. Виконуючи культурну, просвітницьку, інформа­ційну, соціальну функції, бібліотека створює умови для задово­лення та розвитку освітніх, комунікативних, пізнавальних, ху­дожніх, літературних здібностей, формує інформаційну куль­туру дитини з обмеженими фізичними можливостями.

Організовуючи дозвілля дитини в клубах, гуртках, різнома­нітних об'єднаннях, бібліотека допомагає дітям-інвалідам на­бувати навичок просторової орієнтації, самообслуговування, пізнавати навколишній світ, адаптуватися до нього. Бібліотека, як міський соціально-культурний центр, надає допомогу не лише дітям-інвалідам, а й їх рідним, систематично організову­ючи навчання, семінари, конференції, консультації, підтриму­ючи зв'язки з іншими соціокультурними установами, реабіліта­ційними та медичними закладами, громадськими організація­ми, культурно-мистецькими об'єднаннями.

Отже, дозвіллєва сфера позитивно впливає на особистість дитини, дозволяє відчути себе повноцінною людиною, сприяє успішній соціалізації. Участь дитини-інваліда у різноманітних гуртках, спортивних клубах, арт-проектах, мистецьких конкур­сах є основою самоствердження для багатьох дітей-інвалідів. Популярними є такі форми: тренінгові проекти, соціальні про­грами, диспути, лекції, консультації спеціалістів, а також захо­ди, шо проводяться дозвіллєвими закладами для дітей-інвалідів, або для дітей з розумовими вадами. Освітні програми традицій­них навчальних закладів є досить складними, частіше - недо­ступними. Головного значення набуває оволодіння нагальни­ми і життєво необхідними знаннями, навичками самообслуго­вування, опанування просторово-часової орієнтації, етики по­ведінки, змістовним відпочинком.

Соціальний статус та рівень життя більшості сімей з дітьми -інвалідами негативно позначається на батьках дитини. Загаль­на нестабільність, невпевненість у майбутньому, загроза безро­біття, вимушені перерви в роботі, пов'язані з доглядом за хво­рою дитиною, породжують цілий комплекс проблем соціально-психологічного характеру, внутріособистісні та міжособистісні конфлікти. Особливо це позначається на тих батьках, які мають високий освітній рівень, бажають задовольнити свої професійні інтереси, кар'єрні потреби, самоствердитися.

Дозвіллєві форми роботи допомагають дорослим, які мають Дітей-інвалідів, позбавитись розгубленості, розпачу, відчуття провини, страхів, образ, перейти до активної поведінки, до вирішення проблем, спілкуватися з однодумцями, сім'ями, які ма­ють такі ж труднощі, відчути перспективність розвитку та соціа­лізації дитини. Доцільним є проведення дозвіллєвих заходів і для батьків. Щоб підвищити рівень медичних знань, зняти психо­логічний стрес, налагодити доброзичливу атмосферу в сім'ї, про­водяться бесіди, лекції, практичні заняття, консультації, творчі заходи, сімейні свята. Дозвіллєва діяльність допомагає й дитині, яку досить часто батьки намагаються оберігати від будь-якого негативного впливу навколишнього світу, гальмуючи цим роз­виток дитячої активності, впевненості та самостійності, поглиб­люючи соціальну та психічну інвалідність дитини.

Досить часто фінансові та побутові проблеми ускладнюють­ся низьким рівнем культури дорослих, відсутністю необхідних психолого-педагогічних знань та навичок догляду за дитиною-інвалідом, невмінням спілкуватися з нею; постійним почуттям тривоги, власного безсилля, відчаю та безнадії. Проаналізував­ши зарубіжний досвід, можна назвати такі важливі засоби подо­лання проблемної ситуації: сприяння відкритості таких сімей для суспільства, що усуне, насамперед, просторову обмеженість дітей-інвалідів; створення та розповсюдження у засобах масової інформації спеціальних програм (освітнього, розважального, розвиваючого, історичного характеру) для цієї категорії населен­ня; поєднання зусиль соціальних, медичних, культурно-до-звіллєвих закладів для задоволення духовних потреб таких сімей, систематична організація освітніх та дозвіллєвих заходів; налагодження консультаційної діяльності для батьків, родичів, осіб, які доглядають за дитиною-інвалідом.

В умовах різкого зростання дитячої інвалідності, погіршен­ня самопочуття підлітків та молоді, необхідне цілеспрямоване вивчення специфіки дозвіллєвої роботи з такими дітьми. Досить часто дитина-інвалід, не спроможна реалізувати себе в на­вчальній діяльності, буденному житті, спілкуванні з людьми, їй легше самореалізуватися у дозвіллі. Про творчі досягнення дітей-інвалідів свідчать міжнародні виставки творів глухих худож­ників, фестивалі мистецтва інвалідів, виставки центрів народ­ної творчості. Дозвілля позитивно впливає на особистість дйтини, сприяє її успішній соціалізації, а участь дитини-інваліда у різноманітних гуртках, спортивних секціях, арт-проектах, мис­тецьких конкурсах, є основою особистісного самоствердження.

Україна сьогодні ще не готова до вирішення проблем дітей-інвалідів. Несприйняття хворої дитини, надмірне співчуття ото­чуючих призводять лише до розвитку дитячої агресії, роздрату­вання, жорстокості, атрофії моральних якостей. Вітчизняна пси­хологія і педагогіка не створили моделі батьківської поведінки у вихованні та освіті дітей-інвалідів, суттєвими є проблеми в організації їх дозвілля.

Отже, сімейні дозвіллєві центри є поліфункціональними та багатопрофільними закладами, здатними вирішувати соціаль­но-педагогічні, психологічні, виховні проблеми сучасної сім'ї; створити умови для змістовного виховного, розвиваючого соц-іокультурного середовища.

Зважаючи на зростання негативних тенденцій в українсь­ких родинах (розлучення, неповні та "проблемні" сім'ї, знижен­ня народжуваності, невикористання педагогічного потенціалу сім'ї, нівелювання сімейних цінностей, сімейні злочини), слід глибше вивчати зарубіжний досвід організації сімейного дозвіл­ля, удосконалення системи виховного впливу на сім'ю.

Важливим напрямом діяльності професійних спеціалістів дозвіллєвої сфери є робота з сім'єю та дітьми. Сімейне дозвілля розвиває психолого-педагогічну культуру батьків, культуру спілкування, навчає дорослих організовувати дитяче дозвілля, а при потребі — коригувати його, відроджує традиції спільного проведення часу, урізноманітнює сімейний відпочинок.

Сімейне дозвілля сприяє гармонійному розвитку кожного члена сім'ї, підтримує позитивний психологічний клімат, зміцнює подружні стосунки, налагоджує взаєморозуміння між батьками та дітьми. Повноцінне дозвілля дозволяє кожному члену сім'ї бути цікавою особистістю для своїх близьких, розвивати духовну єдність з ними.

Головним принципом сімейного дозвілля є спільна участь у ньому батьків та дітей. Його диференціюють за такими катего­ріями: спільні заходи для дітей та батьків, заходи для дітей, захо­ди для дорослих. При цьому враховуються: тип сім'ї, її вікові оз­наки, наявні соціально-педагогічні проблеми, соціально-куль­турний рівень.

Сімейне дозвілля виконує ряд специфічних функцій, зо­крема, комунікативну, ціннісно-орієнтаційну, виховну, рекре­аційну. Особливої уваги вимагають сім'ї, в яких є діти-інваліди. Сучасна концепція дитячої інвалідності заснована на визнанні прав дитини з фізичними та розумовими відхиленнями у різних сферах людської життєдіяльності і передбачає не лише профілак­тику інвалідності, а й реабілітацію здоров'я дитини, створення безбар'єрного архітектурного середовища, забезпечення нор­мальних умов життя, соціального захисту та розвитку особис­тості.

Дозвіллєва сфера позитивно впливає на особистість дитини, дозволяє відчути себе повноцінною людиною, сприяє успішній соціалізації. Участь дитини-інваліда в різноманітних гуртках, спортивних клубах, арт-проектах, мистецьких конкурсах є ос­новою самоствердження для багатьох дітей-інвалідів.

Пріоритетними напрямами дозвіллєвих закладів у роботі з сім'ями є: допомога молодим сім'ям, консультації фахівців, культурно-просвітня, комунікативна, рекреаційна діяльність.

Використання дозвіллєвої сфери як чинника реабілітації дітей-інвалідів залежить від державної політики, духовних іде­алів суспільства, впливу етнокультурних умов і соціального ото­чення на психофізичний та творчий розвиток дітей-інвалідів.

Головною метою сімейних центрів дозвілля є створення сприятливих умов для активізації процесів соціальної корекції, взаємовихования, самовиховання, забезпечення максимально­го розвитку здібностей, позитивних рис характеру і звичок.

1. Звичайно, основною формою як навчальної, так і виховної роботи в школі є урок. Виховний потенціал мають і інші форми навчальних занять. Але ними не обмежується уся різноманітність форм організації виховної роботи в школі. Невід'ємною частиною педагогічного процесу є позаурочна, тобто позакласна і позашкільна робота, яка виступає логічним продовженням урочної і має свої специфічні форми організації. Характерною ознакою позаурочної роботи є її добровільність. Школяр сам обирає зміст, напрям, форму позаурочної роботи, позашкільний заклад, керуючись своїми інтересами, прагненнями, можливостями. Правда, це не виключає педагогічного спрямування цих інтересів і прагнень, вивчення можливостей учнів педагогами та батьками у процесі позакласної та позашкільної роботи.Позакласною називається здійснювана в позаурочний час і спрямована на задоволення інтересів і запитів учнів різноманітна освітня і виховна робота, організована колективом школи. Сюди відноситься не лише та робота, що проводиться в шкільному приміщенні, а й за її межами.Позашкільна робота - це різноманітна позаурочна робота, здійснювана позашкільними навчально-виховними закладами, культурно-освітніми установами, молодіжними та громадськими об'єднаннями за місцем проживання, різними організаціями¹. Позашкільні заклади працюють у тісному контакті зі школами, спільно вирішують багато питань.Відповідно до Державної національної програми "Освіта" ("Україна, XXI ст.") "позакласна і позашкільна робота спрямована на забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації, здобуття дітьми та юнацтвом додаткових знань, умінь, навичок за інтересами, інтелектуальний і духовний розвиток, підготовку їх до активної професійної і громадської діяльності".¹Основними завданнями позакласної і позашкільної роботи є створення умов для всебічного розвитку школярів, стимулювання їх творчого самовдосконалення, розвиток комунікативних здібностей та соціальної зрілості, формування національної самосвідомості, пізнавальної активності, культури, естетичних смаків, організація змістовного дозвілля².Зміст та методи позакласної і позашкільної роботи аналогічні змісту й методам виховної роботи взагалі. Вони описані при викладанні попередніх тем, а із специфічними формами виховної роботи школи познайомимось далі. Форми роботи позашкільних закладів багато в чому схожі на форми роботи школи і не є предметом спеціального обговорення в даному посібнику

.3. Форма виховання - це є зовнішній вираз узгодженої діяльності вихователя і вихованців, яка сприяє реалізації мети і завдань виховання.Форми виховання (виховної роботи) можна поділити на загальні і спеціальні.Загальні форми виховання (форми організації виховання) відповідно до структури спілкування вихователя з вихованцем поділяють на масові, групові та індивідуальні.Масова (колективна, фронтальна) робота характе­ризується епізодичністю кожного заходу і значною кількістю учасників. Групова - тривалістю, постійністю і визначеністю складу учасників, плановістю. Індивідуальна - це самостійна робота школяра над собою (вона переходить у самови­ховання). Інколи виділяють ще парну виховну роботу -роботу вихователя із конкретним вихованцем, хоч в практиці виховної роботи парна форма часто зливається з індивіду­альною. Такий поділ форм взагалі дещо умовний. Шкільний захід є масовою формою, але готувати його можуть члени певного гуртка чи обрана рада справи (тобто, групи учнів), при цьому можливі і індивідуальні завдання і робота пар "вихователь — окремий учень".Спеціальні форми виховання (форми проведення виховної роботи) включають як урок, так і позаурочні форми: класна година, колективна творча справа, бесіда, диспут тощо. Вони дуже різноманітні і кількість їх невпинно зростає. Шукаючи шляхів поліпшення позакласної роботи, педагоги проявляють творчість, винаходять нові і вдосконалюють старі форми роботи.

4.Для задоволення інтересів і запитів школярів розвитку їх творчих здібностей, формування практичних умінь і навичок у школах та закладах позашкільної освіти організовують гуртки. Гурток — самодіяльне об'єднання учнів, які займаються поглибленим вивченням питань науки, літератури, мистецтва, фізкультури. Найбільш поширені предметні гуртки, а також краєзнавчі, технічні, юних натуралістів, виразного читання і драматизації, хорові і музичні, фізкультурні, шахові та шашкові тощо. Гуртки створюються на основі самодіяльності учнів під керівництвом учителів або спеціалістів, запрошених до школи чи позашкільного закладу. Заняття гуртків проводяться в позаурочний час (1-4 рази на місяць) за орієнтовними програмами.Гуртки можуть об'єднуватись у клуби або клуби можуть утворюватись як самостійні самодіяльні організації учнів (переважно старших класів) для задоволення інтересів школярів. Інколи подібна діяльність організовується у формі товариств. У зміст діяльності клубів і товариств входить обговорення літературних творів, рефератів і доповідей, відвідання виставок, влаштування зустрічей з ученими, діячами культури, виконання під їхнім керівництвом певних досліджень, участь в олімпіадах і конкурсах. Деякі клуби (товариства) мають свій статут. Порівняно з гуртками клуби (товариства) — більш складна форма самодіяльності учнів. Клуби можуть створюватися також і в позашкільних закладах за місцем проживання школярів.Основною формою позакласної роботи класного керівника є класна година. Це година спілкування класного керівника з вихованцями, інтегрована форма виховної роботи, яка органічно поєднує форми і методи як пізнавальної, так і практичної діяльності. Під час класної години можна використати і лекцію, і розповідь, і бесіду, і дискусію, обговорювати важливі справи, аналізувати життя класу, і організовувати екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, різні види практичної діяльності школярів.Класну годину педагог готує заздалегідь, продумує мету, зміст, визначає структуру, створює певний настрій, готується не тільки сам, а й включає у підготовку школярів. Важливо, щоб класні години, які переважно проводяться 3-4 рази на місяць, були систематизовані за темами. Перша класна година повинна бути незвичайною, щоб зміст і форма її проведення запам'яталися учням. А далі доцільно враховувати такі напрями: -людина і її стосунки;

• наука і пізнання;

• прекрасне в мистецтві, в людині;

• держава і право;

• дотримання гігієнічних норм;

• психологічна, морально-етична, екологічна тематика;

• огляди періодичних видань та ін

• Структура класної години включає 3 частини: вступна, основна і заключна. Вступна частина має на меті створення відповідного настрою, мотивацію на діяльність. Зміст основної частини визначається темою, метою і завданнями класної години. Заключна частина — висновки, зроблені класним керівником разом із учнями. Добре, коли вона містить пропозиції школярів щодо поліпшення роботи класного колективу.

Класна година може проводитись не тільки в класі, а й за його межами. Конспект класної години складається вчителем за такою орієнтовною схемою: тема, мета, обладнання, місце проведення, учасники; вступ, основна частина, висновки.

Колективна творча справа - це також інтегрована форма виховної роботи, форма організації колективної творчої діяльності школярів, яка передбачає активну участь учнів у плануванні, організації та аналізі роботи, основаної на ініціативі та самодіяльності вихованців. Метою колективної творчої справи є формування товариських стосунків у колективі, розвиток взаємодопомоги, формування уміння діяти спільно, враховуючи інтереси і прагнення товаришів, виявляти самостійність у прийнятті рішень і їх виконанні. За змістом колективні творчі справи можуть бути різнома­нітними (відповідно до напрямів виховної роботи), включатиігри і розваги. Для молодого вчителя важливо оволодіти технологією колективної творчої діяльності, яка відома в літературі як методика І.П.Іванова¹. Колективна творча справа (КТС) організовується, як правило, в шість етапів:

1. попередня робота вихователя з колективом - захоплен­ ня радісною перспективою цікавої і потрібної справи;

2. колективне планування — створення мікрогруп для вироблення пропозицій, обговорення їх спочатку в мікрогрупах, а потім на загальних зборах колективу;

3. підготовка КТС - для керівництва підготовчою роботою обирається рада справи - представницький орган, куди входять представники кожної мікрогрупи і старші організатори, — яка конкретизує план роботи, здійснює контроль за ходом підготовки і проведення справи, обмін досвідом, регулюючу функцію;

4. проведення КТС — тут реалізується план, робота йде в залежності від змісту справи;

5. колективне підведення підсумків - обговорення результатів КТС, вияснення позитивного досвіду і недоліків, висловлення побажань на майбутнє;

6. післядія - роздуми педагога щодо ефективності і доцільності конкретної справи, правильності педаго­ гічної позиції, аналіз методичних підходів і рішень.

Часто у позакласній роботі використовується така поліфункціональна форма як бесіда. Бесіду може проводити сам вчитель або спеціально запрошена особа. У бесіді як формі роботи використовуються різні методи (розповідь, бесіда, дискусія, роз'яснення, демонстрація, ілюстрація тощо). Вчитель інколи розповідає про факт, що вразив його. В.О.Сухомлинський вважав, що "бесіда - це тільки умовна назва. Насправді тут немає бесіди: учні чують слово педагога. І не треба ні в якому разі спонукати їх: ану, розкажіть, що ви думаєте... Потік особистих думок про навколишній світ і насамперед про самого себе — ось що треба викликати зрештою своєю виховною бесідою"². Бесіду, яка має на меті діалог з дітьми, можна поділити на певні етапи:

1. обгрунтування теми, актуалізація уваги учнів з метою підготовки їх до обговорення життєво важливої події, факту, явища, морального вчинку, ситуації;

2. пропозиція учням матеріалу для обговорення;

3. діалог з дітьми, який можна вести методом бесіди або дискусії, використовуючи репродукції, слайди, фраг­ менти музичних творів;

4. підведення підсумків.¹

Особливу трудність для вчителя складає проведення індивідуальної бесіди з учнем. Дуже часто її доводиться проводити в екстремальній ситуації (коли учень скоїв якийсь проступок), тому важливо не піддаватися негативним емоціям і провести розмову з учнем після паузи, під час якої обдумати варіанти своєї поведінки і можливі реакції вихованця. Індивідуальні бесіди можуть носити і плановий характер, проектувати їх треба виходячи із цілей виховання і особливостей особистості вихованця. У процесі бесіди з учнем важливо намагатися зрозуміти мотиви його поведінки і діяльності, не перебивати його зауваженнями, виявляти інтерес до його думок. Тоді бесіда буде успішною.

Для обговорення дискусійних питань найдоцільнішою є форма диспуту. Диспут - це зіткнення різних, інколи протилежних точок зору. Диспут не вимагає закінчених рішень. Він вчить школярів захищати свої погляди, спростовувати інші думки. Призначення диспуту - створювати основу для творчих пошуків і самостійних рішень. Диспут використовується переважно у роботі із старшокласниками, які мають певний життєвий досвід, навички спілкування, уміння коректно вести суперечку. Підготовка до диспуту починається з вибору теми. Тема повинна бути актуальною і містити суперечність у своєму формулюванні: "Що значить бути сучасним?", "З чого починається зрілість?", "Уміти жити — що це означає?" На обговорення можуть виноситись кілька запитань на тему диспуту, але не більше п'яти.

Проведення диспуту вимагає ретельної підготовки протягом 1-2 тижнів: складання яскравого, привабливого оголошення з питаннями для дискусії, підготовка гасел, плакатів з правилами поведінки під час диспуту, крилатих виразів, читання рекомендованої літератури, вибір ведучого (чи ведучих), попереднє опитування.

Починає диспут ведучий, який показує актуальність обраної теми, вказує на існування різних думок з приводу сформульованих питань. Ведучим має бути людина, добре обізнана з проблем >ч>, яка має життєвий досвід, досвід ведення дискусії, кі _;>истується повагою школярів.

Правила ведення диспуту можуть бути такими:

1. Перш, ніж сперечатися, подумай, що хочеш сказати.

2. Говори просто і ясно, логічно і послідовно.

3. Аргументуй свою думку. Кращі докази - факти і логіка.

4. Уважно слухай інших, поважай їх.

5. Май мужність визнати правильність думки опонента. На завершальному талі диспуту ведучий робить резюме:

підсумовує погляди на проблему, що обговорювалась, висловлює свій погляд, який грунтується на теоретичних положеннях, думках видатних чи авторитетних людей, типових прикладах, показує нові дискусійні проблеми, що виникли в ході диспуту. З підлітками, які вчаться вести дискусію, доцільно -використовувати таку ігрову форму як "Капелюшна дискусія". "Капелюшна дискусія" - це колективна творча справа, спрямована на формування уміння спілкуватися, ставити запитання, відповідати на них, відстоювати свою точку зору і т.п. Попередня робота організаторів полягає у визначенні кількох тем для дискусії, критеріїв і техніки оцінки її учасників. Критеріями оцінювання можуть бути лаконічність, переконливість, повага до опонента, оптимізм, кмітливість, дотепність. Оцінювати можна так: правильна відповідь — 2 бали, правильна, але не повна відповідь - 1 бал, доповнення відповіді іншої команди — 1 бал. Учасники гри розподіляються на групи по 8-10 чоловік (2-3 групи). Всі разом обирають 2-3 теми дискусії, записують їх на папірцях, скручують і кладуть у капелюх. Кожна група обирає собі тему з капелюха і до неї придумує 4-5 запитань, які так само записує на папірцях, що їх кидає в капелюх. Варіанти гри:

а) всі питання перемішуються і всі команди відповідають на витягнене питання;

б) кожна команда складає папірці із запитаннями до свого капелюха і пропонує супротивникам витягнути один з них і дати відповідь.

