Набряк квінке

Набряк Квінке (oedema Quincke) — локалізоване скупчення великої кількості ексудату в сполучній тканині, найчастіше в ділянці губ, повік, зовнішніх статевих органів, а також CO язика та гортані (мал. 103).

Набряк з'являється швидко, зберігається від декількох годин до 2 діб і зникає, не залишаючи змін. При локалізації в ділянці гортані можливий розвиток стенотичної асфіксії. Захворювання

222

Мал. 103 Анпоневро-тичний набряк Квінке

рецидивне. Нерідко таким хворим відомий алерген, особливо якщо він знаходиться в харчових продуктах, тому припинення їх вживання дає змогу запобігти рецидивам. Набряк має еластичну консистенцію. Тканини в зоні набряку напружені, але «ямка» при пальпації не утворюється.

При набряку Квінке має місце порушення систем дезактивації й інгібіції БАР. Він розвивається при спадковому дефіциті інгібітора, що є спільним для калікреїну і комплементу; в разі недостатності ферментів, що руйнують БАР, порушення функції органів, які дезактивують БАР. У цих хворих дуже легко відбувається активація БАР, яка може викликатись не лише комплексом АГ — AT, а й неімунними агентами (наприклад, холодом).

Алергічні реакції сповільненого типу

До алергічних реакцій сповільненого типу відносять: 1) контактні стоматити (спричинені протезами, лікувальними пов'язками і аплікаціями); 2) токсико-алергічні медикаментозні ураження місцевої і загальної дії.

Алергічні реакції сповільненого типу реалізуються не гуморальними AT, а клітинними, в першу чергу Т-лімфоцитами — субпопуляціями кілерів і медіаторів гіперчутливості сповільненого типу. Ці реакції існують в організмі передусім для імунного нагляду за його антигенним складом і видалення мутантних клонів соматичних клітин власного організму.

Алергічні реакції сповільненого типу мають місце при

223

інфекційній алергії, сифілісі, грибкових, паразитарних захворюваннях, вірусних інфекціях; вони також можуть бути викликані хімічними речовинами, лікарськими препаратами, засобами косметики, матеріалами зубних протезів (пластмаси, метали, амальгама), харчовими продуктами тощо.

Клінічно алергічні ураження СОПР сповільненого типу проявляються у вигляді катарального, катарально-геморагічного, пухирчасто-ерозивного, виразково-некротичного стоматитів, БЕЕ, ХРАС, протезного стоматиту, синдромів Стівенса — Джонсона, Лайєлла та ін.

Контактні та токсико-алерпчні медикаментозні стоматити

Катаральний та катарально-геморагічний стоматити (гінгівіт, глосит) є найчастішими формами уражень СОПР при алергії. Вони можуть виникати при застосуванні будь-яких лікарських засобів. Хворі скаржаться на відчуття печіння, свербіння, сухості у роті, а також на біль під час вживання їжі. Загальний стан їх при цьому, як правило, не порушується. Об'єктивно відзначаються гіперемія і набряк СОПР, на бічних поверхнях язика та щоках по лінії змикання зубів чітко проявляються відбитки зубів.

Язик гіперемійований, яскраво-червоного кольору. Сосочки бувають гіпертрофовані (малиновий язик) або атрофовані (лакований язик). Водночас може мати місце катаральний гінгівіт (мал. 104). У деяких випадках на тлі катарального стоматиту з'являються геморагічний висип, енантеми, частіше у ділянці твердого і м'якого піднебіння.

Диференціальна діагностика. Катаральні та катарально-геморагічні ураження СОПР при алергії треба диференціювати від подібних змін при патології травного каналу, гіпо- і авітамінозах (аскорбінової кислоти, тіаміну, піридоксину, ціанокобаламіну), ендокринних порушеннях, цукровому діабеті, серцево-судинній патології, захворюваннях крові, грибкових ураженнях, грипі та ін.

Ерозивні ураження CO виникають на фоні набряку та гіперемії у ділянці губ, щік, бічних поверхонь язика, твердого піднебіння.

При цьому спостерігаються різної величини болючі ерозії, покриті фібринозним нальотом. Ерозії можуть зливатись між собою, утворюючи суцільну ерозивну поверхню (мал. 105). Язик при цьому обкладений нальотом, набряклий. Ясенні міжзубні сосочки гіперемійовані, набряклі, легко кровоточать при дотику.

Підщелепні лімфатичні вузли збільшені і болючі. Загальний стан порушується: спостерігаються підвищення температури тіла, нездужання, відсутність апетиту.

224

Іал. 104 Медикамен-ззний катаральний гін-востоматит

[ал. 105 Медикамен-)зний ерозивний сто-атит

Диференціальна діагностика. Ерозивні ураження алергічного незу треба диференціювати від герпетичного й афтозного сто-атитів, пухирчастої хвороби, БЕЕ

Виразково-некротичні ураження СОПР алергічної природи не-хнорідні Процес може локалізуватися на твердому піднебінні, іиці, щоках Інколи він буває дифузним, із залученням CO не

Мал. 106 Медикаментозний виразково-некротичний стоматит

лише рота (піднебінних мигдаликів, задньої стінки глотки), а й всього травного каналу. Виразки вкриті некротичним розпадом білясто-сірого кольору (мал. 106). Хворі скаржаться на сильний біль у роті, утруднення його відкривання, біль під час ковтання, підвищення температури тіла.

Диференціальна діагностика. Виразково-некротичні ураження алергічної природи треба відрізняти від виразково-некротичного стоматиту Венсана, травматичних і трофічних виразок, специфічних уражень при сифілісі, туберкульозі, а також виразкових уражень при захворюваннях крові.

