
- •Київський національний університет
- •Вступ до спеціальності “міжнародна інформація”
- •Освітньо-професійної програми спеціальності
- •6.030400 “Міжнародна інформація”
- •1.2. Системи вищої освіти окремих країн
- •1.2.1 Тенденції структури світової вищої освіти
- •1.2.2. Вища освіта Росії
- •1.2.3. Вища освіта Великобританії
- •1.2.4. Вища освіта Іспанії
- •1.2.5. Вища освіта Італії
- •1.2.6. Вища освіта Німеччини
- •1.2.7. Вища освіта Польщі
- •1.2.8. Вища освіта Франції
- •1.2.9. Вища освіта сша
- •1.2.10. Вища освіта Японії
- •1.3. Вища освіта України та Болонський процес
- •1.4 Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти в Україні
- •1.5 Система акредитації освітньо-професійних програм навчання та навчальних закладів
- •1.6 Типи вищих навчальних закладів України
- •1.7 Особливості університетської освіти
- •1.8 Місце спеціальності “міжнародна інформація” в переліку спеціальностей та напрямів підготовки фахівців з вищою освітою
- •02. Культура і мистецтво
- •04. Соціальні науки
- •09. Інженерія
- •12. Архітектура
- •2.2 Система стандартів вищої освіти України
- •3439 "Фахівець із міжнародної інформації",
- •2433.1 "Інформаційний аналітик-міжнародник",
- •2444.1 "Перекладач"
- •Проектувальна (аналітична, дослідницька) функція
- •Організаційна функція
- •45. Міжнародна інформація
- •2.4 Навчальні плани , навчальні та робочі навчальні програми дисциплін
- •2.5 Анотації навчальних програм нормативних дисциплін спеціальності “Міжнародна інформація” а) освітньо-професійна програма підготовки бакалаврів
- •Історія України
- •2 Ділова українська мова
- •3 Українська та зарубіжна культура
- •4 Релігієзнавство
- •5 Теорія держави і права
- •6 Соціологія
- •7 Філософія
- •8 Основи економічних теорій
- •9 Основи психології та педагогіки
- •10 Політологія
- •12 Фізична культура
- •Основи екології та безпека життєдіяльності
- •14 Інформатика
- •15 Математичні основи інформаційних технологій
- •16 Системний аналіз
- •17 Прикладна інформатика
- •18 Теорія прийняття рішень
- •19 Комп'ютерне оброблення даних
- •Основи наукових досліджень
- •Історія політичних та правових вчень
- •Країнознавство
- •Теорія міжнародних відносин
- •Міжнародні відносини та світова політика
- •Зовнішня політика України
- •Дипломатична та консульська служба
- •27 Міжнародні організації
- •28 Дипломатичний протокол і етикет
- •29 Світова економіка
- •30 Міжнародні економічні відносини
- •31 Економіка та зовнішньоекономічні зв'язки України
- •32 Менеджмент і маркетинг
- •33 Порівняльне конституційне право
- •34 Міжнародне публічне право
- •35 Міжнародне приватне право
- •36 Іноземна мова
- •37 Іноземна мова спеціальності
- •38 Теорія та практика перекладу
- •39 Вступ до спеціальності "Міжнародна інформація"
- •40 Основи міжнародних інформаційних відносин
- •41 Теорія та практика комунікації
- •42 Конфліктологія та теорія переговорів
- •43 Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах
- •44 Аналіз зовнішньої політики
- •45 Міжнародна інформація
- •46 Міжнародні інформаційні системи та технології
- •47 Теорія масової комунікації
- •48 Зв'язки з громадськістю
- •49 Міжнародне інформаційне право
- •Б) освітньо-професійна програма підготовки магістрів
- •1 Методика викладання у вищій школі
- •2. Математичне моделювання та прогнозування в міжнародних відносинах
- •3. Інформаційні війни
- •4. Аналіз соціальних систем
- •5. Міжнародні системи та глобальний розвиток
- •6. Інформаційне суспільство
- •7. Науково-педагогічний практикум
- •8. Практикум перекладу
- •3. Особливості варіативних частин
- •Освітньо-кваліфікаційних характеристик та
- •Освітньо-професійних програм
- •Спеціальності “Міжнародна інформація”
- •3.1 Складові стандарту вищої освіти вищого навчального закладу
- •3.3. Цикл дисциплін вільного вибору студентом (спецкурси):
