17

Тема Проблема свідомості у філософії та медицині

Актуальність теми:

Проблема свідомості належить до найскладніших філософських проблем. Людська свідомість – це унікальне явище дійсності. Могутність та унікальність свідомості яскраво виявлена в її складній будові та в розмаїтості її життєвих функцій. Для студента - медика ця проблема, в якійсь мірі, більш близька, бо при її вирішені сучасна філософія спирається на досяг­нення медико-біологічного знання. Крім того, вирішення цієї проблеми в філософії має світоглядне значення, що дозволяє формувати наукове світосприйняття.

II Навчальна мета самостійної роботи:

Студент повинен розуміти:

• зміст основних концепцій походження свідомості;

• знати основні чинники виникнення та функціонування

• свідомості;

• основні складові структури свідомості;

• знати форми суспільної свідомості;

• проблему співвідношення фізіологічного

і психічного у медицині;

• місце психотерапії в сучасному житті.

Студент повинен вміти:

• використовувати основні ознаки свідомості для

• пояснення особливостей людської поведінки;

• аналізувати різні точки зору на проблему свідомості.

III Матеріали самостійної роботи

III.1. Зміст теми:

Природа свідомості. Свідомість—людина—праця. Антропосоціогенез. Ідеальність та інші властивості свідомості. Свідомість і несвідоме. Свідомість і духовний світ людини. Проблема співвідношення фізіологічного і психічного у медицині. Слово як лікувальний фактор. Місце психотерапії в сучасному житті та структурі професійної діяльності медичного працівника.

Свідомість є продуктом історичного розвитку матерії, вища, властива суспільній людині функція мозку, яка полягає в ідеальному, адекватному, активно перетворюючому віддзеркаленні дійсності. У структурному відношенні свідомість включає знання, емоції, волю. Знання - це віддзеркалення об'єктивних характеристик дійсності в свідомості людини. Знання можуть бути буденними і науковими. Поряд з науковими знаннями, свідомість може включати і різного роду ілюзії, вигадки, антинаукові погляди. Існує точка зору, що до складу компонентів свідомості окрім перерахованих знань, емоцій і волі входить увага (завдяки чому певне коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості), а також самосвідомість, тобто усвідомлення людиною своїх дій, відчуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого положення в суспільстві.

Свідомість — це не сума складових його елементів, а їх інтегральне, складно структуроване ціле. Знання, емоції, воля і інші компоненти свідомості в своїй єдності характеризують роботу свідомості і забезпечують виконання життєво важливих для людини функцій.

Цікаве трактування 3. Фрейдом проблеми свідомого і несвідомого. Перший (верхній) шар — свідомість. Цей шар, будучи самою незначною частиною психіки, включає лише те, що ми усвідомлюємо в кожен момент. Свідомість виступає як щось поточне , мінливе. Другий шар — передсвідомість (або підсвідомість). Підсвідоме включає все те, що відсутнє в свідомості в даний момент, але легко може проникнути в сферу свідомості. Третій шар — несвідоме. Це найбільш обширний і найбільш важливий шар психіки. Несвідоме складається з інстинктивних прагнень, а також спогадів про діяльність і пристрасті, які свого часу були у сфері свідомості, але потім виявилися витісненими.

Рівні вияву психіки людини

Психіка - це складний комплекс, який працює за певними закономірностями. Як складові цього комплексу виокремлюють несвідомий, підсвідомий, свідомий і над свідомий рівні, які взаємопов'язані і взаємодіють між собою. Кожен рівень виконує свої необхідні функції у цілісному функціонуванні всієї психіки. Усі вони надзвичайно важливі під час життєдіяльності людини.

Свідомість є особливою формою психічної діяльності, орієнтованої на відображення й перетворення дійсності. У зоні ясної свідомості знаходить своє відображення мала частина психічного.

Сигнали, що потрапили в зону ясної свідомості, людина використовує для усвідомленого управління своєю поведінкою. Інші сигнали психіка також використовує для регулювання деяких процесів, але на підсвідомому рівні.

Типові завдання, які часто трапляються у звичайній ситуації, людина розв'язує підсвідомо, реалізуючи автоматизми. Автоматизми підсвідомості розвантажують свідомість від рутинних операцій (ходьба, біг, професійні навички тощо) для нових завдань, що в даний момент можна розв'язати лише на свідомому рівні.