Виграє та команда, яка набере більшу кількість балів за відведений час (не більше 1,5 год.).

Цікава образна форма ознайомлення школярів з новинами суспільного і шкільного життя — усний журнал. Це серія коротких виступів (сторінок журналу) про різні сторони життя, пов'язані тематично, або на різні теми. Виступи супроводжуються ілюстраціями. Сторінка може містити як усні повідомлення, так і театральні мініатюри, вікторини, гуморески. При підготовці усного журналу клас ділиться на мікрогрупи, які й готують відповідні сторінки. Загальний зміст обговорюється на зборі, тут же обирається і рада журналу (редакційна колегія), яка складає план журналу, придумує назву, обдумує вступ тощо. Можливі теми і жанри сторінок журналу: інформаційна, героїчна, сатирична, спортивна, казкова, гумористична, "Чому?", "Що? Де? Коли?", "Наші друзі" тощо.

У практиці виховання існує ще одна, схожа форма, яка носить назву "Жива газета". На відміну від журналу газета має бути більш динамічною, гостріше реагувати на основні події в житті колективу. Мета "Живої газети" допомагати членам колективу правильно оцінювати позитивні та негативні сторони свого життя, розвивати спілкування. Матеріалом для випусків "Живої газети" може служити позитивний досвід свого колективу чи інших колективів, який заслуговує на поширення; радісні події в житті колективу і в оточуючому житті; неприємності і конфлікти, пропозиції щодо їх подолання; плани розвитку колективу. Для оформлення матеріалу використовують найрізноманіт­ніші засоби і прийоми: сценки, репортажі, інтерв'ю, "живі картинки", дружні жарти, загадки, епіграми, пісні.

Міцно увійшли в практику навчально-виховної роботи школи конференції. Вони вчать школярів вдумливо читати, аналізувати теоретичні проблеми, ясно висловлювати і переконливо аргументувати свої думки, чітко визначати своє ставлення до тієї чи іншої моральної проблеми чи літературного твору. Конференції розрізняють теоретичні (тематичні) і читацькі, хоч цей поділ є досить умовним. При проведенні теоретичних конференцій використовується і наукова, і науково-популярна література, і художня. Читацька конференція може бути також тематичною.

Конференції формують читацькі інтереси школярів, естетичні смаки, уміння працювати з літературою. Останніми роками має місце зниження інтересу школярів до читання, тому важливим є уміле, цікаве проведення конференцій, не тільки з доповідями учнів, а й з обговоренням висловлених поглядів, позицій, з дискусією, полемікою, суперечкою, спільними висновками.

Методика колективної творчої діяльності пропонує ще один різновид конференції — прес-конференцію. Прес-конференція — це творча справа, організована як рольова гра — бесіда членів певної делегації з представниками засобів масової інформації (мас-медіа). Виховне значення її - обмін знаннями, розвиток спілкування, формування таких якостей, як творча фантазія, кмітливість, організація розумової діяльності, почуття гумору, вироблення свого ставлення до різних сторін громадського життя. На прес-конференцію можна запрошувати: дипломатів, політиків, учених, письменників, мандрівників, героїв літературних творів, історичних діячів тощо. Учасники гри колективно, вирішують, з ким буде проводитись зустріч, вибирають ведучого, виділяють бажаючих бути у складі делегації. Інші учасники стають представниками преси. Делегати розподіляють між собою ролі, обирають керівника делегації, знайомляться із запропонованою літературою. Кожний із журналістів теж вибирає собі роль - стає представником реальної чи вигаданої газети або радіокомпанії. Іноземна преса може мати своїх "перекладачів". Кожен журналіст продумує наперед кілька запитань до запрошених, питання можуть виникнути і по ходу прес-конференції. Успіх прес-конференції залежить і від ведучого, який повинен оголосити про початок, надавати слово, уміло вставити репліку, коректно закінчити прес-конференцію.

Поряд з цим широко використовуються зустрічі учнів з цікавими людьми — учасниками бойових дій, ветеранами, представниками різних професій. Ефекту вони досягають тоді, коли учні самі запрошують цікавих для себе людей, коли мають нагоду з'ясувати важливі для себе запитання, розширити свій світогляд. Якщо підліткам цікаво послухати розповіді старших про незвичайні пригоди, то старшо­класники під час таких зустрічей аналізують, коригують шляхи свого життєвого і професійного самовизначення.

Інколи зустрічі з цікавими людьми — з спеціалістами доцільно проводити під час екскурсій. Екскурсія — форма виховної роботи,яка використовується для розширення учнівського кругозору за межами школи. Від навчальної екскурсії подібна екскурсія відрізняється, перш за все, тим, що вона на передбачена навчальною програмою з того чи іншого предмета, а планується класним керівником, вчителем, педагогічним колективом і має пізнавальну, розвивальну та виховну мету. Екскурсія - форма пізнання світу. Екскурсійними об'єктами є пам'ятні місця (пам'ятники, площі, вулиці, міста чи села), природні чи виробничі об'єкти, експозиції музеїв, виставок, галерей тощо. Ефективність екскурсії великою мірою залежить від уміння екскурсовода враховувати особливості учнівської аудиторії.

Вихід за межі школи можна здійснювати у формі прогулянки, яка дає можливість учням відпочити і розважитись на свіжому повітрі. Старші учні надають перевагу туристським походам, які сприяють фізичному розвитку, умінню спілкуватися з природою, долати певні труднощі, перевіряти себе у нестандартних ситуаціях. Велике значення у виховній роботі мають подорожі школярів за різними туристськими маршрутами, які проводяться за допомогою транспорту (автобуса, поїзда, теплоходу) або передбачають поєднання використання транспортних засобів з пішими переходами.

На жаль, під час навчального року не завжди є можливість подорожувати, тому можна використовувати таку форму як заочна подорож. її можна проводити як у класі, так і з кількома класами. Теми можуть бути найрізноманітнішими: "Наше місто (село)", "По рідній країні", "Навколо світу", "Подорож у світ природи (мистецтва)", "Подорож на машині часу" і т.п. Тема і маршрут, час проведення заочної подорожі обирається колективно на зустрічі учасників подорожі (чи їх представників). Тут же складаються команди, які разом з ведучими організовують штаб подорожі. Кожна команда готується самостійно. Тільки капітани і ведучі збираються час від часу для обговорення ходу підготовчої роботи. У заочній подорожі, як і в справжній, мають бути несподіванки, відкриття, сюрпризи. Команди можуть побудувати свої виступи у формі радіорепортажу, телепрограми, прес-конференції тощо, використати у виступах пісні, вірші, музику, світлові ефекти.

Такий виховний захід можна поєднати з іншою популяр­ною формою роботи - вечором. Вечір - це комплексна форма виховної роботи, яка здебільшого присвячується певній темі і складається з двох частин: офіційної або урочистої (збори, доповіді, повідомлення, зустріч, колективна творча справа) і художньої (концерт, конкурси, вистава або дискотека). Для дітей молодшого шкільного віку влаштовується ранок.

Яскравою і емоційною формою позакласної роботи, розрахованої на велику кількість учнів, є учнівське свято, новорічне, свято першого дзвоника, свято останнього дзвоника, свято праці тощо. Воно може включати різні заходи: вечори і ранки, спортивні змагання, бесіди і зустрічі, виставки учнівських робіт, колективні ігри, турніри, вікторини, масові розваги. Деякі з цих заходів можуть відбуватись одночасно в різних місцях. Іноді учнівське свято може тривати кілька днів. Особливе поширення дістали предметні тижні: математичний, іноземної мови та ін. Протягом тижня у різних класах відбуваються різні заходи пізнавального спрямування: вікторини, турніри кмітливих, конкурси знатоків, громадський огляд знань, предметні вечори тощо.

Колективна пізнавальна діяльність може здійснюватись у найрізноманітніших формах. Деякі з них застосовуються не лише в позаурочній роботі, а й безпосередньо на уроках.

Аукціон знань має на меті розширення кругозору учнів, розвиток їхніх пізнавальних інтересів, пам'яті, логічного мислення, швидкості реакції, а також згуртування колективу, набуття досвіду колективної діяльності. Для його проведення клас розбивається на мікрогрупи (5-7 чоловік). Обирається штаб аукціону, куди входить по одному представникові від кожної мікрогрупи. Виготовляється 2-3 великих предмети (лоти) із деяких наперед визначених областей знань (техніка, наука, мистецтво, спорт і т.п.), які виставляються на аукціон. Придбати ці предмети можна в обмін на знання про них. Для проведення аукціону вибирається ведучий, його помічники (для підрахування балів). Реквізити: гонг, молоток, дошка і крейда, стіл для демонстрування лотів. Предмет виставляється на "продаж". Встановлюється ціна (в балах). Всі мікрогрупи по черзі одержують одну хвилину для викладення інформації про предмет. Ведучий оцінює всі відповіді в балах, помічник записує кількість одержаних кожною групою балів на дошці. Коли одна з груп набирає встановлене число лів, роголошується проданою. Група, яка купила предмет протягом 1 хвилини, готується і демонструє творчий "комісійний збір" (пісню, сценку, живу картину). Лише тоді річ видається групі. Тоді на продаж виставляється інший предмет.

Брейнстормінг ("мозковий штурм") сприяє формуванню уміння колективно розв'язувати проблему, висловлювати, підхоплювати, розвивати ідеї, розвитку мислення, швидкості реакції, вчить бути тактовним, коректним, уважним до товаришів. Для проведення гри обирається ведучий. Учасники діляться на дві групи: група генерації ідей, група оцінки. На обдумування ідей дається 3-5 хв., на висловлення 1-3 хв. У грі забороняється будь-яка критика запропонованих ідей, ідей необхідно висловлювати якомога більше, заохо­чуються будь-які ідеї, навіть "дивні", на перший погляд, вітається їх розвиток, поліпшення і комбінування. Важливою умовою гри є створення невимушеної обстановки: група генерації вільно обговорює проблему, висловлює свої думки і пропозиції щодо її розв'язання, не думаючи про грамотність і можливість втілення ідей. Група оцінки відбирає серед висловлених думок найбільш цікаві і перспективні, діючи при цьому коректно у ставленні до товаришів та висловленні ними ідей. Потім групи міняються місцями і починається новий раунд гри. "Мозковий штурм" застосовується і в дорослому житті, коли необхідно знайти розв'язок складної проблеми зусиллями кількох вчених. Елементи брейн-стормінгу можна побачити в деяких телевізійних іграх.

Громадський огляд знань передбачає виявлення загального рівня знань з певного предмета усіх учнів школи, класу, групи класів, яке проводиться громадським журі. Журі складається із групи 5-7 учнів старших класів і 1-2 вчителів-предметників. Якщо громадський огляд знань відбувається в класі, то вчитель, який веде предмет, що виноситься на огляд, де входить до складу журі. Підготовка до громадського огляду знань протікає 2-3 тижні. Вчитель складає перелік запитань, задач, практичних робіт учнів, які учні можуть виконувати спеціально створеними групами (4-6 чол.) на чолі з консультантом. Громадський огляд знань має відбуватись у піднесеній урочистій обстановці. Ведучим може бути вчитель, який викладає предмет у класі. Учні сідають на місця (можна групами), для журі ставиться спеціальний стіл (столи). Після урочистого відкриття огляду головою журі ведучий вчитель знайомить із завданнями огляду (аналогічними тим, які давались у підготовчий період). Частина учнів виконують роботу на дошці, частина— за окремими столами, частина відповідає усно. Може бути дана невелика фронтальна робота (тест, диктант) на 5 хвилин з тим, щоб журі встигло перевірити роботи до кінця огляду. В залежності від віку учнів громадський огляд знань може тривати 45-60 хвилин. Коли програма вичерпана, журі дає оцінку кожному учаснику, враховуючи виконання усіх видів робіт, доповнення і поправки. Можна вивести середній бал — рівень знань класу. Громадський огляд знань впливає на формування в учнів відповідального ставлення до навчання, зацікавленості пізнавальною діяльністю всіх учнів, виховання почуття колективізму, взаємодопомоги.

У процесі позакласної виховної роботи педагог значну увагу приділяє моральному вихованню школярів. При цьому вагу має не тільки і не стільки просвітницька діяльність, скільки перетворення моральних знань у переконання, почуття і вчинки. Ефективність морального виховання зростає в разі опори його на народну мораль, традиції, звичаї, обряди, які містять у собі моральні цінності (ідеали, ідеї, погляди, норми поведінки), збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу. Крім етичних бесід, диспутів на тему моралі варто застосо­вувати такі форми роботи як уроки культури поведінки, школа етикету, турнір ввічливих, етичний театр, які передбачають включення учнів в різні ситуації спілкування.

Уроки культури поведінки дозволяють застосувати комплекс форм і методів, що сприяють активізації ціннісно-орієнтаційної діяльності школярів: аналіз ситуацій мораль­ного змісту, твори-мініатюри, казки етичного змісту, притчі, частушки, елементи бесіди і дискусії.

Орієнтовна тематика таких уроків.

V—VI класи

Про доброту та уважність Про товариськість. Про чесність і скромність. Ми йдемо в театр (кіно). Ми йдемо в гості тощо.

УП-УШ класи

Про культуру мовлення.

Про впертість і наполегливість.

Культура поведінки в громадських місцях.

Доброзичливість і принциповість.

Посієш звичку - пожнеш характер.

IX—XI класи

Про зовнішність і духовну красу.

Культура спілкування.

Порядна людина - яка вона?

Коханням дорожити вмійте.

Як поліпшити свій характер?

Школа етикету - рольова гра, що передбачає імітацію ситуацій спілкування, розвиває спостережливість, оцінку і самооцінку учнів у ставленні до норм культури поведінки і спілкування молоді в різних ситуаціях, формує навички дотримання норм, згуртовує колектив. Для її проведення учні діляться на мікроколективи, вибирають ведучого. Кожна мікрогрупа підбирає ситуації для демонстрації (це можна робити як заздалегідь, так і експромтом). Цікаво, коли одна група демонструє зав'язку ситуації, а розв'язання пропонує здійснити іншим групам або коли розігруються сценки-контрасти, які демонструють норми і їх порушення. Ведучий відзначає переможців, шукає можливість для заохочення всіх учасників. Орієнтовні ситуації для імітації: як учні вітаються один з одним, з дорослими, як вступають з ними у суперечку, як хлопці знайомляться з дівчатами, як запрошують до танцю, як розмовляють по телефону. Добре, коли ситуації непередбачені. Турнір ввічливих — рольова гра, що має на меті розвиток у школярів навичок культури поведінки. Всі учасники діляться на 2 команди. Обирають капітана команди, назву, девіз. Кожен тур змагання має свій профіль культури спілкування. Ситуації для обговорення і демонстрації бажано підбирати різні (з парою учасників, з групою, з усією командою), їх може пропонувати ведучий, а також ними можуть обмінюватись команди. Журі нараховує бали і визначає переможців.

Етичний театр призначений розвивати моральні почуття учнів, їхнє етичне мислення, сприяти накопленню етичних

уявлень. Він передбачає постановку спектаклів чи уривків п'єс, композиції етичного спрямування, де зображаються складні життєві ситуації, поведінка людей, які зіткнулись із складними моральними проблемами.

З метою морального виховання школярів можна викорис­тати і колективний день народження - свято відзначення дня народження відразу кількох однокласників. Воно може проводитись кілька разів на рік. Має на меті розвиток спілкування школярів у невимушеній обстановці, встанов­лення дружньої атмосфери в класі. Для організації свята треба обрати ведучого, поділити клас на мікрогрупи, органі­зувати підготовку приміщення, солодкий стіл, подарунки іменинникам, оригінальні привітання, спільні ігри, розваги, продумати музичний супровід.

У позакласні роботі формуються громадянські якості школярів: любов до Вітчизни, свого народу, його традицій, відданість національній ідеї, готовність захищати свою землю, працювати на користь держави. Українознавчі заходи громадянської наповненості можна умовно поділити на суспільно корисні, трудові, пізнавально-розвивальні, художньо-естетичні, розважальні, військово-спортивні¹. Для виховання громадянськості використовуються як традиційні форми (бесіда, диспут, екскурсія, зустріч), так і специфічні: всеукраїнський рух "Моя земля — земля моїх батьків" (за такими напрямами: "Рідна мова — пісня солов'їна", "Мій край - моя історія жива", "Роде наш красний; роде наш прекрасний", "Струни серця", "Кришталеві джерела"), експедиції: "Сто чудес світу", "Краса і біль України", "Козацькими стежками", "Пам'ять втрачених сіл" та ін., а також окремі акції, які передбачають конкретні практичні суспільно корисні справи школярів ("Діти за врятування Землі", "Толока" і т.п.). Формами активного прилучення школярів до народної духовності є Малі академії народних мистецтв (МАНМ), Клуби народної творчості, народні університети мистецтв. У тих школах, де вони створюються, діти розвивають свої здібності в різних видах мистецтв під керівництвом досвідчених і відомих народних майстрів, художників, літераторів тощо. Школярі беруть активну участь у святах рідної мови, фестивалях дитячої народної творчості, ярмарках народних промислів і ремесел. Різні форми і методи позакласної роботи використовуються педагогами, щоб розкрити такі орієнтовні народознавчі проблеми:

• наш родовід

• легенди нашого краю

• українські вечорниці

• українське весілля

• мати - берегиня роду

• символ України та інші.

Ніколи з порядку денного виховної роботи не сходило формування працьовитості. Традиційні форми трудового виховання: табори праці і відпочинку, учнівські виробничі бригади, гуртки технічної творчості, виробничі екскурсії, бесіди і зустрічі з людьми різних професій доповнюються новими сучасними формами.

Трудова атака - форма організації трудової діяльності школярів, що має на меті швидке виправлення усіх недоліків, помічених навколо, які можна швидко усунути власними силами. Це дрібний ремонт і прибирання приміщення, прикрашення класної кімнати до свята, виготовлення нескладних виробів. "Атака" здійснюється швидко, протягом 1-2 год. Важливо чітко розподілити обов'язки і забезпечити школярів необхідним обладнанням, матеріалами та інструментами.

Трудовий десант — форма організації трудової діяльності школярів за межами школи: допомога певному виробничому колективу, людям похилого віку, дітям-дошкільникам та ін.

Для того, щоб учні могли продемонструвати свої уміння, виявити і розвинути здібності, використовують ще й інші форми роботи.

Турнір умільців - колективна гра - змагання між мікрогрупами в класі або між класами, метою якої є демонстрація трудових умінь школярів. Клас ділиться на 2-3 команди. Ведучий пропонує їм ряд завдань, для виконання яких необхідні вміння шити, вишивати, працювати ножем і ножицями, молотком і пилкою тощо. Журі підводить підсумки кожного туру змагань і всього турніру.

Виставка (ярмарка) учнівських виробів може бути приурочена до певного свята чи бути самостійним заходом,метою якого є демонстрація трудових умінь школярів. Добре, коли вироби демонструють їх автори, коментуючи усно або показуючи практично способи виготовлення тих чи інших виробів. Виготовлення цінників сприяє виробленню у школярів уміння об'єктивно оцінити результати своєї праці. Можна подбати про рекламу.

Серед шкільних свят завжди користувалось популярністю свято праці - комплексний масовий виховний захід, найчастіше приурочений до закінчення збору урожаю. Тут може бути і виставка, і випечений школярами каравай, і нагороди найкращим трудівникам, і концерт або вистава, або вікторини і цікаві завдання.

Для школярів, які цікавляться проблемою вибору професії, доцільно використати таку форму роботи як захист професії. Це колективна творча справа, в якій беруть участь мікрогрупи; і кожна з них готується захищати вибрану нею професію: показує її історію, можливості, позитивні сторони, шляхи оволодіння нею, продумує, як відстояти переваги "своєї" професії, використавши літературні твори, художнє оформлення, музичні записи.

Можна запропонувати також рольову гру профорієнтацій­ного характеру "місто веселих майстрів". Веселі майстри -це знатоки своєї справи, ентузіасти, мрійники, умільці. "Місто веселих майстрів" - співдружність багатьох закладів, які працюють і передають своє мистецтво жителям і гостям міста. Координує роботу "міська рада", куди входять представники всіх груп (спеціалісти різного профілю) та дорослі. Майстрами можуть бути будівельники і архітектори, які збудували місто, дизайнери і художники, які зробили його привабливим, вчителі і вихователі, лікарі і медсестри, кулінари і швеї, артисти, журналісти, які ведуть репортаж з "вулиць міста" - вулиці педагогічної, медичної, юридичної, бізнесової та ін. Заклади, які перебувають на відповідних вулицях, звітують про роботу, демонструючи перспективи розвитку "міста", міська рада оцінює її.

Невичерпні можливості має позакласна робота для здійснення естетичного виховання. Формування в учнів здатності повноцінного сприймання і правильного розуміння прекрасного в мистецтві і дійсності, високої естетичної культури, художньо-естетичних смаків, понять, почуттів у різноманітних формах художньо-естетичної діяльності. Це позакласні заняття з музики чи образотворчого мистецтва в гуртках, студіях, заняття у колективах художньої само­діяльності, у театральних студіях, кіно і фотогуртках і клубах, дитячих кінотеатрах і театрах ляльок. Народознавчу спрямованість мають такі форми естетичного виховання як ярмарки народних промислів і ремесел, фестивалі дитячої народної творчості, свята рідної мови. Великою популярністю у школярів користуються турніри і конкурси: інсценованої казки, знатоків поезії, гумору і сатири, виступи команд КВК. Для знатоків поезії можна запропонувати такі конкурси.

