XX столітті, прибуло багато переселенців з Азії (Японія, Китай тощо), Регіональний огляд

В межах материка виділяють два субконтиненти: Поза- кордільєрський Схід та Кордільєри, бо в їх основі залягають генетичне неоднорідні платформенний і геосинклінальний типи геологічних структур. В межах кожного з них на окремих територіях взаємозв’язок клімату, рельєфу, грунтово-рослинного покриву, природна зональність, вплив океанів має свої особливості і ці відмінності дають підставу виділити в межах субконтинентів фізико-географічні країни: в межах платформи - Гренландію, Канадський Арктичний архіпелаг, Канадську рівнину, Центральні рівнини. Великі рівнини. Берегові низовини і Аппалачські гори, а в межах Кордільєр - Кордільєри Аляски і північного заходу Канади, Кордільєри помірних широт. Субтропічні Кордільєри, Мексиканське нагір’я і Центральну Америку.

Позакордільєрський Схід

Гренландія. Це найбільший острів на земній кулі, площа якого становить 2 млн. 176 тис, км². Понад 80% його вкрито потужним льодовиковим щитом з об'ємом 2700 км³. Якби цей льодовиковий щит розтав, то рівень Світового океану підвищився б на 7 м. Потужність льодовика досягає 3400 м і зростає в напряму до центра острова.

Береги в основному фіордового типу, особливо на південному сході. Довжина окремих з них досягає 180 км, а глибини - до 800 м. Загальна протяжність берегової лінії острова становить 39 тис. км. На південному заході береги омиває тепла Західно-Гренландська, а на сході - холодна Східно-Гренландська течія.

Більша частина Гренландії е продовженням Канадського щита. Основу острова складають гнейси, кристалічні сланці і кварцити, які часто перекриті вулканічними породами (особливо базальтами) і прорвані гранітними інтрузіями. Лише північ і північний схід складається з нижньопалеозойських порід, зім’ятими в складки в період каледонського орогенезу. В окремих місцях цього району зустрічаються горизонтально залягаючі відклади верхньопалеозойського І мезо­зойського віку.

В палеогені в багатьох районах Гренландії відбувалися інтенсивні вулканічні виверження. На сході, в районі затоки Скорсбі, де був інтенсивний вулканізм, є гарячі джерела з температурою води понад 60°.

Середня висота підльодовикової поверхні острова усього 125 м над рівнем океану. У внутрішній частині окремі ділянки острова прогнулися під впливом великої ваги льодовикового щита і залягають нижче рівня води в океані. На сході і півночі Гренландії простягайся гірські пасма, які хоча і утворилися давно, проте зазнали омолодження в мезозої і кайнозої і досягають 3700 м (гора Гунб’єрн).

Надра Гренландії досить багаті на корисні копалини, зокрема лише тут е значні родовища кріоліту - мінералу класу фторидів, який використовується для виробництва алюмінію (різко зменшує температуру плавлення глинозему). Його родовища знаходяться на південному сході і часто з кріолітом залягають цінні мінерали (сидерит, халькопірит, кварц та ін.). На півдні острова в гнейсах міститься магнетит,золото, срібло тощо; відомі родовища залізної, свинцевої, хромової, уранової руд, графіту, мармуру, азбесту, тальку тощо.На заході є буре вугілля і торф. Шельф Гренландії багатий на нафту та природний газ, проте освоєння їх ще попереду.

Лід рухається від центру до периферії з швидкістю близько 150 м за рік. Особливо помітний рух льоду у вузьких льодовикових язиках, де його швидкість досягає 20 м на добу. Часто від льодовиків відокремлюються айсберги, які підхоплюються Лабрадорською та Східно-Гренландською течіями. Від одного лише Якобсхавна - величезного льодовика Західної Гренландії щороку утворюється понад 1300 айсбергів. Є дані про те, що площа льодовикового щита Гренландії в останній час зменшується з року в рік і це є свідченням глобального потепління клімату планети.

Кліматичні умови окремих районів острова мають чимало відмінностей, що особливо помітно взимку. У внутрішніх частинах острова протягом року переважає антициклональна погода з низькими температурами. Високе альбедо поверхні льодовика зумовлює мале поглинання тепла - лише 19% сонячної радіації. Тому середні температури січня тут -45°, -50° і влітку вони теж нижче 0° (середня температура липня -12°), але часто бувають дні з температурами -25° -28°. У внутрішніх районах клімат набагато суворіший, ніж на узбережжі, бо холодне повітря зумовлює постійний високий тиск над Гренландією. Охолодженню також сприяє значна висота над рівнем океану. Вітри дмуть від центру острова до його периферії, іноді їх швидкість досягає 200 км/год.

