72. Кирилівська церква: її побудова та реставрація.

Кирилівська церква - унікальна пам'ятка архітектури ХІI-ХVIII ст. і монументального живопису ХII-ХІХ ст. На північно-західній околиці Києва - урочищі Дорогожичі - чернігівським князем Всеволодом Ольговичем у першій половині ХII ст. засновано монастир, головна церква якого була названа Кирилівською. Трьохапсидний хрестовокупольний храм ХII ст. на зламі ХVII-ХVIII ст. внаслідок ремонтних робіт набув рис українського бароко: було збудовано чотири нові бані, фасади прикрашено ліпленням, а у 50-60-х роках ХVIII ст. український архітектор І.Григорович-Барський звів на західному фасаді розкішний бароковий фронтон. Кирилівська церква майже повністю зберегла інтер'єр ХІІ ст. Особливу цінність представляють фрески ХII ст. (понад 800 м2) У ХVІІ ст. розписи поновлювались та доповнювались. Від живопису того часу зберігся лише монументальний портрет ігумена Кирилівського монастиря Інокентія Монастирського, розташований на південній стіні. Цей живописний твір є цінним взірцем українського монументального портретного живопису ХVІІI ст. Наприкінці ХVІІІ ст., під час ремонту, стіни Кирилівської церкви були повністю затиньковані та побілені. У 80-х роках ХІХ ст. під керівництвом професора А.В.Прахова проводилась реставрація живопису. Стародавні розписи були звільнені від нашарувань тиньку та переписані олійними фарбами. Роботи виконували викладачі та учні Київської малювальної школи М.І.Мурашка.

73. Почаївська лавра: історія створення, святині, стилі побудови основних церков.

Свя́то-Успе́нська Поча́ївська ла́вра — православний чоловічий монастир у Почаєві, Тернопільська область,Української православної церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври. Найбільша православна святиня Волині, друга, після Києво-Печерської лаври, України. За легендою, монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татарів 1240 року. Вперше згадується в документах 1527 року. Коли 1596 року польська влада проголосила унію, монастир рішуче виступає проти окатоличення православних, стійко витримуючи натиск чужих віровчень, стає могутнім духовним центром Православ'я. У1597 р. шляхтянка Анна Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, яку привіз на ВолиньHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/1559" \o "1559" 1559 року грецький митрополит Неофіт. Розквіт монастиря пов'язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза(1550–1651 р.), який преобразив обитель — ввів общинножиття монахів, оточив обитель огородою, створив типографію для захисту Православ'я. 1649 року коштом Федора та Єви Домашевських зведено кам'яний храм в монастирі. Одна з святинь — Почаївська ікона Божої Матері; 1675 р. завдяки молитві до цієї ікони турецько-татарські завойовники відступили від монастиря (події присвячена дума «Ой, зійшла зоря вечоровая»).

В Успенському Соборі за невеликою латунною огорожею біля першої колони знаходиться слід правої Стопи Пресвятої Богородиці. Над Стопою, подібно древньому вівтарю, ковчег з шовковим платом. На платі — зображення Стопи Богородиці, за ним на стіні відлите з бронзи, прикрашене золотом, сріблом барельєфне зображення явлення Богоматері. Під ковчегом — на камені знаходиться слід Стопи, з якого б'є джерело.В Успенському Храмі, над Царськими вратами, в зіркоподібному, сяючому різнокольоровими каменями кіоті — чудотворна Почаївська Ікона Богородиці — друга Лаврська святиня, подарував 1559 року грецький митрополит Неофіт місцевій поміщиці Ганні Гойській.Ікона писана візантійським стилем на невеликій липовій дошці. Богородиця прихилила свій лик до Сина, якого тримає на правій руці, в лівій — плат, їм Вона прикриває ноги Богонемовляти. Десниця Ісуса піднята для благословення всіх, для кого Він — «шлях, істина і життя». На голові у Богоматері і Спасителя прикрашені корони. З обох сторін і внизу на іконі є невеликі зображення святих: праворуч — пророка Іллі, мученика Мини, ліворуч — первомученика Стефана, преподобного Авраамія, внизу — великомучениці Катерини, праворуч від неї — святої Параскеви, ліворуч — святої Ірини. Дізнавшись чудодійну силу Почаївської Ікони Божої Матері після зцілення свого сліпонародженого брата Пилипа, Ганна Гойська 1597року передала святиню Почаївському монастирю.