Конкурс поетичних почуттів. Всі учасники одержують завдання знайти вірші, в яких яскраво відображені почуття любові, суму, радощів, співчуття тощо. Команди чи індивідуальні виконавці по черзі декламують ці вірші, а журі оцінює конкурсантів.

Конкурс поетичних жанрів. Для конкурсу ведучий відбирає вірші різних жанрів (елегію, сонет, баладу, епіграму і т.п.). Бажано, щоб вірші були короткими (можна зачитувати фрагменти деяких віршів). Під час змагання ведучий читає вірші, а всі учасники (індивідуально чи командами) на заготовлених заздалегідь бланках з номерами віршів (або першими рядками) вказують жанр кожної поезії. Журі збирає заповнені бланки і визначає переможців.

Конкурс поетів. Ведучий підбирає кілька віршів (краще відомих поетів), читає їх і пропонує визначити автора. Журі визначає команду, яка перемогла, чи окремих гравців.

Конкурс буриме (складання віршів за римованими заготовками) має на меті розвиток творчих здібностей учасників змагання. Ведучий підбирає кілька рим-заготовок для віршів різного Схилю (героїчного, ліричного, сатиричного тощо) і пропонує командам за 10-15 хв. експромтом скласти вірші заданого стилю на задані закінчення-рими. Журі визначає переможців.

Не вимагає спеціальної підготовки така форма роботи як концерт-блискавка. Його готують за короткий час (не більше ЗО хвилин). Програму концерту можна скласти радою капітанів, розбившись на команди, а можна запропонувати кілька жанрів (вокал, декламація, танець, сценка, жива картинка, оригінальний жанр тощо), записавши їх на зворотньому боці ромашки. Кожна команда відриває одну пелюстку і готує номер відповідно жанру, зазначеному на цій пелюстці.

На дозвіллі можна запропонувати школярам гру "Кільцівка пісень". Всі учасники діляться на команди і по черзі виконують пісні на тему, запропоновану ведучим (або обрану колективно учасниками гри).

Для активного відпочинку школярів та зміцнення їхнього здоров'я важливо залучати їх до різноманітної спортивно-оздоровчої діяльності, яка сприяє розв'язанню завдань фізичного виховання. Фізкультурні гуртки та секції, ігри та змагання, екскурсії та туристські походи, спортивні свята і спартакіади формують у школярів спритність, мужність, силу, наполегливість та інші якості. Найдоцільніше вибирати такі форми організації спортивної діяльності, які б дозволяли комплексно вирішувати завдання фізичного, розумового, морального, естетичного, громадянського виховання: шкільні спартакіади, змагання з різних видів спорту, в тому числі, народних, з козацьких єдиноборств, козацькі забави, естафети національних ігор. Такі змагання як "Тато, мама і я — спортивна сім'я" дають можливість залучити батьків до спортивних занять школярів.

Існування значної кількості форм позаурочної виховної роботи в школі не зупиняє творчого вчителя, і педагогічна практика народжує нові цікаві форми, демонструючи невичерпність творчого потенціалу педагогів.

4 5. Педагогічне керівництво родинно-шкільним вихованням дітей має здійснюватись у найбільш ефективних формах спільної діяльності сім'ї та школи. Найпоширенішою формою спільної діяльності сім'ї та школи є батьківські збори. Загальношкільні та класні батьківські збори скликають і проводять батьки, а дирекція школи та класні керівники беруть участь у їх підготовці та проведенні. Батьківські збори мають бути тематичними, наприклад: "Підготовка дітей до школи в сім'ї", "Морально-етичне виховання дітей в сім'ї", "Як допомогти дитині вчитися", "Наукова організація праці школяра" (1-4 кл.); "Проблеми спілкування батьків і дітей", "Художньо-естетичне виховання дітей", "Як подолати труднощі у навчанні" (5-9 кл.); "Формування цінностей загально-людської моралі", "Інтереси та захоплення дітей", "Права та обов'язки громадянина України" (9-11 кл.).

Загальношкільні батьківські збори (конференція) збираються 1-2 рази на рік, класні батьківські збори 4-5 разів на рік. У період між зборами функціонує батьківський комітет (загальношкільний або класний). Зміст роботи батьківського комітету визначається завданнями діяльності загальноосвітньої школи та конкретними умовами її функціонування. Батьківський комітет обирається загальношкільними батьківськими зборами (або зборами класу) на початку навчального року терміном на один навчальний рік. Із складу комітету обирається голова та секретар. На засіданнях батьківського комітету розглядаються питання навчально-виховної та фінансово-господарської діяльності школи (класу), а також розробляються заходи по збереженню та зміцненню здоров'я дітей. Члени загально-шкільного батьківського комітету беруть участь у засіданнях педагогічних рад школи, спільно вирішують проблеми життєдіяльності школярів.

Ефективною формою педагогічного керівництва родинно-шкільним вихованням є обладнання тематичних куточків для батьків відповідно до теми батьківських зборів. У них доцільно вміщувати пам'ятки для батьків, наприклад "Умови успішного виховання дітей в сім'ї", "Батьківський авторитет", "Ти і твої товариші", "Правила поведінки у громадських місцях", "Трудове виховання дітей у сім'ї" та інші. В куточку для батьків можуть бути вміщені тексти педагогічних задач, зошит батьківських порад, етичний словник. До зборів також готуються виставки дитячих виробів, малюнків, "сімейна скринька" (з досвіду виховання у сім'ї), родинні альбоми, тематичні газети "Тато, мама і я -дружна, бережлива сім'я", "Говорять професії батьків", "Як ми відпочиваємо" та ін.

Важливою формою координації зусиль сім'ї та школи є зв'язок із батькам через щоденники. Діяльність школи і родини має бути спрямована на ліквідацію відчуження між сім'єю, школою та вихованцем. Слушне зауваження "щоденник - не книга скарг" застерігає педагогів від захоплення записами-скаргами у щоденниках. Позитивний вплив на забезпечення гармонії родинно-шкільних відносин мають схвальні записи про хороші вчинки дітей, їх успіхи тощо.

Доцільними є також такі форми спільної діяльності сім'ї та школи у вихованні дітей як батьківський лекторій, "університет молодих батьків", конференції, усні журнали, прес-конференції, вечори запитань та відповідей (зустрічі з представниками охорони здоров'я, культури, правових органів), аукціон ідей сімейної педагогіки, народна світлиця (використання народних ідей, традицій у родинному вихованні).

Добре себе зарекомендували такі форми, як дні відкритих дверей у школі, обладнання папок-пересувок для батьків; "батьківський ринг" (вирішення родинних ситуацій, педагогічних задач), ознайомлення батьків з літературою, "альбом-естафета" (досвід родинного виховання), а також ознайомлення із умовами розвитку та виховання дітей у сім'ї (відвідування дітей вдома), "рада довіри" (індивідуальні бесіди з батьками та членами родини з проблем виховання дітей).

Спільна діяльність сім'ї та школи має бути максимально зосереджена на організацію життєдіяльності дітей саме у позаурочний час, враховуючи соціально-матеріальні умови сьогодення. У цьому плані важливими формами є залучення батьків до підготовки та проведення позаурочних заходів, колективних творчих справ, спільних, родинних, календарних, народних, обрядових свят "Сімейний вогник", "Мамина пісня", "Захоплення нашої сім'ї", "Бабусина казка" та інші.

Варіативність форм діяльності сім'ї та школи має бути спрямована на особистісно зорієнтоване виховання, формування громадянина України, носія національних цінностей, загальнолюдських надбань.

Запитання і завдання для самостійної роботи

1. У чому виявляється суттєва різниця між навчальною і позаурочною роботою?

2. Які основні завдання позакласної та позашкільної роботи?

3. Як можна класифікувати форми виховання?

4. Проаналізуйте свій учнівський досвід. Які форми виховної роботи переважали у школі, де ви навчалися?

5. Під час педагогічної практики з'ясуйте, які форми позаурочної роботи використовуються учителями, класними керівниками, педагогічними колективами.

1. Підготуйте конспект виховного заходу і проведіть його у прикріпленому класі.

6. Підготуйте конспект виступу на батьківських зборах у прикріпленому класі.

7. Розробіть анкету для батьків з метою виявлення їхньої позиції з питань сімейного виховання.

Література для самоосвіти

1. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття") // Освіта. - 1993. - Грудень. - Спецвипуск. - С.7.

2. Закон України "Про загальну середню освіту" // Освіта України. - 23 червня 1999 року.

3. Закон України "Про позашкільну освіту" (проект) // Освіта України. - № 40. - 29 вересня 1999 року. - С.8-9.

4. Іванов І.П. Виховувати колективістів // Педагогічний пошук. - К.: Рад. школа, 1988. - С.336-406.

5. Иванов И.П. Знциклопедия коллективньїх творческих дел. - М., 1989. - 218 с.

6. Ігнатенко П.Р. та ін. Виховання громадянина. - Київ, 1997. - С.148-164.

7. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. — К.: Вища школа, 1997. - С. 108-109.

8. Концепція національного виховання // Рідна школа. - 1995. - №6. - с.22-23.

9. Концепція "Школа нової генерації - українська національна школа-родина" // Освіта. - 1996. - 14 серпня.

10. Положення про батьківський комітет загальноосвітньої школи // 36. наказів та інструкцій МО України № 22. - 1986. - Листопад. - С.3-7.

11. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // Вибр. тв.: в 5 т. - К., 1976. - Т.2. - С.649-650.

12. Щуркова Н.Е., Финданцевич Н.С. Классньш час и его организация. - М.: Просвещение, 1981. - С.13-21.

6. Дитячі та юнацькі самодіяльні організації, що створюються на доброві­льній основі, сприяють організації дозвілля дітей, формуванню в них грома­дянських почуттів, моральних поглядів і естетичних смаків, забезпечують можливості для розвитку здібностей і талантів.

Скаутизм як виховна система. Зараз у світі нараховується понад 16 млн. скаутів у 131 країні. Більше 250 млн. осіб пройшли через скаутські ор­ганізації за час їхнього існування.

Загальновизнаним "батьком" скаутизму вважається англійський полков­ник Роберт Баден-Пауел.

Існуючи поза формальними освітніми і виховними системами, скаутизм є молодіжним рухом у сфері організації дозвілля дітей, підлітків і юнацтва, що ставить перед собою виховні й освітні цілі. Головна мета руху скаутів, як це визначено в офіційних документах,- "внести вклад у розвиток молодих лю­дей, у розкриття повною мірою їх фізичного, інтелектуального, соціального і духовного потенціалу, як індивідуумів, відповідальних громадян і членів своїх місцевих, національних та інтернаціональних співтовариств".

Досягнення цілей скаутського руху грунтується на певних принципах: це обов'язок перед Богом, обов'язок перед іншими людьми, обов'язок перед самим собою.

Викликають інтерес виховні засоби, що використовуються скаутизмом: самовиховання лі допомогою клятви і закону; виховання дпом, робота в малих групах, прогресивні стимулюючі програми. Всі елементи цієї системи знаходяться в тісному взаємозв'язку, утворюють нерозривне ціле.

1. Виховний зміст клятви і закону полягає у добровільному виборі моло­дою людиною певної моделі поведінки, що базується на конкретних етичних принципах. "Я буду чесно виконувати свої обов'язки перед Богом, країною ілюдьми, діяти згідно із законом скаутів - допомагати людям, бути фізично сильним, розумово розвиненим, морально стійким...",- дає клятву кожний,хто бажає стати скаутом.

Закон скаутів визначає основні моральні якості, що повинні бути властиві кожному з них, як-от: '"скаут - надійний, вірний, корисний, дружній, шляхе­тний, добрий, слухняний, бадьорий, економний, сміливий, охайний, релігій­ний". Девіз скаутів запозичений у середньовічних лицарів: "Будь готовий!" -готовий виконати свій обов'язок. Гасло скаутів: "Роби добру справу щодня". У посібниках дається перелік конкретних справ, що можуть вважатися доб­рими, а не просто морально обов'язковими для кожної нормальної людини. До них належать порятунок життя людей із ризиком для свого власного, ро­боти під час повеней, надання допомоги в боротьбі з літніми пожежами, ро­бота в патрулі з охорони навколишнього середовища, а також більш прості форми турботи про людей (допомога дитині при переході вулиці, розчищен­ня дороги від завалу, прибирання битого скла з дороги, виконання доручень для хворого, надання першої допомоги і т.д.).

2. Другим важливим елементом виховної системи скаутизму є так зване виховання ділом, в основі якого лежить ідея Баден-Пауела про те, що"хлопчик завжди віддає перевагу роботі, а не навчанню". Головне в житті скаута не навчання за підручниками і слухання лекцій, а спостереження,експеримент, наочна демонстрація, активна участь у конкретних справах.

3. Третій складовий елемент — робота малих груп. Оптимальною малою групою в скаутських організаціях вважається патруль чисельністю 6-8 осіб. Тривалий характер взаємин, ідентифікація всіх членів групи з її метою, гли-боке знання інших членів, взаємна повага і симпатія в поєднанні з почуттям свободи і розкутості, опосередкованість соціального контролю,- усе це, на думку лідерів скаутизму, створює ідеальну атмосферу для становлення мо­лодої людини, розвитку в неї почуття відповідальності, навичок самоконт­ролю, організаторських здібностей і дисциплінованості.

Названі елементи виховної системи знаходять своє конкретне втілення в програмі скаутів.

По-перше, вона визначає конкретні етапи (ступені) гармонійного розвит­ку молодої людини. Досягається це, зокрема, системою тестів, відзнак, спе­ціальних програмам з різноманітних видів діяльності скаутів із переліком тих знань, умінь і навичок, що заплановано досягнути.

По-друге, програма будується з урахуванням інтересів самих дітей, пе­редбачає різноманітні види діяльності", ігри, оволодіння корисними уміння­ми і навичками, роботу, яка має яскраво виражений суспільно корисний ха­рактер, що своєю чергою, й визначає виховну цінність скаутизму.

По-третє, життя скаутських організацій максимально наближається до природи. І справа тут не стільки в корисності свіжого повітря для молодого організму, скільки в тому, що, з погляду фундаторів і лідерів скаутизму, саме природа створює оптимальні умови для інтелектуального і морального ста­новлення, реалізації творчих здібностей, загартування волі, розвитку само­владання, уміння знаходити рішення в складних життєвих ситуаціях. Спіль­на боротьба за задоволення життєво важливих потреб сприяє зміцненню міжособистісних зв'язків у малих групах, допомагає скаутам повною мірою усвідомити переваги колективної організації життя, життя в суспільстві.

"Пласт". Українська організація скаутів має назву "ПЛАСТ". Ця органі­зація ставить за мету розвивати моральні, духовні й фізичні якості ук­раїнської молоді, передавати їй знання, розуміння історії, культури, плекати традиції тощо. Діяльність "Пласту" є незалежною від будь-яких політично-партійних чи релігійних впливів.

Офіційним початком "Пласту" вважається 12 квітня 1912 року. Саме тоді прийняли скаутську присягу члени організованого Олександром Тисовським гуртка при Академічній гімназії у Львові. Однак, за рік до цього, в Україні вже діяли скаутські групи. Організатори "Пласту" прагнули зберегти внут­рішній зміст скаутського руху, але надати молодіжній організації своєрідної національної форми та пов'язати її з українською народною традицією. До кінця першої світової війни пластові осередки існували в кожній губернії України. Після падіння Української Народної Республіки вони були заборо­нені, нині відновлюються

Емблемою "Пласту" є тризуб і біла трилиста лілея, сплетені в одну гар­монійну цілість. Три листки лілеї нагадують про три основні обов'язки плас­туна, а тризуб вказує на те, що "Пласт" - українська організація молоді.Спілка піонерських організацій України (СПОУ). Вона утворена на доб­ровільній основі, визначає своєю метою об'єднання зусиль для добрих і ко­рисних справ, розвиток здібностей, захист прав та інтересів членів Спілки і діє відповідно до вимог Декларації прав людини, Конвенції про права дити­ни, Закону про громадські об'єднання.

Спілка виступає проти політизації дитинства, будь-якої монополії у ди­тячому русі, за співробітництво на засадах партнерства з усіма гуманістич­ними об'єднаннями.

Вона використовує найрізноманітніші форми, методи і засоби розвитку загальнолюдських цінностей через реалізацію програми "Я - родина - Бать­ківщина".

Символами приналежності до СПОУ є веселковий прапор, веселковий галстук та значок "СПОУ". Окремі піонерські організації можуть мати свої символи.

Новою піснею українських піонерів є "Веселкова пісня". День народжен­ня СПОУ відзначається 21 листопада щорічно як свято "Веселкової респуб­ліки".

Дитячо-юнацьке товариство "Січ". Це - українське дитячо-юнацьке товариство є добровільною, незалежною, позапартійною громадською орга­нізацію, яка діє відповідно до Статуту, чинного законодавства та Конститу­ції України.

Метою цього товариства передбачено патріотичне виховання дітей та юнацтва на традиціях українського козацтва та принципах християнської моралі.

Товариство існує на терені України та поза її межами в місцях постійного проживання українців. Керівні органи "Січі" працюють у м. Києві.

Спілка української молоді (СУМ). СУМ - виховна націоналістична орга­нізація української молоді. У відповідності із Статутом організації членами Спілки можуть стати українці віком від 16 років, які понад усе ставлять доб­ро і славу української нації, визнають світогляд українського націоналізму та мають відповідні особисті якості. Крім дійсних членів СУМ, під керівницт­вом організації працюють "суменята" (віком від 6 до 12 років).«Пласт» — українська скаутська організація

У квітні 1991 р. в Івано-Франківську відбувся заключний етап Установ­чого з'їзду «Пласту», на якому організаційно оформилося відродження цієї організації в Україні.

Мета цієї організації — виховання добропорядного громадянина, про­відника суспільства на ідейних засадах «Пласту», визначених у трьох головних обов'язках, пластовій присязі та пластовому законі.

«Пласт» є самостійною організацією, яка не залежить від будь-яких по­літичних партій, державних, громадських чи релігійних організацій. її чле­ном може бути людина будь-якої національності й раси. Головне, щоб вона щиро прагнула служити інтересам України.

Принципи «Пласту» — законність, гласність, демократизм, самовря­дування, рівноправність членів. Основою способу життя пластуна є прин­ципи християнської моралі.

У Статуті організації наголошено, що завданням «Пласту», відповідно до виховних методів міжнародного скаутингу у поєднанні з українськими традиціями, є здійснення всебічного патріотичного виховання української молоді, виховання свідомих, відповідальних і повноцінних громадян.

Виховна діяльність здійснюється в:

• гуртовій системі;

• низці ступеневих проб і покладанні на молодь щоразу більшої відпові­дальності за себе й інших;

• спрямуванні молоді до таких знань і змагань, насамперед щодо приро­ди, які розвивають спостережливість, виховують повагу до інших, до національного і загального добра.

Що треба зробити, щоб організувати пластову групу?

• зібрати групу батьків, зацікавлених в участі своїх дітей у «Пласті»;

• знайти дорослу людину, яка може бути провідником-вихователем;

• організувати групу молоді, що хоче брати участь у «Пласті»;

• звернутися до Крайової Пластової Старшини.

Бойскаут — юний розвідник і природоохоронець

Всесвітня організація скаутів існує з 1908 року і об'єднує 120 скаутських асоціацій з різних країн світу.

Скаутинг — це гра, де в кожного є своя роль і де немає тих, що про­грали. В загони скаутів приймають хлопчиків та юнаків віком від 12 до 18 років.

Скаутинг — це спосіб життя, тому що перед кожним із скаутів про­стягаються шляхи, які він повинен пройти, не зрадивши скаутських зако­нів: Шлях до Бога, Шлях до людей і Шлях до себе.

Скаутинг—це змагання, адже щодня доводиться перемагати самого себе.

Основою скаутингу є робота з мікрогрупою, яка зветься «Патруль» (сім'я, ланка тощо). Патруль складається з 11 осіб, може мати свій прапорець, емблему, бунчук, галстук власного кольору, назву та ін. Керівництво па­трулем здійснює скаутський лідер.

Загін — об'єднання кількох патрулів, керівництво ним здійснює дорос­лий скаутський лідер. Загін може мати свою назву або номер, статут, емблему, прапор і галстук власного кольору тощо.

Дружина — об'єднання кількох загонів з уніфікованою програмою діяльності, єдиною формою, ритуалами й атрибутами.

Атрибути скаутів: форма, галстук, значок.

Девіз: «Будь готовий!». Відгук: «Завжди готовий!»

Молитва скаута вранці: «Господи, допоможи мені бути сьогодні кра­щим, ніж я був учора». Ввечері: «Господи, допоможи мені бути завтра кращим, ніж я був сьогодні».

Закони скаутів

1. Виконуй свій обов'язок перед Богом і Батьківщиною.

2. Люби свою Батьківщину й усіма способами намагайся бути корис­ ним і чесним громадянином України.

3. Надавай послуги і допомагай усім, особливо літнім людям, дітям і жінкам.

4. Будь завжди правдивим і вірним слову, яке дав.

5. Беззаперечно виконуй накази своїх керівників.

6. Будь другом тварин.

7. Будь веселим і ніколи не впадай у відчай.

8. Будь увічливим і акуратним.

9.Будь відданим законам скаутів. 10. Підкоряйся суду честі.

Заповіді скаутів

1. Не чекай від інших нічого, але сам для інших роби все, що можеш.

2. Живи для Батьківщини, близьких.

