Міністерство освіти і науки України
Національний лісотехнічний університет України
Кафедра: ТС і ЗД
Реферат
З інтелектуальної власності
Виконав:ст.гр. Л-51м
Грицак В.М.
Перевірив: Гуменюк Ж.Я.
ЛЬВІВ 2013
План:
Виникнення, становлення і розвиток поняття інтелектуальної власності.
Проаво на авторську винагороду.
Патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах.
Право на найменування місця походження товару.
Виникнення, становлення і розвиток поняття інтелектуальної власності.
Виникнення самого терміна "інтелектуальна власність" припадає на кінець XVIII ст. Він уперше з'явився у французькому законодавстві. Традиції пропріетарного підходу до авторського і патентного права виникли у Франції на ґрунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату — чи то літературного твору, чи винаходу, є його невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та "існує незалежно від визнання цього права державною владою"1.
14 липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Але фактичне започаткування цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20 березня 1883 р. було укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової власності. Дещо пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію ;про охорону літературних і художніх творів. Обидві конвенції передбачали створення секретаріату, який називався "Міжнародне бюро". Ці секретаріати в 1893 р. були об'єднані в один, який діяв під різними назвами, останньою з яких була "Об'єднані міжнародні бюро з охорони інтелектуальної власності" — скорочено "БІРПІ".
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) у поняття інтелектуальної власності включає промислову власність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів. Безумовно, обидва ці поняття в сучасному розумінні мають ширше значення.
Нині поняття інтелектуальної власності включає значно більше результатів інтелектуальної діяльності. Коло об'єктів інтелектуальної власності сьогодні можна поділити на три основні групи: перша — це результати наукової, літературної і художньої творчості, які охороняються авторським правом і суміжними правами; друга — це результати науково-технічної творчості, що охороняються патентним правом або, точніше сказати, правом промислової власності; третю групу складають засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, які прирівняні до результатів інтелектуальної діяльності.
Отже, інтелектуальна власність — це результати творчої діяльності. її об'єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких реалізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілюються у певних матеріальних носіях. Це специфічна особливість інтелектуальної власності — її об'єктами є нематеріальні речі, а саме безтілесні ідеї тощо. Проте не будь-які ідеї, а лише такі, що можуть бути втілені в матеріальних носіях, тобто їх автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і використати, або вона вже втілена в науковому, літературному чи художньому творі. Це одна із специфічних ознак інтелектуальної власності, яка відрізняє її від звичайної власності. Ті ідеї, що містять результати науково-технічної творчості і претендують на визнання об'єктом промислової власності, мають бути кваліфіковані як такі уповноваженими на це державними органами.
При цьому не має значення рівень, цінність тощо самого результату. Яким би він не був — він є об'єктом власності його творця. Наприклад, автор розробив якусь технічну пропозицію, спрямовану на удосконалення певного технологічного процесу, і подав її до Держпатенту як винахід. У результаті науково-технічної експертизи цю пропозицію винаходом не визнано. Проте вона не перестала бути об'єктом власності її творця.
Перелік результатів інтелектуальної діяльності, які можуть бути об'єктами інтелектуальної власності, наведений у Законі України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. У п. 2 ст. 13 цього Закону, яка так і називається "Об'єкти права приватної власності", проголошується: "Об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці". Цей же Закон містить спеціальний розділ VI, який називається "Право інтелектуальної власності", в ст. 41 якого наводиться перелік об'єктів права інтелектуальної власності: "Об'єктами права інтелектуальної „власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науко¬во-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці". Отже, як бачимо, об'єктами інтелектуальної власності визнаються будь-які результати інтелектуальної праці.
У проекті нового Цивільного кодексу України наводиться більш повний перелік зазначених об'єктів. Стаття 426 проекту, яка так і називається "Об'єкти права інтелектуальної власності", проголошує: "До об'єктів інтелектуальної власності відносяться:
1) результати інтелектуальної діяльності: витвори науки, літератури і мистецтва; виконання, фонограми і передачі організацій мовлення; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; селекційні досягнення, топології інтегральних схем; нерозкрита інформація, у тому числі секрети виробництва (ноу-хау);
2) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів або послуг: фірмові найменування; знаки для товарів і послуг; найменування місць походження (вказівка походження) товарів;
3) інші результати інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами".