- •3.4 Анотації навчальних програм дисциплін спеціалізацій спеціальності “Міжнародна інформація”
- •3.4.1. Спеціалізація "Міжнародні інформаційні системи та технології"
- •3.4.1.1. Бази даних
- •3.4.1.2. Основи теорії інформації та інформаційні структури
- •3.4.1.3. Архітектура сучасних інформаційних систем і мереж
- •3.4.1.4. Системи штучного інтелекту
- •3.4.1.5. Експертні системи в міжнародних відносинах
- •3.4.2. Спеціалізація "Зв’язки з громадськістю"
- •3.4.2.1. Сучасні психотехнології
- •3.4.2.2. Теорія та практика реклами
- •3.4.2.3. Зв’язки з громадськістю в міжнародних відносинах
- •3.4.2.4. Практика pr
- •3.4.2.5. Іміджелогія
- •3.4.3. Спеціалізація "Міжнародна журналістика"
- •3.4.3.5. Інтернет-журналістика
- •3.4.4. Спеціалізація "Інформаційний менеджмент"
- •3.4.4.1. Методологічні основи інформатизації суспільства
- •3.4.4.2. Інформаційні ринки
- •3.4.4.3. Електронна комерція
- •3.4.4.4. Інформаційний менеджмент
- •3.4.4.5. Інформаційний маркетинг
- •3.4.5. Спеціалізація "Аналітичне та пропагандистське забезпечення зовнішньополітичних інтересів"
- •3.4.5.1. Політична психологія
- •3.4.5.2. Прес-служба зовнішньополітичних відомств
- •3.4.5.3. Пропаганда та контрпропаганда
- •3.4.5.4. Робота з джерелами інформації
- •3.4.5.5. Формалізовані методи дослідження засобів масової комунікації
- •3.4.6. Спеціалізація "Інформаційна безпека"
- •3.4.6.1. Методологічні основи захисту інформації
- •3.4.6.2.Захист інформації в інформаційних системах
- •3.4.6.3. Захист національного інформаційного простору
- •3.4.6.4. Міжнародна інформаційна безпека
- •3.4.6.5. Національна безпека
- •3.4.6.6. Захист державних та комерційних таємниць
- •3.4.7. Спеціалізація "Європейські комунікації"
- •3.4.7.1. Європейські комунікації
- •3.5 Анотації навчальних програм дисциплін за вибором спеціальності “Міжнародна інформація”
- •3.5.4. Прес-служба.
- •3.5.5. Міжнародний медіа-моніторинг.
- •3.5.6. Інформаційні кампанії.
- •3.5.7. Зв'язки з громадськістю в державних структурах.
- •3.5.8. Зв'язки з громадськістю в фінансових структурах.
- •3.5.9. Журналістські жанри.
- •3.5.10. Формалізовані методи дослідження змк.
- •3.5.11. Радіожурналістика.
- •3.5.12. Тележурналістика.
- •3.5.13. Інтернет – журналістика.
- •3.5.14. Державний брендінг в міжнародних відносинах
- •3.5.15. Сучасні інформаційні агенції
- •3.5.26. Сучасні інформаційно-політичні технології в Україні
- •4. Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах
- •4.1 Форми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах
- •4.2 Навчальні заняття
- •4.3 Самостійна робота студента
- •4.3.2. Основні елементи системи срс:
- •4.3.3 Конспектування лекцій як форма самостійної роботи студента
- •Рекомендації зі складання творчих опорних конспектів
- •4.3.4 Підготовка до проведення, робота під час і після проведення лабораторного, практичного та семінарського заняття як форма самостійної роботи студента
- •4.3.5. Курсова робота як форма самостійної роботи студента
- •4.3.6. Робота з джерелами інформації як форма самостійної роботи студента
- •4.3.7. Науково-дослідна робота як форма самостійної роботи студента
- •4.3.8. Кваліфікаційні роботи бакалавра, спеціаліста та магістра як форми самостійної роботи студента
- •4.4 Практична підготовка
- •4.5 Контрольні заходи
- •4.6 Державна атестація
- •4.7 Нормативні документи, що регулюють навчання, практичну підготовку, порядок відрахування та поновлення студентів у вищих навчальних закладах
- •4.8. Права та обов’язки студентів вищих навчальних закладів
- •5. Психологічні основи навчання у вищій школі
- •5.1 Навчання як складний психологічний процес. Діяльнісний підхід до навчання
- •4.2 Структура навчальної діяльності
- •5.3. Дії у навчанні
- •3. Засвоєння навчального матеріалу включає:
- •Джерела інформації
- •1. Лозниця в.С. Психологія і педагогіка. - к.: ЕксОб, 1999. - 304 с.
