1. Предмет і завдання курсу «Історія української культури».

Предмет історії української культури – це цілісний процес створення пам’яток культури, що включає вивчення цих пам’яток як культурних явищ, що розвиваються, історичних умов їхнього створення та впливу на розвиток суспільства, а також механізмів цього впливу.

2.Культура, природа, суспільство: їх взаємозв’язок.

Взаємозв'язок і взаємовплив суспільства і природи реалізуються безпосередньо через природну навколишнє середовище, яке охоплює гео-і біосферу, тобто ті матеріальні системи планети Земля, які виникли і існують поза і незалежно від людини, але разом з тим можуть стати згодом або вже стають об'єктами його діяльності.

3. Функції культури.

■ функція соціальної пам'яті (зберігання і розповсюдження людського досвіду);

■ освітня і виховна (освоєння через соціалізацію знань, умінь, навиків, мови, цінностей, норм, традицій);

■ комунікативна (формування комплексу взірців поведінки, діяльності, які служать засобами в системі спілкувань, взаємодій між соціальними елементами);

■ регулятивна (освоєння і трансформація цінностей, ідеалів та норм з регуляції поведінки людей в суспільному житті);

■ практична функція - вироблення наукових основ цілеспрямованих культурних змін і культурної політики.

4.Поняття світової, національної, етнічної культури, їх взаємозв’язок.

Зауважуючи світоглядне значення поняття національної культури, зупинимось на ньому докладніше. Передусім зазначимо, що в сучасній культурології розрізняються поняття "етнічна" та "національна культура". Перша є предметом вивчення етнографії (або етнології) — однієї з культурологічних дисциплін. Приналежність до етнічної культури визначається спільністю походження — кровним спорідненням. Ця культура патріархальна, позбавлена розвинутої індивідуальної самосвідомості.

Культура, яка є достатньою для існування етносу, перестає бути такою, коли йдеться про життя нації. На відміну від етнічної культури національна передбачає існування нових типів комунікації (взаємозв'язку) між людьми, складніших стосунків, ніж природні кровно-родинні. Таким принципово новим типом комунікації є писемність. За допомогою писемності загальні для всієї нації ідеї поширюються серед населення. Писемна культура, до складу якої входять різні тексти, ніби протистоїть стихії живої народної мови з її місцевими діалектами та семантичними відмінностями. Носіями такої культури стають освічені шари суспільства. Національна культура, отже, твориться не етносом загалом, а тими представниками суспільства, які беруть на себе функцію індивідуального авторства, — письменниками, філософами, вченими, священиками, митцями та ін.

6. Класифікація (типологія) культури. Культурний регіон.

Формаційна типологія. В її основі - ідея про буття культури як закономірну зміну суспільно-економічних формацій. Формаційний підхід був запропонований марксизмом. Він виходить з того, що визначальним є розвиток матеріальних засад суспільства, що людство розвивається через зміну суспільно-економічних формацій: первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної та комуністичної.

Цивілізаційний підхід. Картина однолінійного прогресу в історії людства почала викликати сумнів у зв'язку з відкриттям нових цивілізацій, культур.

Регіональний підхід до культурного розвитку людства дає системне бачення людської культури взагалі, розкриває культурну самобутність регіону, показує взаємозв'язки і взаємовпливи культур різних народів.

Під культурним регіоном розуміють певну єдність етнічно-родових, національних, духовних характеристик, що проявляються у схожості таких складових соціуму, як традиції, релігія, культурні зв'язки, етико-естетичні норми, світоглядні принципи. 

У сучасному світі виділяють такі культурні регіони: європейський; далекосхідний; індійський; тропічно-африканський; ара-бо-мусульманський; латиноамериканський.

7. Культура населення України в епоху палеоліту

Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України співвідноситься з такими археологічними періодами, як палеоліт — стародавній кам'яний вік (1 млн — 11 тис. pp. до н.е.), мезоліт — середній кам'яний вік (10 тис. — 7 тис. pp. до н.е.), неоліт — новий кам'яний вік (6 тис. — 4 тис.pp. до н.е.), енеоліт — мідно-кам'яний вік (3300-2800 pp. до н.е.), бронзовий вік (2800-1200pp. до н.е.).

Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті — в ашельський час (1 млн — 150 тис.pp. до н.е.). Це засвідчують розкопки багатошарового поселення цієї епохи біля с. Королево на Закарпатті.

8. Трипільська культура.