Клімат західного узбережжя тепліший. Над морем Баффіна часто формуються циклони, які, рухаючись над теплою Західно- Гренландською течією на північ, приносять на узбережжя острова морське повітря. Тому на південному заході взимку середні температури коливаються від -7° на півдні до -36° на півночі, а влітку від +10° на півдні до +3° на півночі. Якшо у внутрішніх районах випадає 300- 400 мм, то тут до 1100 мм на рік. Таким чином, клімат південного заходу має риси океанічного.

Східне узбережжя, де немає теплої течії, протягом усього року вкрите і кригою. Взимку тримається сонячна погода з морозами до -30°. Влітку середні температури тут коливаються в межах -5°, -7°.

На півночі Гренландії зима також сувора. Середня температура зимових місяців -30°, -35°, а літа -7°, -10°. Опадів випадає близько 200 мм на рік, що не сприяє живленню льодовиків. Тому на півночі значні площі займають ділянки, вільні від льоду.

Незважаючи на суворі кліматичні умови, рослинність острова досить багата: тут нараховується понад 1000 видів рослин, в тому числі близько 450 видів вищих рослин. На півдні Гренландії зустрічаються ділянки лісотундри, де домінують чагарникові форми вільхи, верби, березове криволісся, ялівець. Всі вони заввишки 2-4 метри і лише на південному заході береза іноді досягає висоти 8 м. Зустрічається американська горобина, а з трав’янистих видів на півдні острова поширені деревій, ягель, з чагарників - костяниця.

На зволожених незаболочених ділянках південного узбережжя, крім карликових берези та верби, ростуть лохина, брусниця, а також трав’янисті види - тонконіг, смолівка, осока, ломикамінь та ін. В окремих місцях поширені гіпнові і рідкосфагнові болота.

На півночі Гренландії переважають мохи і лишайники, яких на острові налічується до 600 видів. Значні простори узбережжя на півдні влітку займають зелені луки і через це перші поселенці острова назвали його «зелена країна» - Гренландія.

Проте лісотундрова і лучна рослинність має на острові все-таки незначне поширення, а панують мохово-лишайникові тундри і арктичні >. г ещатники. Фауна острова небагата на види, проте тут є вісім видів .^земних ссавців: мускусний бик (вівцебик), білий ведмідь, полярний адвк, північний олень, полярний заєць, білий і голубий песець, лемінг.

Гренландії гніздяться понад 170 видів птахів (включаючи перелітних)

• айри, які відкладають яйця грушоподібної форми, щоб вони не тилися з крутих схилів скель, гаги звичайні, білі куріпки, пуночки, бі іі сови, кречети, чечітки, орлани: з перелітних - білі гуси, гуси- г менники та ін. У внутрішніх районах найпоширеніша біла (полярна) » /ріпка.

В океані фауна досить багата. Тут водиться гренландський тюлень, зерпа, моржі, а поблизу західного узбережжя білуха і нарвал (гренландський кит). Влітку поблизу Гренландії з’являються касатки, дельфіни, а також численні види риб - тріска, палтус, мойва та ін.

Канадський Арктичний архіпелаг. Площа численних островів на півночі материка, які розташовані на шельфі Північного Льодовитого океану 1,3 млн. км , Найбільшими островами є Баффінова Земля (581 тис. км"), Вікторія, Елсмір, Банке, Девон. На острові Батерст в архіпелазі Паррі знаходиться магнітний полюс Землі. Протоки Ланкастер, Мак-Клур та Барроу ділять острови на дві групи ~ північну і південну.

Більшість островів материкового походження - це продовження Канадського кристалічного щита. Північні частини островів відносяться в основному до зони каледонської складчастості (Іннуїтський складчастий пояс). Поверхня островів досить різноманітна: на півночі і сході переважають гори (до 3000 м на острові Елсмір), переважно з альпійським рельєфом, особливо на Баффіновій Землі, з великою кількістю льодовиків. На окремих островах є термальні джерела. Рельєф західних островів значно нижчий, з висотами до 2000 м. Це в основному припідняті плато, які круто обриваються в бік морів чи проток; льодовики тут утворюють лише окремі невеликі масиви. На островах Банке і Вікторія льодовиків немає.

Найнижчі ділянки островів - ,це морські акумулятивні рівнини з плоскою поверхнею, де переважають кріогенні форми рельєфу. На висотах понад 200 м над рівнем океану, тобто вище рівня післяльодовикових трансгресій переважають пластові плато з льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами та кам’яними «морями» (курумами), які утворилися в результаті інтенсивного фізичного вивітрювання.

З корисних копалин виділяються родовища нафти, газу, залізних і мідних руд.

Клімат островів суворий, арктичний. Середньомісячні температури зими коливаються від -24° на сході до -35° на північному заході (мінімальні - 53° на острові Вікторія), а влітку від +4 до +7°, хоча бувають дні з температурою +25. На сході островів опадів більше, до 400 мм на рік, тоді як на заході лише до 200 мм на рік. Ця обставина в поєднанні з низькими температурами сприяє поширенню багаторічної мерзлоти на всій площі островів.