- •6.2 Пізнавальна діяльність: єдність емпіричного та теоретичного пізнання
- •6.3 Моделі і моделювання в міжнародних відносинах
- •6.4 Рівні та форми інформаційно-аналітичної діяльності
- •6.5 Критерії оцінки вивідної (аналітичної) інформації
- •6.6 Методологічні аспекти інформаційно-аналітичної діяльності
- •6.7 Ситуація як предмет інформаційно-аналітичної діяльності
- •6.8 Процес інформаційно-аналітичної діяльності
- •5.Формування гіпотези, перевірка гіпотез.
- •6.Формування висновків.
- •6.9 Засоби інформаційно-аналітичної роботи
- •6.10 Інформаційно-аналітичне забезпечення органів державної влади зовнішньополітичною інформацією
- •Повноту, комплексність та новизну розвідувальної інформації характеризують як:
- •Джерела інформації
- •7. Чинники, що визначають стан держави та її положення на світовій арені
- •1. Політична сфера:
- •Економічна сфера:
- •Воєнна сфера:
- •Правова сфера:
- •Науково-технологічна сфера:
- •Демографічна сфера:
- •Інформаційна сфера:
- •Сфера освіти та культури:
- •Сфера природних ресурсів:
- •Сфера керівництва та політичної еліти:
- •Джерела інформації
- •8. Джерела та канали отримання міжнародної інформації. Інформаційний пошук
- •8.1 Загальна характеристика міжнародних комунікацій
- •8.2. Інформаційні потреби адресата в сфері міжнародних відносин
- •8.2.1. Характеристики інформаційних потреб
- •8.2.2. Методи вивчення інформаційних потреб
- •8.3. Джерела і канали отримання міжнародної інформації
- •8.3.1. Види джерел інформації
- •8.3.2. Типи документів
- •8.3.3. Деякі властивості інформаційних документів
- •8.3.4. Основні властивості повідомлень
- •8.3.5. Взаємозв'язок джерел і каналів міжнародної інформації
- •8.4. Інформаційний пошук
- •8.4.1 Види інформаційного пошуку
- •8.4.2. Регламент пошуку
- •8.4.3. Методи пошуку інформації
- •Джерела інформації
- •9. Аналіз змісту документів та аналітико-синтетична обробка інформації
- •9.1 Моделі взаємозв’язку текстів і реальності
- •9.1.1 Документ як об’єкт аналізу
- •9.1.2 Надійність і достовірність документів
- •9.1.3 Загальні принципи аналізу документів
- •9.2 Класичні методи аналізу документів
- •9.3 Контент-аналіз як формалізований метод аналізу змісту документів
- •9.4 Основні види аналітико-синтетичної обробки документів
- •9.4.1 Бібліографічний опис документа
- •9.4.2 Індексування документів
- •9.4.3 Анотування в інформаційній діяльності
- •9.4.4 Реферування
- •9.5 Оглядово-аналітична діяльність
- •9.5 Види інформаційних документів, що готуються в посольствах, генконсульствах, представництвах
- •Джерела інформації
- •10. Припущення, передбачення та прогнозування в міжнародних відносинах
- •10.1. Припущення
- •10.2 Передбачення і прогнозування
- •10.3. Методи прогнозування
- •10.4 Проблема верифікації прогнозу
- •Джерела інформації
1.2.10. Вища освіта Японії
Формування системи вищої освіти. Перші заклади освіти японські вчені відносять до VIII ст. Академію для підготовки вищих державних службовців було створено ще у далекому 1633 р. в Токіо а Указ про впровадження тристадійної освіти з'явився ще 1872 р. Однак перехід від елітарної до масової освіти відбувся в Японії після її поразки у Другій світовій війні, коли усі зусилля нації були спрямовані на розбудову країни. В основу було покладено американську модель освіти, яку японці суттєво модифікували на основі власних досягнень і традицій. У 60-х роках кількість студентів збільшилася у 7 разів, досягши 1,5 млн, а обсяг докторських студій - у 215 разів. Японські вчені проходили стажування у наукових лабораторіях більшості ВНЗ розвинутих країн світу. Вагому роль відіграла і та обставина, що уряд створив дуже прийнятні умови для розвитку недержавного сектору вищої освіти. Надзвичайно стрімкі економічні та технологічні зміни висунули настільки високі вимоги до системи освіти, що японці були змушені постійно її модифікувати, відкриваючи усе нові типи навчальних закладів та вдосконалюючи програми й методи навчання. Стала звичною повна середня освіта тривалістю 12 років для всіх; постійно зростає відсоток молоді, яка навчається в закладах університетського рівня.