3. Будь лицарем, захисником бідних і слабких.

4. Зміцнюй своє тіло і душу, просвітлюй розум.

5. Нехай твоя воля буде, наче лук, туго натягнутий.

6. Наслідуй покровителя розвідників св. Георгія Побідоносця: вини­ щуй зло у світі, передусім у самому собі.

7. Хай перша думка твоя буде про інших, друга — про себе.

8. Рости догори, як могутній дуб, а не стелись по землі, як повзуча верба.

9.Будь завтра кращим, ніж ти є сьогодні і ніж ти був учора. 10. Носи Бога в серці і пам'ятай девіз свій: «Будь готовий!»

ЛЕКЦІЯ 6.

ТЕМА: Методика організації дозвіллєвої діяльності

.1.Масово культурно-дозвіллєва діяльність.

1. Диференційний підхід до організації культурно-дозвіллєвої діяльності серед різних вікових груп.

3.Соціально-педагогічні умови функціонування технологій культурно-дозвіллєвої діяльності.

4.Форми масової дозвіллєвої діяльності та основні вікові групи і їх характеристика.

Література

Байкова В.Г. Досуг, свободное время.- М., 1985. - 169 с.

Бутатабаев М.Т. Рабочее и свободное время у трудящих-ся: социальїю-зкономический механизм взаимодействия. - М., 1999. - 251 с.

Головаха Е.И., Кроиак О.О. Психологическое время лич-ности. - К., 1987. - 332 с.

Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом: курс лекций. - М., 1992. - 163 с.

Кульпіурно-досуговая деятельность: Учеб. пособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М. - М: МГУК, 1991. - 248 с.

Минц Г.И. Свободное время: желаемое и действительное. -М., 1998. - 222 с.

Некршлова А.Ф. Русские народньїе городские праздники, развлечения и зрелища. - М., 1988. - 152 с.

Орлов Г.П. Свободное время - условие развития человека и мера общественного богатства. - Свердловск, 1989. - 105 с.

Піша В.М. Ваше свободное время. - К., 1988. - 221 с.

Подольскш Р.Г. Освоение времени. - М., 1989. - 169 с.

Скрипунова Е.А., Морозов А.А. О предпочтениях городской молодежи // Социс. - М. - №1, 2002

1. У певному культурно-дозвіллєвому оточенні людина пово­диться по-особливому: активно переживає й оцінює це оточен­ня, виробляє до нього емоційне відношення, зберігає в пам'яті його образи, наділяє його різними асоціаціями і символами. Людина сприймає оточення, в якому перебуває і з яким взає­модіє, у нерозривності зв'язків усієї цілісності культурно-дозв­іллєвого середовища як системи. Якщо людина зосередить свою увагу на предметі мистецтва для того, щоб його оцінити, то вона свідомо, підсвідомо або несвідомо сприймає його в системі зв'язків з іншими предметами, дією, часом, який розгортається в культурно-дозвіллєвому середовищі.

Специфічними ознаками культурно-дозвіллєвого середови­ща є предметність і просторовість. За цими ознаками культур-но-дозвіллсве середовище наповнюється змістом предметних мистецтв: художнього та рекреаційного дизайну. До просторо­вих видів мистецтв культурно-дозвіллєваго середовища відно-сяться: мистецтво інтер єра, виставочне мистецтво, музейне мистецтво, мистецтво ансамблю й т. ін. Проміжне місце займа­ють прикладні і декоративні види мистецтв, які, у свою чергу, включають такі підвиди: мистецтво свят, карнавальне мистецт­во, різні святкові ходи і т. ін. До спеціалізованих утворень мо­жуть бути віднесені пластичні мистецтва, народні мистецтва, оформлювальні мистецтва: декоративна, прикладна творчість народні й художні промисли та ремесла.

Предметно-просторове оточення в культурно-дозвіллєвій установі, яке насичене творами мистецтва і відповідає дизай­нерському задуму високого художнього рівня, не може завжди являти собою культурно-дозвіллєве середовище. Щирий зміст воно здобуває лише тоді, коли людина включається в художнє життя цього предметного простору. Лише у взаємодії з людьми предмети мистецтва, усе культурно-дозвіллєве середовище ніби одухотворюється і починає жити.

Без людей, без людини, без діяльнішого початку культур-но-дозвіллсве середовище являє собою неживий предметно-художній простір. Виходячи з цього, дозвіллєві програми уста­нов культури повинні бути орієнтовані на різні форми участі людини в художньому житті. Ігрове розуміння занять, елемен­ти театралізації, реальне або внутрішнє, духовне включення людини в хід спектаклю або концерту, емоційне переживання у виставочних залах і таке інше створюють ситуацію сюжетно-рольового поводження людини. Це дає людині можливість ус­відомити, що вона може змінитися, стати кращою.

Отже, культурно-дозвіллєве середовище як самокоштовне явище являє собою органічну єдність предметного оточення і процесу діяльності, активної участі в ньому людини і несе в собі певне значеннєве навантаження. Культурно-дозвіллєве середовище є чинником активного формуючого впливу на людину. Створюючи стійке культурно-просторове середовище, дозвіллєві установи в цілому формують певне емоційне відно­шення до навколишнього середовища, і до діяльності людини в цілому. Таким чином, культурно-дозвіллєве середовище вис-тупає в ролі простору для діяльності, де здійснюються пере­живання ціннісного стану, що виявляє собою культуру і ду­ховні цінності. Це, в свою чергу, є основою особистості і ЇЇ способу життя.

Створення культурно-дозвіллєвого середовища установами культури - це розроблення культурних, виховних програм і в кінцевому результаті - ситуацій діяльності в цьому середовищі. У цих установах предметне, культурно-дозвіллєве середовище завжди повинно формуватися з урахуванням конкретних за­нять. Людина, знаходячись у контакті з культурними ціннос­тями, ніби переноситься в пережитий світ і в той же час збер­ігає свідомість свосї присутності в реальному світі.

Ще однією важливою умовою удосконалювання діяльності сучасних центрів дозвілля є знання специфічних особливостей сприйняття культурно-дозвіллєвого середовища. Сприйняття можна розглядати як почуттєвий образ зовнішніх характерис­тик предметів і процесів матеріального світу, що безпосередньо впливають на людину.

Гармонійність культурно-дозвіллєвого середовища зумов­люється дотриманням основних критеріїв її сприйняття й оцінок:

а)усвідомлення (людиною) себе в культурію-дозвіллєвому середовищі, здатність орієнтуватися в ньому, у його культурно­му значенні; самооцінка, яка виражається у відчутті спокою,упевненості, натхненності, комфорту, ідентифікації себе з есте­тикою даного культурно-дозвіллєвого середовища;

б)власна естетична оцінка, яка спричинює почуття радості,здивування; образ культурно-дозвіллєвого середовища, його естетичне наповнення визначає відчуття причетності не тільки до культурно-дозвіллсвого середовища, а й до зовнішнього,навколишнього середовища - будинку, міста, краю;

в)оцінювання соціальної значимості культурно-дозвіллєво­ го середовища включає: усвідомлення значимості історичного культурного минулого, сучасності, пам'ять про події і людей,пам'ятники культури, мистецтва, почуття гордості, поваги і са­моповаги, відчуття причетності до культури, мистецтва й історії;

г) оцінка практичної зручності і психологічного комфорту,

мікроклімату культурно-дозвіллєвого середовища, що, в свою чергу, формує загальне з'явлення про міру взаємної відповід­ності (або невідповідності) рівня культури людини і культур­но-дозвіллєвого середовища.

Культурно-дозвіллєві програми, які розраховані на масову аудиторію, завжди породжують різні ігрові форми поводження як наслідок сприйняття інших присутніх людей як персонажів дії. Це можуть бути групи й окремі знайомі і незнайомі люди. Самітність у публічних заходах не виключає, а скоріше підси­лює рольову діяльність.

У наш час йде розвиток позитивних тенденцій по створен­ню культурно-дозвіллєвого середовища, адекватного сучасним соціально-культурним потребам суспільства. Створення нових типів установ культури таких, як соціально-культурних центрів і центрів дозвілля, пов'язане з якісними змінами потреб насе­лення. У таких установах культури з метою утворення пози­тивного культурно-дозвіллєвого середовища повинно гаранту­ватися: висока якість наданих населенню культурних послуг; постійне відновлення і розширення форм дозвіллєвої діяль­ності; демократичність умов включення особистості в активну культурну діяльність.

Таким чином, основні функції сучасного центра дозвілля, які визначають його внутрішню структуру, безпосередньо по­в'язані з феноменом культурно-дозвіллєвого середовища і мо­жуть бути виражені такими напрямами своєї діяльності:

• організація і забезпечення умов для проведення куль­ турного дозвілля у всій його повноті і розмаїтості відповідно до потреб, інтересів і можливостей усіх груп населення;

• розроблення і поширення нових технологій дозвіллєвої діяльності, взаємодія з іншими типами установ культури, відпочинку, спорту для забезпечення ефективності, якості й інтенсивності роботи всієї сфери дозвілля в цілому;

• апробація, відпрацьовування і впровадження нової техні­ ки, які розробляються промисловістю для їх використан­ ня в сфері дозвілля;

• виділення приміщень для фізкультурно-оздоровчого доз­ вілля в складі клубу;

• об'єднання різних видів розважальних програм (танцю­ вальних, атракціонних, комп'ютерних і т. п.);

• пристосування існуючих будівель, спочатку не призначе­ них для утворення культурно-дозвіллєвого середовища: реконструкція житлових будинків, особняків, дозвіллєвих споруд, використання дворів і т. ін.;

• використання паркових зон, непроїзних вулиць, які при­ лягають до клубних територій;

• створення спеціалізованих клубів: туристів, молоді, люби­телів тварин, філателістів, нумізматів тощо, організаціяаматорських клубів і студій, дискотек, виставок.

Необхідно звернути увагу на те, що при створенні сучасно­го, позитивного культурно-дозвіллєвого середовища особливе значення надається розробленню дозвіллєвих програм у культур-но-дозвіллєвих центрах. А саме: необхідності значення не тільки психологічних закономірностей взаємодії людей у клубних об­'єднаннях, обліку різноманіття зв'язків між ними в процесі спілку­вання, особистих і групових інтересів, мотивів відвідування, але й хоча б загальних особливостей дозвіллєвої орієнтації людей, яка складається стихійно, незалежно від діяльності тієї чи іншої клубно-дозвіллєвої установи. У цьому зв'язку продуктивне звер­тання до типології форм поводження в дозвіллі.

Рекреаційно-орієнтоване поводження як тип дозвіллєвого поводження допускає відновлення біопсихічних ресурсів осо­бистості, витрачених у сфері виконання обов'язків на вироб­ництві, побуті і т. ін. Тут часто не настільки важливий рівень володіння, який досягається тією чи іншою діяльністю, скільки сугубо рекреаційний, оздоровчий ефект, пов'язаний зі зняттям стомлення, одержанням яскравих вражень, боротьбою з гіподи­намією, психофізіологічними перевантаженнями. До занять, де частіше реалізується таке поводження, можна віднести прогу­лянки на природі, оздоровчі програми, ігри, розваги і тощо. Але це не означає, що даному типу дозвіллєвого поводження (як і іншим, розглянутим нижче) можна завжди однозначно припи­сати твердий набір занять. Наприклад, для людини з розвину­тим музичним смаком рекреативний ефект може бути досяг­нутий і при сприйнятті класичної музики. Мова може йти скоріше про деякі переважні тенденції заповнення „рекреацій­них ніш" оздоровчими й розважальними програмами. Але го­ловна характеристика рекреаційно-орієнтованого поводження все-таки не в цьому.

Важлива (незалежно від складу занять) сама орієнтація на власне здоро'вя, психологічне самопочуття, позитивні емоції. У свідомості ж людини ця орієнтація усвідомлюється як потреба в ігровому, видовищному, оздоровчому дозвіллі. Психічні на­вантаження нестримно наростають, кожному важливо не пере­втомлюватися, а якщо таке вже трапилося, то необхідно уміти швидко їх знімати, відновлюватися. Зараз варто вести мову про

прищеплювання навичок психотренувашгя більшості населен­ня. Особливо мають потребу в цих навичках люди, які не на­вчилися регулювати свою активність і часто потрапляють у стресові ситуації. У таких випадках незамінні психотренуван-ня, за допомогою яких можна домагатися відчуття спокою, внутрішній розкутості і впевненості в собі.

Можна стверджувати, що в силу соціальних і економічних причин (соціальна напруженість, психофізичні перевантажен­ня, неповна зайнятість частини населення) роль програм з доз­вілля, що реалізують рекреаційну орієнтацію, буде зростати. Таким чином, буде розширюватися саме культурно-дозвіллсве середовище.

Особливе значення при реалізації рекреаційно-орієнтовано­го поводження має гра. Вона сама характеризується розважаль­ністю, видовищністю, емоційністю, розслабленням. Кожна гра багатофункціональна. У життя людини вона здатна внести значний інтерес: навчити творчо мислити, активно діяти, роз­вити особливі уміння. Тут людина виступає вільною від при­родної залежності і здатною самій виступати як суб'єкт, який творить, не підданий якому-небудь примусові. Важлива харак­теристика гри полягає в тому, що вона протікає в просторі і часі, відособлених від інших сфер і знаходиться поза звичайним життям. Гра потребує відокремлення учасників від повсякден­ного життя, від виробничої діяльності, від нормативного соц­іального середовища. Принадності гри полягають у тому, що кожному учаснику необхідно виявити багато особистісних яко­стей: волю, ризик, наполегливість, спритність та ін. Цим гра імітує саме життя, де індивіду нерідко доводиться виявляти ті ж самі властивості. У той же час гра створює ситуацію швидко мінливої зміни психічних відчуттів і станів: азарт ризику, очі­кування, нетерпіння, напруженість, радість перемоги, гіркота поразки. Такі ситуації не тільки сприяють емоційній розрядці, а й заряджають новою енергією.

Соціально - орієнтоване поводження - це дозвіллєве повод­ження, основу якого становить інтерес до іншої людини. Оспов-

на форма реалізації цього інтересу - неформальне спілкуван­ня, яке не залежить від тих чи інших „офіційних" ролей у суспільстві (насамперед від виробничих ролей, обов'язків), саме ця орієнтація є основним клубним „ферментом", що забезпечує виникнення і самозбереження клубних спільнот, які об'єднують людей їхньою соціально-культурної самоідентифікаціею.

Неформальне дозвіллєве спілкування є основним способом прилучення до культурної діяльності, формування особистості, її соціалізації в різних сферах життєдіяльності. Це спілкування відбувається не в твердих рольових однозначно обкреслених межах, а в процесі реальних дозвіллєвих ситуаціях, які склада­ються. Такі клубні об'єднання володіють вищим порівняно з традиційними дозвіллєвими самодіяльними колективами (хо­реографічними, театральними й ін.) ступенем самоорганізації і самоврядності. Вільний вибір видів діяльності, емоційно-наси­чені відносини, рухливі межі між культурно-пізнавальними, культурно-творчими і рекреаційними елементами значно при­скорюють і полегшують процес адаптації індивіда до аматорсь­ких видів дозвіллєвої діяльності. Як характерні ознаки таких об'єднань можна назвати загальний інтерес до будь-якого виду групової вільної діяльності, суспільну спрямованість діяльності, злиття особистісних інтересів, спільність мотивів діяльності учасників, яка зумовлена соціально-значимими цілями.

В організаційному плані до таких об'єднань тяжіють „сало­ни", вітальні, клуби з фіксованим соціально-демографічним скла­дом. З огляду на соціальне розшарування суспільства, яке ос­таннім часом підсилюється, можна стверджувати, що значення таких об'єднань зростатиме.

Культурно-орієнтоване поводження - домінує орієнтація на придбання знань, умінь і навичок у тому чи іншому виді дозв­іллєвих занять. У цьому випадку менш значимим для учасників дозвіллєвої програми є рекреаційний елемент і соціальний склад об'єднання. Головним залишається процес просвіти і на­вчання. Не можна не відзначити збільшення кількості нових навчальних утворень у клубі, що є наслідком перебудови. Ценасамперед різноманітні курси менеджерів, іноземних мов, про­грамування, бізнесу, стенографії і т. ін.

Демократизація громадського життя знайшла своє відбра-ження і в посиленні орієнтації на самостійний вибір дозвіллє-вих занять, прагнення освоїти нові технології дозвіллєвої актив­ності, які властиві суспільству споживання.

Такий вид дозвіллєвої активності притаманний людям, які бажають у досконалості опанувати певним заняттям, дозвілл-євою кваліфікацією. Деякі клуби й аматорські об'єднання навіть організують відповідні форми занять. Наприклад, ко­жен член „Клубу юних моряків" повинен опанувати навчаль­ною програмою, комплексом теоретичних і практичних занять, здати своєрідний іспит. І тільки після цього він може вважа­тися моряком-початківцем.

Також є клуби садівників, автолюбителів, по ремонту жит­ла, побутового дизайну тощо. Для їхніх членів читають лекції фахівці, проводяться практичні заняття і влаштовуються вистав­ки. Але головним критерієм діяльності таких клубів і об'єднань є те, що вони являють собою своєрідне митецького виховання. Адже кожний із членів цього об'єднання прагне передати лю­дям свої знання й уміння. Спілкування в колі однодумців сприяє збагаченню, взаємовихованню. Інтерес до занять пере­творюється на інтерес до людей. Людина прийшла до клубу, щоб навчитися чомусь, а навчившись, залишається, тому що по-справжньому здружується з людьми. Тут прив'язує особлива атмосфера рівності, доброзичливості і самодіяльності. Найбільш типове втілення цієї тенденції представлено в дитячих та підліткових об'єднаннях художньої самодіяльності, краєзнав­ства, фольклору, центрах естетичного виховання.

Крім типів орієнтації дозвіллєвого поводження з погляду самоцінності предмета заняття можна визначити форми орієн­тації поводження з погляду визначеності предмета заняття. Виділяються дві такі форми: цільова і пошукова. Цільова фор­ма означає, що учасник тієї чи інший дозвіллєвої діяльності ясно усвідомлює свій інтерес у його речовинному, матеріальному втіленні (конкретна книга, атракціон, інша людина, оздоров­ча програма). При пошуковій формі дозвіллєвого поводження індивід фіксує у своїй свідомості цей інтерес, але не пов'язує його з конкретним предметом дозвіллевої активності.

Перетинання типів орієнтації дозвіллєвого поводження з погляду самоцінності вибраного заняття і форм орієнтації, з по­гляду предмета дозвіллєвої діяльності породжує такі поєднання:

• рекреаційно-орієнтоване цільове поводження, тобто оріє­ нтація на заздалегідь обраний конкретний вид рекреації, розваги;

• рекреаційно-орієнтоване пошукове поводження - відвіду­ вання об'єкта розваг, відпочинку без заздалегідь наміче­ ної програми;

• соціально-орієнтоване цільове поводження - запланова­ ний заздалегідь соціальний контакт із конкретною особи­ стістю або групою людей;

• соціально-орієнтоване пошукове поводження - прагнення зав'язати нові знайомства, розширити соціальні контакти;

• культурно-орієнтоване цільове поводження - відвідуван­ ня заздалегідь вибраної культурної програми;

• культурно-орієнтоване пошукове поводження - прагнен­ ня розширити свій кругозір, збагатитися новими знання­ ми без запланованої заздалегідь орієнтації на конкретний вид заняття.

Аналіз діяльності культурно-дозвіллєвих установи показує, що в практиці найменш поширені пошукові дозвіллєві програм-ми. Тим часом значна частина населення орієнтована насампе­ред на них. Це необхідно враховувати в роботі культурно-доз­віллєвих установ, створюючи багатоступінчасту систему клубного обслуговування на двох основних підставах: від рек­реації через соціальну до культурної активності і від пошуко­вих до цільових форм дозвіллєвого поводження. При цьому зовсім не обов'язково, щоб кожен відвідувач пройшов усі ета­пи (для деяких досить і разової участі в окремих типах дозвіл-лєвих програм). Саме ця головна ознака сприятиме утворенню сучасного культурно-дозвіллєвого середовища.

Важливо, щоб усі ці можливості були представлені в одно­му регіоні, місті, селі і забезпечували збереження демократич­них починань в організації культурно-дозвіллсвої діяльності. Деякі розвинуті аматорські об'єднання надають своїм членам одночасно усі види дозвіллєвого поводження. Слід створити розгалужену клубну мережу, в якій була б спеціалізація уста­нов, що входять до неї, залежно від характеру соціокультурних орієнтацій місцевих жителів.

Залежно від місцевих умов можна об'єднувати різні типи клубів-установ у єдині культурно-дозвіллєві центри, комплекси.

Підводячи підсумок, скажимо, що сучасньї культурно-дозвіллєві центри виступають як місце певної концентрації соціально-культурної діяльності людей у сфері дозвілля, де люди здобувають навички самореалізації, самоствердження у твор­чості, досвід дозвіллєвого поводження. [ вони постійно повинні піклуватися про якісне поліпшення змісту і форм своєї діяль­ності, про створення позитивного культурно-дозвіллєвого сере­довища. Для того щоб цього досягти, необхідно відмовитися від заорганізованості, одноманітності і шаблонності культурно-доз­віллєвих форм, в основу діяльності покласти структуру і харак­тер запитів людини, постійно прагнути розробляти і включати в практику нові, нетрадиційні і нестандартні форми розваг, ос­віти, спілкування і творчості різних верст населення.

Відсутність цих форм у багатьох культурно-дозвіллєвих цент­рах негативно позначається на їхньому престижі.