Наведені переліки не є вичерпними. Вони можуть доповнюватись новими результатами інтелектуальної діяльності, яка не має меж. Отже, якщо є інтелектуальна власність, то очевидно, що є і право інтелектуальної власності. Не може бути власності без права власності. Але чи є результат творчості об'єктом права власності — викликає дискусію. Із цього приводу існує дві точки зору в спеціальній літературі і два підходи у законодавстві. Більшість правових систем за результати інтелектуальної діяльності визнають лише виключне право на використання. Проте чимало країн результати інтелектуальної діяльності визнають об'єктами права власності (США, Франція та ін.). Такі різні підходи в законодавстві є відображенням дискусії з цього приводу на теоретичному рівні. У навчальному посібнику немає потреби заглиблюватись у цю дискусію. Ми будемо виходити із позиції законодавця України. За Законом України "Про власність" будь-які результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності (приватної, комунальної чи державної). Проте закони України про інтелектуальну власність непослідовні у визначенні права на результати творчості. Закон України "Про авторське право і суміжні права" в ст. 14 визнає за авторами творів науки, літератури і мистецтва лише виключні права на використання твору. Такої ж позиції дотримано і в Законі України "Про охорону прав на сорти рослин", який в ст. 4 проголошує: "Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне право на його використання". Вірогідно, що такої саме позиції дотримується і Закон України "Про племінне тваринництво", проте прямого свідчення того в самому Законі немає. Отже, принаймні три закони України право на результати творчої діяльності обмежують лише виключним правом на використання цього результату.
Інші закони про промислову власність результати науково-технічної творчості чітко і однозначно визнають об'єктами права власності з усіма наслідками, що з цього випливають. Так, Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" у п. 5 ст. 5 визначає: "Право власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом". Подібні норми містять також інші закони про промислову власність України. Таким чином, законодавець України зайняв непослідовну позицію стосовно прав на результати інтелектуальної діяльності, що також є відображенням різних поглядів на цю проблему серед фахівців.
Автори цього навчального посібника є прихильниками тієї точки зору, за якою за творцями визнається право власності на їхні витвори, і тому при викладі навчального матеріалу виходитимуть із цієї позиції. Право інтелектуальної власності, як і будь-яке інше цивільне право, прийнято розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні.
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, які регулюють зазначені відносини. У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності — це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності. Зміст суб'єктивних прав інтелектуальної власності буде розкрито далі. Об'єктами права інтелектуальної власності є результати творчої діяльності, а первісними суб'єктами цього права є творці цих результатів. Безумовно, право інтелектуальної власності може належати не лише безпосередньо творцям, а і їх правонаступникам.
Залежно від характеру інтелектуальної діяльності право власності на зазначені результати буває трьох видів. Якщо результатом творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва, то вони охороняються авторським правом. До авторського права долучаються так звані суміжні права (права виконавців, розробників фонограм та організацій мовлення). Результати науково-технічної творчості складають групу об'єктів права промислової власності. Позначення і найменування, засобами яких розрізняються учасники цивільного обороту, товари і послуги складають третю групу прав інтелектуальної власності.
Привертає увагу певна невідповідність назв зазначених видів прав інтелектуальної власності. Найбільш адекватна змісту назва "право промислової власності". У цій групі об'єднані результати науково-технічної творчості, які можуть бути використані у виробничій діяльності людей у будь-якій галузі народного господарства. Вони мають за мету підвищення технічного рівня виробництва та досягнення певного позитивного ефекту у виробництві.
Що стосується творів науки, літератури і мистецтва, то ця група об'єктів права інтелектуальної власності не має своєї назви. Ми просто називаємо ці об'єкти такими, що охороняються авторським правом і суміжними правами. У спеціальній літературі зазначену групу називають інколи літературною власністю.
Докладніше зупинімося на питанні про співвідношення права власності і права інтелектуальної власності. Право власності і право інтелектуальної власності — це різні правові інститути, хоча вони і мають багато спільного. Воно полягає в тому, що їх суб'єктам належать однакові права на об'єкти власності. Суб'єкти права інтелектуальної власності мають стосовно результатів творчої діяльності такі само правомочності, як і суб'єкти звичайного права власності. Це — право володіння, користування і розпоряджання об'єктом своєї власності на свій розсуд (ст. 41 Конституції України). Спільними є способи виникнення права власності і права інтелектуальної власності, незважаючи на їх різноманітність. Право власності виникає шляхом виробництва об'єкта, право інтелектуальної власності виникає також шляхом створення твору, винаходу тощо. Право власності виникає шляхом укладення цивільно-правових договорів, так само виникає й інтелектуальна власність.