Це археологічна культура енеоліту (мідно-кам’яна епоха, 4-3 тис. до н.е.). Відкрита у 90-і роки 19ст. у с. Трипілля на Київщині археологом Вікентієм Хвойкою. Поширювалась на території: Лісостепове Правобережжя, Наддністров’я, Прикарпаття, пізніше – Волинь, Степове Причорномор’я. Носії цієї культури підтримували зв’язки з племенами з Байкалу та Подунав’я. Це була система господарств, топографії поселень, які відрізнялись декоративним розписом будинків. Трипільській культурі був притаманний орнаментальний мотив, розмальована кераміка, весільна і поховальна обрядовість. Мешкали трипільці поблизу річок в одно- чи двоповерхових будинках з глини на дерев’яному каркасі, прямокутної форми, покритих соломою. Трипільці винайшли плуг і колесо, одомашнили бика і коня, навчилися їздити верхи, освоїли ткацтво. Найбільші поселення трипільців(протогороди): Майданецьке, Тальянки, Доброводи, Сушковці. Основа діяльності - зернове землеробство, знаряддя праці: рало, серп, зернотерки, ручний дриль з каменю для свердління. Перші в Україні почали використовувати мідь, виплавляли і кували її. На високому рівні було прядіння і ткацтво, керамічне виробництво, на гончарному посуді було зображено магічний знак «варга». Суспільна організація: рід, що поділявся на великі патріархальні родини. Вірування: політеїзм, анемізм, фетишизм. ПоклонялисяБогині-матері (символу материнства і родючості), Бику(символу обробки землі і багатства), Змії (символу спритності), Голубу(неба). Можливі причини загибелі Трипільської культури:

          1.         Спроба перебудувати землеробську основу господарства на скотарську.

          2.         Внутрішні суперечності між племінними об’єднаннями східного і західного регіонів.

          3.         Переселення на території трипільців скотарських племен.

11.Античні міста – поліси, їх культура в українських землях.

 Міста-держави: Ольвія (Очаківський р-н Миколаївської обл.), Тіра (м. Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантикапей (Керч), Фанагорія (на Таманському п-ові), Керкініда (Євпаторія), Німфей (у складі сучасної Керчі), Танаїс (Ростовська обл.), Теодосія (Феодосія) тощо.

12. Міфологія первісного суспільства.

В історії первісних вірувань якнайрізніших племен і народів, можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне – “чуттєво-надчуттєвий”, демоністичний і теїстичний. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії.

20. Культура польсько-литовської доби

У цей період українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. Більша частина українських земель знаходилася у складі Литовської та Польської держав. Разом з тим XIV-XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України такого самобутнього в політико-культурному контексті явища, яким було українське козацтво. Тому головним питанням культурного життя цієї доби було національне питання. У XV ст. відроджується народний героїчний епос України у формі історичних пісень і дум. Це було продовженням, але на вищому рівні, епічних давньоруських традицій (билин). Архітектура XIV - середини XVI ст. базувалась переважно на традиціях давньоруської епохи. Для цього періоду характерною є поступова кристалізація національних рис архітектурного будівництва і поява не тільки церковних, але й світських будівель з каменю. Формується український стиль дерев'яних церков - трибанних і п'ятибанних з традиційним чітким поділом церкви на три частини: вівтар, власне церкву та "бабинець". Вікнам і дверям надавали характерної шестикутної форми. В XIV-XV ст. в містах. Західної України будуються церкви перехідного типу, які поєднують візантійський стиль з елементами готичного і романського. Деякі церкви, особливо ті, що стояли поза межами укріплень, у неспокійну добу постійної татарської загрози, феодальних усобиць і війн брали на себе функції фортець (на мал. - церква-твердиня у Сутківцях на Поділлі, 1476). У вигляді фортець часто будувалися й православні монастирі, такі як Дерманський, Уневський, Межирічанський та ін.). Готичний стиль поширюється в Галичині у XIV ст. Найбільшими будівлями цього стилю були католицькі костели у Львові (кінець XIV-XV ст.) та Перемишлі (XV ст.). Образотворче мистецтво у цей період досягло значних вершин. Польські королі XIV-XV ст., першими з яких були Казимир Великий та Ягайло доручали саме "руським" майстрам розписувати фресками найголовніші храми в Польщі. У фресковий розпис проникають народні й світські мотиви, пов'язані з раннім Ренесансом, хоча в цілому пам'ятки монументального фрескового живопису XIV - середини XVI ст. присвячені виключно релігійній тематиці (див. на мал. фрагмент фрески "Христос на суді перед Кайафою" з каплиці Чесного хреста в тогочасній столиці Польського королівства Кракові роботи невідомих галицьких майстрів, 1470). До кращих зразків тогочасного фрескового малярства відносяться сюжети-композиції "Різдва Христового" й "Успіння Богородиці" (до яких введено побутові та краєвидні мотиви) стінопису Кирилівської церкви в Києві (XIV ст.), Вірменської церкви у Львові (XIV-XV ст.). Продовженням і розвитком давньоруської культури було літописання. До найзначніших літописів тієї доби слід віднести "Короткий Київський літопис" XIV-XVI ст. і так звані "литовські" або "західноруські" літописи. стотний вплив на початок українського книгодрукування справило виникнення наприкінці XV ст. східнослов'янського кириличного друкарства у Кракові та Чорногорії. Так, у 1483-1491 р. у друкарні Швайпольта Фіоля в КракЬві кириличним шрифтом були надруковані церковні книги "Часословець", "Псалтир", "Постова Тріодь" і "Квітна Тріодь".Найвидатнішою пам'яткою української літератури такого роду є вже згадуване "Пересопницьке Євангеліє.