Модель культурно-дозвіллсвого середовища виступає не тільки як упорядкованість, але і як образне представлення куль­турного простору культурно-дозвіллєвих установ; культурно-дозвіллєва установа і її культурне середовище являють собою художньо-естетичний об'єкт, композиційну структуру, об'єкт образного рішення художньої творчості фахівця установи куль­тури. Принципи створення композиційної структури культур­но-дозвіллєвого середовища культурно-дозвіллєвих установ полягають у виявленні духовного змісту, сутності проектовано­го культурно-дозвіллєвого середовища, обліку особливостей ус­танови культури, його функціонально-культурних завдань, по­шуку художнього образу об'єкта культури, його структури і форми вираження.

Таким чином, у наш час відбувається розвиток позитивних тенденцій по створенню культурно-дозвіллєвого середовища, адекватного сучасним соціально-культурним потребам суспіль­ства. І сучасні культурно-дозвіллєві центри повинні стати нос­іями цілісного культурно-дозвіллєвого середовища. А воно, у свою чергу, буде позитивно впливати на характер і зміст усієї діяльності з організації дозвілля і викликати в людей потребу активної участі в ній.

Практика роботи з молоддю зіштовхнула працівників сфери дозвілля з рядом соціальних замовлень молоді, які неможливо задовольнити. Йдеться про дефіцит місць (будинків, приміщень з відповідним устаткуванням і реквізитом) і кадрів для органі­зації сучасного дозвілля молоді, а саме: для повноцінного спілку­вання в дозвіллєвому колективі однолітків; для формування соц­іально-психологічної компетентності в сфері особистісного спілкування; для реалізації активних і привабливих для молоді синтетичних форм спільного дозвілля; для творчого освоєння життя не тільки в професійно-трудовій, але й в інших сферах; для взаємної психологічної допомоги в різних ситуаціях.

Дотепер у студентських клубах і будинках культури най­частіше переважають пасивно-видовищні, а не діяльнісні масові форми дозвілля. Традиційно існуючі форми дозвілля часом не сприяють реалізації потенціалу внутрішнього і соціального роз­витку особистості, пред'являючи до учасників вимоги, нижчі від їхніх можливостей, не ставлячи в сфері відпочинку, розваги, освіти, творчості завдань, які потребують усієї повноти уміння і особистісних якостей. Навіть у клубних об'єднаннях за інте­ресами інтерес молодої людини до самої себе, до пізнання і ре­алізації своєї індивідуальності, до творчості в сфері міжособис-тісних відносин, до творчого перетворення власного життєвого шляху не стає діяльнішим.

2. Підвищення рівня запитів і домагань у сфері міжособистіс-них відносин, який спостерігається в останній час у молоді, все більше наштовхується на неосвоєння нею відповідних психо­логічних засобів, відсутність уміння адекватно розуміти і кори­гувати свої відносини з іншими.

Існуюча практика такої діяльності дає можливість обґрун­тувати доцільність синтетичного поєднання засобів практично­го людинознавства саме в сфері дозвілля. Це пояснюється тим, що у вільній грі фізичних і духовних сил можна реалізовувати пошукову, наднормативну, надситуативну активність, можна імпровізувати, багаторазово пробувати переборювати свої за­хисні психологічні функції, поведінкові штампи і неадекватні реалізації, не боячись невдач, і при цьому всерйоз приміряти і закріплювати все нове, удало знайдене в навчально-ігрових відносинах. Таким чином, гра займає в цій парадигмі надзви­чайне значення.

Гра - складне соціально-психологічне явище вже тому, що воно не вікове, а особистісне. Потреба особистості в грі, а та­кож здатність включатися в неї характеризується особливим баченням світу і воно не пов'язано з віком людини. Однак праг­нення до гри дорослих і дітей мають різні психологічні підста­ви. Гра є однією з трьох основних видів діяльності людини. Відмінність гри від інших видів діяльності в тому, що, наприк­лад, у праці, реалізується суспільна мета - створення матеріаль­них і культурних цінностей. Гра не переслідує такий цілей, тоб­то до суспільних цілей вона не має прямого відношення, однак вона має опосередковане, непряме відношення. Філософи ствер­джують, що гра - це особлива форма життя, вироблена або ство­рена суспільством для керування розвитком дітей. У цьому плані вона являє собою особливий педагогічний утвір, хоча творцем її були не окремі люди, а суспільство в цілому, а сам процес виникнення і розвитку гри був масовим процесом, у якому природно-історична закономірність «пробивалася» через різноманітну свідому діяльність окремих людей. У теоретичній літературі гра розглядається як: особливе відношення особис­тості до навколишнього світу; особлива діяльність людини, яка змінюється і розгортається як його суб'єктивна діяльність;діяльність, у ході якої відбувається розвиток психіки людини; соціально-педагогічна форма організації людського життя. На­самперед, гра - породження діяльності, за допомогою якої лю­дина перетворюс саму діяльність, змінює навколишній світ. Суть людської гри - у здатності відображати, перетворювати дійсність. У грі вперше формується і виявляється потреба ди­тини впливати на світ, стати суб'єктом своєї діяльності. Сутність гри полягає в тому, що в ній важливий не результат, а сам про­цес, процес переживань, пов'язаний з ігровими діями. Хоча ситуації, які програє людина, уявлювані, але почуття, пережиті нею, реальні. Гра підготовляє людину до навчання і праці. Ця її специфічна особливість несе в собі великі виховні можливості, тому що, керуючи змістом гри, включаючи в сюжет гри певні ролі, можна тим самим програмувати певні позитивні почуття граючих. По-перше, важливий сам досвід переживання позитив­них почуттів для людини; по-друге, через переживання тільки й можна виховати позитивне відношення до діяльності. Гра має багаті можливості сформувати позитивне відношення до неігро-вої діяльності. Гра підводить до здатності діяти в плані уяви. Природно, що люди, котрі мають розвинуту уяву, легше пізна­ють навколишній світ, тому що вони можуть уявити предмети і явища, недоступні безпосередньому сприйняттю.

Особливості сфери дозвілля дають можливість виконати од­ночасно цілий ряд замовлень у ході однієї ігрової програми вечо­ра гри, ігрового спілкування. Причому під час гри у кожного учас­ника можуть розширюватися набір замовлень, змінюватися замовлення, переставлятися акценти у мотивації участі в грі: на­приклад, прийшов на незвичайну за формою розвагу, бажаючи приємно провести час, але по ходу програми знайшов серйозні питання до самого себе і сформував своє замовлення; чи навпа­ки, прийшов як на лекцію за знаннями, а по ходу програми сфор­мував замовлення і на «розкіш спілкування», і на „карнавальну святковість". Пропоновані реальні замовлення (усвідомлювані мотиви), пропоновані мнимі замовлення (без мотивації) і по­тенційні замовлення (латентні мотиви) знаходяться в складній динамічній співвіднесеності. Успішність роботи з такою структу­рою замовлень на ігровій програмі визначається діяльнісним підхо­дом до розроблюваним з програмою тем і проблем.

Ведучими (відправними, стартовими) темами програм, які пропонують для їхнього спільної розроблення учасники, можуть бути будь-які теми щодо проблематики „Людина": життєвий шлях, відносини, соціокультурна рефлексія (мистецтво і наука) і т. п. Установлено, що різні контингенту учасників по-різному, але з незмінним інтересом беруться за спільне розроблення та­ких людських цінностей, як допомога, радість, справа, успіх.

Доступний для спостереження і фіксування психолого-пе-дагогічний ефект ігрової програми виражається насамперед у:

• готовності після програми бачити себе і свої відносини з людьми більш точно і реалістично;

• спрямованості на постановку важливих у житті людини питань, які раніше ставити не доводилося;

• розумінні важливості постійної роботи над своїми психо­ логічними проблемами, яким раніше не додавав велико­ го значення;

• появі (посиленні) інтересів до усвідомлення і розкриття своєї індивідуальності;

• відчутті важливості (і можливості) допомоги один одно­ му в процесі активного будування майбутнього життя;

• одержанні навичок ігрового подолання складних життє­ вих ситуацій;

• спрямованості на продовження освоєння засобів, технік, прийомів практичного людинознавства;

• розкритті моральних резервів особистості.

У рекреаційному плані ефект ігрової програми виражається у:

• формуванні практичної навички співвіднесення самого себе з різними формами, жанрами, видами дозвілля, тоб­ то навички індивідуалізації свого дозвілля;

• освоєнні раніше невідомих (маловідомих) форм дозвілля і видів розваг;

• деякому підвищенні загального рівня ігрової культури;

• метод емоційної інтеграції спільності;

• метод зняття психологічної дистанції;

• метод концентрації форм спілкування з активізацією ігро­ вого спілкування (у „ролі", у „масці");

• метод режисури контактів.

В основі першого методу лежить положення про те, що емоційні аспекти взаємодії є каталізаторами консолідації групи більше, ніж раціональні, інтелектуальні. Наприклад, веселий сміх з приводу дотепного жарту. Взагалі для побудови цілісного колективу і розвитку його згуртованості необхідне вміле по­єднання емоційного і раціонального контактів. На цьому й по­будований метод емоційної інтеграції. Він поєднає процедури, які роз'єднують велику групу на окремі спільності за різними критеріями, і процедури, які поєднують учасників програми. У результаті кожний за короткий час багаторазово виявляється членом різних спільнот, однодумцем багатьох інших людей, багаторазово переживає почуття близькості, єднання. Метод реалізує діалектичну спіраль розвитку відносин між учасника­ми у такому виді: інтеграція - розпад на окремі спільності -інтеграція на новому, вищому рівні єднання.

За характером утворених спільнот ми виділяємо й організуємо в ігровій програмі п'ять базових типів зімкнення, п'ять типів „МИ".

Перший тип зімкнення - „МИ" як сукупність „Я"; багатство духовного життя людини істотно залежить від того, як багато в ньому цих „Я", як складно і разом з тим гармонійно вони співіснують.

Другий рівень - „Я - ТИ", це відношення принципово відмінне від відносин „Я - ВІН" (він - інший, чужий, а ти -свій, близький). „Я-ТИ" - вільне входження у світ іншого, радість зближення з ним.

Там, де відносини „Я - ТИ" виходять за рамки діади, утво­риться дружня спільність, компанія. „Ми - група, компанія" -це третій тип зімкнення.

Якщо відносини між учасниками гри і між виникаючими спільнотами (компаніями) будуються за типом „Я - ТИ", то утвориться четвертий тип зімкнення - „МИ - усі разом".

П'ятий тип: „МИ - учасники, кавалери вечора" і „МИ -учасники, дами вечора". Цей тип зімкнення активізує рольовий діапазон учасників, знімає напруженість, поглиблює динаміку колективоутворення, дозволяє вводити в ігрові програми важ­ливу для учасників, інтимну за змістом інформацію.

метод - метод зняття психологічної дистанції. Кожній психологічній дистанції відповідає у відносинах між людьми дистанція фізична. Отже, операційне завдання ведучо­го вечора полягає в тому, щоб постійно враховувати це всіма доступними сценарно-організаційними засобами. Резонно вра­ховувати взаємовплив фізичної і психологічної дистанції. Змен­шення фізичної дистанції зменшує й дистанцію психологічну, настільки, наскільки в партнерів є в цьому потреба, хоча б і неусвідомлена. Тому зняття дистанцій реалізується через організацію і реорганізацію простору спілкування, через пост­ійну зміну композицій і мізансцен міжособистісних контактів.

метод - метод концентрації форм спілкування -працює на зняття протиріччя між потенційним різноманіттям форм спілкування, якими люди можуть і повинні користатися у своєму житті, і звичайно слабким використанням цього різно­маніття в реальній життєвій практиці.

Відповідно до морфології спілкування, під час гри реалізу­ються такі форми спілкування:

• зі справжнім суб'єктом (особисті контакти і переписуван­ ня, спрямоване на формування самоцільного духовного зв'язку між людьми);

• із квазисуб'єктом (самоспілкування, у тому числі анкета і тести, спілкування з художніми персонажами й образами людей минулих епох);

• із суб'єктивованим об'єктом (спілкування з тваринами, природою через слайди, ігрові етюди - з виходом на при­ роду або запрошенням хазяїнів із тваринами на гру).

методом роботи ведучого є „режисура контактів". Цей метод вирішує завдання спонтанного, імпровізаційного синтезування:

• різних соціокультурних інституцій (наука, мистецтво, побут, здоров'я, мораль, любов, пропаганда), втілених у різноманітті тем і жанрів;

• соціально-психологічних методик, прийомів, технік;

• різних елементів колективної видовищно-ігрової творчості(простір, атрибутика, світло, музика, костюм, лялька, мас­ка, екран) у формах масової карнавально-маскарадної, те­ атралізованої, обрядової, ритуальної та іншої гри.

Реалізація цього методу грунтується на можливості ведучо­го ігрової програми (він же - автор-розроблювач, сценарист, режисер-постановник, а також тренер, інструктор, лектор, вчи­тель і ще бажано артист, гітарист, куплетист) вибудувати окремі заготовки, сценарні фрагменти і можливі „зв'язування" в єдину композицію, яка забезпечує комунікативний процес відповід­но до загальних цілей і завдань гри, і специфікою групової ди­наміки. Постійне бачення ведучим усієї ігрової програми крізь призму процесів групової динаміки (як обов'язкової умови проведення такого роду програм) сприяє головному - розвит­ку міжособистісних відносин у просторі програми. Принцип розвитку відносин не тільки виступає основним, стрижневим для даного виду програм, а й забезпечує більш успішну реалі­зацію інших принципів побудови синтетичних програм у КПР. Маються на увазі принципи: потреби, тематичний, художній, принцип творчої співучасті.

Побудова суб'єктно-суб'єктних відносин у ситуації колек­тивного сприйняття і відтворення тематичної синтетичної ігро­вої програми істотно визначає численні аспекти і компоненти художньо-комунікативної діяльності.

Формування відносин між глядачами - учасниками тема­тичної ігрової програми визначає можливу глибину і в розк­ритті теми. Успішне сприйняття кожного епізоду програми припускає адекватну психологічну готовність учасників. їхнє відношення до засобів виразності, до рівня емоційної і діяльн-існої включеності прямо залежить від уже сформованих міжо­собистісних відносин, від ступеня рольової пластичності, що виявляється учасниками, від широти рольового діапазону (ма­ються на увазі соціальні, міжособистісні, внутрішньогрупові, індивідуальні ролі і життєві рольові амплуа). Так, в одних важ­ливих епізодах для сприйняття виявиться роль „спостерігача", в інших - „творця".

Принцип розвитку відносин припускає також оволодіння процесом групової динаміки, уміння визначити в кожен конк­ретний момент ведення гри найбільш важливі підсистеми відносин. Так, в одних епізодах ігрової програми найбільш важ­ливими виявляться відносини „ведучий - аудиторія", в інших: „учасники - виступаючі - учасники - глядачі", в одних найбільш важливим може виявитися ступінь знайомства учас­ників один з одним, в інших - те, в якій мірі учасникам про­грами удалося зняти психологічну дистанцію.

Особливу роль принцип розвитку відносин відіграє в тих програмах, тематичний зміст яких складає міжособистісна кому­нікація і безпосереднє спілкування, тому що успішне розкриття теми „спілкування" припускає відкрита побудова відносин спілкування в різних видах і формах безпосередньо на програмі. У такого роду програмах принцип розвитку відносин істотно визначається принципом творчої співучасті, реалізація якого допускає побудову відносин партнерської рівності, атмосферу творчої ініціативи, готовності до вільного самовираження, тобто різні прояви високого ступеня суб'єктивності учасників. У ціло­му ж реалізація принципу розвитку відносин здійснюється за допомогою тих чотирьох методів, що названі вище.

На сучасному етапі розвитку форм, жанрів, методів, прийомів КПР і практичної психології програма спілкування може бути визначена як синтетична імпровізаційна масова дозвіллєва програма. її традиційність, або інноваційність змісту і форми, виг­лядає так. Традиційними є елементи, з яких програма складаєть­ся, - засіб, методи, прийоми з галузі лекційної пропаганди, клуб­ної педагогіки і педагогіки дорослих, активного й інтенсивного навчань, соціально-психологічного тренінгу, психологічної кон­сультації і корекції, студійно-театральної педагогіки і психодрами, самодіяльної художньої творчості, колективної ігрової діяльності, тематичної і танцювальної дискотеки, фізичної культури і спорту.

Звичайно програма йде або один день (вечір) кілька годин підряд, або, найчастіше, це цикл із 5-7 вечорів, проведених підряд з перервами в 1-2 дні для груп чисельністю від 30-40 до 100 учасників. Чисельність і соціально-демографічна струк­тура груп учасників визначається набором (за аналогією з пси­хотерапевтичними групами, платними гуртками, абонементни­ми лекційними циклами) або спонтанно формується в перший день (як на культмасових заходах).

Зовні програма виглядає як чергування на площадці мізан-сценічно оформленої різноманітної групової діяльності, пред­ставленої у виді ігрових, театралізованих, дискусійних, консуль­таційних, лекційних, анкетних, музичних, пісенних, танцювальних, пантомімічних, малювальних, слайдових і інших фрагментів, організованих і проведених ведучим з асистента­ми (чи групою ведучих).

З боку змісту робота ведучих характеризується як органі­зація цілого ряду взаємовшшваючих процесів, спрямованих на досягнення цілей і рішення завдань програми.

Сценарна імпровізація програми спричинює і спонтанність постановчо-режисерської роботи на площадці. Надзавдання, мізансцени, світло, звук, акомпанемент, реквізит і все інше орган­ізується, підключається, утілюється безпосередньо по ходу про­грами, об'єднується сценарно-режисерським задумом ведучого.

Основними засобами (техніками, прийомами), які викори­стовуються в процесі підготовки учасників до колективної ігро­вої діяльності, є:

• дискусійний аналіз, який залучає до колективного типуповодження, що, в свою чергу, зменшує внутрішньогру-пову напруженість і активізує в міжособистісній взаємодіїспонтанні реакції;

• групове обговорення проблемної ситуації, особливо ефек­тивне для рішення виховних завдань у роботі із ситуаці­ями морального вибору;

- ситуаційно-рольові і персонажно-рольові ігри з драматич­ною конфронтацією (драматичний конфлікт), які дають можливість індивідуалізувати рольові прояви учасників у запропонованих обставинах, які задаються власним сце­нарієм, запропонованим ведучим програми; елементи тренінгу сензитивності, побудованого насампе­ред на невербальних мовах (міміка, пантоміма, погляд, тактильний контакт); елементи групового консультування; лекційні фрагменти, які найчастіше є введенням у розроб­ку якої-небудь теми або проблеми активними методами; власна художня творчість (образотворча, літературна, музич­на), яка дає можливість виразити себе кожному учаснику програми, затвердити своє „Я" і одержати набагато точнішу, ніж у більшості життєвих ситуацій, реакцію на свою осо­бистість великого числа доброзичливо налаштованих людей; груповий персонажно-рольовий спів, який виступає засо­бом індивідуальної рольової активізації і загальногрупо-вої консолідації (наприклад, загальне коло, тобто „бра­терська підтримка");

танцювально-пантомімічні фрагменти, напрям на розви­ток почуття „МИ", формування психологічних феноменів групової згуртованості, навичок вбудування себе в різні групові структури, навичок руху по шкалі „лідер-аутсайдер" і тому подібне, а також психофізіологічних, редакційних (пожвавлення кровообігу, зняття напруження, яке нако­пичило, запобігання стомлюваності) феноменів; антологія людського спілкування, жанр, який припускає спілкування зі спадщиною письменників, поетів, драма­тургів, режисерів, лікарів, учених, у якому яскраво і тала­новито розроблені проблеми людських відносин (Мон-тень, Достоєвський, Швейцер, Бахтін, Вампілов, Володін, Окуджава, Станіславський та ін.);

слайди-програми; вони обслуговують різні види релаксації (налагоджувальну, мобілізуючу, тонізуючу, надихаючу, що

знімає напруїу, що заспокоює), збагачують форми спілку­вання (спілкування із суб'єктивованими об'єктами, з при­родою, тваринами, літературно-казковими персонажами, художніми образами і т. п.). Вони являють собою засоби включення актуальної свідомості в більш широкому ро­зумінні, ніж власне мікросередовище. Контекст сприйнят­тя навколишнього світу (слайди-програми „Вічна люди­на", „Краса в житті і в мистецтві") є засобом особистішої ідентифікації і діагностики актуальних життєвих рольо­вих амплуа учасників програми;

- тестові психологічні ігри, спрямовані на діагностику веду­чим і самодіагностику особливостей індивідуального сти­лю поводження і прояву різних особистісних властивос­тей і якостей у ситуаціях різного типу. Наприклад, гра „Діагностик" працює на виявлення просторової і психо­логічної дистанції між людьми й індивідуальною специф­ікою проявів у цій сфері.

Стратегія включення в колективну ігрову діяльність повин­на орієнтуватися на групову динаміку з наступними соціаль­но-психологічними механізмами і відповідними етапами.

Перший етап. Побудова комунікативної диспозиції: зняття психологічних дистанцій, позитивний настрій учасників на інтенсивне рекреативне спілкування один з одним і з організа­торами гри.

Другий етап. Актуалізація творчого потенціалу, формуван­ня загальної творчої атмосфери за допомогою активізації уяви, підвищення ступеня суб'єктивності і надситуативної активності, особистішої поведінкової волі, готовності до новацій, несподі­ванок, здатність до азарту, ризику.

