7. Основні риси філософії Нового часу (ф.Бекон, р.Декарт б.Спіноза)

(XVII-XVIII ст.) продовжує ідеї вільнодумства, науково-технічного освоєння світу і просвітництва. Ф.Бекон і Р.Декарт розгорнули пошук таких методів пізнання, наукового дослідження, які можуть забезпечити більшу владу людини над природою. Ф.Бекон віддавав перевагу індукції (методу бджоли), а Р.Декарт  дедукції, вважаючи, що розум на основі індукції володіє висхідними істинами. Б.Спіноза - розвинув вчення про єдину, невичерпну, нескінченну субстанцію, з безмежною кількістю атрибутів: людям відомі тільки два атрибути протяжність і мислення; тобто ця субстанція є причиною самої себе . Онтологія Нового часу ґрунтувалася, в основному, на матеріалізмі Ф.Бекона, Т.Гоббса, Д.Локка, Ж.Ламетрі, Д.Дідро, П.Гольбаха, Б.Спінози, поряд з якими утверджувались концепції об’єктивного ідеалізму Г.В.Лейбніца і суб’єктивного ідеалізму Д.Берклі.

8. Кордоцентризм філософії г.Сковороди та п.Юркевича

Філософський кордоцентризм – це світоглядна парадигма класичної української української філософії, заснована на ідеї провідної ролі фізіологіч-ного й духовного серця як творчої, генеруючої та активно діючої сили у етичній, естетичній й релігійній сферах життєдіяльності біологічної, соціальної й духовної особистості.

Особлива увага приділяється осягненню божественної істини серцем. Серце  це та ланка, яка сполучає воєдино розум, чуття й волю людини. Ця традиція формується у XVIII-XIX столітті у типову для українського мислення "філософію серця" (Г. Сковороди, П. Юркевича). За уявленнями києво-руських мислителів, людина може поєднувати "кріпость тіла", тілесну "красу" й душевну досконалість, індивідуальну відповідальність перед Богом й свою соціальну роль перед людьми у суспільстві.

9. Філософія Просвітництва (д.ДІдро, ж.-ж.Руссо, ф.Вольтер)

XVIII ст., Його основу становила віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму, визнання природних прав людини. Просвітництво за своєю суттю оптимістичне, пройняте вірою в щасливе майбутнє людства. Ця віра ґрунтувалася на переконанні, що наука і технічний прогрес створять рай на землі.

Вольтер (1694-1778) Головне завдання своєї філософії Вольтер вбачає в розвінчуванні релігійної догматики, що заважає людям будувати щасливе життя, культивуючи неуцтво, неосвіченість, фанатизм, брехню. У теорії пізнання Вольтер прагнув поєднати сенсуалістичний емпіризм з деякими елементами раціоналізму. Основою для нього була теза про походження всіх знань із відчуттів. Одночасно він стверджував, що існує ще й абсолютне знання - логіко-математичне, і знання, яке стосується моралі. Вольтер обґрунтував ідею рівності людей, і цю рівність розумів як рівність політичну, рівність перед законом і правом.

Жан Жак Руссо (1712-1778) Центральна проблема творчості Руссо - нерівність між людьми та шляхи її подолання. Руссо досліджував виникнення майнової та соціальної нерівності людей і прагнув знайти шляхи її ліквідації. Він вважав, що нерівність між людьми не споконвічна, у її виникненні винна приватна власність. На думку Руссо, первісне людське суспільство перебувало у природному стані і людина була істотою самодостатньою, матеріально незалежною від інших людей. Приватна власність, яка виникає внаслідок суперечностей між інтересами людей, приводить до несправедливості.

До матеріалістичного напряму філософії французького Просвітництва належить Дені Дідро (1713-1784) Особливості матеріалізму: 1) він був механістичним 2) він мав метафізичний характер 3) у теорії пізнання французькі матеріалісти були прихильниками сенсуалізму 4) велику увагу французькі матеріалісти віддавали критиці релігії5) у питанні про виникнення суспільства французькі матеріалісти схилялися до натуралізму.