Рослинність поступово біднішає в напрямку з півночі на південь

і з сходу' на захід. Тут виявлено 340 видів вищих рослин - молодість суші та суворий клімат є основними причинами бідності флори. Лише у внутрішніх районах великих островів зустрічаються чагарники. Найнижчі ділянки островів зайняті моховими і осоковими болотами, часто зустрічаються термокарстові озера, а пластові плато зайняті тундрою, де переважають лишайники.

Фауна островів також бідна - песці, лемінги, північні олені, вівцебики, білі ведмеді; з птахів - білі куріпки, снігові вівсянки, канадські гуси, влітку багато перелітних птахів.

Канадська рівнина. Обширні території півночі материка від Кордільєр до Атлантики займає слабопогорбована Канадська рівнина. В геологічному відношенні це Канадський щит, де практично повсюди безпосередньо на денну поверхню виходять докембрійські кристалічні породи, які утворюють численні масиви. На крайній півночі, крім найбільш припіднятих ділянок поверхні кристалічного фундаменту, залягають четвертинні відклади. На півдні Гудзонової затоки породи фундаменту перекриті осадовою товщею нижньопалеозойських відкладів, а на заході ще і потужними відкладами крейди.

Розміри цього регіону величезні, але рельєф порівняно одноманітний. Переважають підвищені рівнини з плоскою або хвилястою поверхнею, висоти яких збільшуються в напрямку до Атлантики, Центральна і південна частини Канадського щита, де переважають середні абсолютні висоти 250 - 600 м називається Лаврентійською височиною і має різноманітні форми рельєфу: горби, морени, баранячі лоби,кучеряві скелі та інші форми, що пов’язані з льодовиковою екзарацією та талими льодовиковими водами. Багато також коритоподібних знижень, в яких розташовані озера. Материкові зледеніння займали всю територію цієї фізико-географічної країни і останнє зникло близько 6-7 тисяч років тому. Відступ льодовика обумовив численні трансгресії і утворення Гудзонової затоки.

Виділяється п’ять генетичних типів рельєфу в залежності від • знезису четвертинних відкладів: моренні рівнини, які часто заболочені,

2. їорфовищами - це найпоширеніший тип рельєфу; зандрові рівнини

3. хвилястим рельєфом, які поширені на півдні; озерно-льодовикові рівнини, які є найсприятливішими для заселення і сільськогоспо-

ареького використання на півдні Канади; льодовиково-морські рівнини

2. )бластях післяльодовикової трансгресії, з досить потужною товщею ” твертйнних порід (район Гудзонової затоки та долини Маккензі): к м’янисті височини, на яких майже немає четвертинних відкладів і

^мінують форми рельєфу, що пов’язані з льодовиковою екзарацією: іаранячі лоби, іноді друмліни тощо.

В цілому рельєф має згладжений характер, що пов’язано з діяльністю льодовика.

В породах щита відкрито значні родовища різних руд - залізної, мідної, нікелевої, поліметалі чної, молібденової, уранової, нікелевої тощо, а також золота, азбесту, калійних солей. Шельф на північному заході, а також долина Макеизі багаті на нафту і газ.

Клімат цієї фізико-географічної країни обумовлений впливом холодних арктичних повітряних мас, близькістю Гренландії і тому на півночі він арктичний і субарктичний, а на півдні помірний, переважно континентальний. Високі гори на заході перехоплюють вологу повітряних мас, що рухаються з Тихого океану і це посилює континентадьність внутрішніх районів, Цьому ж сприяє відсутність будь- яких орографічних бар’єрів широтного простягання, які б перешкоджали проникненню бідних вологою і холодних арктичних повітряних мас з півночі; крім того, вздовж східного берега проходить холодна Лабрадорська течія. Тому влітку на сході холодніше, ніж у внутрішній та західній частині цієї фізико-географічної країни.

Температури зими тут на 10 - 18°, а літа на 4 - 7° нижчі за середньоширотні. Взимку середні температури січня досягають -30° з абсолютним мінімумом -58°. Сильні морози супроводжуються вітрами, а хуртовини і снігові бурі тут бувають постійно. На сході океан пом’якшує сувору зиму.

Влітку температури коливаються від +4° +7° на півночі до +16°,+18° на півдні з абсолютним максимумом +30°. Опади випадають більш-менш рівномірно на протязі року. В центральних районах їх випадає 300-400 мм, на півдні - понад 500 мм, а на сході до 1400 мм на рік. В тому ж напрямку зростає і товща снігового покриву, який досягає найбільшої потужності на сході (понад 1500 мм ). Отже, континеятальність клімату зменшується при просуванні з заходу на схід, до Атлантики. В тих частинах височини, що прилягає до Кордільєр, відчувається вплив фенових вітрів (чінук), шо стікають з Скелястих гір і тому тут зростає кількість опадів (до 1000 мм на рік), підвищуються зимові і весняні температури.