Третій етап. Формування ігрової основи з метою колектив­ного занурення в гру і тривалого перебування в ній; формуван­ня адекватного стартового рольового синдрому (підбір ролей, який визначає стан кожного учасника як людини граючої); ак­туалізація рольової пластичності, рольової переключності учас­ників (з урахуванням рольової ригідності або пластичності кожного); актуалізація рольових амплуа (з набору, властивого да­ному індивіду), система яких визначена конкретним сценарієм даного виду, форми, жанру колективної гри.

Актуалізація містить у собі ситуацію „вручення ролі" групою даному учаснику через асоціювання його особистості з конк­ретним літературним (літературно-казковим) героєм або іншим образом, соціокультуриим символом. Вона також провокує ко­лективну творчість зі створення сюжетних ситуацій, які реалі­зують міжособистісні відносини в системі вручених ролей-сим-волів, а потім і зміну ролей і сюжетних ситуацій з метою розширення рольових діапазонів учасників.

Четвертий етап. Формування готовності сформованої кон­тактної групи (чи асоціації) до соціально-продуктивної колек­тивної діяльності, що має педагогічну спрямованість на зовнішній соціальний об'єкт, який вторгається в життя соціаль­ного об'єкта з діяльно-перетворювальними цілями, які реалізує на даному об'єкті соціально значимі виховні завдання через систему ігрових ситуацій.

Проблема ефективності видовищно-ігрових форм масової роботи стає проблемою їхнього оптимального конструювання. Цей оптимум може бути досягнутий за умови реалізації двох основних параметрів:

• у драматургії і композиції форми, покликаних забезпечити повноцінне і різноманітне спілкування даної дозвіллєвої групи, доцільну динаміку колективних емоцій і процес зас­воєння її членами заданих елементів ціннісно-нормативної культури (власне педагогічні завдання);

• у системі виразних засобів (компонентів видовищності),які використовуються для символізації і художньо-образ­ного втілення усього комплексу ідеалів, цінностей, норм і цілей, які в даний момент циркулюють у груповій свідо­мості і задані суспільною свідомістю.

Ці два параметри становлять основу двох традиційних твор­чих професій - сценарної і режисерської, але з урахуванням специфіки масової роботи, тобто орієнтації на масову ігрову співучасть, яка має метою задовольнити реальні дозвіллєвої потреби і духовно-соціальний зріст членів дозвіллєвої групи.

Велика кількість форм видовищної масової роботи розрахо­вані на пасивне глядацьке сприйняття. Таким чином, з'явила­ся проблема конструювання нових і переосмислення прийня­тих форм роботи. Цей формотворчий процес необхідно проводити, використовуючи:

• соціокультурну спадщину - форми колективно-ігрової діяльності народної культури і сучасної „ігрової педагогі­ ки". У цій сфері важливо було почерпнути „структурні уроки", тобто врахувати закони внутрішньої побудови традиційних видовищних форм, які забезпечують їхнє стабільне і результативне (у соціально-педагогічному ас­ пекті) функціонування в культурі;

• деякий досвід сучасної видовищної практики: свята про­ фесії, обряди присвяти, календарні святково-обрядові дійства, тематичні вечори, конкурси, диспути, диско-фор- ми, видовищно-ігрові форми телевізійної „клубної ауди­ торії" тощо. Ефективність цієї видовищної сфери дозвіл­ ля в тому, що вона стрімко змінюється відповідно до динаміки завдань сучасного культурного розвитку. Од­ нак, на шляху плідних змін видовищної практики вста­ ють завісою видовищні штампи, трафарети, вихолощені в змістовному відношенні прийоми і засоби, що свідчать, по-перше, про творчу безпорадність працівників масових відділів, а по-друге - про невміння усвідомлено і чітко будувати видовищні справи так, щоб їх масові форми дійсно відповідали актуальним завданням соціально-пе­ дагогічного процесу, орієнтованого саме на дану дозвілл- єву спільність у всій конкретиці її соціального буття.

Формотворчий процес повиннен керуватися певними принципами, а самі видовищні форми повинні мати чіткий набір сутнісних ознак.

Як принципи виступають:

-діяльна рівноправна співучасть дозвіллєвої спільності (ко­лективу) в процесі створення видовищної форми й у виконавському процесі, без поділу на артистів і глядачів. Демок­ратизм, самодіяльність, публічність і творча активність -норми видовищної роботи дозвіллєвого колективу;

• структурність видовищної форми, тобто структурна відповідність видовищного процесу його педагогічної ефективності;

• культура форми, тобто включеність видовищної масовоїформи в культурну традицію, її наступність, високийкультурний фон.

Зі сказаного очевидно, що формам видовищної масової ро­боти ми додаємо соціально-художній характер, іменуючи їх надалі соціально-художніми масовими формами. їх можна кон­кретизувати в такий спосіб:

• святковість. Психологічна динаміка граючого колективуу видовищній формі визначена особливим духовним станом,для якого характерне гостре переживання особистісної духов­ної волі, прилучення до вищих цінностей соціуму і безмежних творчих можливостей. Зрозуміло, це поняття містить у собі і стан високої скорботи, і трагічного катарсису в ритуалах пам'­яті й обрядових святах.

• обрядовий початок. Соціально-художні масові форми ви­ конують функції соціалізації особистості, включаючи її в простір соціального життя, програмуючи і регулюючи поводження в групі, тобто є обрядовими формами (якщо розуміти обряд як суспільний механізм чи зміну утримання соціального статусу). Крім того, проектування нової форми має враховувати мож­ливість її регулярного повтору за рахунок відновлення змісту в рамках стабільної структури - звичайно, спираючись на дея­ку реально існуючу групову духовно-соціальну обрядову потре­бу. Це стосується не тільки обрядів присвяти в професію і вес­ільний обряд, а й тематичних форм;

• коммунікативність. Термін має потрійний аспект. По-пер­ше, здатність (і можливість) членів спільності до різноманітних вільних контактів з нарощуваною інтенсивністю. По-друге, ди­наміка цієї контактності, яка сприяє розвитку згуртованості групи до рівня колективу з наступним виходом у продуктив­ну соціальну діяльність. По-третє, коммунікативність, спрямо­вана зовні, тобто здатність граючого колективу впливати на на­вколишнє соціальне середовище з метою включення в спільну діяльність нових членів. Тут коммунікативність стає фактором накопичення колективом власного педагогічного потенціалу;

• документалізм. Соціальна група в колективній ігровій взає­ модії перетворює своє буття, спираючись на реальності свого життя, своїх соціальних нестатків і на факти своєї долі. Фраг­менти іншої реальності стають змістовним предметом внутрішньо колективної ігрової дії лише за умови їхнього включення в колективну свідомість групи як свого матеріал)⁷, як реальності,яку можна ототожнити з реальним життям групи;

• ігровий початок. Соціально-художні масові форми базу­ ються на колективній ігровій взаємодії, яка допускає систему ролей і проходить як колективний творчий процес побудови ідеальної моделі соціального буття даної спільності. Ігровий початок є фактор творення колективного потрібного майбутнь­ого відповідно до ідеалів і норм суспільної свідомості. У зв'яз­ку з цим ігрова поведінка в соціально-художніх масових фор­мах має комплексний характер, тобто включає у свій спектр соціально-рольове, художньо-рольове, ритуалізороване, карна­вальне та інші види ігрового спілкування;

• видовищність. Вона розуміється як система виразних за­ собів, що утворюється за допомогою синтезу мистецтв (видо­вищний синтез) і яка використовує систему культурних сим­волів, вироблених традицій. Колективний характер ігровихвідносин потребує виразності, видимості, виразності і символ­ічного значення ціннісно-нормативних настанов граючого ко­лективу. Тому видовищність социально-художніх масових форм с головною задачею при організації дозвілля в колективі.

Неважко переконатися в тому, що названі сутнісні ознаки знаходяться у взаємодоповнюючих відносинах, взаємозалежні і становлять деякий соціокультурний мінімум. Таким чином, соц­іально-художня масова форма є святкове видовище, яке наочно втілює соціальну активність дозвіллєвого колективу, його усвідом­лену і спрямовану духовність, його відкрито виражене оточення, що спирається на актуальне буття колективу у зв'язку з його соціаль­ними перспективами й ідеалами. Інакше кажучи, участь колекти­ву у виставі, є соціальним, необмежено затальним моментом, здат­ним здобувати значення видовищного загального заходу, переступаючи рамки всякої конституційної схеми, створюючи на­вколо ігрових подій типовий ореол соціальності. Соціальність як видовище саме по собі єдине в багатстві своїх відносин.

Усяка спроба створення соціально-художньої масової фор­ми, яка спирається на конкретне соціальне буття дозвіллєвої групи, тобто діяльність, у відомому змісті, конкретно-педагогіч-на, стає діянням культурологічного рангу, знаходить загально­культурний зміст, і поруч із соціально-педагогічним аспектом неминуче виростає аспект культурологічний. Справа в тому, що всяка суспільна ініціатива або масовий соціальний рух, чи про­сто форма діяльного контакту членів спільності продуктивні, стійкі і мають тенденцію розвиватися тільки в тому випадку, коли фіксують себе в деяких стабільних структурно-організо-ваних формах. Таким чином, сам рух або спільна діяльність даної соціальної групи творить свою систему колективно-пове-дінкових стереотипів, систему стереотипів свідомості, символ­ічного мислення, спілкування і навіть стереотипів емоційної динаміки. Групові потреби, інтереси, мета і цінності формують систему стереотипів, що утворюють основу для спільної діяль­ності. Вони визначають її так само, як і спільна діяльність виз­начає саму систему стереотипів.

Соціальна група, коли вона стає суб'єктом соціально-пере­творювальної діяльності, створює свій простір існування куль­турних (поведінкових, емоційних, етичних, естетичних) стерео­типів, об'єднує їх в особливу цілісність або систему цілісностей. Так поступово утворюється комплекс святково-обрядової куль­тури даної спільноти.

Структурність, закономірність, конструктивність форми обо­в'язкові в тому сенсі, який вона (виникнувши з діяльністю групи) акумулює в собі соціальний досвід групи, її систему цілей і цінностей, а також зберігає й удосконалює структуру ролей у групі, зберігає стабільність групи і її діяльнісну енергію, спря­мованість. Руйнування структури культурної форми (або її не­продумане проектування) гальмує і спотворює саму діяльність, оскільки спотворюється система стереотипів спілкування, по­водження і самопочуття, що консолідує групу.

Відзначимо, що поєднання соціально-педагогічного і куль­турологічного аспектів у конкретній формоутворюючі діяльності має діалектичний характер і тому є органічним, а не випадко­вим і нав'язаним явищем, якщо тільки створювані соціально-художні масові форми засвоюються дозвіллєвим колективом, стають традиційними елементами його суспільного побуту, культурною традицією. Це відповідає сучасній теорії культурної традиції, яка має одне з основних положення про те, що традиція - фундаментальна стабільна одиниця культури, здатна до ситуа­тивних змін, тобто до включення інновацій у свою структуру.

Найважчим є включення спільності в колективний творчий процес. Звідси необхідність єдиної художньо-педагогічної ме­тодики або, як мінімум, єдиного методичного прийому. Він підказаний педагогічною практикою і останнім часом викорис­товує поняття „позірна ситуація" (за Л.С. Вигодським) або „уяв­на ситуація" (за Л.Н. Леонтьєвим). Однак це поняття повинно бути дещо трансформоване, оскільки воно традиційно пов'яза­не з поняттям гри як виду інтрогенного поводження (за Д.М. Узнадзе), що вільне від спонукання ззовні і за своїм походжен­ням є моментом внутрішнього порядку. Маючи справу з колек­тивною грою і з ігровим спілкуванням, мотивації якого в основ­ному визначені або вироблені контактною групою чи колективом (за умови їхньої рівноваги з індивідуальними мо­тиваціями) у зоні публічної взаємодії, необхідно мати свій опор­ний термін або сукупність термінів. Таких термінів два: колек­тивна ігрова діяльність та ігрова ситуація.

У першому терміні, використовуючи слово „колективна", ми зобов'язані виходити з існуючого в сучасній соціальній психології поняття колективу як сукупності індивідів, пов'язаних відносинами взаємодопомоги і взаємовідповідальності. Колек­тив - це соціальна група високого рівня розвитку, де міжосо-бистісні взаємодії і взаємини опосередковані суспільно-коштов­ним і особистісно-значимим змістом спільної діяльності. Колективність - особлива якість групи. Вона є продукт соціаль­но-психологічного розвитку. При цьому потрібно мати на увазі відмінність колективу як соціальної спільності від дифузійної групи. Відмінність за рівнем суспільної свідомості, емоційної згуртованості, рівнем соціальних норм, ціннісних орієнтації і суспільно значимих цілий спільної діяльності.

Таким чином, вводячи поняття колективної ігрової діяль­ності, ми пов'язуємо цей вид діяльності з колективізмом як найважливішим фактором групової динаміки і розглядаємо динаміку колективності в групі у зв'язку зі структурою колек­тивної ігрової діяльності.

Щодо вживання поняття „ігрова діяльність", то воно мож­ливе з урахуванням двох умов. По-перше, граючий зацікавле­ний у партнері, у спільних ігрових зусиллях, тобто в ігрових відносинах, наявність яких дозволяє говорити про соціальну гру, оскільки ігрове поводження проходить з урахуванням гри іншого. Сама можливість існування колективної гри допускає наявність у граючих загального об'єкта їхніх ігрових зусиль, спільність ігрової символіки (у тому числі ігрових атрибутів), обов'язковість для всіх граючих усіх етапів ігрового процесу, а також однаковість правил гри. Дотримання цих положень ство­рює первинний ефект соціалізації індивіда в групі. Цей ефект розвивається на діяльнішій основі через ланцюг колективних ігрових вчинків. Таким чином, випереджаючи поняття ігрова діяльність, можна вдатися до поняття ігрове поводження, виз­начивши його як свідоме, активне особистіше поводження, яке проходить в рамках прийнятої на себе ролі або в рамках ігро­вих правил, установлених за спільною згодою. Ігрове поводжен­ня є перетворення повсякденного поводження, коли осо­бистість трансформує у своїй уяві сферу соціальних відносин,нормативні і ціннісні орієнтації і навіть навколишній предмет­ний світ, після чого формує свої відносини і поводження відпо­відно до цієї абстракції.

По-друге, під роллю розуміється не тільки художня роль (у колективній художньо-ігровій діяльності) або обрядова роль (в обряді). Ми вкладаємо сюди ширший зміст, розглядаючи роль як динамічний статус особистості в групі, тобто як соціальну роль. Зрозуміло, рольове поводженні в колективній грі відбу­вається з урахуванням соціальних очікувань, окреслених гру­повою потребою в побудові своєї моделі суспільних відносин і у своїх уявлюваних ігрових ситуаціях. У цьому змісті ігрова роль є динамічний статус особистості в групі. Подвійно - і з позицій динаміки міжособистісних відносин у процесі колек­тивної гри, і з позицій динаміки самого соціального статусу, який знов утворюється за законами колективної творчої уяви граючих. Звідси виникає необхідність уведення поняття ігро­вої ситуації, яка змодельована групою (колективом) і відносить­ся до ідеального світу соціальних ролей і відношень. Ігрова ситуація - це свого роду колективна програма, яка задає своїм членам систему ролей. Ігрова ситуація, на відміну від ролі, являє собою структурну одиницю колективної гри. Саме з неї, як правило, починалася робота над будь-якою сценарною компо­зицією. Сам сценарій являє собою ланцюг різножанрових ігро­вих ситуацій, що чергуються з епізодами безпосереднього (не ігрового) спілкування .

Термін „ігрове поводження" має переважно індивідуально-психологічне значення і в ньому недостатньо виявлена соціаль­но-перетворююча спрямованість людської активності. Наше розуміння ігрової ситуації дозволяє перейти від поняття „по­водження" до поняття „діяльність". У філософській літературі, присвяченій проблемі людської діяльності, останнє розглядаєть­ся як така форма активності живої істоти, що покликана відтво­рювати надприродні умови його буття - соціальні відносини, культуру, нарешті, його самого як біосоціальну, а не чисто біо­логічну істоту. Тим самим людська діяльність забезпечує стрімкий соціальний прогрес, у ході якого змінюються приро­да, культура і сама людина як об'єкт і суб'єкт власної діяльності, у тому числі й дозвіллєвої.

3. Соціально-педагогічні умови функціонування технологій культурно-дозвіллєвої діяльності.

Особливості суті соціально-педагогічних умов на технологію культурно-дозвіллєвої діяльності, варто виходити з положення про те, що основною детермінантою є категорія „образ життя". Залежно від соціального мікросередовища, соціальної групи або особистості сукупність умов, факторів, причин, які детермінують спосіб жит­тя, і сама роль цих факторів є постійно-змінними. Спосіб життя тим і відрізняється від умов життя. Це - конкретна життєді­яльність об'єкта і суб'єкта культурно-дозвіллєвої діяльності.

Об'єктивні умови розрізняються за ступенем і силою впли­ву на формування і розвиток психології спільнот, соціальних груп, колективів, особистості. Для оцінки можливостей впли­ву культурно-дозвіллєвої діяльності на свідомість і поводжен­ня людей необхідно серед об'єктивних умов насамперед вид­ілити головні, визначальні і другорядні. Причому ті самі умови можуть бути визначальними стосовно окремих напрямів куль­турно-дозвіллєвої діяльності установ культури і відігравати другорядну роль щодо інших. Можливі й інші переміщення в структурі об'єктивних умов: через певний проміжок часу до­мінуючі стають другорядними, а ті, які раніше займали підлег­ле і неголовне положення (за спрямованістю, ступенем і си­лою впливу на психологію суспільних груп), стають визначальними. Всебічний аналіз об'єктивних умов - реаль­на передумова для визначення результативності впливу куль­турно-дозвіллєвої діяльності.

Аналіз об'єктивних умов, зовнішніх і внутрішніх, безпосе­редніх і опосередкованих стосовно діяльності установ культу­ри показує, що об'єктивні зовнішні умови переломлюються у

свідомості індивідів і груп, опосередковуються їхнім досвідом, інтересами, настановами і виступають уже як внутрішній фак­тор, який безпосередньо бере участь у культурно-дозвіллєвій діяльності в якості реальної практичної свідомості. Цей фактор є внутрішнім у тому змісті, що соціальні процеси, які відбува­ються поза культурно-дозвіллєвою діяльністю, відображаються у свідомості відвідувачів.

Безумовно, вплив об'єктивних факторів на технологію культурно-дозвіллєвої діяльності нерівнозначний. Серед фак­торних навантажень, які позитивно впливають на технологію культурно-дозвіллєвої діяльності, більш високий рейтинг мають демократизація суспільства, свобода особистості, тому що це фактори, які виникли в процесі переходу нашого суспільства до ринкових відносин.

Демократизація означає поворот від відомчих, місницьких нестатків і інтересів до потреб суспільства (маються на увазі і макро- і мікрорівні громадськості), до особистості, подолання безликої однаковості діяльності установ культури, змісту, форм і методів, створення умов для їх варіативності і поліфонічності; роз­кріпачення суб'єктно-об'єктних відносин, перехід від зв'язків субор­динації до зв'язку співробітництва, відкритості. Ці фактори по-різно­му впливають на технологію культурно-дозвіллєвої діяльності як у міських, так і сільських установах культури. У певних межах зміщу­ються пріоритети, праця може поступитися місцем проблемі зароб­ітку, а умови і характер праці - клімату в колективі.

Виявлення впливу об'єктивних умов на технологію куль­турно-дозвіллєвої діяльності допускає визначення: об'єктивно­го стану соціального середовища (насамперед актуальних неви-рішених економічних проблем, протиріч життя і т. ін.), рівня суспільної свідомості, який відображає умови їхнього життя, специфічні особливості сприйняття й оцінку дійсності.

Об'єктивні умови утворюють можливість для закріплення і подальшого розвитку суспільної свідомості, перетворення знань у переконання, а через них - у позитивне соціальне поводжен­ня, творчу діяльність і активність в усіх сферах життя. До числа довгостроководіючих об'єктивних умов, які впливають на технологію культурно-дозвіллєвої діяльності, відноситься при­пинення зростання культури населення.

Однак перераховані і деякі інші умови знаходяться в пост­ійному розвитку, який утворює різні об'єктивні можливості для технології культурно-дозвіллєвої діяльності. Зміни в структурі й динаміці об'єктивних умов означають, що на технологію куль­турно-дозвіллєвої діяльності впливають нові фактори, відбу­вається модифікація раніше діючих. Реконструкція економіки спричинила зміни і в політичній структурі суспільства, що, в свою чергу, впливає на розвиток ініціативи населення.

Проте зміна умов не завжди породжує негайно позитивне зрушення у свідомості. Стереотипи мислення і поводження, вироблені в умовах командно-адміністративної системи, пере­борюються далеко не відразу. Однією з умов впливу на куль­тосвітню діяльність є задоволеність працею. Задоволеність пра­цею прямо позначається на відношенні як до робочого, так і до неробочого вільного часу.

Найчастіше забувається вплив такого об'єктивного факто­ра на культурно-дозвіллєву діяльність, яким є самовизначення особистості. Самовизначення особистості в сфері дозвілля відбувається через освоєння духовних цінностей такого поряд­ку, як людство, Батьківщина, Конституція, демократія, правова держава, моральний закон, родина, праця, цивільна відпові­дальність та ін. Зараз відзначається полярне відношення до поняття самовизначення особистості. У ході наших досліджень 72,6 % опитаних відповіли, що „...цього ніколи не буде, оскіль­ки існує дуже багато бюрократичних бар'єрів, які заважають участі широких мас у керуванні, становленні самоврядування в сфері дозвілля. Як бачимо, курс на розвиток самоврядування в сфері культури хоча й сприйнятий основною масою, однак на практиці ще не реалізується. Тому першочерговим завданням є формування в населення настрою на творчу участь у самоуп-равлінському процесі в сфері дозвілля і насамперед в - уста­новах культури.