Підсвідомість - це уявлення, бажання, потягу, почуття, стани, психічні явища та акти, які колись упродовж життя "вийшли" зі свідомості, виявляються у відповідних ситуаціях ніби автоматично, без чіткого і зрозумілого усвідомлення, але за певних умов їх можна повернути назад і усвідомити

З. Фрейд вивчав сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми як прояви підсвідомого

Проникнути в підсвідомість можна за допомогою таких методів, як аналіз описок, обмовок, запам'ятовувань, фантазій і снів людини, а також методу вільних асоціацій, проективних тестів тощо.

Явища людської психіки дуже різноманітні. Психічна діяльність може виходити за межі підсвідомого, переміщуючись також на несвідомий рівень.

Несвідомість - це сукупність психічних явищ, актів і станів, які виявляються на глибокому рівні функціонування психіки й цілковито позбавляють індивіда можливості впливу, оцінки, контролю і звіту в їхньому впливові на поведінку, вчинки, діяльність

Несвідоме виявляється і у так званих імпульсивних діях, коли людина не усвідомлює наслідків своїх вчинків. Наші наміри не завжди виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як ми б цього хотіли. Іноді, здійснивши той чи інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона зробила саме так.

Виявляється несвідоме і в наших психічних процесах. Навіть мислення людини може відбуватися на несвідомому рівні. Уява, інтуїція, творчість взагалі неможливі без несвідомих компонентів.

 Саме несвідоме має три основних рівня. До першого відноситься неусвідомлений психічний контроль людини за життям свого тіла, координацією функцій, задоволенням найпростіших потреб і потреб.

Другий, більш високий рівень несвідомого - це процеси і стани, які можуть реалізуватися в межах свідомості, але можуть переміщатися в сферу несвідомого і здійснюватися автоматично і т. д.

Нарешті, третій, вищий рівень несвідомого проявляється в художньої, наукової, філософської інтуїції, що відіграє важливу роль у процесах творення. Несвідоме на цьому рівні тісно переплетене з свідомістю, з творчою енергією почуттів і розуму людини.

Про можливості і резерви сфери несвідомого можна судити з того, що в загальному балансі інформаційних процесів на свідомому рівні переробляється в секунду 1О 52 0 біт інформації, тоді як на несвідомому - 1О 59 0 біт. Для самосвідомості особистості ця інформація виявляється "закритої", але вона існує, надходить у мозок, переробляється, і на її основі здійснюються багато дій. Неусвідомлене відображення, граючи допоміжну роль, звільняє свідомість для реалізації найбільш важливих, творчих функцій. Так, багато звичні дії ми виконуємо без контролю свідомості, несвідомо а свідомість, звільнене від вирішення цих завдань, може бути направлено на інші предмети.

Надсвідомість утримує психічні явища, акти й стани, які виникли внаслідок взаємодії зі Всесвітом, а також психічні механізми такої взаємодії

До надсвідомих явищ відносять творче натхнення, що супроводжується раптовим "осяянням" новою ідеєю, а також випадки миттєвого розв'язання завдань, які тривалий час не піддавались свідомим зусиллям, і ті, явища, які називають парапсихічними, тощо.

Наприклад, різка зміна погоди, пори року впливають не тільки на фізичне самопочуття людей, а й на їхній настрій.

Оскільки людина має справу з комплексним використанням фактів свідомості та поведінки, вона може заглиблюватися в сфери неусвідомлюваного психічного.

Структура свідомості

Цілком очевидно, що структура свідомості взаємопов'язана з її функціями, майже кожний компонент відповідає за певну функцію, наприклад, знання - за пізнавальну і прогностичну, рефлексивна функція забезпечується роботою самосвідомості тощо.

Філософія свідомості: походження і сутність

На всем протяжении развития философии, начиная с античности, неоднократно ставилась проблема соотношения психических и физических (а затем физиологических) явлений и процессов.

