Питання для самоконтролю

1. Назвіть різновиди політичного процесу.

2. Охарактеризуйте особливості політичної діяльності?

3. Проаналізуйте чинники ефективності політичної діяльності?

4. Дайте характеристику аналітичних, директивних та мобілізуючих технологій.

5. Охарактеризуйте стадії прийняття політичного рішення.

Рекомендована літеретура

1. Бодуен Ж. Вступ до політології: Пер. з фр.  К.: Вид-во „Основи”, 1995.  176 с.

2. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія. Навч. посібник.  7-е вид-ня. К., „Знання”, 2008. 415с.

3. Кузь О.М. Політологія.  Харків: Вид-во ХНЕУ, 2004.  340 с.

4. Політологія / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька.  К.: Вид-во „Академія”, 2006.  567с.

5. Політологія / За ред. А. Колодій.  К.: Вид-во „Ельга, Ніка-центр”, 2003.  664 с.

6. Троян С.С. Вступ до теорії політики. Навч. посібник.  К.: НМЦВО, 2005.  250 с.

7. Холод В.В. Політологія.  Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006.  480 с.

Додаткова література

1. Балашов А. Н. Технология избирательной кампании в западной политической науке // Весник Московского университета. - Серия 12: Политические науки. – 2000. - № 2. – С. 62-79.

2. Головатий М. Мистецтво здобувати владу // Політичний менеджмент. – 2003. - № 1. - С. 49-58.

3. Головатий М. Ф. Мистецтво політичної діяльності: Навчальний посібник. – Київ: МАУП, 2002. – 176 с.

4. Джабасов А. А. Политические технологии избирательных кампаний: проблема категориального осмысления // Весник Московского университета. - Серия 12: Политические науки. – 2000. - № 2. – С. 56-62.

5. Кабаченко А. П. Политический процесс и политическая система: источники саморазвития // Весник Московского университета. - Серия 12: Политические науки. – 2001. - № 3. – С. 102-119.

6. Словник-довідник політологічних термінів / За ред. М.П. Гетьманчука.  Львів: Військовий інститут, 2006.  228 с.

7. Соловьев А. И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник. - Москва: Аспект Пресс, 2000. - 559 с.

8. Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації. – Київ: Вид. Паливода А. В., 2001. – 112 с.

Тема 3. Суб"єкти політики та форми їх взаємодії План

1. Суб’єкти політики: поняття, типологія та функції..

1.1 Поняття “суб’єкт” та “об’єкт” політики.

1.2. Класифікація суб’єктів політики.

2. Форми взаємодії суб’єктів політики.

2.1 Політичний конфлікт: суть, функції, типологія та шляхи розв’язання політичних конфліктів.

2.2. Політична консолідація.

3. Нація як суб’єкт політики.

3.1 Сучасні нації та шляхи їх формування.

3.2. Типологія націй.

1. Суб’єкти політики: поняття, типологія, функції.

Суб’єктом політики є та особистість, організація чи суспільна група, яка постійно і відносно самостійно бере участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів, впливає на політичну поведінку інших суб’єктів, викликає своїми діями ті чи інші зміни в політичній системі. Інколи в науковій літературі замість терміну «суб’єкт» вживають термін «дійова особа» (actor) політики. Окремий індивід може вважатися суб’єктом політичного процесу за умови, коли він діє від імені певної суспільної групи, підтримується нею і наділений певними повноваженнями, владою.

Виділяють кілька рівнів політичної суб’єктності індивіда: 1) пересічний пасивний громадянин із мінімальним політичним впливом, який має статус майже виключно об’єкта політики; 2)громадянин, який бере участь у політичному житті через виконання загальних громадських обов’язків або через громадську організацію; 3)громадянин, який є членом політичної організації, включений до її складу за власною ініціативою; 4) громадсько-політичний діяч; 5) професійний політик; 6) політичний лідер.

Включення в політичне життя, активна політична діяльність суб’єктів політики визначається такими передумовами: 1) матеріальним забезпеченням (наявність житла, продовольства, засобів зв’язку тощо); 2) наявністю соціально-культурних чинників, що забезпечують сприйняття суб’єктом політики навколишнього світу, оцінки тих чи інших подій; 3) політико-правовим забезпеченням - широким набором законів, традицій, моральних норм, що стимулюють політичну діяльність і гарантують здійснення політичних прав як окремих громадян, так і їх організацій.

