10. Класична німецька філософія (і.Кант, т.В.Гегель, л.Фейєрбах)

(XVIII-XIX ст.) у німецькій класичній філософії були закладені досить суперечливі основи ідеалізму, матеріалізму і діалектики.

І.Кант (1724-1804) пройшов два періоди у своїй творчості: докритичний і критичний. Філософські погляди Канта ґрунтуються на поділі дійсності на два світи  світ речей у собі (матеріальні речі, Бог, душа) і світ людської свідомості (світ речей для нас). Отже, Кант стверджує велику роль діяльнісної сторони свідомості людини, практики в процесі пізнання. Кант створив автономну етику, основою якої є апріорні закони моралі. За Кантом, призначення людини  досягнення блага і вічного миру на Землі.

Гегель (1770-1831). За його думкою, в основі світу знаходиться ідеальне начало  Абсолютна ідея, тобто система категорій, що саморозвиваються. Абсолютна ідея проходить три етапи розвитку:

1. логічне розгортання понять;

2. їх матеріальне втілення у природі;

3. перехід від ідеї природи у сферу розвитку людського духу.

Ці взаємопереходи у розвитку Абсолютного духу відбуваються за законами діалектики, яку Гегель уявляє у формі тріад: теза, антитеза, синтез.

Л.Фейєрбах (1804-1872). Він ставить такі важливі для кожної людини запитання: що таке життя, щастя, любов, смерть, надія. Ключова для Фейєрбаха категорія "людська природа" об’єднує і природу, і людину, але він не помічає соціально-історичної обумовленості типу людини. Виступаючи з позицій антропологічного матеріалізму проти існуючої релігії, він вбачає шляхи її подолання в гуманістичному оновленні умов життя людей завдяки такому використанню науки й культури, які б зробили людину господарем природи, а стосунки людей  колективістськими.

17. Матерія. Способи та форми її існування

Матерія  це об’єктивна (незалежно від свідомості) реальність, яку свідомість може відображати у відчуттях та знаннях. Початково поняття "матерія" ототожнювалась із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (вода, повітря, земля тощо). В наш час пануючою точкою зору серед матеріалістів є зведення розуміння матерії до двох її властивостей:

1)  незалежності матерії від людської свідомості і

2)  здатності її бути відображеною в людських чуттях.

Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості об’єктивно-реального світу  цілісність, невичерпність, мінливість, системну упорядкованість. Категорія "матерія" визначає методологію сучасного наукового пізнання структурних рівнів світу: неорганічний; органічний (організменний, підорганізменний, понадорганізменний); соціальний (особистість, родина, плем’я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

11. Філософія XX століття: основні напрямки та школи (раціоналізм і ірраціоналізм)

Раціоналізм - метод, за яким основою пізнання і дії людей є розум. Оскільки інтелектуальний критерій істини приймався багатьма мислителями, раціоналізм не є характерною рисою якоїсь певної філософії; крім того, є відмінності в поглядах на місце розуму в пізнанні від помірних, коли інтелект визнають головним засобом осягнення істини поряд з іншими, до радикальних, якщо розумність вважається єдиним істотним критерієм. У сучасній філософії ідеї раціоналізму розвиває, наприклад, Лео Штраус, який пропонує застосовувати раціональний метод мислення не сам по собі, а за допомогою майевтики. Серед інших представників філософського раціоналізму можна назвати Бенедикта Спінозу, Готфріда Лейбніца, Рене Декарта, Георга Гегеля та ін Зазвичай раціоналізм виступає як протилежності як ірраціоналізму, так і сенсуалізму.

Ірраціоналізм - філософські концепції і вчення, що обмежують або заперечують, на противагу раціоналізму, роль розуму в осягненні світу [1] [2]. Ірраціоналізм припускає існування областей світобачення, недоступних розуму, і досяжних тільки через такі якості, як інтуїція, відчуття, інстинкт, одкровення, віра і т. п. Таким чином, ірраціоналізм стверджує ірраціональний характер дійсності.

Иррационалистические тенденції в тій чи іншій мірі властиві таким філософам, як Шопенгауер, Ніцше, Шеллінг, Кьеркегор, Якобі, Дільтей, Шпенглер, Бергсон.

12. Людина в світі та світ людини в філософії екзистенціалізму та прагматизму

Екзистенціалізм (від лат. existencia - існування) або філософія існування, переживання людиною свого буття в світі – впливовий філософський напрям, що визначає особистість найвищою цінністю.

Кожна особистість - неповторна, унікальна особа. Кожна людина - носій своєї духовності. В сучасному повному тривог світі людське існування перебуває під постійною загрозою; зберігати, розвивати і реалізувати своє "Я" стає все складніше.

Прагматизм (від грецького "прагма" - діло), як філософська течія, виник на рубежі XIX - XX ст. Як філософсько-педагогічний напрям, передбачає зближення виховання з життям, досягнення мети виховання в практичній діяльності.

Основні положення цієї системи наступні. Школа не повинна бути відірвана від життя, навчання - від виховання. В навчально-виховному процесі необхідно спиратися на власну активність учнів, розвивати її і стимулювати. Виховання й навчання здійснюються не в теоретичних формах, а в процесі виконання конкретних практичній дій, де діти не тільки пізнають світ, але й навчаються працювати, разом долати труднощі.

13. Філософія науки: позитивізм та неопозитивізм

Як особливий філософський напрямок позитивізм склався у 30-х роках XIX ст. Перші положення позитивізму сформулював французький філософ Огюст Конт (1798–1857)

Основним принципом позитивізму є твердження: справжнє, "позитивне" (Конт: "слово "позитивне" означає реальне, на противагу химеричному") знання можна одержати лише як результат окремих спеціальних наук та їх синтетичного поєднання, а філософія як особлива наука, що претендує на самостійне дослідження реальності, не має права на існування.

Неопозитивізм формується у 20-ті роки XX ст.. Його основні ідеї викладено в книзі австро-англійського філософа Людвіга Вітгенштейна (1889– 1951) "Логіко-філософський трактат" (1921). Це – своєрідний маніфест неопозитивізму.

На думку неопозитивістів, очищенню філософії сприяє розроблена ними процедура верифікації (перевірки). Вона передбачає перевірку висловлювань (термінів), безпосереднє порівняння пізнавальних образів з фактами об'єктивної реальності. За Вітгенштейном, світ є сукупністю фактів, і тому він є універсумом мови. У зв'язку з цим завданням філософії е чіткість висловлювань, речень. Так, функцією філософії е роз'яснення діяльності людини в мовному світі. Філософія – це не теорія, а діяльність, метою якої є чіткість висловлювань.

14. Філософська антропологія XX століття (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше)

15. Проблема без свідомого в філософії XX століття (З.Фрейд, К.Юнг).