Сучасні принципи побудови вищої освіти. Заклади освіти. У 1993 р. в Японії налічувалося 489 університетів (dаіgаки), понад 520 молодших (tапkі-dаіgаки) і 65 технологічних (kоtоsептопgаkkо) коледжів, понад дві третини з них входять до недержавного сектору. У координації і плануванні освіти бере участь велика кількість громадських організацій: Національна асоціація університетів, Асоціація місцевих університетів, Асоціація приватних університетів. Японська університетська акредитаційна асоціація, Центральна рада з освіти та Національна рада університетів і коледжів.
Окрім десятків класичних університетів в Японії функціонує багато інших: педагогічні, технічні, економічні, сільськогосподарські, незвичні для нас буддійські, жіночі, християнські та інші. До університетської системи включаються школи, коледжі та інститути (нерідко з 1 -2 факультетами), які за програмами високого рівня готують фахівців необхідних для країни профілів. Віддавна університети в Японії були комплексами, до складу яких входять заклади всіх рівнів освіти, — від дитячого садка до технологічних коледжів, випускники яких мають суттєві переваги під час вступу до університетів. Отримані у молодших і технологічних коледжах упродовж 2-3-річної програми кредити зараховуються в закладах університетського рівня.
Цікавим є заснований у 1983 р. в Японії потужний «повітряний університет» з програмами дистанційного і заочного навчання, який використовує усі досягнення сучасної техніки трансляції та інформації. Систему післясередньої освіти доповнюють понад 1500 спеціалізованих (професійних) шкіл з однорічними програмами для підготовки до роботи на достатньо складному японському ринку праці.
Доступ громадян до освіти. Середня освіта Японії триває 12 років і поділяється на три стадії однакової тривалості, з яких остання досить диференційована і використовує кредитну систему врахування виконаного (атестат вимагає 85 кредитів, кожен з яких відповідає 35 годинам занять).
Прийом студентів до вищих навчальних закладів досить регламентований. Процес вступу складний і тривалий. Спочатку Національний центр прийому в університети централізовано проводить однаковий для всіх тест з перевірки шкільних досягнень учнів. Ті, хто подолав цей бар'єр, отримують змогу складати вступні іспити та проходити співбесіди в обраний університет. Не забороняється складання тестів одночасно в кількох ВНЗ, віддається перевага тим, хто досягає високих результатів після кількох невдалих спроб на попередніх вступних сесіях. Екзамени відіграють надзвичайно важливу роль у системі освіти Японії, тому такими поширеними є репетиторські послуги і відповідні заклади різного типу, тому японський школяр і вчиться «у дві зміни»: зранку в школі, увечері - в репетиторів.
Навчальний рік в японських ВНЗ розпочинається у квітні і завершується в березні. Він складається з трьох триместрів з літніми канікулами. Перші два роки студенти, зазвичай, навчаються на загальноосвітньому факультеті, далі йде спеціалізація.
