ПЛАН

1

ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ ЯТРОГЕНІЇ 2

КЛАСИФІКАЦІЯ ЯТРОГЕНІЙ 6

Класифікація за Риковим 8

Ятрогенії, викликані лікуванням пацієнта 10

А. Ятрогенії, пов'язані з використанням медикаментозних препаратів 10

Б. Ятрогенії, пов'язані з хірургічним втручанням 13

В. Реанімаційні ятрогенії 14

Г. Ятрогенії, пов'язані з променевою терапією 16

Д. Інші ятрогенії, зумовлені лікувальним втручанням 18

Групи ризику та рекомендації щодо запобігання розвитку 19

Список використаної літератури 21

Проблема визначення терміну ятрогенії

Ятрогенні захворювання або "ятрогенії" (лат. iatrogenia < грец. iatros — лікар + gennao — породжую) — це захворювання або ускладнення захворювання, викликане тяжкими переживаннями хворого через необережні, необдумані висловлювання або поведінку медичних працівників, які негативно вплинули на пацієнта, його психіку, а через неї — на весь організм. Термін «ятрогенія» виник у 1925 році після виходу друком праці німецького психіатра Бумке «Лікар як причина душевних розладів». З того часу фахівці різних клінічних професій активно досліджують цю концепцію і намагаються правильно сформулювати її визначення.

Ятрогенні захворювання є безпосереднім результатом впливу на другу сигнальну систему хворого і являють собою окремий випадок психогенних захворювань. Такі захворювання можуть виникнути не тільки на основі сказаного лікарем, але й того, що він не сказав, хоча повинен був. У хворого складається враження про наявність у нього якогось захворювання або про особливу його тяжкість. За походженням ятрогенії тісно пов’язані з неправильною поведінкою медичного працівника та індівідуальністю пацієнта. Вони небезпечні не тільки для хворого, але й для членів його сім’ї, оскільки родичі при цьому нерідко вважають себе винними у виникненні хвороби, напр., у дитини психічного розладу. Для профілактики ятрогеній необхідно враховувати всі особливості психіки хворого, дотримуватися деонтологічних принципів не тільки медичним, але й фармацевтичним працівникам, необережні висловлення яких при спілкуванні з пацієнтом можуть призвести до психогенії.

Розуміння та психотерапевтична корекція негативного ятрогенного впливу на психіку хворого можливі тільки після встановлення зв'язку між причиною ятропсихогенії та індивідуальними особливостями лікаря і хворого. З цієї позиції ятропатогенію можна розглядати як негативний бік взаємостосунків лікаря і хворого, а не як безпосередній результат лише дії лікаря. Ятропатогенія (ятропсихогенія негативного знаку) — це не короткочасна реакція хворого на неправильний, некоректний вислів або дію лікаря, а зафіксований невротичний розлад, який мас зазвичай реальні причини в особистості пацієнта і характері стосунків з лікарем. Негативні впливи лікаря на хворого можуть мати широкий патогенетичний діапазон: від явних ятрогеній (ефект, зумовлений в основному неправильною поведінкою лікаря) до псевдоятрогеній (ефект, зумовлений головним чином неправильним суб'єктивним сприйняттям хворим поведінки лікаря). Лікарю потрібно дотримуватись основних умов, що дають змогу уникати феномена ятрогенії у спілкуванні з хворим. Відсутність порозуміння й взаємної довіри лікаря і хворого — головні причини появи ятрогенії.

Похибка у мові лікаря, особливо під час першої зустрічі з хворим, досить часто с її джерелом. У поясненні хворому його стану слід уникати необгрунтованого вживання медичної термінології. Навіть найпоширеніші терміни в уяві хворого можуть набувати індивідуального, незвичного, хворобопровокувального змісту. Стенокардія, гіпертензія, вегетативно-судинна дистонія, астенія, серцевий шум та інші подібні вербальні визначення можуть мати сигнал, небезпечний для життя хворого, і зазвичай уявлення лікаря та хворого про захворювання не тотожні, особливо на початку лікування. І якщо на цьому етапі виникають сумніви у хворого і лікар ігнорує всі його запитання, не дає простого і дохідливого пояснення щодо діагнозу, схеми лікування й прогнозу — то може розвинутися ятрогенія. Так, наприклад, лікар-терапевт сказав пацієнту, що у нього вегетативно-судинна дистонія. Це повідомлення спричинило тривалий тривожний стан, тому що хворий чув у поліклініці від інших хворих про одну людину, яка померла за такого самого діагнозу. Мовна необережність лікаря наклалася на тривожно-задумливий тип психіки (нервової системи) хворого. Проте в появі ятрогеній певне значення має й емоційний стан лікаря під час спілкування з хворим. Він зобов'язаний особливо піклуватися про те, щоб його особисті роздратування, фрустрація (власне моральне травмування) і емоційні проблеми не передавалися пацієнтові, також повинен пам'ятати, якщо він знизить самоконтроль, етичну самодисципліну, то болючіше вразить хворого, ніж здорову людину.

