20

План

1. Аналітична частина 3

2. Практична частина 12

Література 20

1. Аналітична частина

1. Управління капіталом належить до основних завдань фінансового менеджера на будь-якому підприємстві, оскільки обсяг, структура та вартість капіталу суттєво впливають на основні показники фінансово-господарської діяльності даного підприємства та в цілому на ефективність його діяльності.

Управління капіталом – це система принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з оптимальним його формуванням з різноманітних джерел, а також забезпеченням ефективного його використання у різних видах господарської діяльності підприємства [1, с.259].

Простіше кажучи, управління капіталом – це вплив суб’єкта ринку (тобто підприємства) на об’єкт управління (тобто капітал) з метою ефективного та оптимального використання даного об’єкту для ведення господарської діяльності суб’єкта.

У період трансформації економіки України регулятивний вплив держави на суб’єкт ринкових відносин послабився, що, безумовно, є позитивним аспектом.

Управління капіталом підприємства направлене на вирішення таких основних завдань:

1.            Формування достатнього обсягу капіталу, що забезпечить необхідні темпи економічного розвитку підприємства.

2.            Оптимізація розподілу сформованого капіталу за видами діяльності та напрямами використання.

3.            Забезпечення умов досягнення максимальної доходності капіталу при запланованому рівні фінансового ризику.

4.            Забезпечення мінімізації фінансового ризику, пов’язаного з використанням капіталу, при запланованому рівні його доходності

5.            Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства у процесі його розвитку.

6.            Забезпечення достатнього рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників.

7.            Забезпечення достатньої фінансової гнучкості підприємства.

8.            Оптимізація обороту капіталу.

9.            Забезпечення своєчасного реінвестування капіталу.

Згідно з теорією управління Анрі Файоля, який вважав, що «управляти – це передбачати, організовувати, розпоряджатися, узгоджувати і контролювати» [2, с.93], проаналізуємо функції управління капіталом підприємства:

-           передбачення вимагає визначення прогнозної потреби на перспективу  в капіталі  на основі інформаційної бази та із врахуванням стратегії розвитку підприємства;

-           організація – це створення умов для функціонування капіталу, що передбачає наявність власного, позиченого та залученого капіталу, персоналу з певними повноваженнями, визначення фінансових інструментів управління капіталом підприємства;

-           розпорядження – це управління капіталом підприємства у відповідності із поставленими завданнями;

-           узгодження – координація управління капіталом підприємства з метою попередження збоїв, недорозумінь, помилок. Метою координації є досягнення узгодженості дій всіх ланок системи управління;

-           контроль як функція управління покликаний забезпечити правильну оцінку ситуації шляхом кількісної і якісної оцінки результатів функціонування господарюючого суб’єкта. У процесі контролю виявляються недоліки, резерви і можливості, які враховуються при складанні планів, організації управління;

-           аналіз – визначення основних тенденцій, які характерні для процесу функціонування капіталу, виявлення факторів, що впливають на нього, визначення рівня ефективності системи управління капіталом підприємства.

Управління капіталом підприємства, як і весь процес управління, включає стратегію і тактику управління. Під стратегією розуміється загальний напрямок і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Встановлюючи визначені правила й обмеження, стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на тих варіантах рішень, що не суперечать обраному напрямку управлінської діяльності. Тактика управління — це конкретні методи і прийоми досягнення поставленої мети у визначеній ситуації й у визначений момент часу. Завдання тактики управління — вибір найбільш оптимального рішення і способів його втілення в ситуації, яка склалася [3, c.19].

Принципи управління капіталом:

    1) оптимальне розміщення капіталу підприємства на стадіях кругообороту;

    2) планування обсягу та структури капіталу;

    3) наявність системи джерел формування капіталу;

    4) контроль за станом і використанням капіталу підприємства.

На нашу думку, структура управління капіталом підприємства включає:

• управління власним капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо формування власного капіталу за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел);

•   управління залученим капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо збільшення капіталу підприємства за рахунок таких внутрішніх джерел, як додаткові внески учасників (засновників), випуск акцій тощо);

• управління позиченим капіталом (полягає у визначенні та реалізації політики щодо збільшення капіталу підприємства за рахунок таких зовнішних джерел, як банківський кредит, товарний (некомерційний) кредит, емісія облігацій тощо);

•  управління та оптимізація структури капіталу.

Результатом управління капіталом повинна бути розроблена підприємством на основі власного досвіду із врахуванням теоретичних узагальнень, наведених в економічній літературі, система показників стану і використання капіталу, наприклад:

-  співвідношення власного, позиченого і залученого капіталу;

-  норматив власного оборотного капіталу;

-  плече фінансового важеля (фінансовий леверидж) тощо.