Алергічна (анафілактоїдна) пурпура, геморагічний васкуліт, хвороба Шенлейна — Геноха — асептичне запалення дрібних судин, обумовлене ушкоджуючою дією імунних комплексів. Проявляється геморагіями, порушенням внутрішньосудинного згортання крові й мікроциркуляторними розладами.

Ураження СОПР при хворобі Шенлейна — Геноха характеризується геморагічними висипаннями на яснах, щоках, язиці, піднебінні. Петехії та геморагічні плями діаметром від 3—5 мм до 1 см не виступають над рівнем CO і не зникають при натискуванні склом (мал. 107). Загальний стан хворих порушений: їх непокоять слабість, нездужання.

Диференціальна діагностика. Алергічні геморагічні висипання треба диференціювати від хвороби Верльгофа, гемофілії, авітамінозу С.

Діагностика алергічних уражень грунтується на таких критеріях:

1. Алергологічний анамнез.

2. Особливості клінічного перебігу (гіперергія).

226

Мал. 107. Синдром Шенлейна — Геноха (анафілактична пурпура)

3. Результати специфічних алергологічних, шкірно-алергічних проб (скарифікаційна, гістамінова, з бактеріальними алергенами, реакція лейкоцитолізу).

4. Дані гемограми (еозинофілія, лейкоцитоз, лімфопенія).

5. Результати імунологічних реакцій (Шеллі, Кумбса та ін.). Лікування алергічних уражень повинно проводитися залежно від гостроти перебігу і характеру клінічних проявів захворювання, даних анамнезу та результатів клініко-лабораторних досліджень.

При цьому слід дотримуватись загальних засад терапії:

1. Етіотропне лікування: усунення впливу АГ на організм.

2. Патогенетичне лікування:

— пригнічення проліферації лімфоцитів та біосинтезу AT;

— пригнічення сполучення АГ з AT;

— специфічна десенсибілізація (утворення захисних блокуючих AT);

— інактивація БАР (інгібітори протеолітичних ферментів, препарати з антигістамінною та антисеротоніновою активністю);

— захист клітин від дії БАР.

3. Симптоматичне лікування: вплив на вторинні прояви та ускладнення (корекція функціональних порушень в органах і системах: спазмолітичні, серцево-судинні засоби та ін.).

Крім того, будуючи схему терапії, необхідно враховувати, що лікувальні заходи повинні впливати на різноманітні фази алергічної реакції:

1. Імунологічну (вилучення АГ, його денатурація, зменшення надходження в організм, сприяння утворенню захисних блокуючих AT).

15*

227

2. Патохімічну (вплив на проміжні субстанції алергічної реакції — БАР: гістамін, серотонін та ін.).

3. Патофізіологічну (застосування нестероїдних та стероїдних засобів і вплив на вторинні прояви й ускладнення алергічних реакцій — симптоматична терапія).

У разі розвитку алергічних реакцій негайного типу (анафілактичний шок, набряк Квінке, кропив'янка) потрібна негайна допомога. Передусім необхідно припинити подальший доступ в організм речовини, що викликала алергічну реакцію (зняти пов'язку з лікарськими препаратами, промити пародон-тальні кишені, шлунок тощо), і ввести хворому підшкірне 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну та 0,5 мл цього розчину в осередок ураження.

У тяжких випадках вводять суміш такого складу: 1 мл 0,1% розчину адреналіну, 1 мл 0,1% розчину атропіну, 10 мл 10% розчину кальцію хлориду і 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

З метою впливу на БАР вводять: кортикостероїди — 80—100 мг преднізолону (або 4—8 мг дексаметазону) з гепарином; анти-гістамінні засоби — 1 мл 1% розчину димедролу (або 2% розчину супрастину чи 2,5% розчину піпольфену).

Симптоматична терапія: стимуляція діяльності серця: 1—2 мл кордіаміну підшкірне або 1 мл 10% розчину коразолу; стимуляція центру дихання: 0,5—1 мл цититону, киснева терапія, у разі зупинки дихання — штучна вентиляція легень. При розвитку набряку гортані — інтубація, пункція трахеї чи трахеостомія.

Схема терапії захворювань СОПР, що перебігають за типом алергічних реакцій сповільненого типу, включає етіотропне, патогенетичне і симптоматичне лікування (загальне і місцеве). Загальну патогенетичну терапію складають методи специфічної і неспецифічної гіпосенсибілізуючої терапії. Специфічну гіпосен-сибілізуючу терапію проводять за спеціальними схемами після ретельного алергологічного обстеження і встановлення у хворого стану сенсибілізації до певного алергену. Неспецифічна гіпосенсибілізуюча терапія реалізується призначенням препаратів кальцію, гістаглобуліну (на курс — 4—10 ін'єкцій, вводять через 3—4 доби), антигістамінних засобів, а також аскорбінової кислоти чи аскорутину.

За тяжкого перебігу призначають кортикостероїдні препарати (преднізолон по 30—50—80 мг, дексаметазон — 4—6 мг, тріамцинолон — 10—12 мг) за узвичаєними схемами.

Місцеве лікування, як правило, проводять за принципами терапії катарального стоматиту чи ерозивно-некротичних уражень СОПР. Тому арсенал засобів місцевої терапії включає антисептики з анестезуючими засобами, антигістамінні та кортикостероїдні препарати, протизапальні засоби та інгібітори протеїназ.

При некротичних ураженнях показані протеолітичні ферменти; для відновлення CO — кератопластичні засоби.

228

Дієта повинна сприяти виведенню алергену і пригніченню алергічної реакції. Тому призначають лужне питво, соки, багаті аскорбіновою кислотою, та овочеві страви, зокрема з буряка й моркви, які нормалізують роботу кишок.