В греческой философии была распространена идея о влиянии души и духа на тело[78]. Особый интерес к психофизиологической проблеме проявился в философии Нового времени в связи с поисками оснований человеческого сознания. Например, Б.Спиноза считал мышление атрибутом материи, свойством присущим всей природе. В XIX в. вульгарным материализмом были предприняты попытки объяснить сложные психические процессы  сведением их к к физиологическим проявлениям работы человеческого мозга. Современные варианты этой традиции представлены в биополевых концепциях сознания. В отличие от вульгарного материализма и идеализма, диалектико-материалистическая философия исходила из признания, что сознание человека является функциональным свойством высокоорганизованной материи – человеческого мозга.

Развитие психофизеологическлой проблемы в науке и попытки её решения  связаны и с возникновением психосоматической медицины. В начале XIX века немецкий психиатр Иоганн Гейнрот в своей публичной лекции (1818 г.) впервые использовал понятие “психосоматическая медицина”(этимология слова объясняется сочетанием греческих слов душа и тело). Гейнрот объяснил многие соматические болезни как психогенные, прежде всего в этическом аспекте. Так, причины туберкулёза, эпилепсии и рака он рассматривал как результат переживаний чувства злобы и стыда, а так же сексуальных страданий. Десять лет спустя М. Якоби ввёл понятие “соматопсихическое” как противоположное и в то же время, дополняющее по отношению к понятию “психосоматическое”. Новалис создал своего рода “психофизиологию”, которая представляет собой учение о болезни, интуитивно объединяющее тело, душу и дух индивидуума. Дальнейшее развитие психосоматической медицины происходило под влиянием психоанализа, который в противоположность прежней психологии переживаний создал многостороннюю теорию личности и сформулировал ряд новых понятий. Психоаналитическое учение о развитии личности, о психологии конфликтов, о неосознанных мотивациях дало новый импульс психосоматике как учению и методу лечения. Так, Александер исследовал психодинамические неосознанные конфликтные ситуации при разных соматических заболеваниях. В современном понимании психосоматическая медицина рассматривается как метод лечения и наука о взаимоотношениях психических и соматических процессов, которые тесно связывают человека с окружающей средой. Принцип, в основе которого рассмотрение человека как  единства телесного и душевного, становится основой современной медицины.

Во второй половине XX в. благодаря информационно-компьютерной революции возникли новые возможности исследования работы человеческого мозга и его функций с помощью систем искусственного интеллекта. В исследованиях по искусственному интеллекту можно выделить взаимосвязанные области, в которых разрабатываются системы, имитирующие отдельные творческие процессы (программы для решения игровых задач, автоматического перевода и т.д.), интеллектуальные системы, основанные на знаниях (информационно-поисковые, расчетно-логические, экспертные), а так же интеллектуальные роботы.

Разработки в области искусственного интеллекта заложили основу для проверки философских и научных гипотез о природе человеческого разума. Философия оказалась сопричастной экспериментальной деятельности, осуществляемой при разработке программ искусственного интеллекта. Например, в ходе попыток создания универсальных обучающих программ (М. Бонгард) была успешно апробирована идея Дж. Локка о распознавании как основе мышления. Создание программ, понимающих естественный язык, программ, способных доказывать математические теоремы, в частности, базируется на трактовке разума, предложенной Г. Лейбницем. Он рассматривал разум не в качестве «чистой доски», а, выражаясь современным языком, как совокупность специализированных программ, подключающихся к работе по мере необходимости. В целом, разработка проблемы искусственного интеллекта создает предпосылки для синтеза естественнонаучного и гуманитарного подходов к анализу феномена сознания и разрешению психофизиологической проблемы.

 