Практично повсюди поширена багаторічна мерзлота, особливо на заході. Саме мерзлота і кристалічні породи перешкоджають фільтрації води, тому утворюється дуже багато боліт, а в річках влітку часто спостерігаються повені. Річкові долини практично не мають терас, меандрів і стариць. Лише третина території зайнята переважно хвойними лісами, а на решті - тундра і лісотундра. Після танення льодовика найкраще пристосувалися до природних умов біла і чорна ялини та ялиця, менш поширені бальзамічна смерека, сосна: на півночі, в зоні тундри і лісотундри, панують мохи, лишайники, лохина, брусниця тощо. На півдні Канадської рівнини характер лісу змінюється. Тут видів хвойних дерев стає більше, з’яляється хемлок, туя. Ліс стає схожим на мішаний, в якому характерними деревами є жовта береза і різновиди клену; сік останніх індіанці і перші переселенці використовували замість цукру. Ялиця - малосмолисте дерево, цінний матеріал для виробництва паперу. Крім того, з неї добувають канадський бальзам

• клей, який використовують в оптичній промисловості. Рослинний покрив як лісу, так і тундри та лісотундри, досить мозаїчний, що пояснюється значним поширенням озер і боліт.

Значним природним багатством території є хутрові тварини — куниці, норки, росомахи, лисиці, ондатри, бобри. Поширені також лісові бізони, благородні канадські олені ваиіті, лосі, вовки; на півночі * північні олені та песці.

Центральні рівнини. Ця фізико-географічна країна займає внутрішні райони материка. На півночі їх оконтурює Лаврєнтійська височина, на півдні - Примексиканська низовина і. гори Уошіто, на сході - Аппалачі, а на заході -- Великі рівнини.

Тектонічною основою Центральних рівнин є плита Північно- Американської платформи, перекрита палеозойськими осадовими породами. Для плити характерні численні антеклізи і синеклізи. У формуванні поверхні Центральних рівнин значна роль належить воднольодовиковим і алювіальним піщано-суглинковим відкладам, які утворили плоскі, слабо нахилені до долин річок великі рівнинні території.

Північна частина Центральних рівнин була зайнята четвертинними льодовиками, тому тут рельєф горбистий, хвилястий, з численними озерами, в тому числі і Великими, які виділяються в окрему природну область. Переважають пасма кінцевих морен, з друмлінами та озерно- льодовиковими і зандровими рівнинами.

Південна ж частина має більш рівнинний характер. Вона складена лесовидними суглинками, а ще далі на південь і схід - вапняковими породами нижнього карбону з типовими карстовими формами рельєфу. Тут знаходиться плато Озарк до 700 м заввишки - склеписте підняття в'кембрійського фундаменту плита.Серед карстових утворень < шцікавішою є одна з найбільших у світі Мамонтова печера, яка

• заходиться в басейні річки Грін ( притока Огайо ) в штаті Кентуккі а плато Камберленд. В 1973 році виявили зв’язок цієї печери з сусідньою Флінт-Рідж. Загальна довжина підземних ходів єдиної системи Флінт-Мамонтова досягає 500 км.

Виділяються родовища горючих корисних копалин, перш за все нафти і природного газу;

Центральні рівнини лежать між холодною Гудзоновою та теплою

Мексиканською затоками, яких розділяє лише 2500 км - ніде на планеті немає іншого такого місця, де б межі тропічного і арктичного поясів були б так близько один від одного. Це обумовило перш за все постійну зміну холодних і теплих повітряних мас, а, отже, нестійкість погоди. Середні температури січня коливаються від -20° на півночі до +3° на півдні, а липневі відповідно від І9° до 26°. Вологе повітря з Атлантики сприяє рясним дощам - сума атмосферних опадів коливається від 800 мм на заході до 1200 мм на рік на сході з максимумом у весняно-літній сезон. Це визначає високу продуктивність біомаси та урожайність сільськогосподарських культур, перш за все сої, кукурудзи, пшениці. Тут практично відсутні -засухи, а в окремих районах її грунти навіть потребують осушувальних меліорації.

Більша частина Центральних рівнин знаходиться в зоні мішаних та широколистяних лісів, а на заході - в зоні прерій. Рівнинність території, сприятливі кліматичні умови з достатнім зволоженням, родючі грунти на лесовидних відкладах - все це обумовило перетворення Центральних рівнин в основний сільськогосподарський район материка. Вони практично повністю розорані і природні ландшафтні комплекси збереглися лише в національних парках.

Фауна аут була багата на види і різноманітна, але в зв’язку з тим, що скрізь переважають антропогенні ландшафти, збереглася лише в заповідниках - чорний ведмідь барібал, опосум, єнот, лісовий сурок тощо. Багата орнітофауна, в якій значна кількість тропічних видів: фламінго, пелікан, американський журавель, каролінська папуга та ін.