Відомо кілька класифікацій суб’єктів політики. Найпоширенішою є поділ суб’єктів на індивідуальних і групових. Груповий суб’єкт – це будь-який елемент соціальної структури (соціально-класової, професійної, територіальної, етнонаціональної тощо), який усвідомлює власні групові інтереси і прагне їх реалізувати на рівні політичної влади. До групових суб’єктів політики також відносять громадські організації, групи тиску, політичні партії або установа, керівні центри різного рівня (місцевого або загальнодержавного), які намагаються досягнути певних політичних результатів своєї діяльності.

За рівнем залученості до політичного процесу, а також впливу на прийняття і виконання політичних рішень, групові суб’єкти політики поділяються на: базові (первинні), вторинні і безпосередні.

Базові (первинні) суб’єкти політики – це великі суспільні групи, що виникають спонтанно і спонукають людей, що належать до них, займаючи певне економічне, соціальне та політичне становище, включатися у політичну боротьбу за його збереження або зміну. Сюди відносяться: нації; класи; соціальні, соціально-територіальні і соціально-демографічні спільноти; етнічні та релігійні групи тощо. Первинні суб’єкти політики виконують функції: 1) самоусвідомлення через визначення власних інтересів; 2) формування громадсько-політичних структур; 3) надання їм підтримки через масові акції та інші форми участі. Базові суб’єкти політики водночас є суб’єктами і інших видів діяльності – економічної, культурної, соціальної тощо.

Найвпливовішими серед первинних суб’єктів політики є етноси, нації та соціально-класові групи. Нація – це етнополітична спільнота, якій притаманний високий рівень консолідації та самоусвідомлення, включеність у політичне життя, творення або прагнення до творення власної держави. Етноси і нації виступають суб’єктами політики за таких умов: 1) на етапі боротьби за національну державу або національно-адміністративну автономію; 2) при визначенні національних пріоритетів у період становлення політичних інститутів; 3) у міжнародних відносинах тощо. Соціально-класові групи – це спільноти, які різняться між собою за матеріальним становищем, владою, престижем, освітою, способом життя. На основі вказаних ознак класи поділяються на вищі, середні, нижчі та люмпенізовані.

Вторинні суб’єкти політики – утворюються на базі первинних і є похідними від них. Сюди належать: політичні партії; масові політичні рухи; громадсько-політичні організації; групи тиску тощо. Різновидом груп тиску є лобістські групи – неформальні кулуарні об’єднання високооплачуваних агентів тих суспільних груп, які домагаються пріоритетного врахування своїх інтересів у політиці. Вторинні суб’єкти політики виконують чимало функцій в політичному житті, зокрема: 1) формують цінності і мету заінтересованих груп; 2) виробляють програми; 3) беруть участь у боротьбі за владу; 4) здійснюють тиск на владні структури.

Безпосередні суб’єкти політичної діяльності – це особи або групи людей, що самі приймають політичні рішення і організовують їх виконання. Мова йдеться про: політичних лідерів; владні структури; керівні органи політичних партій, політичну еліту. До функцій безпосередніх суб’єктів політики відносять: 1) прийняття політичних рішень; 2) подолання конфліктів; 3) консолідацію суспільства; 4) організаційну діяльність; 5) боротьбу за самозбереження.

За ступенем гласності у функціонуванні суб’єкти політики поділяються на відкриті (явні) та приховані (латентні). Останні не афішують свого існування і відстоюють інтереси протиправними способами, сприяють проникненню «своїх людей» у владні структури, удаючись до підкупу державних службовців, шантажу і насильства. До них належать: кліки (в Україні близький за значенням термін клан), мафії, родинно-земляцькі об’єднання. Кліка – це мала група, що існує у межах великої, виникає стихійно і намагається за допомогою закулісних дій сформувати певну суспільну структуру, щоб зайняти в ній панівне становище й отримати якнайбільшу матеріальну вигоду. Мафія – це строго ієрархізована і глибоко законспірована організація, яка намагається досягти користолюбних цілей у рамках не тільки якоїсь організації, а усього суспільства, використовуючи як законні, так і незаконні засоби. До родинно-земляцьких угрупувань належать люди певного кола, котрі займають ключові позиції в економіці, управлінні, культурі, вступають у різноманітні контакти між собою і надають взаємні послуги, незалежно від відмінностей у світогляді, політичних поглядах, соціальному становищі, освіті й багатстві. Діяльність прихованих суб’єктів політики характерна для держав з різними політичними режимами. Рівень їх політичного впливу залежить від: 1) соціальної і політичної структурованості суспільства; 2) рівня правової та політичної культури; 3) досконалості ринкових механізмів суспільної взаємодії.

Важливо, що одна і та сама суспільна група в різних ситуаціях може виступати як суб’єктом, так і об’єктом політичної діяльності.