Одной из величайших тайн мира является человеческая способность осознавать, понимать действительность, то есть человеческий интеллект. Он поражает своей красотой и мощью, неисчерпаемостью и универсальностью. В целом качественные особенности человеческого интеллекта определяют термином сознание, поэтому вопрос о сущности сознания, его возникновения и возможности веками волновало лучших представителей человечества, вдохновляло на поиск и творческие взлеты. Музыка, поэзия, все искусство, научные исследования глубин сущего и другие направления интеллектуальной деятельности стремятся раскрыть возможности человеческого сознания и неповторимо волшебный внутренний мир человека. Первые представления о сознании возникли в древние времена, когда люди пришли к выводу, что процессы, происходящие в их головах, отличные от процессов природы, их видение мира, а соответственно и место в нем, отличается от животного. Такие особые свойства приписывали душе как проявления чего-то сверхъестественного. На протяжении тысячелетий человечество искало ответ на вопрос, в чем заключается сущность сознания, как она возникает, от чего зависят ее возможности и т.д. В наше время сознательной деятельности человека изучают физиология, медицина, психология, кибернетика и некоторые другие науки. Самые сложности понимания и изучения сознания связаны во многом с тем, что мы не можем наблюдать явлений сознания непосредственно, чувственно, не можем измерять, исследовать с помощью различных приборов. Например, известный американский нейрофизиолог Я.Прибрам писал, что ни на каком уровне научного исследования мозга человека не фиксируется то, что мы называем мыслью, хотя мозг вообще нельзя исследовать иначе, чем исходя из тезиса, что он орган мысли и сознания. В связи с указанным иногда выдвигают достаточно радикальное утверждение о том, что сознания как особой сущности вообще не существует, что ее можно свести либо к функциям и процессов организма человека, либо к ее реакций нервной системы человеческого организма на внешние факторы (бихевиоризм в психологии , философские течения натуралистического направления). Лишь в ХХ в. была издана ряд работ, направленных на доказательство того, что в действительности не существует ничего такого, что можно было бы назвать явлениями ментальными или сознанием. Весьма распространенным было (и остается еще и в наше время) толкование сознания как особой формы отражения действительности. Если сознание рассматривают как отражение, то его лишают любого онтологического статуса, т.е. при том считается, что она вносит в действительность ничего принципиально нового. Сознание как форму отражения действительности наделяют способностью лишь воспроизводить и перекомбиновуваты существующие формы бытия. Следует признать, что для некоторых наук (биология, психология) теория отражения оказалась результативной. Но в применении к процессам сознания она порождает много серьезных вопросов, например, таких: Если сознание - это осознанное бытие, то благодаря чему возможно именно осознание? С какой особой позиции сознание может оценивать, измерять действительность, если она является лишь моментом отражения одних материальных процессов у других? Почему аргументы сознания (его идеи, принципы) могут иногда быть сильнее силу физической реальности? Какими потребностями отражения можно объяснить тот факт, что по своим информационным мощностями мозг человека потенциально способен вместить в себя всю информацию, имеющуюся во Вселенной? Откуда появилась способность сознания не отражать, не комбинировать, а мыслить действительность, то есть вводить в акты сознания то, чего никто никогда не видел и в принципе увидеть не сможет (например, бытие, субстанцию, идеальный круг и др.).? Наконец, если сознание возникло в результате эволюции (как организмов, так и форм отражения), то что заставило эволюцию двигаться именно в направлении сознания? Все эти вопросы невозможно обойти при философском исследовании сознания. Итак, поставим первый вопрос: по каким признакам мы можем уверенно утверждать, что сознание действительно существует? Есть ли такие признаки? На этот вопрос можно дать утвердительный ответ. Первым признаком сознания можем считать особый тип человеческого поведения. Мы можем назвать его "небиологических", потому что человек действует не только под давлением жизненных потребностей, не только в направлении поиска путей их удовлетворения, она действует не по схеме "стимул - реакция", а иногда (и довольно часто) - вопреки биологической целесообразности и самосохранению (например, в случаях самопожертвования, самоубийства и др.).. Человеческая деятельность, как это уже очерчивался в предыдущих разделах, становится самодеятельностью, она вводит человека в принципиально иной, по сравнению с биологической, тип поведения. О небиологический тип человеческого поведения свидетельствуют как направленность, так и содержательная наполненность человеческих действий: их осуществляют на основе социокультурных процессов с использованием искусственных орудий и средств жизнедеятельности, которые человек создал сам. Все эти средства