13-19 Культура княжої доби

Русь відзначалася високим рівнем культурного розвитку. Феномен її незвичайного зльоту нерідко пояснюють тісними контактами Русі з Візантією — спадкоємицею традицій античної цивілізації, а також з іншими передовими країнами Європи. Безперечно, вплив ззовні, особливо з боку Візантії, позитивно позначався на розвиткові Русі, але досягнення європейських культур потрапляли на Русі в добре підготовлений грунт.

На етапі завершення формування Київської Русі її культура збагатилася новими здобутками. Найважливішим серед них була писемність.

З часів Володимира Святославича у Києві, Новгороді та інших великих містах відкривалися школи грамоти, у яких вчилися діти «нарочитої чаді», тобто бояр, старших дружинників, духовенства. «Повесть временных лет» повідомляє, що Ярослав Мудрий «прийде к Новгороду, собра от старости поповых детей 300 учити книгам». Крім державних шкіл, на Русі практикувалося й приватне навчання. Так, Феодосій Печерський дістав освіту в невеличкому Курську, де навчався в «єдиного учителя» та, за словами Нестора, швидко осягнув усі «граматики».

Для продовження і поглиблення освіти при храмах і монастирях, а також у князівських дворах засновувалися бібліотеки. Ярослав Мудрий створив бібліотеку Софії Київської, його син Святослав наповнив книгами комори свого палацу.

При церковних і монастирських бібліотеках існували спеціальні майстерні, де переписувалися або перекладалися з іноземних мов книги — здебільшого церковні, але й філософські та юридичні трактати, твори, які містили відомості зі світової історії, географії, астрономії.

На базі монастирських бібліотек розвинулися вітчизняні літописання, література. У Софії Київській був укладений перший давньоруський літописний звід 1037—1039 рр., написане й проголошене митрополитом Іларіоном славнозвісне «Слово о законе и благодати», створений «Изборник» 1073 р. — фактично перша давньоруська енциклопедія. У Печерському монастирі наприкінці XI — на початку XII ст. працював один із провідних літописців того часу Нестор — автор «По вести временных лет». Славу видатного публіциста мав у XII ст. Володимир Мономах, перу якого наловить широко відоме «Поучение» дітям. Вершиною давньоруської літератури стало «Слово о полку Ігоревім», у якому З особливою силою прозвучала ідея єдності Русі.

Складовою частиною давньоруської культури була усна народна творчість — епічні пісні, перекази, билини В них відображалися важливі історичні події та явища, прославлялися захисники вітчизни від іноземних загарбників.

На Русі розвивалася й музична культура, котра сягала своїм корінням в глибоку язичницьку старовину. Музика, пісні, танці, театралізовані вистави супроводжували всі родинні, культові та землеробські свята. Після прийняття християнства набирає поширення хоровий спів. Розквіт музично-театрального мистецтв засвідчують знахідки гудків, гусел, а також фрески Софії Київської і із зображеннями оркестру з семи виконавців, які грають на флейті, трубі, лютнях, гуслях, органі.

Разом із християнством на Русь прийшла і монументальна культова архітектура. Величні православні храми виражали уяву сучасників досконалістю архітектурних форм і пишното внутрішнього оздоблення.

Високого рівня в Київській Русі досягло декоративно-прикладне мистецтво. Орнаментальні композиції, чимало елементів яких походили ще з язичницької давнини, вживалися мри оздобленні предметів побуту, зброї, металевого посуду, прикрас, особливою декоративністю відзначалися твори художнього ремесла, виготовлені в техніці черні, наприклад срібні окуття рогів тура (курган Чорна могила в Чернігові), срібні широкі пластинчасті браслети-наручі, прикрашені сюжетним орнаментом, зображеннями фантастичних звірів і птахів.

Археологічні дослідження Києва, Новгорода, Старої Ладоги, Пскова, Звенигорода та інших міст виявили велику кількість виробів з різьбленого дерева. Різьбою по дереву прикрашалися фасади зрубових будівель, човни, судна, сани тощо. Далеко за межами Київської Русі були знані давньоруські різьбярі по кістці, Вони виготовляли скриньки, образки, держаки для ножів і дзеркал, шахи, шашки та ін.