Проте між цими двома видами права власності існує чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:
1.Право власності (крім права власності, що встановлюється договором позики) не обмежене будь-яким строком. Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передбачених законом. Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк, наприклад, патент на винахід видається строком лише на 20 років. Після чого винахід стає надбанням суспільства.
2. На окремі об'єкти (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його державної реєстрації. Встановлення звичайного права власності на матеріальний об'єкт спеціальної кваліфікації не потребує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об'єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом (нерухомості, транспортних засобів тощо).
3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами власності полягає в тому, що звичайне право власності встановлюється на матеріальні об'єкти — предмети навколишнього середовища. Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути лише нематеріальні об'єкти — речі, які в римському приватному праві називались безтілесними. Як уже зазначалось вище, об'єктами інтелектуальної власності ідеї, образи, символи, думки, гіпотези тощо. Перелічені об'єкти можуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що вони здатні матеріалізуватись, втілитись у матеріальних носіях. Ідея, яка не здатна до такої матеріалізації, об'єктом права інтелектуальної власності не стає. Проте законодавство деяких країн встановлює правову охорону і на ідеї.
4. Суттєвою відмінністю права інтелектуальної власності від звичайного права власності є вдатність об'єкта інтелектуальної власності до тиражування, чого не можна сказати про матеріальні об'єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи тощо мають здатність до багаторазового втілення в матеріальному об'єкті. Книга, наприклад, в якій втілено інтелектуальну власність її автора, може бути тиражована в будь-якій кількості. Те ж саме стосується й інших об'єктів інтелектуальної діяльності. Проте при цьому слід мати на увазі, що право інтелектуальної власності встановлюється і діє лише саме щодо цієї нематеріальної речі (ідеї, образи, символи, сполучення звуків тощо), а не щодо матеріальних носіїв, в яких втілено задум автора. Власниками матеріальних носіїв, в які втілено об'єкти інтелектуальної власності, будуть інші особи, які придбали такі носії на законній підставі. Цих власників може бути стільки, скільки тиражовано копій зазначених матеріальних носіїв, а суб'єктом права інтелектуальної власності буде лише автор чи його правонаступник.
Право інтелектуальної власності — це право володіння, користування і розпоряджання результатом інтелектуальної діяльності на свій розсуд. Суб'єкт права інтелектуальної власності має право на володіння її результатом. До будь-якого втілення цього результату в матеріальному носії володарем його може бути тільки автор чи його правонаступник. Наприклад, якщо певна музика чи слова пісні уже склалися у свідомості автора або навіть уже записані на папері, але ще не оприлюднені, то володарем цієї музики чи слів пісні, безумовно, є автор. Коли ж ноти чи слова пісні опубліковані, то в силу здатності до тиражування ці твори можуть бути у володінні багатьох осіб, але всі вони будуть володіти музикою чи словами пісні не від свого імені, а від імені їх автора. Саме тому при виконанні пісні завжди проголошують: "Музика такого-то автора, слова такого-то". Якщо хтось спробує заволодіти саме музикою чи словами пісні і обернути їх у свою власність, то таке заволодіння буде визнано неправомірним з усіма наслідками, що з цього випливають.
Суб'єкт права інтелектуальної власності має право також на користування і розпоряджання об'єктом такої власності на свій розсуд, але про це мова піде далі Висловлюються думки, про те, що право інтелектуальної власності — це умовна назва, бо це не право власності, а лише виключне право на використання результату творчої діяльності. З таким твердженням важко погодитися. По-перше, таким визначенням права автора насправді дуже звужені. Навіть Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції в СРСР 1973 р. визнавало за винахідниками право на розпоряджання (п. 23 Положення). Відповідно до наведеної точки зору винахідник (чи будь-який інший автор) такого права на розпоряджання не має.
Кажуть, що право автора твору чи будь-якого іншого витвору — це не право власності, а тільки виключне право, яке усуває всіх інших осіб від такого виключного права на використання. Тут слід зауважити, що виключне право не є якимось особливим видом права. Виключність права — це лише його якісна характеристика, а не вид. Право власності ("звичайне) — також виключне право, цим воно ніяк не відрізняється від права інтелектуальної власності. Виключність — характерна риса чи ознака як права власності, так і права інтелектуальної власності. Останнє є своєрідним правом власності, але саме права власності, а не виключним правом на використання.