становятся будто новым, однако для человека - важнейшим средой ее жизнедеятельности, они будто продлевают и усиливают ее естественные органы. Именно благодаря использованию таких средств человек действует иначе, не по биологической схеме: даже еду она принимает и спит совсем не так, как это делают животные. В первом разделе объяснено, что человек генетически не наследует навыков использования этих вещей, поэтому без наличия знания и понимания ни создание культуры, ни пользование ее частями было бы невозможно. Кроме того, опираясь на свои знания и понимания, человек может определять назначение таких вещей, которых она никогда не видела, и создавать такие, которых еще не было. С этим связана предметность как важный признак сознания: с помощью разума человек способен будто видеть то, что в действительности, в существующем виде не существует. Например, каменщик видит в камне будущее изделие, кузнец в металле - будущую вещь. Когда мы держим перед собой текст, то видим светлую поверхность с отметками, но видим за этим нечто принципиально иное. Муха, ползающего по картине живописца, не взволнована тем, что находится за красками и холстом, это доступно только для человека, одаренного сознанием. Функционирование сознания связано с особым предметным содержанием реальности, чувственно нам не предоставлен, а выработанный на основе опыта деятельности в историческом процессе социально-культурной жизни. Отсюда - целеустремленный характер сознательной деятельности: способность сознания создавать образы будущих (нужных) результатов своих действий и в дальнейшем направлять свои действия на то, чего в готовом виде, то есть - фактически, не существует. Причем часто речь идет не о несуществующем здесь и сейчас, а вообще. Значит, законом человеческой деятельности выступает ее обусловленность не тем, что действует на человека извне, а тем, что произведенное ее сознанием. Поэтому и при оценке человеческой деятельности важно учитывать не только ее результат, но и ее намерения, цели. В этом, в частности, проявляется творческий характер человеческого сознания. При рассмотрении признаков сознания нам не избежать вопроса: а как же человек может засвидетельствовать наличие в ее сознании, не существует? Прежде действиями, реальным созиданием новых вещей: когда мастер учит ученика, он зачастую не столько рассказывает ему "теорию" собственных действий, а просто привлекает его к деятельности, действиями демонстрирует свой опыт. Однако это можно делать лишь в случае относительно простых процессов деятельности, в других же случаях нужно иметь особые средства для передачи того предметного содержания сознания, нельзя прямо продемонстрировать. Такими средствами становятся знаки (или, шире - знаковая деятельность), среди которых важнейшая роль принадлежит языку (прежде всего - речи). Язык и является первой и очевидной признаком сознания, именно по признаку языка еще древние отличали человека от животного, а "своих" людей от "немцев". Итак, потребность в языке связана с необходимостью зафиксировать тот смысл, который нельзя передать простой демонстрацией вещей. Отсюда становится понятным, что речь становится и основным носителем исторического опыта деятельности (определенного лица, определенного народа, определенной культуры). Наконец, большим чудом сознании предстает то, что, хотя она не фиксируется никакими приборами и индикаторами, она способна фиксировать себя сам. Эта уникальная способность называется самосознанием или саморефлексией сознания (или мысли). Можно даже сказать так: не нужно никаких приборов - достаточно лишь обратить свое сознательное внимание на то, что происходит внутри наших психических процессов для того, чтобы убедиться в реальном существовании сознания. Правда, для этого надо быть человеком и находиться в человеческом образе бытия, то есть, можно сказать, что для человека (развитой, сложившейся) вопрос о существовании или не существовании сознания предстает как вопрос о ее самоидентификации, и, конечно, то, что не находится в человеческом образе бытия, такую ??самоидентификацию (т.е. внутреннюю фиксацию сознания) осуществить не способно. В саморефлексии сознания проявляет себя момент субстанциальности сознания, т.е. тот момент, что сознание для своего существования не требует никаких внешних подкреплений или заверений, что она в самой себе находит свое же "первую" (или "последний") очевидность, что, наконец, и дает возможность человеку стоять субъектом познания и деятельности, т.е. самой и от себя продуцировать свою действенную активность. С этим также связана и способность сознания оценивать действительность, судить о ней, но к этой способности мы обратимся в следующих вопросах. Итак, сознание обладает уникальными свойствами, которые обуславливают невозможность его прямого изучения и измерения; однако исходные признаки сознания позволяют утверждать о его реальном существовании, но в особых качествах и характеристиках.

ІІІ.2. Теми, які не входять до плану аудиторних занять:

Слово як лікувальний фактор.

Місце психотерапії в сучасному житті та структурі професійної діяльності медичного працівника.