Іншим не менш важливим фактором, що має вплив на тех­нологію, є престиж культурно-дозвіллєвої діяльності в суспільстві. У цьому змісті важливим фактором є діяльність загальнодержавних і місцевих регіональних засобів масової інформації. Але обсяг і якість переданої ними інформації про діяльність установ культури, її розмаїтість, актуальність і конк­ретність не сприяють підйому престижу. У зв'язку з цим слід зазначити, що саме засоби масової інформації повинні створю­вати умови максимальної включенності у внутрішньополітич­не життя суспільства людей, які на прикладі свого району, міста, області створюють умови безпосередньої причетності особис­тості до культури в широкому розумінні цього слова.

Без критичного відношення до навколишньої дійсності, без постійної критичної самоперевірки зробленого неможливий розвиток культурно-дозвіллєвої діяльності. Критика утрачає свою силу, якщо вона позбавлена конкретних припущень, має сугубо негативний зміст. Зараз спостерігається значне підви­щення рівня цивільної активності людей - вони стали більш уважно відноситися до навколишньої дійсності, до виробницт­ва, до виявлення механізмів ринкової економіки, їхнього осо­бистого місця в ній, ролі установ культури в адаптації особис­тості до нових умов.

У справі створення й удосконалення об'єктивних умов для функціонування технології культурно-дозвіллєвої діяльності першочергове значення мають посилення соціальної допомоги родинам у вихованні дітей (будівництво нових дитсадків, збільшення матеріальної допомоги і тривалості відпусток мате­рям); збільшення будівництва доріг і житла, особливо в сільській місцевості; поліпшення організації праці і виробниц­тва на підприємствах і в установах; підвищення обліку думок, критичних зауважень і пропозицій населення при прийнятті рішень державними і суспільними органами усіх рівнів.

Зараз люди досить чітко уявляють завдання, які стоять перед суспільством у найближчі роки, однак ієрархічно ціннісне розм­іщення цих завдань у структурі суспільної свідомості не завжди

ще відповідає вимогам часу, суспільній необхідності і головним завданням сьогодення. Погіршення економічних умов життя, корумпованість частини державного апарату, відсутність справ­жньої демократії і волі негативно позначилися і на умовах соц­іального буття, і на психології людей, і на їхньому відношенні до власності й організованості. Зростання організованої злочинності і масового хуліганства погіршує можливість успішної боротьби з нею і її подолання соціальними заходами, шляхом послідовного поліпшення соціально-економічних умов життя населення.

До об'єктивних факторів, які мають вплив на технологію культурно-дозвіллєвої діяльності, відноситься і культурна пол­ітика держави. Планові і фінансові органи країни розглядали культурне будівництво як деяке нерентабельне навантаження на економіку, як марні витрати. В роки реформ припинилося будівництво установ культури.

Слабкий розвиток матеріально-технічної бази установ куль­тури змусив учених шукати нові шляхи більш ефективного її використання, впливу на технологію культурно-дозвіллєвої діяльності. Це виражається через такі показники, як мережа, технічний стан установ культури, місткість глядацьких і лекц­ійних залів, наявність кімнат для гурткової роботи, середня наповнюваність залів при проведенні різних культурно-дозві-ллєвих програм і т. ін. Як показники роботи соціальної ефек­тивності прийняті кількість, структура наданих послуг, рівень обслуговування. Показниками, які характеризують умови, в яких працює означена мережа, є якісний склад кадрів, осна­щеність установ культури, доступність центрів культури насе­ленню, наявність прийнятих нормативів забезпеченості насе­лення установ культури. Очевидно, що не тільки економічний фактор рентабельності виробництва впливає на рівень розвит­ку мережі установ культури, а ширший перелік соціально-еко-номічиих факторів, у цілому визначальний рівень життя в тому чи іншому районі.

4. В культурно-дозвіллєвій діяльності цей процес варто розглядати як діяльність двох спрямованих назустріч один од­ному сторін: суб'єкта (високопрофесійних фахівців установ культури, його активу) і об'єкта (погляди, характер слухачів, глядачів, постійних учасників художніх і технічних колективів). У процесі взаємодії відбувається взаємовплив: суб'єкти переда­ють свої думки, відношення, оцінки, почуття об'єкту, а об'єкт, у свою чергу, передає суб'єкту своє відношення до того, що відбувається, виражає настрій, почуття. У зв'язку в цим як ос­новні характеристики культурно-дозвіллєвої діяльності виступа­ють такі, як наявність спонукально-мотиваційної частини (

мотив - ціль); предмет діяльності; відповідність предмета діяльності її мотиву; наявність продукту або результату діяль­ності, що характеризується плануванням, структурністю, цілес­прямованістю (доцільністю), предметом діяльності, заснованим на задоволенні потреб людей і зміні їхньої свідомості.

Тому, насамперед, необхідно виявити найбільш характерні риси соціального самоствердження, форми самореалізації осо­бистості в установі культури, отже, треба охарактеризувати джерела і форми: рівні, види й інші пріоритетні форми участі особистості в культурно-дозвіллєвій діяльності, мотиви цієї діяльності, ступінь задоволеності нею, міру ЇЇ включеності в діяльність установи культури. За всім цим можна скласти ре­альну картину впливу суб'єктивних факторів на технологію культурно-дозвіллєвої діяльності.

За узагальненою думкою населення про те, що являють со­бою сучасні установи культури, уявляється така характеристи­ка: це площадка для концертів самодіяльності і професіоналів; близьке до будинку місце регулярного перегляду кінофільмів; місце, де зустрінеш друзів і зав'яжеш нові знайомства; при­міщення для занять художньої самодіяльності; джерело знань про події у світі і країні.

Різні групи по-різному відносяться до установ культури. Найбільш типові форми прояву культурно-дозвіллєвої діяль­ності для представників першої групи, у яку ми включили мо­лодих людей віком до 20 років, які відрізняються ініціативним поводженням: часті виступи в клубному об'єднанні, інших місцях; високий ранг особистої думки в системі факторів, які впливають на формування переконань і орієнтації; лідируван­ня в спілкуванні як в установі культури, так і в трудовому колективі; широта інтересів до питань інших сфер життя суспільства; висока критичність в оцінці проведених куль-турно-дозвіллєвих програм; компетентність у питаннях організації дозвілля.

Друга група - люди віком 20-40 років. Вони відрізняються ініціативним у поєднанні з реактивним (тобто підтримкою

ініціативи інших) поводженням. Тут показники за своїм набо­ром приблизно збігаються з показниками першої групи, однак у ряді випадків превалюють не тільки ініціативне, але й орієн­товане на питання політичного, культурного, економічного життя поводження, низька критичність в оцінці культурно-доз-віллєвих програм, невизначена мотивація і низька активність у розширенні знань; активна участь у вирішенні різних вироб­ничих питань.

Третю групу представляють люди віком за 40 років, які відзна­чаються індиферентним поводженням у культурно-дозвіллєвій діяльності. Для цієї групи характерна: вузькість кола джерел інфор­мації, які в основному випадкові, ситуативні; майже повна відсутність спілкування на теми культури; відсутність виражених інтересів до культури і прагнення до розширення знань і в той же час активна участь у суспільній роботі установи культури.

Найсильніший суб'єктивний фактор, який має вплив на тех­нологію культурно-дозвіллєвої діяльності, - неформальний рух. Він визначає атмосферу в багатьох містах і селах країни. Нефор­мальна група є антитезою сформованій системі виховання, ЇЇ антиподом, який в усьому їй протистоїть і за рахунок цього існує.

Молодіжні угруповання для однолітків - це для них цілий світ, суспільство в мініатюрі. Тут підлітки мають можливість самореалізуватися. У групі вони „програють" свої майбутні соц­іальні ролі. Тут відбувається адаптація підлітків до суспільства. При цьому йде не пасивне пристосування до існуючих струк­тур, а активне „нав'язування" суспільству норм і цінностей, що культивуються в групах. Агресія з боку груп тримає в страху не тільки „середнього обивателя", але і всі шари населення.

Участь в угрупованні дає молодій людині змогу виплеснути негативну енергію, яка накопичилася. Це своєрідний клапан соц­іально-психологічної, фізіологічної розрядки. Офіційна культура цього не дає, тому що виходить тільки із „свідомих" елементів психіки, відкидаючи підсвідомі і несвідомі потяги. Це є й певний спосіб заповнення дозвілля. Установи культури у своїй діяль­ності орієнтовані на благополучних молодих людей, але вони незадовольняють усього обсягу потреб. Крім того, традиційна сис­тема культурно-дозвіллєвих програм формує видовищно-спо­живче відношення до культури (дискотеки, кінофільми, концер­ти), не розвиває самодіяльні нахили. Молодіжні угруповання дозволяють неблагополучним хлопцям компенсувати існуючі вади в культурно-дозвіллєвій діяльності за рахунок максималь­ного завантаження за допомогою участі в активно-діяльних фор­мах (у даному випадку, криміногенну спрямованість). У цих уг­рупованнях існує внутрішній механізм їхнього саморуху.

Зіткнення, конфлікти між групами в даному випадку є спосіб їхнього існування. Таким чином, міжгрупова агресія є засобом підтримки ідентифікації згуртованості і стабільності груп. Більше того, в умовах посилення конкурентних форм міжгрупової взаємодії зростає міжгрупова згуртованість.

Серед факторів, які сприяють посиленню активізації діяль­ності підлітково-молодіжних угруповань, варто виділити: поси­лення соціально-економічної напруженості в країні, введення карткової системи на продукти харчування, дефіцит товарів першої необхідності. Складна сімейна ситуація, відсутність у кожного четвертого підлітка одного з батьків і невисокий куль­турний рівень батьків - найпоширеніші негативні фактори.Проблеми взаємодії установ культури з неформальними підлітковими угрупованнями потребують довірчого відношен­ня. Пошук, відхід від стандартних, звичних форм, сміливість у ствердженні нового - усе це відповідає соціально-психологічним особливостям підлітків, їх потребам і орієнтаціям. Престижність ініціативних підліткових об'єднань буде зростати й далі.Дотепер при виборі методу підготовки і проведення культур­но-дозвіллєвих програм не враховувався головний момент сприйняття їх людиною, яке відбувається через призму нерво­во-психічної системи. Кожна людина сприймає їх по-своєму і по-своєму осмислює.

Механізм сприйняття спрацьовує, якщо враховуються такі особливості аудиторії установами культури: підготовленість, схильність (настановлення), активність. При підготовці і про­веденні програми важливо знати насамперед визначені власти­вості аудиторії і механізм сприйняття навколишньої дійсності. Людина безупинно поповнює і коригує свої враження, її досвід постійно збагачується. І все це виражається в тому чи іншому стані свідомості. Тому новим аспектом у функціонуванні тех­нології установ культури є їх орієнтація не на процес вихован­ня, а на забезпечення процесу соціалізації, що по своєму діапа­зону значно ширше. Соціалізація ж має на увазі використання не тільки систем цих впливів, а й спонтанних впливів, за до­помогою яких людина прилучається до культури в умовах доз­вілля в його соціальному значенні.

Важливим аспектом у технології діяльності установ культури є орієнтація на повсякденну свідомість. Дійсно, було б спрощен­ням зображувати справу таким чином, якщо активна участь ши­роких народних мас у повсякденній практиці може базуватися тільки на тих знаннях, які засвоюються через різні канали інфор­мації, то ці знання функціонують у практичній діяльності мас, так сказати, у чистому виді, не збагачуючись досвідом, почерпнутим з життя. Не слід принижувати значення повсякденної свідомості, у рамках якої осмислюється людьми їхній власний досвід, вира­жаються їхні повсякденні турботи, життєві факти піднімаються до рівня великих узагальнень і принципових висновків.

Таким чином оптимальний технологічний процес - справа дуже складна, тому що, створюючи умови для оптимального сприйняття, яке відбувається в установі культури, фахівці перед­бачають переробку і реалізацію змісту, структури і різних засобів значеннєвого й емоційного впливу на аудиторію Кожна форма-програма має у своєму розпорядженні свій діапазон дії і має цілком доступний для огляду духовно-практичний вилив, який відбувається у певний межах часу і місця з елементами імпров­ізації або художньо-образного зіставлення. Саме вони сприяють активізації інтелект}' й емоційної сфери людини.

Різноманіття використовуваних форм, засобів і методів діяльності, різноплановість програм відкривають можливість для включення в неї більшого числа учасників з різними інте­ресами і духовними запитами. Виникнення різноманітних форм різних акцій: театралізованих маніфестацій-ходів, рок-мітингів, мітингів-спектаклів і мітингів-концертів, демонстрацій і багатьох інших с відображенням життєвих процесів. Для їхньої підготовки і проведення потрібні й нові професійні якості фахівців: здатність емоційно-почуттєвого, художньо-образного, індивідуально-оціночного сприйняття дійсності, уміння їх об'єднати з ринковими відносинами.

Оскільки використання засобів художньої виразності суво­ро зумовлене конкретною темою, яка сама являє живий і гос­трий інтерес для потенційної аудиторії, відбиває актуальну сус­пільну потребу, впливає на свідомість аудиторії, то прагнення фахівців використовувати буквально весь арсенал художніх прийомів, як правило, приглушує зміст програми. Раніше вва­жалося, що досить увімкнути кінокадри, слайди, музику, вибу­дувати їх органічно з тезами виступів за єдиною художньо-ілю-страційною структурою, і глядацька увага буде забезпечена. Зараз же художні засоби потрібні тільки тоді, коли вони здатні зробити глядача активним учасником програми.

Аналіз роботи установ культури показує, що найпоширені­шими прорахунками в організації їхньої діяльності є порушен­ня в самій структурі технологічного процесу, обмеження його тільки передачею деякої суми знань, без визначеної спрямова­ності на конкретну практичну реалізацію.

Група фахівців установ культури являє собою складне за структурою соціальпо-психологічне утворення, яке має своїх лідерів. Це найбільш підготовлені люди, які користуються автори­тетом у товаришів, до висловлень і коментарів яких прислухову-ються не менше, ніж до думки керівника установи культури. Саме лідери суспільної думки здатні здійснити на практиці принцип соборності в технології культурно-дозвіллєвої діяльності.

Підготовка і проведення культурно-дозвіллєвих програм потребує обліку великої кількості суб'єктивних факторів, які впливають на технологію культурно-дозвіллєвої діяльності. Тому в практичній діяльності установ культури варто макси­мально враховувати всю сукупність цих суб'єктивних факторів, максимально домагаючись гармонії колективних та індивідуаль­них цілей, збігу загальної спрямованості в діяльності колекти­ву з особистими творчими прагненнями і планами окремих його членів. Для досягнення поставленої мети важливе значен­ня має методика підготовки проведення програм, яка повинна бути розрахована на написання висококваліфікованого сцена­рію під творчим впливом самих відвідувачів.

На процес технології культурно-дозвіллєвої діяльності вели­чезний вплив має наявність у громадькості соціального досві­ду, який породжує нові якості і дії в ім'я вищих суспільних цілей. Практика показує, що більша частина населення ніколи не брала участі в підготовці і проведенні культурно-дозвіллєвих програм. Тому положення ще залишається дуже серйозним - не спрацьовує основний суб'єктивний фактор свідомості людей, їхнє позитивне відношення до культурно-дозвіллєвої діяльності.

Позитивний вплив суб'єктивного фактора найбільш ефек­тивний, якщо мета співробітників і відвідувачів установ куль­тури збігаються за настановами та інтересами. Це, у свою чер­гу, потребує цілісного, завершального технологічного циклу, який має свій регулюючий напрям за допомогою засобів зна­ченнєвого й емоційного впливу. У зв'язку з цим технологічний процес уявляється динамічною саморегулюючою системою, яка може функціонувати під впливом суб'єктивних факторів. При цьому активність відвідувачів установ культури, яка ґрунтуєть­ся на демократичності і загальнодоступності, повинна постійно стимулюватися.

Культурио-дозвіллєвої діяльності - актуальна проблема, оскільки на фоні стрімкого зростання аудиторій масових кому­нікацій (насамперед ТВ, шоу-програм, нічних клубів) педа­гогічні можливості аудиторії здаються обмеженими, вичерпани­ми, легко замінними і не відповідають сучасній динаміці⁴ життя. Обґрунтування змісту і специфіки соціально-психологічної ат­мосфери в культурно-дозвіллєвих установах, визначення шляхів її оптимізації, дозволяють найбільш повно висвітити весь комплекс явищ, пов'язаних із взаємодією людей у даній спільності, осмислити ЇЇ феноменологічну суть, акумулювати відповіді на численні питання побуту, роботи, відпочинку лю­дини. Тому виникає необхідність керувати аудиторією, її емоц­ійним станом на основі законів спілкування і сприйняття.

Поняття „атмосфера" широко використовується в науковій літературі. Говорячи про специфіку масово-аудиториих форм культурно-дозвіллєвої діяльності, автори посилаються на особ­ливу, неповторну клубну атмосферу. Але єдиного розуміння суті цього явища немає. В соціальній психології це явище щодо інших форм колективної життєдіяльності досить давно і глибо­ко вивчене. Чітко визначено поняття соціально-психологічно­го клімату, яке, на відміну від соціально-психологічної атмос­фери, більш стійке і менш піддане ситуативним змінам. Обидва ці поняття означають психічний стан тієї чи іншої спільності, під яким мається на увазі переважний психічний настрій її членів, що виявляється, насамперед, у відносинах людей до спільної діяльності і один до одного. Багаторічний досвід вив­чення цього питання показує, що психічний настрій аудиторії можна і діагностувати, і прогнозувати, і свідомо регулювати.

Останніми роками теорія культурно-дозвіллєвої діяльності усе інтенсивніше стикається із соціальною психологією. При­діляється увага й ефекту соціально-психологічіюї атмосфери клубної аудиторії, підкреслюється необхідність її формування, вказується на ряд факторів, які мають вплив на її становлення.

Поняття соціально-психологічний клімат і соціально-психо­логічна атмосфера стали науковими термінами завдяки працям

О.І. Зотової, А.Г. Ковальова, Б.Д. Паригіна, К.К. Платонова, О.М. Лутошина, В.М. Шспеля, Е.В. Шорохової та ін. І хоча фор­мулювань значень цих понять у сучасній науці велика кількість, уже не виникає сумнівів у реальній визначеності даних явищ. У культурно-дозвіллєвій діяльності принципово можна вико­ристовувати теорію соціально-психологічного клімату колекти­ву і його духовної атмосфери для розуміння соціально-психо­логічної атмосфери аудиторії установ дозвілля.

В установах культурно-дозвіллєвої спрямованості доміну­ють відносини емоційно-особистісного характеру, тому що на перший план виходять потреби в емоційному колективному контакті в умовах публічності. Ця потреба у видовищному, публічному спілкуванні настільки необхідна людям, що часто здобуває провідне значення в самих різних аудиторіях (в те­атрі, кіно, на спортивних змаганнях, клубі), превалюючи над естетичними і гностичними потребами. Виходячи з осмислен­ня теорії соціально-психологічного клімату і феномена публіч­ності, можна визначити соціально-психологічну атмосферу аудиторії установ дозвілля як такий психічний стан аудиторії, під яким мається на увазі переважний психічний настрій лю­дей, який виявляється на рівні їхньої емоційної сприйнятливості культурно-дозвіллєвої програми.

Нині очевидна тенденція соціально-психологічного підхо­ду до проблеми аудиторії установ дозвілля, тому що вже не звичайна сукупність особистостей стоїть за цим широким по­няттям. Активно шукаються шлях зближення з глядачем, учас­ником. Максимально наблизитися до глядача, слухача, читача прагнуть усі інститути масового впливу, однак найбільші мож­ливості для цього маються в аудиторії клубу, де є всі умови для пильної персоніфікованої уваги до членів аудиторії, для нала­годження міжособистісних контактів у їхньому середовищі. Г. О. Товстоногов стверджував, що саме театр у першу чергу по­кликаний підтримувати різноманітні форми спілкування з за­лом, і це повинно привести до неминучої і фатальної для мис­тецтва зміни психологічного клімату в театральному залі. Думка

про те, що справжня єдність сцени і залу можлива на клубно­му заході, не нова.Не менш ефективний і високоперсоніфікований підхід до аудиторії - максимальне виявлення особистості кожного учас­ника програми. Орієнтація на більш високий рівень особистіс-но-орієнтованого спілкування в процесі організації аудиторії установ дозвілля може послугувати створенню такої атмосфе­ри, в якій зростає можливість, по-перше, рішення актуальної проблеми, як не втратити в масовій аудиторії окрему людину; по-друге, реалізація головної мети спілкування в клубній ауди­торії - сприяння пізнанню людьми один одного; по-третє, сти­мулювання зростанню індивідуальної значимості кожної особи­стості, гармонії ЇЇ розвитку. „Дійти до кожного" необхідно не тільки в груповий, але й у масовій роботі установ дозвілля, тим більше, що аудиторні форми роботи залучають основну масу населення, яке воліє епізодично відвідувати дозвіллєві програ­ми. В основі інтересу цих людей лежить потреба „ подивитися на інших і показати себе", реалізувати неусвідомлену, але на­сущну потребу в публічній увазі, визнанні, самовираженні.

