7. Види і причини м’язової втоми.
1) початкова втома (почервоніння обличчя); 2) компенсована втома (зміни біомеханічної структури рухової дії); 3) декомпенсована втома (зниження потужності роботи).
Причинами м’язової втоми є: 1) втома нервово-м’язового синапсу (вичерпуються запаси медіатора); 2) втома м’яза (утворення енергетичного боргу); 3) втома мотонейрона (збільшується фаза абсолютної рефрактерності).
8. Поняття про коефіцієнт корисної дії м’язів.
Зовнішню, механічну, роботу м’яз виконує розвиваючи напруження та скорочуючись. При цьому він витрачає певну кількість енергії. Загальні витрати енергії (Е) під час роботи дорівнюють витратам енергії, що були використані на корисну механічну роботу (W) і на утворення тепла (Н) – Е=W+Н. Яка ж частина енергії спрямовується на виконання механічної роботи, а яка втрачається у вигляді тепла? Про це можна говорити за величиною коефіцієнта корисної дії (ККД). Під ККД розуміють відношення величини виконаної зовнішньої роботи (в калоріях) до загальних витрат енергії, витраченої на цю роботу: ККД=(W / Е) × 100%.
ККД може становити у людини 25-30%. Це говорить про те, що лише четверта або третя частина всіх енерговитрат м’яза використовується на виконання механічної роботи, а решта ¾ або 2/3 витраченої енергії реалізується у вигляді тепла.
При фізичній роботі ККД може змінюватися в залежності від величини навантаження і швидкості м’язового укорочення.
У межах цього (25-30%) ККД кожна механічна робота може виконуватися з більшою або меншою економічністю. За кращої економічності рухів витрати механічної енергії більш раціональні і використовуються переважно на виконання конкретної роботи. Економічність енерговитрат у спорті пов’язана з раціональною технікою, виявленням якої є досконала координація рухів. Координація рухів залежить як від спадкових факторів так і може вдосконалюватися в ході тренування. В залежності від спадкових особливостей нервової системи, будови тіла і т.д. у людини може бути розвиненою здібність до координації рухів у конкретному виді спорту. Наприклад, у двох бігунів, які мають однакові енерговитрати під час бігу, можуть бути різні енерговитрати при пересуванні на лижах або ковзанах за однакового рівня підготовки. Тому при відборі та контролі за спортсменами доцільно враховувати і фактор економічності спеціальної роботи. Для цього визначають коефіцієнт економічності енерговитрат.
9. Значення і етапи проведення тесту pwc170 методом велоергометрії.
Тест проводиться для визначення фізичної працездатності організму.
Досліджуваний виконує два навантаження тривалістю 5хв кожне з 3-хвилинним інтервалом відпочинку. Частота обертання педалей – 60 об∙хв–1. Потужність навантаження підбирають таким чином, щоб в кінці 5 хвилини першого навантаження ЧСС досягла 100-120 уд∙хв–1 (регулюють величину навантаження за показниками дисплея), а в кінці другого – 140-160 уд∙хв–1. Різниця між ЧСС під час першого та другого навантажень повинна бути не менша 40 уд∙хв–1. Якщо ця умова витримується, то похибка показника PWC170 буде мінімальною. Розрахунок PWC170 виконується за формулою:
де PWC170 - потужність фізичного навантаження, під час якого ЧСС досягла 170 уд∙хв–1, кгм∙хв–1 або Вт (1 Вт = 6 кгм); N1 та N2 – потужність першого та другого навантажень, кгм∙хв–1 або Вт; F1 та F2 – ЧСС в кінці першого та другого навантажень, уд∙хв–1.