Своєрідною природною областю в межах Центральних рівнин є Великі озера. Північна межа цієї області визначається північним узбережжям озера. Верхнього, на сході - долиною річки Св. Лаврентія, а на заході - долиною верхньої течії річки Міссісіпі. Улоговини озера Верхнього та північної частини озера Гурон розміщені в кристалічних породах південної окраїни Канадського шита; улоговини решти озер

• в товщах вапняків, доломітів і пісковиків палеозою Північно- Американської платформи. Своєрідні природні умови цієї області визначились літологічним складом порід, четвертинними зледеніннями, ерозійними процесами, географічним положенням, а також впливом великих за площею водних мас озер в першу чергу на кліматичні умови та органічний світ.

Поверхня області має горбистий характер. Тут типовий куестово- моренний рельєф, особливо на північному сході. Міжозерні простори і прилеглі до них з півдня території складені силурійськими, девонськими, пермськими і карбоновими відкладами. Вони залягають під певним кутом до поверхні і представлені верствами різного літологічного складу та стійкості. Подібні структурні особливості сприяли утворенню ряду уступів, обернених крутим схилом в основному на північний схід. Ці дольодовикові куести мають переважно субмеридіальний, проте часто, особливо на півдні, і субпшротний напрям. Висоти як куестових уступів, так і моренних гряд, як правило, не перевищують ЗО м. На уступі однієї із куестових гряд, складеному щільними силурійськими і девонськими вапняками, там, де його перетинає річка Ніагара, яка з' єднує озера Ері та Онтаріо, утворився відомий Ніагарський водоспад.

Поверхня півдня і заходу області слабохвиляета. Більш розчленована вона між озерами Верхнє та Мічіган. Тут на поверхню

виступають кристалічні породи, утворюючи куполоподібні підня­ття з абсолютними висотами до 500 м. Ці ж породи утворюють пороги на річці Св. Лаврентія.

Клімат області континен­тальний. Середні температури січня змінюються від -5° на півдні і до -15° на півночі, температура липня відповідно +25° і +20°. Великі плоші озер сприяють тому, що водні маси пом’якшують клімат взимку і зменшують літню спеку. Опадів випадає 750 - 1000 мм на рік з максимумом влітку. Взимку ви­падає сніг, який утворює стійкий покрив. Кліматичні умови спри­ятливі для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Природні ландшафтні комплекси практично не збереглися, тому що це найбільш заселена і давно освоєна частина території СІЛА і Канади.

Великі рівнини. На захід від Центральних рівнин знаходяться Великі рівнини, що продовжуються безпосередньо до східного підніжжя Скелястих гір. Вони простягайся з північного заходу на південний схід на 3600 км. В геоструктурному відношенні вони є окраїною Північно- Американської платформи. В основі платоподібної території, на глибині понад 1000 м від поверхні, залягають докембрійські кристалічні породи, перекриті верхньолалеозойськими, палеогеновими і неогеновими вапняками і пісковиками, а також пухкими леєовидними четвертинними відкладами.У деяких місцях більш давні породи пронизані молодими інтрузіями і зім’яті в складки, які утворюють поодинокі гірські підняття з висотами понад 2000 м.

Морфологічно Великі рівнини е передгірським пла­то Корд-ільєр зав­вишки від 500 м на сході і до і 700 м над рівнем океану на заході. Такі висоти та легка розмивність лесо- ВИДНЙХ порід обу­мовили широкий розвиток ерозійних процесів і тому тут одна з найгустіших на планеті яружно-балкова сітка. Ерозія перетворила колись родючі землі в суцільні бедленди і продукти руйнування виносяться в Міссурі, Арканзас та інші праві притоки Міссісіпі.

За особливостями рельєфу територія Великих рівнин неоднорідна

• в межах рівнин з півночі на південь розташовані плато Альберта, розчленоване глибокими долинами, з переважанням моренних форм рельєфу; плато Міссурі, з хвилястим моренним рельєфом і значним ерозійним розчленуванням, значною кількістю поодиноких гір вулканічного походження та куполоподібних піднять; Високі рівнини

• плато, які не були вкриті четвертинними льодовиками і тому мають плоску поверхню, що складена вапняками і пісковиками, які перекриті лесовидними відкладами, з найбільшою площею бедлендів, бо територія здавна розорюється; плато Льяно-Естакадо -- слабо розчленоване, складене пісковиками і особливо вапняками, в яких значний розвиток мають карстові процеси; плато Едуардс, яке має рівнинний характер, заввишки до 800 м і складене карбонатними породами, а за природними умовами схоже на Мексиканське нагір’я.

