1. Філософія, її предмет, структура та роль в суспільстві.

Філософія  системний, логічно обґрунтований вираз світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду виконує дві основні функції: світоглядну і методологічну.

Як і наука, філософія має свій предмет дослідження: ставлення людини до свого життя, до своєї ролі у світі.

Сутність вселюдських відносин відображається в ряді галузей, що складають структуру філософії. Це  онтологія, методологія, гносеологія, соціальна філософія, етика, естетика, філософія релігії. Застосовуючи різні філософські підходи, люди осмислюють, що найва-жливіше, найцінніше в житті.

2. Основні риси Індійської філософії

Зародки філософського мислення в Індії Стародавньої Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. До н.е.). Зміст цього мисленння відображають Веди, Брахмани і Упанішади.

Веди – стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою.

Принципи, закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою таких світоглядних систем: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. Характерною особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії

На закінчення викладу староіндійської філософії, нагадаємо її основі особливості.

1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду. 2. Своєрідність ставлення до Вед. 3. Споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою. 4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища. 5. Народження логіки. 6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Однак, головною особливістю, визначником є те, що у філософії Стародавньої Індії сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

3. Основні філософські школи Стародавнього Китаю

Філософська думка Китаю була підпорядкована моральному обгрунтуванню поведінки людей. Китаї це  даосизм, з його вченням про дао  першооснову Всесвіту.

Моїзм- Головна книга цієї школи – “Моцзи” є результатом колективної творчості.

Легізм – «Совість – не є надійним засобом покірливості, тому слід покладатися тільки на властивий людям страх, страх – головне кермо врядування.»

Отже, у більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов’язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоча ця філософія була мало системна і в ній проявився слабкий зв’язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем.

4. Основні риси Античності

Засновником античної філософії вважається Фалес (624–547 pp. до н. е.)

Античні філософи прагнули вирішити проблему збагнення мінливості, плинності буття.

Можна виділити такі найбільш загальні специфічні риси:

– теоретичне ставлення до світу (замість образного міфологічного світогляду);

– натурфілософія (не віддиференційована від конкретно-емпіричного знання);

– відсутнє, в основному, свідоме протиставлення мислення і буття (вперше питання про відношення мислення і буття поставив Парменід (VI– V ст. до н. е.) у зв'язку з розподілом буття на чуттєво даний та на світ, що осягається розумом);

– наївний матеріалізм (все загальне в речах (субстанція) розглядається як певна конкретна речова структура);

– стихійна діалектика.