Тема 2. Педагогічні погляди народу на виховання підростаючого покоління

План

1. Мета, зміст та основні чинники виховання.

2. Засоби та методи виховання.

3. Принципи народного виховання.

4. Самовиховання в житті людини.

5. Етнопедагогіка - основа сучасної національної системи виховання.

1. Мета, зміст та основні чинники виховання

Народ і виховання — ці два поняття взаємопов'язані, не існують одне без одного. В історії людства так повелося, що кожен на­род передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багат­ство як спадок старшого покоління молодшому. Саме так ство­рюється історія матеріальної і духовної культури нації, народу, формується самосвідомість. Народ завжди виступає виховате­лем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народ­ного характеру. Тільки народне виховання, зауважував К.Д. Ушинський, є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайної впливової сили на формування національного характеру, національної психо­логії людини.

«Чи дивно після цього, що виховання, створене самим наро­дом і побудоване на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, побудованих на абстрактних іде­ях...» (К.Д. Ушинський).

Перлини виховної мудрості народу, невичерпна своєрідна скарбниця форм і засобів народного виховання становлять зо­лотий фонд народної педагогіки, одного з чинників колективної народної творчості. Вплив виховання на формування особистос­ті народ розглядає як важливий чинник, що визначає долю людини.

Педагогічні погляди народу на виховання складалися без про­фесійної педагогічної підготовки. Народ по зернині відбирав усе краще, що відповідало його ідеалу виховання справжньої люди­ни. Народ мав усталені поняття про суть, мету, завдання, прийо­ми, методи і засоби виховання, основні чинники формування осо­бистості, напрями навчання і виховання дітей. Народ завжди правильно уявляв суть виховання: «Виховання — безцінне ба­гатство», «Дитина - дорогоцінність, а ще більша дорогоцінність — її виховання». Виховання українська народна педагогіка роз­глядає як першу суспільну потребу: «Камінь шліфують, а люди­ну виховують».

Найкращим майстром народ вважав того, хто виховав розумну і добру людину. Народ вірив у силу виховання.

В українській народній педагогіці слово «виховувати» має досить довгий синонімічний ряд: няньчити, колихати, годува­ти, леліяти, доглядати, бавити, пестити, викохувати, учити, научати та ін.

Не ти ж мене колихав, не ти ж мене няньчив.

Годувала, леліяла, потіхи ся надіяла.

Як бавитимеш дитину, так вона і ростиме.

Викохав дитину в добру годину.

Пригоди учать згоди.

У Т.Г. Шевченка:

А мати хоче научати,

так соловейко не дає.

З давніх-давен в Україні передається народна настанова: «Якщо твої плани розраховані на рік - сій жито, якщо на деся­тиліття - саджай дерево; якщо на віки - виховуй дітей».

На думку народу, головною причиною занедбаності вихован­ня є відсутність вимогливості до дітей, потакання їхнім при­мхам. «Причина - у батькові, а результати - у дітях. М'якосер­дий батько - сину воля». Народ розумів природу дитячого вере­дування: «Чого дома нема, того дитина і просить». Розуміючи дитячу психологію, народ помітив: «Діти лякають батьків своїм плачем, а старики - своєю смертю», «У домі, де діти, бувають і злодії», «Сміх без причини - ознака дурного виховання».

Усвідомлюючи причини невихованості, народ визначив своє ставлення до перевиховання дітей: «Невихованість - виліковна хвороба, а дурість — безнадійна», «Навіть у потоптаній траві роз­квітають квіти». Виховання дітей — складний процес. Вихову­вати дітей не так-то й легко: «Малі діти — малий клопіт, а підро­стуть - буде великий», «Легше нанизати на нитку цілу мірку пшона, ніж виховати одного сина».

У результаті багаторічних педагогічних пошуків визрівали народні уявлення про основні чинники (фактори) формування особистості. Великого значення народ надавав чинникам спадко­вості, середовищу (взаємини в сім'ї, розпорядок життя, побут, звич­ки, традиції, матеріальне становище, побутові умови), вихованню.

