Тема 4. Розумове виховання в українській етнопедагогіці

ПЛАН

1. Український народ про роль знань, мудрості та розуму.

2. Завдання розумового виховання.

3. Народні принципи набуття знань.

4. Шляхи і засоби розумового виховання в українській етнопедагогіці.

1. Український народ про роль знань, мудрості та розуму

Розумове виховання - невід'ємний компонент української на­родної педагогіки.

Народ завжди уважно стежив за розвитком активної розу­мової діяльності дітей. У масовій народній практиці воно охоп­лювало ознайомлення дітей з навколишнім світом, формування їхніх пізнавальних інтересів, інтелектуальних умінь та навичок, розвиток пізнавальних здібностей.

Розумове виховання — це перше, про що піклувалася людина.

Численні афоризми, мудрі сентенції українського народу сві­дчать про його споконвічні прагнення до знань: «Знання робить життя красним», «Грамотний видющий і на все тямущий», «Знан­ня та розум - скарб людини».

Народ розглядає знання, розум, мудрість як найважливіші людські якості: «Гарна пташка пером, а людина розумом», «Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати», «Не бажай синові багатства - бажай розуму».

Мати звертається до немовляти:

Ой, щоб спало, щастя знало.

Ой, щоб росло, не боліло,

На серденько не кволіло.

Соньки-дрімки в колисоньки,

Добрий розум в головоньки.

Високо оцінюючи знання, народ говорить: «На базарі не знай­деш, на терезах не зважиш», «Розуму не купують, а набувають».

Народ був переконаний, що від знань та розуму залежить успіх підготовки людини до життя («Розумний всякому дає лад»), трудові успіхи («Без науки короткі руки»), особисті доля і щастя («Щастя без розуму - торбина дірява»).

Народна педагогіка говорить про переваги мудрої людини, радить спілкуватися з розумними людьми: «Мудрого шануй, дурного обходь», «Краще з мудрим загубити, ніж з дурнем знай­ти». Різні складні перипетії, тяготи життя частіше долаються не силою, а розумом: «Треба розумом надточити, де сила не візь­ме». Людина з неповноцінним розумом — каліка: «Нема ума, вважай каліка», «Людина без розуму, що сніп без перевесла». Народ визначив широку життєву функцію розуму, яку зафіксу­вав у численних висловах: «до розуму дійти» (порозумнішати), «до розуму приймати» (уважно слухати), «до розуму довести» (виховати), «на розум навести» (порадити, роз'яснити), «держа­ти розум у голові» (бути розсудливим), «в розум прийти» (опа­м'ятатися), «піти до голови по розум» (обдумати), «дурний ро­зум» (глупота), «з дурного розуму» (здуру), «з розуму звести» (зачарувати). До слова «розум» є багато синонімів: ум, глузд, толк, розсуд, смисл, мудрість, тяма, тямучість, сенс.

Підкреслюючи життєве значення розуму, народна педагогіка часто протиставляє його глупоті: «Краще з розумним у біді, ніж з дурним у добрі», «Краще один мудрий, ніж десять дурних», «Розумний розсудить, а дурень осудить», «Більше розумного ро­зуму в п'яті, як у дурня в голові».

Народна педагогіка дає правдиве тлумачення розуму, розгля­даючи його як найвищий ступінь виявлення пізнавальної дія­льності людини, здатності мислити, порівнювати, робити висновки. З поняттями «розум», «мудрість» народ пов'язував такі по­зитивні риси людини, як статечність, стриманість, передбачли­вість, розсудливість, скромність, помірність: «Повний колос униз гнеться, а пустий угору пнеться». У народній педагогіці нерідко зовні непоказна мудрість зіставляється із зарозумілістю, чванкуватістю. Часто народні казки застерігають від зарозумілості, вчать шанувати людську гідність, пізнавати й цінити справжню мудрість, якою наділена проста, скромна людина «Кого насміш­кою зневажають, з того люди бувають».

Народна педагогіка вчить, що кожна людина повинна бути розумною («Голова без розуму, як ліхтар без свічки», «Голова не на те, щоб тільки кашкет носить»), бо розумова обмеженість і тупість заважають жити й працювати: «З дурним пива не зва­риш», «Нема гіршого ворога, як дурний розум».

Про того, хто виявив низький рівень розумового розвитку, кажуть: «Нема третьої клепки в голові», «Не всі дома - пішли по дрова», «З-за кутка мішком прибитий». Нестачу розуму ні­чим не надолужиш: ні вродою («Шкода краси, де розуму нема»), ні статурою («Високий як тополя, а дурний, як квасоля»), ні показною солідністю (»Живіт товстий, та лоб пустий», «Шовко­ва борідка, та розуму рідко»), ні грішми («Не купиш ума, якщо нема»), ні багатством («Дурному синові і батьківське багатство не в поміч»). «Розум кожному дістається важко» - твердить народна педагогіка. Розумовий розвиток у народній педагогіці - це процес розвитку кількісних і якісних змін, що відбуваються в розумовій діяльності людини у зв'язку з віком («Які літа -такий розум»), збагаченням досвіду, завдяки навчанню («Чоло­вік розуму вчиться цілий вік»). До речі, вимога вчитись є катего­ричною у народній педагогіці.