Донні відклади Світового океану

Ерозія берегів, життєдіяльність морських організмів, вулканічна діяльність поблизу берегів континентів, на дні та островах і, нарешті, складний, багатокомпонентний хімічний склад вод Світового океану є основним джерелом поступання та утворення відкладів в океані. Накопичення відкладів у різних частинах океанічного дна перебуває у тісному зв’язку з багатьма факторами - швидкістю течій, особливостями рельєфу дна, солоністю води тощо і називається седимептацкю.

Океанічні відклади - це, як правило, нещільна маса нерозчинних часток різноманітного походження (мул), яка під тиском більш молодих за віком відкладів ущільнюється і з часом перетворюється у гірські породи. Лише подекуди на поверхні дна зустрічаються виходи кристалічних гірських порід.

Походження осадового матеріалу різноманітне. Виділяють такі типи океанічних відкладів: теригенні, біогенні, вулканогенні, полігенні, хемогенні та космічні.

Теригенні відклади утворюються при руйнуванні гірських порід суші і приносяться в Світовий океан річками, льодовиками, вітром або ж утворюються при руйнуванні берегів і узбережжя хвилями та прибоєм.

Більша частина річкових відкладів накопичується у межах шельфу у вигляді акумулятивних форм (наприклад, кос) і тому має невелике значення для донного накопичення відкладів. Найменші за розміром теригенні відклади (алеврити, пеліти та ін.) поширені в межах ложа океану, особливо Північного Льодовитого. Своєрідними відкладами є турбідіти - відклади мулистих потоків (суспензій).

Біогенні (органогенні) відклади утворюються безпосередньо в океанах та морях у результаті відмирання морських організмів, головним чином тих, які мають скелети або покриви з кремнію чи вапняку. Кремнієві відклади складаються із залишків діатомових водоростей, радіолярій та кремнієвих губок. Особливо поширені діатомові відклади - мули. Основний район, де зустрічаються ці жовтуваті або білувато-зелені мули приантарктичні води, північна частина Тихого океану та ін. Вапнякові відклади - це, як правило, форамініферові мули (до 98% СаС0₃), які поширені в тропічних та субтропічних частинах океанів, особливо Атлантичного. До них відносяться також коралові відклади як результат руйнування коралових вапняків (особливо в західній частині Тихого океану, на півночі Індійського океану тощо).

Вулканогенні (пірокластичні) відклади утворюються в результаті поступання у Світовий океан продуктів вулканічних вивержень, в основному піску і вулканічного попелу. Цьому сприяє те, що абсолютна більшість діючих вулканів знаходиться на острівних дугах та в океанічних областях (або близько біля них). Вулканогенні відклади - це, в основному, не суцільні товщі, а суміші продуктів вулканічних вивержень і відкладів інших генетичних типів.

До нолігенних відкладів відноситься один тип донних відкладів глибоководна червона або коричнева глина. Таке забарвлення обумовлене високим вмістом оксидів заліза та марганцю. Важливими компонентами червоних глин є також вулканогенні матеріали (попіл, вулканічне скло

Ш' І^І² Ш*

Схема поширення основних типів сучасних відкладів у Світовому океані:

1 - теригенні відклади. 2 - вулканогенні відклади, 3 - вапнякові мули, 4 - кремнієві мули, 5 - глибоководні глини

та ін.), кремнієві біогенні залишки та космічний пил. Ці відклади поширені в улоговинах океанів на глибинах понад 4500 м. Ця особливість пов'язана з і либинним положенням рівня карбонатної компенсації (PICK), тобто з глибиною, граничною для поширення карбонатних відкладів. На більш значних глибинах відбувається повне розчинення карбонатів. Найбільші площі полігенні відклади займають у Тихому океані.

Значну частину глинистого матеріалу в червоних глинах утворює «терра-росса» - нерозчинний мінеральний, відклад що утворюється при розчиненні вапнякових раковин форамініфер чи інших організмів. Різноманітне походження матеріалу, з якого формуються червоні глини, с підставою для їх виділення в особливий тип відкладів.

Хемогенні (аутигенні) відклади утворюються в результаті хімічних процесів, що протікають у океаносфері. До них відносяться: ооліти, глауконітові піски та мули, залізо-марганцеві конкреції.

Ооліти - це дрібні кульки вапняку; що утворюються в результаті хімічного виділення його з океанічної води. Ці відклади характерні для перенасичених карбонатами теплих вод Перської затоки, Саргасового моря та ін.

Глауконітові піски та мули - це відклади із значними домішками глауконіту - специфічної сполуки зеленуватого кольору, багатої на кальцій, що утворюється в морській воді і відноситься до класу силікатів. Досить поширені ці відклади на шельфі та материковому схилі атлантичного узбережжя США, Аргентини, Піренейського півострова, південного узбережжя Австралії та ін.

Залізомарганцеві конкреції - це утворення гідроксидів заліза і марганцю з домішками інших елементів, перш за все кобальту, міді, нікелю. Вони утворюються на дні океану в результаті різноманітних фізико-хімічних процесів. Конкреції мають неправильну сфероїдну форму, діаметром від 1 до 25 см, а вагою - до 850 кг. Подекуди, особливо в Тихому океані, їх дуже багато.

Марганець та залізо приносяться в океан річками, а також глибинними термальними водами (зокрема при виверженнях вулканів, у рифтах тощо). Гідроксиди цих елементів знаходяться у воді у вигляді дрібних часток, які завдяки високій сорбції при повільному опусканні па дно захоплюють розсіяні у морській воді елементи. Досягнувши дна, нони повільно переміщуються під дією донних течій, доки не зустрінуть якусь перешкоду, що може стати ядром кристалізації.

Невелику кількість осадового матеріалу в океанах складає космічний пил (близько 5 млн. т за рік), що утворюється в результаті згорання метеоритів в атмосфері.

Джерела надходження осадових відкладів та їх кількість приведена в табл.2.

Таблиця 2.