4. Форми і типи м’язового скорочення.

Динамічна робота супроводжується поперемінним скороченням і розслабленням м’язів, в результаті чого відбувається переміщення окремих частин або всього тіла в просторі.

Статична робота характеризується тим, що м’язи скорочуються без наступного розслаблення. При такому зусиллі не відбувається переміщення тіла, або окремих його частин в просторі, зовнішня робота м’язів відсутня. Однак, не дивлячись на це, на її підтримання витрачається велика кількість енергії.

Ізотонічний тип м’язового скорочення – зовнішнє навантаження менше, ніж напруга у м’язі, який скорочується, м’яз укорочується і викликає рух з прискоренням (наприклад, метання гранати).

Ізокінетичний тип м’язового скорочення – величина навантаження відповідає напруженню м’яза і рух виконується з відносно постійною швидкістю (виконання плавцем гребка рукою - чим більше напруження тим більша швидкість).

Ексцентричний тип скорочення – зовнішній тиск більший, ніж напруга, що виникає у м’язі під час скорочення, м’яз розтягується при скороченні.

Ізотонічний, ізокінетичний та ексцентричний типи м’язового скорочення, під час яких м’яз змінює свою довжину, відносяться до динамічної форми скорочення.

Ізометричний тип м’язового скорочення – скорочення м’яза, під час якого він розвиває напругу, але не змінює своєї довжини. Цей тип скорочення відноситься до статичної форми.

В реальних умовах діяльності м’язів практично не зустрічається чисто ізометричні або чисто ізотонічні скорочення. Переважає змішана форма скорочення. Коли змінюється довжина і напруження м’яза, такий тип скорочення називається ауксотонічним.

5. Поняття про латентний період.

Час між нанесенням подразнення і початком м’язового скорочення називається латентним періодом. У цей інтервал в м’язовому волокні відбуваються процеси, які готують м’язове скорочення: 1) утворюється потенціал дії (потрібний час, щоб деполяризація мембрани досягла свого критичного рівня); 2) активація міозину (потрібний час, щоб Са⁺ загальмував дію тропоміозину та тропоніну); 3) розщеплення АТФ (потрібний час, щоб вивільнилась енергія).

6. Значення і методика визначення складу м’язової тканини.

Одним із завдань роботи вчителя фізичної культури є науково обґрунтована орієнтація дітей для занять тим видом спорту, в якому вони зможуть якнайкраще реалізувати свої задатки.

Надійним критерієм схильності юного спортсмена до спринтерських або стаєрських дисциплін циклічних видів спорту є склад м’язової тканини. Відомо, що серйозних успіхів під час виступів на спринтерських дистанціях можуть досягнути спортсмени з високим (70-80% і більше) кількісним вмістом білих м’язових волокон, які швидко скорочуються. На довгих дистанціях високий результат, як правило, показують спортсмени, у м’язах яких міститься відповідна кількість червоних м’язових волокон, які повільно скорочуються. Методика визначення складу м’язових волокон – мікробіобсія вимагає багато часу коштовної апаратури. Проте з високою вірогідністю оцінити схильність м’язової системи спортсмена до швидкісної роботи або до роботи, яка вимагає виявлення витривалості можна, використовуючи такі найпростіші тести, як стрибок з місця у довжину або висоту.

Методика визначення складу м’язової тканини.

Досліджуваний стає боком до стіни поруч з вертикально закріпленою вимірювальною шкалою. Не відриваючи п’яток від підлоги, він якомога вище торкається шкали піднятою вверх рукою. Потім відходить від стіни на відстань від 15 до 30 см, стрибає з місця вверх, штовхаючись двома ногами, і найактивнішою рукою торкається вимірювальної шкали якомога вище. Різниця між показниками першого та другого торкання характеризує висоту стрибка.