
- •Колоквіум 4 (л16 зм2)
- •Заліковий кредит 3 колоквіум 1 (т5 зм1)
- •Колоквіум 2 (т10 зм1)
- •Колоквіум 3 (т11 зм1)
- •Критерії оцінки усної відповіді
- •Мінімальний обсяг знань з курсу фізіологія людини для студентів 2 курсу факультету фізичного виховання
- •2. Методи фізіометрії і комплексні методики визначення і оцінки фізичного здоров’я людини.
- •3. Значення і методика визначення біологічного віку людини. Поняття про сенситивний період.
- •4. Форми і типи м’язового скорочення.
- •5. Поняття про латентний період.
- •6. Значення і методика визначення складу м’язової тканини.
- •7. Види і причини м’язової втоми.
- •8. Поняття про коефіцієнт корисної дії м’язів.
- •9. Значення і етапи проведення тесту pwc170 методом велоергометрії.
- •10. Поняття про робочу гіпертрофію м’яза.
- •11. Поняття про функціональну систему а.К.Анохіна.
- •12. Поняття про кінестетичну чутливість і методи її визначення.
- •Мінімальний обсяг знань з курсу фізіологія людини для студентів 2 курсу факультету фізичного виховання
- •2. Властивості крові.
- •3. Механізми регуляції кислотно-основної рівноваги крові:
- •5. Імунітет. Групи крові.
- •6. Вікові особливості системи крові.
- •7. Поняття про спортивне серце.
- •8. Вплив симпатичного і парасимпатичного нервів на активність серця.
- •9. Показники чсс у стані спокою та під час фізичного навантаження.
- •10. Значення і методи визначення показника чсс.
- •11. Систолічний, або ударний, об’єм кровотоку.
- •12. Хвилинний об’єм крові, або серцевий викид.
- •13. Види артеріального тиску.
- •14. Чинники, які визначають артеріальний тиск.
- •15. Реакція артеріального тиску на фізичне навантаження.
- •16. Вікові особливості серцево-судинної системи.
- •17. Вікові особливості реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження динамічного та статичного характеру.
- •18. Поняття про дихання і його значення для фізичної працездатності людини.
- •19. Особливості дихання при фізичній роботі.
- •20. Поняття по аеробну і анаеробну фізичну працездатність.
- •21. Вікові особливості системи дихання.
- •Мінімальний обсяг знань з курсу фізіологічні основи фізичного виховання для студентів 3 курсу факультету фізичного виховання
- •2. Фізіологічне значення фізичних вправ.
- •3. Фізіологічна характеристика розминки.
- •4. Фізіологічна суть «мертвої точки» та «другого дихання».
- •5. Біологічне значення втоми. Зовнішні ознаки втоми.
- •Орієнтовна схема зовнішніх ознак втоми (Харре д., 1971)
- •6. Фізіологія відновних процесів.
- •7. Фізіологічна суть тренування. Види і показники тренованості.
- •8. Ознаки і механізм виникнення перетренованості.
- •9. Фізіологічні основи уроку фізичної культури.
- •10. Способи визначення фізіологічної ефективності уроку фізичної культури.
- •11. Особливості занять з молодшими школярами на уроці фізичної культури.
- •12. Особливості занять з підлітками на уроці фізичної культури.
- •13. Фізіологічна інформативність показника чсс.
- •14. Фізіологічне обґрунтування позаурочних форм фізичного виховання.
- •15. Особливості занять фізичними вправами з людьми середнього та похилого віку.
Орієнтовна схема зовнішніх ознак втоми (Харре д., 1971)
доповнена
Ознака |
Невелика (фізіологічна втома) – помірне навантаження |
Значна втома (гостра перевтома) – велике навантаження |
Різка перевтома (гостра перевтома ІІ ступеня) – граничне навантаження |
Колір шкіри |
Незначне почервоніння |
Значне почервоніння |
Різке почервоніння, збліднення, синюшність |
Потовиділення |
Невелике |
Велике потовиділення вище талії |
Особливо велике (нижче талії). Профузне потовиділення. Поява солей. |
Дихання |
Прискорене (до 20-26 дихальних рухів за хвилину) |
Прискорене (до 38-46 дихальних рухів за хвилину), поверхневе. |
Різке (до 50-60 дихальних рухів за хвилину) прискорення, поверхневе, дихання через рот, яке переходить в окремі вдихи, що змінюються безладним диханням. |
Рухи |
Впевнена хода |
Невпевнений крок, легке погойдування, відставання на марші. |
Різке погойдування, поява некоординованих рухів. Відмова від подальшого руху. |
Загальний вигляд |
Звичайний |
Зниження інтересу до довкілля. Стомлений вигляд обличчя, порушення постави (сутулість, опущені плечі). |
Виснажений вираз обличчя, апатія, різке порушення постави («ось-ось впаде»). |
Увага |
Добра, безпомилкове виконання вказівок. |
Неточність у виконанні команд, помилки при зміні напрямку. |
Сповільнене, невірне виконання команд. Сприймається лише голосна команда. |
Самопочуття |
Жодних скарг, окрім відчуття легкої стомленості |
Скарги на виражену стомленість («важко»), болі в ногах, серцебиття, задуха. |
Скарги на різку слабість (до прострації), сильне серцебиття, головний біль, печіння в груді, нудота і навіть блювота. |
Пульс, уд/хв. |
110 – 150 |
160 – 180 |
180 – 200 і більше |
6. Фізіологія відновних процесів.
