Серединно-океанічні хребти

У рельєфі глибоководної частини океану важливе місце належить серединно-океанічним хребтам (СОХ) - гігантським підняттям дна, які мають лінійне простягання. Вони утворюють суцільний ланцюг через всі океани. За площею та довжиною СОХ не мають рівних серед гірських систем суші. В окремих океанах вони займають від 15 до 27% площі дна. Загальна довжина серединно-океанічних хребтів Світового океану' понад 70 тис. км. Завширшки вони до 2000 км, а заввишки до 3000 м.

Як правило, в СОХ виділяють їх осьову зону та фланги. Для осьової частини характерні вузькі улоговини -рифтові долини (рифти), які приурочені до розломів тієї ж протяжності, що й хребти.

Намагніченість порід свідчить про неоднорідність внутрішньої будови СОХ

• вздовж осі хребта практично повсюди спостерігаються зміни магнітного поля та магнітні аномалії, що симетричні рифту. Крім того, серединно-океанічні хребти розчленовані поперечними розломами - складними зрушеннями блоків земної кори (трансфертні розломи). По цих розломах окремі ділянки СОХ зміщені одна відносно іншої, причому амплітуда такого горизонтального зміщення іноді досягає 200 - 300 км. Отже, для серединно-океанічних хребтів

а) Континентальний рифт

Південна Америка

Континентальна

літосфера

-4-

Океанічний рифт

б) Океан

Південна Америка /

/

-<—
)	Астеносфера4^

_в) Серединно-океанічний хребет рівень океану

Схема спредінгу

1 - чергування магнітних аномалій різної полярності; 2 - океанічні відклади;

а) утворення рифту на континентальній літосфері; б) форму вання океану в результаті спредінгу ; в)

формування океанічної літосфери і продовження спредінгу

характерна складна блоково-брилова структура.

Фланги хребтів мають також гірський рельєф, але менш розчленований, ніж у рифтовій зоні. Низькогір'я флангових зон поступово переходить у горбистий рельєф ложа океанів.

Серединно-океанічні хребти, ж і перехідні зони, є сейсмічними ділянками, але землетруси в них виключно поверхневі. Для них характерні також прояви сучасного та недавнього вулканізму. Часто ділянки з яскравою рифтовою структурою чергуються з потужними підняттями - лавовими плато, де знаходяться основні групи вулканів. В Атлантиці такими районами є Ісландія, Азорські острови та ін.

Таким чином, СОХ є, як і перехідні зони, рухомими поясами Землі. Це пояси інтенсивного гороутворення. Але якщо для перехідних зон характерне накопичення потужних осадових товщ із поступовими складчастими деформаціями і метаморфізмом, то в СОХ основними процесами є розширення (розтягування) земної кори - спредінг.

Серединно-океанічним хребтам властива особлива будова земної кори (рифтогенальний тип). Під досить тонким шаром осадових порід СОХ залягає товща земної кори більшої щільності, ніж базальт, з достатньо великим поширенням ультраосновних порід, властивих мантії. Тому вчені зробили висновок, що для СОХ характерними є висхідні потоки речовини мантії. Цю думку пі дтверджують і високі показники теплового потоку в рифтових долинах. Це дало підставу для твердження, що СОХ є зонами формування океанічної кори, утворення океанічних улоговин. Врешті-решт це привело до виникнення гіпотези тектоніки літосферних плит.