2.  Позичковий капітал — це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій формі. Ми вже не раз звертали увагу на необхідність залучення аграрними підприємствами позичкового капіталу, насамперед через сезонність виробництва. В розвиток сказаного зазначимо, що будь-яке підприємство, в тому числі й аграрне, яке орієнтується лише на використання власного капіталу, істотно звужує можливості підвищення його рентабельності, не в змозі за сприятливої кон’юнктури ринку швидко і в значних масштабах наростити обсяги виробництва.

Позичковий капітал відображається в пасиві балансу бухгалтерської звітності підприємств, зокрема в таких розділах його, як 2 «Забезпечення наступних витрат і платежів» (частково), 3 «Довгострокові зобов’язання», 4 «Поточні зобов’язання» і 5 «Доходи майбутніх періодів». Залежно від джерела позичкового капіталу підприємства формують відповідні структурні елементи авансованого капіталу. Так, довгострокові банківські кредити спрямовуються на формування основного капіталу, а короткострокові — як правило, на поповнення оборотного капіталу.

Кредити як частина позичкового капіталу надаються підприємствам за плату, тобто вони сплачують за його використання певний відсоток від їх суми. Платним для підприємства є і таке джерело формування позичкового капіталу, як випуск облігацій. Це — вигідна форма залучення капіталу, оскільки власники облігацій не мають права втручатися в господарську діяльність підприємства на відміну від акцій, які дають право участі в капіталі. Крім кредитів і випуску облігацій, підприємства можуть залучати для виробничих потреб засоби інших юридичних осіб у вигляді позик, сплачуючи за це певний відсоток. Так, підприємства можуть користуватися комерційним (товарним) кредитом при здійсненні розрахунків за куплену продукцію, надані їм послуги чи виконані для них роботи. Даний кредит може надаватися постачальниками у формі відстрочки платежу без сплати відсотків. Безоплатним для підприємства є використання і такого джерела позичкового капіталу, як кредиторська заборгованість по заробітній платі, за товари і послуги, за розрахунками з бюджетом, за страхування тощо. Ці елементи позичкового капіталу мають бути повернуті підприємством, але поки воно ними володіє до терміну їх погашення (а нерідко і за межами цього терміну), то вказаними коштами таке підприємство розпоряджається на свій розсуд.

Використання позичкового капіталу надає підприємствам, крім прямих, раніше розглянутих переваг, і опосередковані переваги, як наприклад, зменшення бази оподаткування, а відтак, і скорочення платежів до бюджету (проценти за кредит відносять до валових витрат і завдяки цьому зменшується прибуток до оподаткування). Підприємство може отримати додаткову вигоду від використання позичкового капіталу в період підвищення темпів інфляції. Це зумовлено тим, що повернення боргу здійснюється грошима меншої купівельної спроможності.

Водночас залучення підприємствами позичкового капіталу несе в собі і певні загрози. Головна з них — це зростання ризику зниження їх фінансової стійкості та платоспроможності. Крім того, виплачені проценти за кредит є елементом витрат, а отже, вони зменшують масу прибутку підприємства і рентабельність авансованого капіталу. Підприємства, які розраховують на взяття кредиту, можуть понести серйозні втрати в умовах нестабільного зовнішнього середовища і виниклу в зв’язку з цим недоступність кредиту (високі процентні ставки за кредит, завищені вимоги до застави як гарантії кредиту тощо).

Таким чином, стає очевидним, що одним з принципових питань формування авансованого капіталу є визначення допустимої з економічної точки зору частки позичкового капіталу відносно до частки капіталу, сформованої за рахунок власних коштів. Обґрунтована відповідь на це питання може бути дана на підставі оцінки норми прибутку на авансовий капітал, що використовує підприємство в процесі виробництва, і процентної ставки за кредит. Якщо останній показник перевищує перший, підприємству економічно вигідніше орієнтуватися на збільшення власних коштів і скорочувати позичковий капітал. Коли норма прибутку на авансований капітал вища за процентну ставку за кредит, має місце зростання прибутку на одиницю власного авансованого капіталу, тобто йому стає економічно вигідним залучати позичковий капітал. У цьому можна переконатися з даних табл.1.