В штаті Вайомінг знаходиться останець — Башта Диявола, плоска вершина якої має площу близько 4 тис км\ а заввишки вона 300 м. Цей останець виник 50 мли. років тому а результаті заповнення жерла вулкану базальтом. З часом схили вулкану у результат? вивітрювання звикли, а над поверхнею залишився лише стійкий щодо ерозії базальтовий шток. Продукти руйнування схилів вулкану широким кільцем оточують Башту Диявола. В південно-східній частині штату Юта в пустельній місцевості є, плато, глибоко розчленоване невеликими звивистими каньйонами - це «Долина чудовиськ», яка утворилася в результаті фізичного вивітрювання пісковику Місцевий пісковик - це м'який пористий матеріал з включенням більш твердих порід, які стійкі щодо вивітрювання і тому пісковик набуває різноманітних, часто химерних форм. Верхні товщі пісковику за кольором майже білі, а нижні - червоного, оранжевого та жовтого кольорів, шо посилює враження таємничості.

На формуванні кліма­ту Великих рівнин позна­чається їх значна протяж­ність з півночі на південь та віддаленість від океанів, значні висоти та ширина від 500 до 800 км. Все це зумовлює різкі зміни пого­ди не лише за порами року, але й протягом доби.

Середні температури січня на півночі -28°, на півдні + 12°, липня відповідно + 13° і + 28^е. Погода скрізь і в будь-який сезон нестійка. Часто виникають сильні холодні буревії, які дмуть з північного заходу (бліццарди), а з Скелястих гір взимку приходить сухий і теплий фен чінук. Холодні вітри часто спричинюють зниження температури до -40° на півночі і до -20° в центральній частині Великих рівнин. 4інук протягом 5-10 хвилин підвищує температуру повітря на 10 - 15° і чисто викликає повне танення снігу. В результаті дії цього фену зима біля підніжжя Скелястих гір, далеко від океанів, буває теплішою, ніж на сході, біля Атлантики. Кількість опадів зменшується зі сходу на захід від 500 до 250 мм, а також з півночі на південь - від 600 до 300 мм на рік. Тому річки Великих рівнин, як правило, маловодні, але швидкоплинні, течуть в глибоких долинах, рідко виходять з берегів і широко використовуються для зрошення.

На півночі Великих рівнин переважають дерново-підзолисті і сірі лісові грунти, які при просуванні на південь змінюються чорноземними і каштановими грунтами, В багатьох місцях грунтовий покрив знищено ерозією, тому значні площі займає яружно-балкова сітка, а грунти майже повністю непридатні для сільського господарства. На півночі переважають хвойні і мішані ліси (ялина, модрина, бальзамічна тополя, біла береза тощо), зустрічаються ділянки прерій. З просуванням на південь починають переважати лучні і сухі степи, де основними рослинами є злаки і різнотрав’я з яскравими квітами.

Різноманітна фауна антилопа вилоріг, бізон, вовк, степова лисиця, лучні собачки, гофри (земляні миші); з птахів - сови, соколи, яструби, кібчики та ін.

Берегові низовини. До складу цієї фізико-географічної країни входять Приатлантична і Примексиканська низовини, які простягаються від Нью-Йорка до пониззя річки Ріо-Гранде більш ніж на 3000 км. Перш за все, вони виділяються геологічною молодістю і низовинним рельєфом. Це наймолодші за віком ділянки материка, які майже повністю складені п а л е о г е н - не о г е н о в им и і четвертинними породами. Природні умови цих низовин, незважаючи на певну схожість, мають і деякі відмінні риси.

Приатлантична низовина в своїй основі має палеозойський докембрійський фундамент, на якому залягають вапняки, пісковики і особливо глини; останні с відкладами морських трансгресій крейди і палеогену. Ці породи в результаті водної ерозії утворили сім структурних терас з повільним нахилом їх у бік Атлантичного океану. Абсолютні висоти низовини до 100 м, а завширшки вона від 30 до 350 км.

Берегова лінія її дуже розчленована, повсюди численні смуги піщаних кос та затоки, які глибоко вклинюються в материк. Це результат недавнього опускання суші і трансгресії океану

На берегових низовинах відомі родовища нафти, природного газу, фосфоритів, сірки та ін.

Клімат вологий, субтропічний, а на півночі помірний, Середньосічневі температури тут коливаються від 0° на півночі до +20° на півдні. Скрізь бувають заморозки. Літо жарке і вологе, з середніми температурами липня від 22° до 28°. Опадів випадає від і000 до 1500 мм на рік. Поширеними грунтами є червоноземи, жовтоземи, алювіальні та болотні.

Переважають субтропічні ліси. З дерев найпоширенішими породами є сосна, дуб, тис, болотний кипарис; на півдні - магнолія, тюльпанне дерево, ліани, епіфіти та ін., а на узбережжі -• мангрова

рослинність.

