5. Структура місцевих органів

Для ефективного вирішення місцевих проблем необхідна на­явність реально діючого механізму місцевого управління. У зв’яз­ку з цим у зарубіжних країнах місцеві органи управління форму­ються як на низовому, так і на середньому (регіональному) рівні. Причому, як було зазначено вище, вони можуть як призначатися, так і обиратися. Залежно від системи місцевого управління мож­ливе неоднакове розташування органів місцевого державного правління і місцевих представницьких органів в адміністратив­но-територіальних одиницях. У зарубіжних країнах існують на­ступні варіанти:

а) пряме державне управління на місцях може функціонувати на всіх рівнях адміністративного територіального розподілу. На­приклад, в Індії на низовому рівні комісар муніципальної корпо­рації призначається урядом штату на певний термін і фактично є елементом місцевого державного управління. На чолі округу стоїть колектор, який призначається губернатором за вказівкою уряду штату. Керує справами найбільш крупної адміністративно-територіальної одиниці комісар, який також призначається губернатором за вказівкою уряду штату;

б) органи місцевого державного управління існують, як пра­вило, лише на регіональному рівні. Зокрема Італія складається з 20 областей, 103 провінцій та понад 8000 комун. Однак органи місцевого державного управління існують лише на рівні області – це урядовий комісар, та на рівні провінції – це префект. Дані по­садові особи очолюють та координують діяльність державних служб на території області та провінції, здійснюють нагляд за ро­ботою місцевих представницьких органів, які створені на рівні усіх адміністративно-територіальних одиниць (обласної ради, про­вінційної ради та комунальної ради);

в) навпаки, у деяких зарубіжних країнах місцеві представ­ницьк і органи створюються не у кожній адміністративно-терито­ріальній одиниці. Наприклад, у ФРН 16 земель розподіляються на округи, округ – на повіти, а повіт – на громади. Уся повнота адміністративної влади в окрузі належить посадовій особі – регирунгс – президенту, який призначається урядом землі. У повіті функції державної адміністрації виконує ландрат, який формує місцевий бюджет, встановлює податки та керує комунальним гос­подарством. Паралельно з ландратом у повітах діють і виборні органи – крайстаги, які представляють інтереси населення повіту. Основний Закон ФРН 1949 р. – Глава 2 «Федерація і землі», ст. 28 визначає право громади у межах закону під свою відповідальність регулювати усі справи місцевого співтовариства;

г) у країнах англосаксонської правової системи, з одного боку, на місцях відсутнє пряме державне управління, а з іншого – місцеві представницькі органи управління утворюються на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу. Більше того, мож­ливе формування різних видів органів місцевого самоврядуван­ня в однопорядкових адміністративно-територіальних одиницях. Так, в американських графствах формуються два основних типи місцевих представницьких органів управління: комісіонерна рада та рада контролерів. Комісіонерні ради (існують у 80% графств) обираються безпосередньо населенням у складі 3–5 осіб, які пра­цюють на професійній основі. Рада контролерів (Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Мічиган та ін.) формується із виборних посадових осіб муніципалітетів і тауншипів, які входять до складу графства.

Як правило, система місцевого самоврядування складається з наступних структурних елементів: а) виборний колегіальний орган, який має різноманітні назви – муніципальна рада, асамб­лея, комунальна рада, рада графства, генеральна рада та ін.; б) виконавчий орган виборного колегіального органу.