Таблиця 1. Залежність норми прибутку на власний авансований капітал від частки позичкового капіталу в загальній вартості авансованого капіталу підприємства

Показники	Підприємства
	№ 1	№ 2
Загальна вартість авансованого капіталу підприємства, тис. грн	8000	8000
в тому числівласний авансований капітал	6000	3000
залучений (позичковий) капітал	2000	5000
За норми прибутку на авансований капітал 20 %:
прибуток підприємства, тис. грн	1600	1600
проценти за кредит при ставці 15 % річних, тис. грн	300	750
прибуток на власний авансований капітал, тис. грн	1300	850
норма прибутку на власний авансований капітал, %	21,7	28,3
За норми прибутку на авансований капітал 11 %:
прибуток підприємства, тис. грн	880	880
проценти за кредит при ставці 15 % річних, тис. грн	300	750
прибуток на власний авансований капітал, %	580	130
норма прибутку на власний авансований капітал, %	9,7	4,3

Як бачимо, підприємства з однаковою загальною вартістю авансованого капіталу, але за різного співвідношення власного і позичкового капіталу досягають різної прибутковості. Перевага залучення більшої частки позичкового капіталу проявляється лише тоді, коли норма прибутку на авансований капітал становила 20 % і була більшою від процентної ставки за кредит на 5 процентних пунктів (20 – 15 = 5 п.п.). При цьому підприємство № 2 підвищило норму прибутку на власний капітал на 6,6 п.п. (28,3 – 21,7). Зрозуміло також, що якби підприємство вело господарську діяльність лише на власному капіталі, то воно досягло б 20 % норми прибутку на цей капітал, тобто навіть менше порівняно з підприємством № 1 на 1,7 п.п. (21,7 – 20).

Зовсім інша економічна ситуація складається у випадку, коли норма прибутку на авансований капітал знижується до 11 %, тобто стає нижчою на 4 п.п. від процентної ставки за кредит. Використання в цьому випадку позичкового капіталу стає економічно невигідним, оскільки норма прибутку на власний капітал знижується до 4,3 % проти 9,7 % у підприємстві № 1, яке залучило меншу частку позичкового капіталу (25 % проти 62,5 % в підприємстві № 2). Більше того, якби ці підприємства не залучали позичковий капітал, вони змогли б досягти 11 % норми прибутку на власний капітал і одержати по 88 тис. грн прибутку, замість 58 і 13 тис. грн відповідно.

Тепер стає очевидним, що збільшення частки позичкового капіталу підвищує і ступінь ризику підприємств, оскільки при погіршенні кон’юнктури ринку така дія може призвести до істотного зниження прибутковості підприємства або навіть до його збитковості. Водночас при зростанні попиту і цін на сільськогосподарську продукцію, одержанні вищих урожаїв підприємства підвищують норму прибутку на авансований капітал, а значить, перетворюють позичковий капітал у позитивний фактор господарської діяльності.

Тепер розглянемо економіко-математичну інтерпретацію критерію доцільності залучення позичкового капіталу. Цей критерій виводиться з формули норми прибутку на власний капітал (Пвк), яка має вигляд:

Пвк =  (1.1)

де ОП — операційний прибуток; ПП — сума виплачених процентів за кредит; ВК — власний капітал підприємства. Здійснивши необхідні математичні перетворення формули 1.2., ввівши в чисельник і знаменник даної формули авансований капітал, одержимо формалізований вираз критерію доцільності залучення позичкового капіталу:

Пв = 

= ПАК + 

= ПАК + }

Пвк = Пак +  (1.2)

де Пак — рентабельність авансованого капіталу (норма прибутку на авансований капітал, що визначається з виразу Пак =   Пп — ставка за позичковий капітал, коефіцієнт; АК — авансований капітал.

Другий доданок цієї формули характеризує ефект фінансового лівериджу,   зумовлений застосуванням позичкового капіталу. Позитивне значення цього ефекту вказує, на яку величину зросте рентабельність власного капіталу, а від’ємне — навпаки, на скільки вона зменшиться. Перший множник даної частини формули називають   коефіцієнтом фінансового лівериджу. Він характеризує величину позичкового капіталу, що припадає на одиницю вартості власного капіталу. Другий множник (Пак – Пп) називають диференціалом фінансового лівериджу. Якщо він більше нуля, то застосування позичкового капіталу зумовить підвищення рентабельності власного капіталу. За цієї умови загальний ефект фінансового лівериджу зростатиме при збільшенні коефіцієнта фінансового лівериджу.

Якщо диференціал фінансового лівериджу дорівнює нулю, підприємству також може бути вигідним залучення позичкового капіталу, оскільки це сприятиме розширенню масштабів виробництва, створенню нових робочих місць, забезпеченню безперервності виробництва і навіть зростанню маси прибутку. Більше того, підприємство може залучати позичковий капітал навіть тоді, коли диференціал фінансового лівериджу від’ємний — така ситуація можлива, коли втрати від призупинення виробництва чи порушення нормального операційного циклу через нестачу коштів будуть більшими, ніж втрати від використання дорогого кредиту.

Насамкінець зауважимо, що всі висновки щодо доцільності залучення позичкового капіталу стосуються лише тих джерел його формування, які є для підприємства платними.