Фауна колись була багата, але тепер збереглася лише в заповідниках - віргінські олені, рисі, чорні ведмеді, дикі коти, пуми, опосуми тощо,

В основі Примексиканської низовини залягають палеозойські, рідше - мезозойські породи, перекриті кайнозойськими пісками, глинами і вапняками, в яких зосереджені значні поклади нафти і газу.

Берегова лінія розчленована естуаріями, а численні піщані коси відокремлюють від Мексиканської затоки низку обширних мілководних лагун, які з віддаленням від берега переходять у марші - заболочені ділянки. Виникнення кос обумовлене накопиченням в гирлах річок та на шельфі великої кількості алювію та наступного переміщення його дрибереговими течіями. Коси часто з’єднуються і перетворюють лагуни в озера. Велика кількість тепла і світла сприяє швидкому поширенню гідрофітів (ситник, рогіз та ін.), тому з часом озера перетворюються в трав’яні болота - марші, на яких ростуть переважно злакові бур’яни, а на повністю фітомеліорованих місцях - бородач.

Низовина поступово підвищується в напрямку на північ і досягає 150 м абсолютної висоти. В рельєфі чітко виділяються плоскі або слабохвидясті, витягнуті вздовж берега морські тераси, слабо нахилені на південь рівнини з пасмами невисоких куестових гряд, складених переважно вапняковими породами і плоска алювіальна низовина заплави і дельти річки Міссісіпі. Остання дуже розчленована численними притоками і старицями, береги яких оточені невисоким валами. Характерною особливістю рельєфу низовини є наявність соляних куполів ( діапірова структура), під якими знаходяться значні родовища нафти і природного газу.

Клімат сухіший, ніж на Приатлантичній низовині, субтропічний, з ознаками континентальності, а на південному заході - тропічний. Середні температури січня на півночі +.4° +8°, на узбережжі до + 18°, а липня, відповідно, + 26° + 28°. Протягом року на низовині випадає *>00 - 800 мм опадів (на сході - до 1500 мм).

Найпоширенішими типами грунтів є червоноземи, дерново- карбонатні, а на заплавах річок та найнижчих ділянках - алювіальні та болотні грунти. Близько третини площі низовини зайнято субтропічними і тропічними лісами, в яких переважають карликові пальми, магнолії, дуби, болотні кипариси, на узбережжі - мангрові ліси.

Аппалачі. Це давні середньовисокі гори, омолоджені {геотектонічними рухами. Вони простягайся на 2300 км, завширшки

до 300 км. а середні висоти 1000*1300 м (максимальна - гора Мітчел, 2037 м). На півдні їх складки занурюються, перекриваються відкладами палеогену і неогену, а потім знову виходять на поверхню західніше Міссісіпі у вигляді гір Уошіто, Тектоніку північної частини Агшалач визначили давні кембрійські структури каледонеької складчастості, а південної частини — герцинської. Зледеніння було лише на півночі і мало значний вплив на морфологію гір. Тривала денудація оголила давні складки, тому тут форми рельєфу мають дуже значну залежність від літологічного складу порід. Такі особливості природи дають можливість чітко виділити дві природні області - Північні Аппалачі і Південні Аппалачі, які розділені Гудзон-Мохокською долиною і Гудзон- Шамплейнською улоговиною.

Північні Аппалачі складені кристалічними та метаморфічними породами нижнього палеозою ( кварцити, гнейси, граніти, вапняки та ін.), Зледеніння в четвертинний час згладило форми рельєфу і перетворило їх в горбистий пенеплен. Повсюди зустрічаються кари, ози, друмліни, морени ТОЩО.

Брилові масиви гір у багатьох місцях розчленовані тектонічними долинами і улоговинами. Виділяються пасма Зелених і Білих гір. Далі на північ гори знижуються і переходять у плоскогір’я, над якими височать окремі останці з висотами до 1916 м (гора Вашінгтон в « Пасмі президентів», де всі вершини названі в честь Президентів США

• найвища вершина Північних Аппалач). Цікава також гора Монаднок заввишки 965м, назва якої стала синонімом останцевих гір, виникнення яких обумовлено щільністю порід, що їх складають.

До Північних Аппалачів належить також гірський масив Адірондак, розміщений між долиною річки Святого Лаврентія та озером Онтаріо. Це ізольований і припіднятий, розчленований розломами і долинами річок уламок Канадського щита, який пронизаний інтрузіями. Західна частина цього масиву є горбистим плато з широкими і відкритими долинами; на сході ж, навпаки, височать справжні гори з глибокими долинами і вершинами-останцями. Льодовик, який займав увесь масив, відполірував вершини, поглибив річкові долини, перетворив їх у троги і сформував численні морени.

На узбережжі Атлантики гірські хребти виступають в океан і утворюють ряд півостровів з численними затоками (в тому числі і Фанді, де спостерігаються найбільші в світі припливи - до 18 м).