Велику роль у вихованні відіграють природні задатки, тому народ вважає: «Кожна пташка свою пісню співає і своє гніздечко має», «Соловей може вирости у воронячому гнізді, але каркати не навчиться», «Яке коріння, таке й насіння», «Від лося - лосята, від свині - поросята». Популярні у народі вирази: «Викапаний батько» або «Чисто тобі матінка». Народ правильно показав значення середовища у вихованні: «Одна диня поряд з іншою змінює свій колір», «Як зайдеш між реп'яхи, то реп'яхів і набе­решся», «Як у сім'ї згідливе життя, то виросте і дитя до пуття», «З ким поведешся, від того й наберешся».

Особливо народна педагогіка акцентує увагу на домашнє ото­чення, уклад життя родини. Сім'я позитивно впливатиме на ді­тей, якщо в ній панує дух єдності. Чітко визначився у народних уявленнях такий могутній чинник формування особистості, як виховання прикладом: «Добрий приклад кращий за 100 слів», «Бурчання наскучить, приклад научить», «Приклад кращий за правило ».

Народ упевнений, що формування людини залежить насам­перед від виховання: «Що виховаєш, те й матимеш», «І у дурних батьків бувають розумні діти», «Здібності від народження — тільки половина, інша половина - виховання».

Усі чинники формування людини народна педагогіка роз­глядає у взаємозв'язку.

Основну мету виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб підготувати коленого до життя і праці, навчити людяності, доброти, дружби, милосердя, технології здорового спілкування, злагоди, колективізму, гуманності. Народ прагнув навчити кож­ного бути людиною: «Дивись - не забудь: людиною будь». Народ висловлює бажання мати добрих дітей. «Добрі діти - спокійна старість, лихі діти - старість стає пеклом». Народна педагогіка прагнула розкрити життя, а водночас висувала потребу всебічної підготовки до нього: «Життя прожити - не поле перейти», «Вік ізвікувати - не пальцем перекивати».

Мету і зміст виховання диктують життя і конкретні умови життєдіяльності трудової людини.

Зміст виховання в народній педагогіці - це весь процес фо­рмування особистості й підготовка ЇЇ до активної участі у виро­бничому, суспільному й духовному житті. У конкретнішому ви­раженні зміст виховання охоплює формування морального об­личчя, інтелектуальний і фізичний розвиток, прищеплення пра­цьовитості, естетичних смаків. У народній педагогіці зміст ви­ховання охоплює піклування про здоров'я, фізичний розвиток, передачу знань, умінь та навичок, привчання до організації до­машнього побуту, забезпечення професійної обізнаності, підготов­ку до сімейного життя, формування духовного світу.

Народна педагогіка розглядає виховання в динаміці. Це по­в'язано з віком, досвідом, силами і можливостями дітей: «Малі діти не дають спати, а великі - дихати», «Гни дерево, поки моло­де, вчи дитя, поки мале».

Народна педагогіка не залишила поза увагою труднощі ви­ховання підлітка: «У підлітка розум і серце часто не в ладу».

Народна педагогіка підкреслює складність психіки людини, в яку повинен заглибитись вихователь: «Чужа душа - темний ліс», «Щоб людину взнати, треба з нею пуд солі з'їсти», «У тихо­му болоті чорти водяться».

Виховання слід розпочинати з моменту народження дитини: «Перший крок виховання йде з першим криком дитини».

Виховання — це єдина система, в якій все пов'язано і взаємо-зумовлено, в якій одна ланка доповнює і породжує іншу: «Посі­єш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю».

Народна педагогіка твердить, що добрий вихователь вимог­ливо ставиться до вихованця: «Дитині волі не давай», «Розум­ний батько сина спитати не соромиться», «Гарна мазана паляни­ця, а не дитина».

Не можна потакати дітям: «Хто дітям потакає, той сам при-читає». Треба додержуватись єдності вимог у вихованні: «У семи няньок дитина без ока», «Де багато няньок, там дитя каліка».

Вимогливість народна педагогіка розглядає як вищий ступінь поваги.

Основними критеріями визначення рівня вихованості є вчи­нки, поведінка, дії людини: «На дерево дивись, як родить, а на людину - як робить».