Нещоденність, емоційна піднесеність соціально-психологічної атмосфери масової форми культурно-дозвіллєвої програми по­легшує можливість, особливо під час свята або обряду, прояви­ти позитивні почуття, сприяє високій оцінці людьми один од­ного. Це винятково важливо, тому що оцінка оточуючих, що є істотним фактором прояву соціальної активності людини, в умо­вах публічності здобуває ще більше значення. Виходить, атмос­фера аудиторії може слугувати формуванню і ствердженню по­зитивної Я-концепції у членів аудиторії на підставі доброзичливого, емоційно-безпосереднього відношення один до одного, сприяти розвитку особистості, підвищенню рівня її соц­іально-психологічної культури. Оптимальна соціально-психоло­гічна атмосфера аудиторії установ дозвілля характеризується як колективний емоційно-позитивний настрій аудиторії, орієнтова­ний на максимальне виявлення неповторних індивідуальностей у своєму середовищі, що виявляється в піднесеній психо-емоційній активності кожного її члена (як споглядальної, так і діяльної), відзначається високим ступенем уваги й інтересу один до одного. Така атмосфера розширює об'єктивні можливості соціаль­ного самоствердження особистості й сприяє зростанню соціаль­но-психологічної культури людей.

Оцінка реального стану психічного настрою аудиторії уста­нов дозвілля ускладнюється тимчасовою обмеженістю ситуа­тивних та імпровізованих за своїм характером культурно-доз-віллєвих програм. Оскільки діагностування атмосфери - це, насамперед, визначення рівня емоційної вродженості в комун­ікативні відносини, де головним критерієм цієї атмосфери є наявність або відсутність контакту в комунікативних зв'язках в аудиторії і з аудиторією. Крім того, для визначення атмосфе­ри дуже значимим є критерій емоційної задоволеності-незадо-воленості членів аудиторії. Ці моменти в сукупності з динаміч­ністю емоційної картини досліджуваного явища зажадали особливого інструментування самих прийомів дослідження, що було підставою для вибору як основного інструмента діагнос­тики даного явища прийому запису індивідуальних емоційних станів, розробленого для емпіричного вивчення соціально-пси­хологічного клімату. Перевага цього прийому полягає в тому, що його легко перевести на мову гри, щоб зробити досліджен­ня природним, а не стороннім моментом програми, що є одним з досить важких і необхідних завдань у визначенні шляхів її діагностики. Правомірні способи перекладу опитування в ігро­ву і наочно-образну форму.

Фахівці установи культури не обмежуються тільки цими методами при діагностиці атмосфери. Це пояснюється складн­істю досліджуваного явища. Часом буває, коли ігрова ситуація і методи запису не ефективні, і тоді тільки візуально можна зафіксувати динамічні явища, для чого застосовують традицій­ний метод фіксації глядацьких реакцій. Проте, для вивчення даної атмосфери цих методів недостатньо. Тому пропонується модель обліку ступеня включеності в комунікативну діяльність даних потенціалів у сукупності з урахуванням процесів відоб­раження аудиторії в індивідуальних емоційних станах.

Оцінка реального стану соціально-психологічної атмосфери аудиторії відбувається на підставі інформаційних даних про індивідуальний емоційний стан кожного члена аудиторії і на основі його відношення до оточуючих, зокрема, міри включен-ності в комунікативну діяльність членів аудиторії. Через при­зму цієї оцінки можна судити не тільки про рівень емоційно-психологічної включеності членів аудиторії в комунікативну культурно-дозвіллєву програму, але тим самим і про рівень психологічного, духовного комфорту особистості в умовах пуб­лічного спілкування і про ступінь розгортання психічного по­тенціалу аудиторії в цілому, про величину уваги й інтересу один до одного членів аудиторії, а також про сціально-психо-логічний клімат в установах проведення дозвілля.

Спираючи на цей метод, необхідно вирішити головне зав­дання у справі оптимізації даної атмосфери - створити соціаль­но-педагогічні умови, що сприятимуть утриманню в полі колек­тивної уваги кожного члена аудиторії, і практичні можливості, які сприятимуть подоланню психологічних бар'єрів. Для цього пропонується здійснити особистісно-орієнтований підхід до аудиторії в процесі:

• передкомунікативного і посткомунікативного періодів підготовки культурно-дозвіллєвої програми (індивідуальний під­хід в оголошенні учасників майбутньої зустрічі, персональна ува­га до кожного з них до початку і по закінченні програми з ме­тою формування в них відчуття власної особистісної значущості,почуття впевненості, що їхня присутність в аудиторії бажана);

• організації груп публіки (створення в середовищі публі­ ки контактних груп-спільнот, у яких їхні члени мають мож­ливість безпосередньо спілкуватися і взаємодіяти один з одним,що полегшує керування аудиторією, сприяє утриманню в полі колективної уваги й уваги творців програми кожного присут­нього, розкриттю можливостей з індивідуалізації масовоговпливу, стимулюванню міжособистісного спілкування, забезпе­ченню психологічним комфортом, захищеності кожного присут­нього). Контактні групи можуть бути реальними і сконструйованими. Розподіл аудиторії на малі контактні групи стимулює не тільки особистісне спілкування усередині кожної групи, але й міжгрупове спілкування на основі інтергрупового ефекту, дає змогу формувати особистісно-орієнтоване спілкування в нероз­ривній єдності з почуттям спільності.

Тут велика роль належить лідерству по веденню програми. Це відхід від традиційного розуміння ролі лідер-ведучого в аудиторії - конферансьє, актора-виконавця, витівника, розпо­рядника, - визначення основної функції ведучого як регулю­вальника запланованих і спонтанних дій, імпровізацій на ос­нові максимального використання можливостей усіх членів аудиторії. У культурно-дозіллєвій програмі важливе виявлення пасивно-споглядальних моментів. Особливу увагу треба при­ділити використанню колективного лідерства, змінюваності лідерів, створенню умов для самовираження максимально мож­ливої кількості членів аудиторії, розкріпаченню ініціативи лю­дей, виявленню неформальних лідерів, які володіють ефектом особистісного притягання, що необхідно для формування такої соціально-психологічної атмосфери в аудиторії, у якій найбільш повно реалізуються сутнісні риси діяльності установ дозвілля.

Визначаючи ведуче значення реалізації особистісних потен­ціалів, які характеризують рівень соціально-психологічних до­магань і можливостей людини в комунікативній діяльності для формування оптимальної атмосфери в аудиторії, не треба зни­жувати необхідність обліку інших факторів, під впливом яких може складатися атмосфера високого рівня, але іншого типу. Насамперед, варто виявити позитивну соціально-психологічну атмосферу -клубної аудиторії в двох основних типах. Один з них (атмосфера першого типу) акумулює в собі відчуття, усві­домлення публікою цілісності і цінності своєї спільності як су­купності неповторних індивідуальностей. Інший (атмосфера другого типу) характеризується цією самою психологічною єдністю, вираженою в почутті багатомірного „МИ", де кожний ідентифікує себе з усіма. Атмосфера другого типу найчастіше трапляється в клубній аудиторії. У її рамках відбувається уподібнення себе іншим і інших собі, причому „інший" в аудиторії абстрактний, має дуже узагальнені характеристики, тоді як ат­мосфера першого типу виникає на основі проникнення у світ один одного. Дві цінності - „особистіша автономія" і „почуття спільності" - знаходять тут своє вираження в нерозривному зв'язку. В умовах такої атмосфери респонденти більш розкуті, різноманітніша палітра їх індивідуальних емоційних станів.

Обидва типи свідчать про те, що контакт у середині аудиторії і з аудиторією відбувся, тому ми говоримо про сформовану ат­мосферу. Ситуативна згуртованість публіки знаходить у них своє відображення і, навпаки, ця атмосфера об'єднує публіку. Разом з тим, ресурси педагогічних можливостей атмосфери першого типу значно багатші. Усього можна зафіксувати шість основних типів, які характеризуються: наявністю або відсутністю контак­ту в аудиторії і з аудиторією; рівнем орієнтації масового впливу на життєдіяльність локальної спільності, до якої належать ті, що зібралися, і рівнем індивідуально-особистісної орієнтації масового впливу. Першим двом описаним типам властива позитивна, емоційно-піднята атмосфера з високим рівнем присутності і го­товності до активності. Двом іншим властива негативна атмос­фера активного або пасивного неприйняття інтересу до дії і до впливу. Але в кожній дозвіллєвій програмі є зони спокійної, ур­івноваженої і несформованої атмосфери. Також має свою специф­іку офіційна атмосфера. Досвід показує, що динамічне явище атмосфери може в одній і тій самій програмі перетерплювати кількаразові зміни, виявляти можливість використання різних способів фіксації рівня розгорнутості потенціалів, домагань і можливостей людини в комунікативній діяльності та фіксації глядацьких реакцій для спостереження за перманентним розвит­ком даної атмосфери.

Видатний режисер О. Д. Попов писав: Навчившись бачи­ти і відчувати атмосферу в навколишньому середовищі, ми побачимо і відкриємо для себе цілий ряд зовсім конкретних її виразників: темио-ритм, психофізичне самопочуття людей, то­нальність, у якій вони розмовляють міщан.

Розроблені прийоми регуляції атмосфери аудиторії допо­магають планувати і прогнозувати атмосферу вже на сценар­ному рівні. Більше того, кардинальне переключення уваги ав-тора-сценариста з завдання створення видовища на створення необхідної атмосфери в аудиторії стимулює його творчий по­шук. Можна знайти багато конкретних способів того, як ви­довищну програму в клубі виконати разом з публікою, як втяг­нути в орбіту колективної уваги кожного з присутніх. Конкретні ігрові ситуації, впливають на розгортання особист-існого потенціалу людини, сприяють розкріпаченню його сут-нісних сил, підвищенню психоемоційної активності. Важливо також створити своєрідну скарбничку творчих знахідок у цій сфері організаторської діяльності.

Вивчення соціально-психологічної атмосфери дозвіллєвої, клубної аудиторії переконує в тому, що основним показником клубного характеру аудиторії є її соціально-психологічна атмос­фера, а саме: спрямованість, орієнтація колективного психоло­гічного настрою на виявлення, висвітлення конкретної життє­діяльності спільності, до якої належать ті, що зібралися, а також особистостей, її складових. В умовах такої атмосфери емоцій­но-безпосередньої, доброзичливої уваги та інтересу до людини в аудиторії масового спілкування розширюються об'єктивні можливості соціального самоствердження особистості, через реалізацію її потреб у публічному визнанні, публічній увазі, публічному самовираженні, що стимулює її соціальну і творчу активність.Безумовно, збільшення тривалості життя в країні деякою мірою відображає позитивні зміни якісних характеристик су­часного соціуму. Але при цьому старіння населення - це дуже гостра соціальна проблема, яка впливає на планування і здійснення соціальної політики держави. Вона ставить перед суспільством гострі питання економічного, соціально-культур­ного, психолого-педагогічного, морального плану.

На жаль, соціально-культурний статус людей похилого віку не завжди відповідає загальносвітовим нормам і стандартам. Гранично обмежений набір соціальних ролей і культурних форм активності, які можуть бути доступні їм. Звужені рамки способу життя, гранично обмежений вибір соціально-санкціо­нованих можливостей у сферах життєзабезпечення, комуні­кації, рекреації. У результаті люди похилого віку практично позбавлені осмислених стимулів до подолання свого стану.

Роль дозвілля в житті літньої людини індивідуальна і зале­жить від психофізичних можливостей, суспільного становища й умов. Проживання літньої людини в окреслених умовах на­кладає істотний відбиток на її життєвий тонус, активність, пси­хологічний настрій, зміну ціннісних настанов, рівень домагань.

Середовище літніх людей і його субкультура - явище досить статичне. Це пов'язано із загальною утомою від життєвих про­блем, значною втратою уміння радіти і дивуватися, зниженням рівня емоційних реакцій, перевагою байдужності до проблем, не пов'язаних із власною особистістю, утрудненням у пересу­ванні через фізичні недуги, загальним зниженням рухової ак­тивності і прогресуванням розумової інфантильності.Виходячи з власного практичного досвіду, можна дійти висновку, що ефективність дозвіллєвої діяльності як цілісної системи соціально-культурної активності літніх людей багато в чому залежить від таких факторів:

• фінансової і матеріальної бази: розмірів власної пенсії, бюджетного фінансування (у тому числі на соціально- культурні заходи), спонсорських і благодійних вкладень (у тому числі гуманітарної допомоги), часткової комер­ ційної діяльності окремих установ;

• моделі організації вільного часу: переваги традиційного блоку дозвіллєвих заходів і технологій;

• кадрового ресурсу: наявності фахівців, які забезпечують реалізацію соціально-культурних технологій з людьми по­хилого віку;

• морально-психологічного ресурсу: соціальної активності літніх людей, їхнього інтересу до дозвіллєвих форм і за­собів, рівня культурних запитів і потреб;

• інформаційно-методичного ресурсу: банку методичної літератури, спеціалізованих журналів;

• соціально-демографічного ресурсу: потенціалу історико-культурної самобутності регіону, територіального поло­ження, професіоналізму працівників сфери соціальногообслуговування, соціально-психологічної і культурної ат­мосфери.

Дозвілля має бути орієнтоване, насамперед, на активізацію особистої активності літньої людини, формування її життєвого тонусу. Людина народжується, живе й помирає за законами тієї культури, у якій проходить її життя. Саме ціннісні змісти куль­тури створюють передумови відновлення соціальних зв'язків особистості і суспільства, розвиваючи механізми ресоціалізації засобами дозвіллєвих інтересів. На підставі такого підходу мож­на виділити такі основні функції дозвілля людей похилого віку:

- збереження зв'язку з широким колом людей. Соціальні кон­такти похилих людей природним чином скорочуються.

Зайняття різними видами дозвіллєвої діяльності створю­ють можливість зустрічей із широким колом людей;

• задоволення потреби у визнанні. її випробовують усі по­ коління, однак для людей пенсійного віку вона має особ­ ливе значення у зв'язку з відходом зі сфери професійної активності. Завдяки хобі можна придбати репутацію знав­ ця в тій чи іншій галузі, одержувати премії, призи, радіти визнанню з боку великої кількості людей;

• поліпшення і підтримка психофізичного стану. Кожен виддозвілля поліпшує ті чи інші психофізичні задатки, настрій, розслаблює людину, оптимізує її, спричинює за­ доволеність життям;

• збереження і посилення соціальної активності особистості - своєрідний генератор творчої активності, духовних по­ треб і соціального досвіду.

Проведене дослідження переконало нас у позитивному ре­зультаті двох модулів соціально-культурних технологій: базово­го і варіативного.

Базовий модуль зумовлює необхідність використання тра­диційних дозвіллєвих форм діяльності, методів, технологій, послуг, до яких відносяться: проведення заходів, присвячених державним, місцевим, народним, великим особистим датам і подіям; художня творчість (музичне, пісенне, танцювальне, фольклорне, ремісно-прикладне та ін.); робота з книжковим фондом і періодичними виданнями; екскурсійна діяльність; комунікативна діяльність (бесіди, обговорення, чаювання тощо); перегляд телевізійних і відеопрограм, прослуховування радіо­передач; відвідування різноманітних культурно-дозвіллєвих установ; концертна діяльність як самих людей похилого віку, так і запрошених для них виконавців; оздоровчі заняття і виї­зди на природу; лекційно-просвітня тематична діяльність.

У зміст варіативного модуля пропонується включення додат­кового блоку заходів і технологій, що ставлять соціально-куль­турну діяльність на вищий щабель організації, а також підсилюють терапевтичний, інтелектуальний, соціальний ефект проведе­ної роботи. До них доцільно віднести: роботу в саду, на земельній ділянці, у присадибному господарстві, домашнє квітництво; ко­лекціонування; заняття живописом, малюнком; кулінарія; клуби знайомств; робота на комп'ютері; ігрова діяльність (настільні і рухливі ігри, конкурсні програми); волонтерська практика; теат­ральні види діяльності," суспільно корисна робота; технічна творчість; нетрадиційні види оздоровлення (йога, лижі, біг, тре­нажери); театр моди (шиття, в'язальна і перукарська справи); заняття ікебаною і флористикою; догляд за тваринами; різні кафе (літературні, музичні, історичні, туристичні, інтернет); інші, більш складні, дозвіллєві форми і технології.

Соціально-культурна трансформація способу життя, побу­ту і дозвілля людей похилого віку ґрунтується насамперед на розширенні їхніх самостійних зв'язків з оточенням. Коло інте­ресів літньої людини не можна уявити без придбання нею на­вичок самостійного пошуку і розвитку міжособистісних кон­тактів, її включення в інформаційний простір (телебачення, радіо, преса, книги), посильної участі в суспільно корисній праці, організації повсякденного дозвілля і розваг.

Тому соціально-культурні технології не можуть і не повинні бути засобом тільки „приємного часопроведення", задоволен­ня гедоністичних потреб людей похилого віку в розвагах. Кожній з технологій слід виконати визначену утилітарну, су­губо прагматичну функцію. По суті одне з надзадань соціаль­но-культурних технологій полягає в тому, щоб кожну літню людину включити в повсякденні соціальні контакти, навчити підтримувати цивілізовані відносини з найближчими сусідами й іншими людьми в стандартних соціально-культурних ситуа­ціях щодня і щогодини. Для збагачення практики організації дозвіллєвої діяльності людей похилого віку доцільно узагальнити форми і методи робо­ти. Зараз застосовується більше як тридцять різноманітних видів такої діяльності. Практично в кожній соціальній установі і клуб­ному формуванні для літніх людей використовують цілий комп­лекс культурної діяльності, включаючи і дозвілля. Особливістю організації дозвілля і творчої діяльності в клубних об'єднаннях є диференційований підхід з обліком індивідуальних, психологі­чних і соціальних особливостей кожної людини. Збереження і підтримка давніх інтересів і хобі - одна з частин політики ус­танов соціальною обслуговування, тому що багато колишніх захоплень людини можуть мати продовження, незважаючи на здоров'я, яке погіршилося, або зміну місця проживання.

Одним зі способів вирішення проблеми дозвілля є коопе­рація діяльності різноманітних соціальних установ для людей похилого віку і культурно-дозвіллєвих установ. Іноді органі­зуються взаємні відвідування клубів, центрів у тому самому ре­гіоні для проведення дискусій, командних ігор і змагань, свят, спільних пікніків на природі й інших культурних заходах.

Однією з особливостей культурної активності людей похи­лого віку є баланс групової та індивідуальної участі. Хоровий спів, дискусійні клуби, фізичні вправи, ігри, майстерні за виго­товлення предметів народної творчості, освітні курси - такі заходи не тільки підвищують статус людини в її власних очах, задовольняють її особисті, культурні потреби, а й підвищують комунікативність, яка надто важлива для людей похилого віку.

Головне завдання соціально-культурної роботи полягає в тому, щоб об'єднати індивіди, групу з зовнішніми і внутрішні­ми джерелами тих ресурсів, які необхідні для виправлення, поліпшення або збереження певного статусу. Більше розвиває сили людини та діяльність, яка спрямована не на потребу, а на виробництво матеріальних і духовних цінностей і віддачу ре­зультатів своєї праці іншим.

ликий перелік дозвіллєвих послуг для людей похилого віку. У соціально-культурній роботі повинні бути задіяні добре підготовлені і сприйнятливі люди, які одержали спеціальну освіту в рамках спеціальних програм. Прискорене зростання чисельності старших вікових груп і пов'язані з цим пробле­ми поставили керівників і фахівців соціально-культурної сфери в складну ситуацію, оскільки підготовка соціальних педагогів і соціальних працівників з організації дозвілля людей похилого віку практично не розгорнута. Усе збільшу­ються за масштабами і змістом потреби соціально-культурно­го обслуговування громадян старшого віку, що потребує підготовки фахівців, які володіють геріатричними знаннями, уміннями, навичками.

Соціально-культурні технології мають необмежені можли­вості застосування, вони дуже мобільні і сприйнятливі до інно­вацій. В основу типології цих технологій можуть бути покладені й інші ознаки. У цьому зв'язку мова не може йти про якусь ун­іверсальну технологію, а треба говорити про безліч технологій, кожна з який узгодиться зі специфікою конкретної діяльності.

Для визначення оптимальної соціально-культурної технології доцільно використовувати напрацювання педагогічної науки; зокрема, будуть корисні критерії виявлення технологічності:

• критерій результативності, спрямований на впроваджен­ ня найбільш продуктивної технології, яка забезпечує ви­ соку зацікавленість у діяльності літніх і старих людей, у нормалізації їх психічного і фізичного здоров'я;

• критерій оптимальності, що передбачає максимальну ефек­ тивність при найменших фізичних, розумових і тимчасо­ вих витратах з боку людей похилого віку;

• критерій мотиваційної значимості технології, тобто ство­ рення умов, за яких підвищувалося б бажання діяти, бра­ ти участь у проведених заходах, в організаційних справах;

• критерій керованої технології, що допускає здійснення діагностики настрою, стану здоров'я, схильності літніх до різного роду дозвіллєвої діяльності;

• критерій системності технології, тобто системне викорис­тання тієї або іншої технології проведення вільного часу за наявності цілей соціально-культурної діяльності, фор­мулювання її завдань, визначення її змісту, підбір методів, методик, конкретних форм проведення дозвілля. Кожна з технологій дозвілля має бути включена до повсяк­денного побуту, неодмінно сприяти продовженню творчого, активного життя літньої людини, наданню широких можливо­стей для її самовираження, максимального використання жит­тєвого, професійного досвіду, збереження енергії й оптимізму. Тільки в цьому випадку організація дозвілля літнього населен­ня зможе здійснити свою головну місію - ствердити справжні права старшого покоління на свою дієздатність і активну роль у житті суспільства.

ЛЕКЦІЯ 7

ТЕМА: Ігрова діяльність в системі культурно-дозвіллєвої діяльності молоді.