Природні умови Південних Аппалач різноманітніші. Тут переважають герцинські складки і лише на сході зустрічаються каледоніди. У формуванні рельєфу головна роль належить ерозійним процесам. Найпоширенішими є сланні, вапняки і пісковики.

зад

Із заходу на схід у Південних Аппалачах виділяється чотири структурно-морфологічні зони: передаппалачське плато, складчасто- осадова зона, складчасто-метаморфічна зона та плато Підмонт.

Передашталачське плато складене палеозойськими осадовими породами, в яких є поклади кам’яного вугілля і нафти. Поверхня плато розчленована річковими долинами басейну річки Огайо,

Складчасто-осадова зона представлена складчасто-ерозійним рельєфом, який називається аппалачським — специфічною морфоструктурою. Внаслідок розмиву антиклінальних хребтів, складених переважно доломітами і вапняками, на їх місці утворилися поздовжні долини з антиклінальною внутрішньою будовою, а синклінальні, складені більш стійкими до розмиву породами (в основному пісковиками), виражені в рельєфі у вигляді невисоких хребтів із згладженими схилами. Проте навіть найвищі вершини цієї зони мають значно нижчі висоти, ніж інші частини Аппалач. Найнижча і найбільш розмита частина цієї зони - Велика Долина, днище якої має абсолютні висоти 250 - 300 м.

Складчасто-метаморфічна зона є найвищою частиною Аппалач. Вона представлена рядом хребтів, складених переважно кристалічними і метаморфічними породами нижнього палеозою, з гострими вершинами, асиметричною будовою та крутими східними схилами (Чорні гори з горою Мітчел, Димові гори, Блу-Рідж тощо). Це вододіл між Атлантичним океаном і басейном Міссісіпі.

На крайньому сході Аппалач знаходиться горбисте плато Підмонт з висотами до 400 м. Річки, що стікають з Аппалачів (Делавер, Потомак та ін.), перетинаючи східну окраїну плато, утворюють численні водоспади. Тому часто це місце називають «лінією водоспадів» і воно є межею для судноплавства на цих річках.

Аппалачі багаті на корисні копалини як рудні (залізна, мідна руди, срібло, кобальт та ін.), так і нерудні, зокрема кам'яне вугілля. В Північних Аппалачах у щтаті Пенсільванія знаходиться найбільший кам’яновугільний басейн США.

АппалачськІ гори розташовані у межах помірного і субтропічного кліматичних поясів. Над більшою частиною гір панує континентальне повітря, яке приносять західні вітри. Вони зменшують вплив атлантичних повітряних мас. Влітку переважають південно-східні і південні вітри з Мексиканської затоки. Така особливість циркуляційних процесів обумовлює часті зміни погоди, різкі коливання температур і випадання: опадів на протязі року. Середня температура січня змінюється від -10° на півночі до +4° на півдні, липня - відповідно від +18° до +25°, Річна кількість опадів коливається від 1000 до 2000 мм з максимальними показниками на східних схилах. Взимку на півночі випадає багато снігу, а влітку часто йдуть грозові дощі, особливо на західних схилах. Найбільш ясна і сонячна погода припадає на кінець літа - початок осені.

Значна кількість опадів обумовила розвиток густої гідрографічної сітки. Річки, як правило, течуть в глибоких долинах і повноводні весь рік (Гудзон, Теннессі та ін.). Вони багаті на гідроенергоресурси, особливо річки східної частини плато Підмонт,

Переважає лісова рослинність на гірських підзолистих і буроземних грунтах. В Північних Аппалачах широко представлені хвойні породи - ялина, біла сосна, смерека, туя, а також кілька видів листяних, зокрема клен, бук, берест, жовта береза, липа. В густозаселених долинах, де поширені родючі дерново-карбонатні грунти, ліси майже повністю вирубані.

У зв'язку з тим, що Південні Аппалачі не зазнавали четвертинного зледеніння, в лісах збереглося багато представників дольодовикової флори, які утворюють класичний варіант широколистяних лісів - «аппалачський ліс» в якому широко представлені такі дерева, як каштан, дуб. бук, клен, американський горіх гікорі, тюльпанне дерево. Часто дерева переплетені диким виноградом.

З висотою рослинний покрив змінюється. До висоти 1000 м переважають широколистяні породи з домішками цукрового клену, жовтої берези, чорної ялини, хемяоку та ін. На висоті близько 1400 м панують хвойні ліси з різних видів ялини і ялиці, колючої і білої сосен, бальзамічної смереки і туї. Найвищі вершини займають субальпійські луки з рододендроном та кущистою вільхою. Густий трав'яний покрив навесні і восени вкривається яскравими квітами. Північніше 41° пн.ш. широколистяні породи зникають і панують типові хвойні ліси.

Значних змін зазнала і фауна. Типовими ендемічними видами, які збереглися у важко доступних лісах є віргінський- олень, деревний дикобраз, ведмідь барібал, єнот, скунс, видра, різні види кажанів.