Стан організму, що виникає після роботи називається відновним періодом. У цей період відновлюються витрачені під час м’язової роботи енергоресурси, виводяться кінцеві продукти обміну речовин, показники роботи внутрішніх органів повертаються на доробочий рівень, нормалізується внутрішнє середовище організму.
Виділяють наступні фази відновлення працездатності. 1. Зниження працездатності. В цю фазу відбувається відновлення гомеостазу організму як основної умови його існування. Дана фаза наступає відразу після закінчення роботи і характеризується, на відміну від наступної фази, переважанням процесів дисиміляції (розщеплення складних органічних сполук на більш прості) над асиміляцією (засвоєння клітинами речовин, що надходять ззовні і стають складовою частиною їх структур).
2. Підвищення працездатності. У цей період відбувається закріплення слідових реакцій, які мали місце при роботі. Причому сумація слідових реакцій фіксується не лише у функціональних змінах органів і тканин, але й у морфологічних змінах діючих структур, наприклад, у більшому (порівняно з доробочим рівнем) накопиченні в працюючих тканинах енергоречовин, скоротливих білків, збільшення капілярів тощо, тобто відновлення відбувається зверхнорми, тому і називають ще цю фазу зверхвідновленням або фазою суперкомпенсації. Наявність даної фази дозволяє спортсмену досягнути стану найвищої працездатності. Чим довше та інтенсивніше триває дана фаза у відновному періоді, тим швидше наростає тренованість спортсмена і тим кращі результати він показує на змаганнях. Ось чому відновний період після фізичної роботи варто розглядати як конструктивний період у перебудові організму, спрямований на підвищення його працездатності.
Визначити точний час початку фази суперкомпенсації дуже важко через різні її темпи у фізіологічних системах організму. Проте орієнтовно вчитель фізичної культури дану фазу може визначити користуючись двома методами. Перший метод – прямий – ґрунтується на тому, що дитині дають завдання багаторазового повторення тренувальної вправи з різними інтервалами відпочинку (1, 2, 3 … хв). Після якого інтервалу покращився результат, це і буде фаза суперкомпенсації, тобто визначається оптимальний інтервал відпочинку на конкретному занятті. Другий метод – непрямий – за ЧСС. Виконується багаторазове виконання тренувальної вправи і реєструється ЧСС до початку роботи. Коли результат покращується, то наступне повторення виконується на ЧСС аналогічній попередньому повторенню.
3. Фаза працездатності доробочого рівня.
Тривалість фаз відновлення залежить від характеру роботи, функціонального стану організму, кліматичних і погодних умов тощо. Відновні процеси відбуваються інтенсивніше у тренованих людей і супроводжуються вони більш вираженою фазою суперкомпенсації. У дітей відновні процеси відбуваються швидше та інтенсивніше, ніж у дорослих.
Фазний характер відновлення дозволяє обґрунтувати один з головних принципів спортивного тренування – принцип повторюваності. Повторні навантаження доцільно виконувати в фазу суперкомпенсації, оскільки в цих умовах тренованість організму розвивається найінтенсивніше. Проте деколи повторні навантаження варто застосовувати раніше цього періоду. Робота за неповного відновлення адаптує організм до діяльності в умовах порушеного гомеостазу. Надто довгі інтервали відпочинку (фаза працездатності доробочого рівня) між повторними навантаженнями знижують ефективність тренування. Повторна робота при цьому виконується на фоні зниженої працездатності, що не стимулює її подальшого розвитку. Підвищення працездатності, яка викликана м’язовою роботою, повинно підкріплюватися наступною роботою. Якщо цього не відбувається, то працездатність знижується до вихідного рівня і подальші прогресивні зміни в організмі можуть припинитися.