16. Категорія буття в історії філософії. Основні форми буття

Буття  одне із найбільш абстрактних і універсальних понять, з яких починається філософське осмислення єдності світу.

Отже, і найперша, і найзагальніша властивість усіх явищ світу  це їх буття. Таким чином, буття передає свідомості та діяльності окремої людини: усім нам доводиться діяти, зважаючи на наявні обставини, на свої наявні здібності й можливості.

Тому філософія розглядає категорію буття з позицій практичної, пізнавальної, духовно-моральної діяльності. Вона прагне дати загальну картину світу, його буття, щоб синтезувати у ній всі взаємозв’язки від космогонії до моральних норм суспільного життя і виявити актуальні рішення, які визначають долю людства як необхідний етап його розвитку.

Усі форми буття людина розглядає через власне буття, через власні інтереси. Серед форм буття людини визначимо три найсуттєвіші для неї.

1)  Буття тіла  це здоров’я (здібність до виконання усіх своїх функцій), це  одна із важливих передумов усіх взаємин з іншими людьми (важко спілкуватися з іншими слабким, потворним, хворим, це  фізична основа позитивних емоцій.

2)  Соціальне буття людини як громадянина, члена суспільства, що проявляється у політичних, національних, економічних, родинних взаємозв’язках та діяльності індивіда.

3)  Внутрішнє духовне буття людини  її духовний світ, психіка, переживання, самотворення і самоутвердження.

4)  Позаіндивідуальне, позафізичне буття людини  у пам’яті, в уяві інших людей. "І після смерті людини, її ідеї, вчинки можуть жити" у настроях, у діяльності інших людей. Звідси, мабуть, і пішла віра у безсмертну душу.

24. Філософська теорія пізнання

Пізнання  процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як гносеологія.

Філософське осмислення цієї проблеми дає змогу дійти висновку, що людина загалом здібна пізнати суть предметів. Головним доказом цього є практичне використання законів природи й суспільства, що відображають суттєвий зв’язок, суттєві властивості досліджуваних процесів та явищ.

Сам процес пізнання умовно можна поділити на два етапи: інформаційно-пізнавальний (дослідження властивостей реальних предметів, перевірка знань на практиці) і творчий (формулювання образів, моделей предметів, проектування їх бажаних властивостей).

Розрізняють чуттєвий і раціональний рівні процесу пізнання. Чуттєве пізнання  першооснова і передумова всякого пізнання. Воно виникає при безпосередній взаємодії суб’єкта та об’єкта і має три форми: відчуття, сприйняття, уявлення.

19. Закони та категорії діалектики

Система теорії діалектики складається із її законів, категорій та принципів.

Поняття "закон" відображає у свідомості людей об’єктивний, необхідний, суттєвий і повторюваний зв’язок явищ, процесів. Можна виділити три групи законів:

1)  окремі закони притаманні певним формам руху матерії (закони механіки, біології, суспільства);

2)  особливі закони, притаманні усім формам руху матерії (закони збереження речовини та енергії, закони математики, кібернетики);

3)  загальні, універсальні закони природи, суспільства і мислення. Це закони діалектики, що розкривають різні сторони універсального взаємозв’язку і розвитку.

Категорії  це основні поняття, з допомогою яких розкривається система філософських поглядів. категорії діалектики як і закони, але більш детально розкривають принципи універсального розвитку і зв’язку. Частина категорій входить безпосередньо у визначення законів: протилежності, суперечність, кількість, якість, міра, заперечення.

Крім цих, існують ще парні, співвідносні категорії:

1. одиничне, особливе, загальне;

2. причина і наслідок;

3. необхідність і випадковість;

4. елемент і система;

5. сутність і явище;

6. форма і зміст.