Таким чином, деонтологічно досконалий мовний супровід чи, скоріше, елемент лікарювання — то не якась зовнішня ознака лікаря, а наслідок і сутність внутрішнього філософського самовдосконалення, справжнє моральне кредо. Уявімо себе пересічним пацієнтом амбулаторії. Нині лікар державної поліклініки обтяжений численними формальними обов'язками, його час нормований, через це він часто ігнорує найважливіший елемент лікарювання — психологічне спілкування з хворим.

Та й у стаціонарі хворий не завжди знаходить лікаря, якому він може довірити свої сумніви й тривоги, і залишається сам на сам з бідою. То нонсенс, але то так.

Історично склалася ситуація, при якій під ятрогеніями розумілися захворювання або хворобливі стани, виникнення яких пов'язане з неправильною поведінкою лікаря по відношенню до хворого. Німецький психіатр О. Бумке, основоположник самого терміна, в статті "Лікар як причина душевних розладів" (1925) звернув увагу на шкідливі наслідки неправильного впливу лікаря на психіку хворого і назвав такого роду психогенні захворювання "ятрогенні". У вітчизняній літературі це питання вперше висвітлив Р.А. Лурія, який у виданні "Внутрішня картина хвороб та іатрогенні захворювання" також пов'язував ятрогенії з наслідками неправильного психологічного контакту лікаря і хворого. Подібне відношення до ятрогеній зберігалося тривалий час, визначаючи відношення і лікарів і юристів до кваліфікації цієї патології. Підтвердженням цьому були визначення ятрогеній, що поміщаються в різні енциклопедичні джерела. Наприклад, Енциклопедичний словник медичних термінів (1984 р.) містить таке визначення ятрогенного захворювання - "обумовлене необережними висловлюваннями або вчинками лікаря (чи іншої особи з числа медичного персоналу), що несприятливо впливали на психіку хворого".

Проте надалі відношення до ятрогенних дій та їх кваліфікація змінилися. Від класичного (за версією О. Бумке та Р. Лурія) відношення до ятрогенних пошкоджень значна кількість дослідників перейшла до ширшого трактування ятрогеній: під ними стали мати на увазі не тільки порушення, пов'язані з етико- деонтологічними чинниками. Робилися спроби всі негативні наслідки спілкування медиків і пацієнтів вважати ятрогеніями. Зважаючи на інтенсивний розвиток медичних технологій, появу нових варіантів медичних втручань, всю велику "технізацію" надання медичної допомоги, такий підхід був пов'язаний частими звинуваченнями медиків в ятрогеніях при будь-якому варіанті несприятливих результатів медичних втручань. Аналіз подібного роду визначень, зроблених у кінці XX століття, дозволяє прийти до висновку про значне розширення переліку явищ, що зустрічаються в медицині, які належать до ятрогеній. Чи обґрунтовано таке розширення? Гадаємо, що не повною мірою.

Як аргументи проти невиправдано широкого ототожнення ятрогеній зі всіма несприятливими результатами медичних втручань, необхідно привести наступні:

— потенційна можливість приховувати під ятрогеніями всі несприятливі чинники стану медичної справи (неякісне обладнання, відсутність лікарських засобів, хронічне недофінансування ЛПУ тощо);

— під ятрогеніями можуть розуміти звичайні ускладнення, які достатньо часто зустрічаються в медицині і не пов'язані з лікарськими діями;

— посилюється напруженість між лікарями клінічного профілю і патологоанатомами, які при несприятливих результатах лікування виступають як своєрідні супротивники практикуючих лікарів.

Основним чинником, що вплинув на зміну точки зору щодо сфери дії і визначення ятрогеній, стала поява нового варіанту МКХ (Міжнародної класифікації хвороб) X перегляду, яка була прийнята 43-ою сесією ВООЗ. У передмові до цієї класифікації відмічено, що для забезпечення управління охорони здоров'я на сучасному рівні, розвитку медичної науки є необхідним постійний збір даних про здоров'я населення, діяльність установ охорони здоров'я, що у свою чергу стимулює інтенсивний розвиток, підвищення надійності інформаційних систем, створення яких не може бути здійснене без класифікаційних основ. Однією з провідних класифікаційних основ є Міжнародна статистична класифікація хвороб, травм і причин смерті (МКХ), яка періодично (1 раз в 10 років) переглядається під керівництвом ВООЗ. МКХ є нормативним документом, що забезпечує єдність методичних підходів і міжнародну відповідність матеріалів. Річ у тім, що, на відміну від раніше існуючої моделі, в цій класифікації як основний діагноз присутня значна кількість ятрогеній. Таким чином, існує достатньо підстав вважати, що понад двох розділів Міжнародної класифікації хвороб містять перелік діагнозів, пов'язаних з ятрогенними пошкодженнями:

1. Ускладнення хірургічних і терапевтичних втручань, не класифіковані в інших рубриках (Т80-Т88);

2. Ускладнення терапевтичних і хірургічних втручань (Y40- Y84).