Організація навчання, академічний рік та екзамени. Зміст і структурну побудову вищої освіти японці практично запозичили у США з їх основним чотирирічним циклом освіти для отримання диплома (для медичних спеціальностей виконання повної програми вимагає 6 років). Ці роки поділяються на дві дворічні частини, перша з яких - загальноосвітня, друга - спеціалізована. Однак випускник японського університету чи технічного ВНЗ продовжує навчатися ще кілька місяців на своєму робочому місці. І надалі самоосвіта не припиняється, бо національний центр створення тестів забезпечує усіх роботодавців необхідними комплектами тестів з метою проведення регулярних «контрольних» для перевірки професійного зростання працівників.
Застосовується 100-бальна рейтингова система оцінювання:
100-80 балів - відмінно (оцінюється літерою А), 79-70 - добре (В), 69-60 - задовільно (С), 59-0 - незадовільно (D).
Академічний рік становить 35 тижнів (кредитів), або 210 навчальних днів. Мова викладання - японська. Після виконання чотирирічної програми передбачено кілька випускних екзаменів, які більшість успішно складає. Щоб здобути ступінь бакалавра, студент повинен набрати протягом 4-х років навчання певну кількість залікових одиниць (таньї, на зразок американських кредитів) з визначених груп предметів. Із загальної суми 124 таньї 36 припадає на загальноосвітні предмети, 8 - на іноземну мову, 4 - на фізичне виховання та 76 - на професійні дисципліни. Щоб отримати одну танью, необхідно прослухати упродовж 15 тижнів по одній годині лекцій (вона вимагає одногодинної самостійної підготовки), щотижня брати участь у 2-годинному семінарі (вимагає одногодинної самостійної підготовки), щотижня брати участь у 2-годинних лабораторних заняттях (вимагають 3-годинної самостійної підготовки).
Другим циклом освіти є дворічна магістерська програма, яку долають лише один-два бакалаври з 20-30, маючи надалі непогані шанси (понад 20%) для продовження свого росту на докторських студіях та отримання докторського звання. Для здобуття звання «магістр» студентові необхідно набрати за два роки 30 таньї, написати дослідницьку роботу та захистити її, скласти іспит на ступінь магістра.
Для здобуття докторату потрібно закінчити 5-6-річну докторантуру, отримати 30 таньї, написати дисертацію і скласти екзамени.
Основна структурна одиниця університету - факультет, який ділиться на декілька департаментів. Головними категоріями викладачів є: професори, асоційовані професори, асистенти професора і наукові співробітники. Однак через високу різноманітність закладів є ще посади асистента, лектора чи інструктора.
Кваліфікації. Набір освітніх кваліфікацій в Японії не надто широкий, якщо враховувати велику різноманітність ВНЗ, тому в Японії вже тривалий час дискутують про бажаність більшої кількості кваліфікацій, експериментують з короткотривалими програмами підготовки інженерів, але це істотно не впливає на систему вищої освіти в цілому.
Навчання студентів-іноземців. Для вступу вони повинні виконати ті самі умови, що й японські абітурієнти, але для цього потрібно спочатку оформити візи. Головні труднощі у навчанні іноземців - це великі затрати часу на необхідне вільне оволодіння не лише розмовною японською мовою, а й досить швидким читанням текстів, що передаються ієрогліфами. Нормативна тривалість мовних курсів для закордонних кандидатів - 1,5 року.
Вступ до приватних закладів істотно не регулюється, до закладів державного сектору звернення йде через Міністерство освіти. Іноземці разом з японськими громадянами повинні достатньо успішно складати всі екзамени і виконувати письмові та усні тести.
Студенти Японії майже не отримують стипендій, тому за таких умов іноземцеві важко розраховувати на гранти чи фінансову підтримку з боку японського уряду, перспективніше знайти якесь інше фінансування. Кращі шанси отримати урядову допомогу мають кандидати на магістерську програму, але для вступу необхідно провчитися у рідній країні не менше 16 років на всіх рівнях системи освіти.
Плата за навчання достатньо висока, ще дорожче - саме перебування. Вочевидь, усі ці труднощі призводять до того, що з усієї Європи в Японії вчаться ледь кілька сотень студентів, а основний контингент студентів-іноземців становлять представники сусідніх країн з ієрогліфічним письмом - Тайваню, Південної Кореї та Китаю.