
- •Панасенко б. Д.
- •Фізична географія материків та океанів
- •Навчальне видання Панасенко Борис Давидович Фізична географія материків та океанів
- •Загальна характеристика фізико-географічних умов світового океану Загальні відомості
- •Площі основних геоморфологічних елементів дна Світового океану (за о. К. Леонтьєвим та ін., 1974).
- •Будова земної кори під океанами
- •Загальні риси рельефу підводної окраїни материків і шельфу
- •Особливості рельєфу і геологічна будова перехідних зон та ложа океану
- •Серединно-океанічні хребти
- •Походження та розвиток Світового океану
- •Донні відклади Світового океану
- •Надходження осадових відкладів в океан
- •Корисні копалини Світового океану
- •Основні риси клімату Світового океану
- •Водний баланс, температура та солоність вод Світового океану
- •Динаміка вод Світового океану
- •Органічний світ
- •Географічна зональність Світового океану
- •Фізико-географічне районування та класифікація природних комплексів Світового океану
- •Енергетичні ресурси Світового океану
- •Охорона океанічних вод
- •Тихий океан
- •Геологічна будова та рельєф дна
- •Донні відклади і корисні копалини
- •Гідрологічний режим
- •Температура та солоність поверхневих вод
- •Органічний світ
- •Фізико-географічне районування
- •Атлантичний океан
- •Геологічна будова та рельєф дна
- •- Канарська, V - Гвіанська, VI - Бразильська, viі - Ангольська. Vi11 - Аргентинська, XI - Калська
- •Донні відклади і корисні копалини.
- •Органічний світ
- •Фізико-географічне районування
- •Індійський океан
- •Геологічна будова та рельєф дна
- •Донні відклади і корисні копалини.
- •Гідрологічний режим
- •Органічний світ
- •Фізико-географічне районування океану
- •Північний льодовитий океан
- •Геологічна будова і рельеф дна
- •Гідрологічний режим
- •Регіональний огляд
- •Низька Африка
- •Г©алогічний профіль через Анди в район; гори Аконкагуа:
- •- Андезити; 2 - Інтрузії: з - гранта; 4 - гіпс
- •- Трапові східчасті плаю; 8 -- швові плато; 9 - плато (залишки давніх складчастих споруд);
- •Діаграма річного ходу температур і опадів у різних частинах Південної Америки.
- •- Субекваторіальний; 9 - тропічний вологий (океанічний); 10 - тропічний континентальний:
- •Внутрішні води
- •Природні зони
- •Людина на материку
- •Регіональний огляд
- •. Загальні відомості
- •Внутрішні води
- •Грунти, рослинність і тваринний світ
- •Географічні пояси і природні зони
- •Людина на материку
- •XX столітті, прибуло багато переселенців з Азії (Японія, Китай тощо), Регіональний огляд
- •Кордільсри,
- •Фізична географія Материків та океанів
Внутрішні води
Особливості клімату (достатнє зволоження обширних територій) та рельєфу (переважання рівнинної поверхні) обумовили багатство
материка на внутрішні води, хоча на південному заході внаслідок інтенсивного випаровування річкова мережа слабо розвинена, а часто і зовсім відсутня.
Для річок басейну Північного Льодовитого океану характерна молодість долин, хоча окремі *з них мають значну довжину та велику водоносність. Річки басейну Атлантичного океану давні, утворюють досить розгалужені системи, а ті, що стікають в Тихий океан, мають значні запаси гідроенергоресурсів.
Внаслідок різноманітних орографічних і кліматичних умов різних частий материка тут поширені річки, де Переважає той чи інший з усіх відомих на планеті типів живлення - дощовий, сніговий, льодовиковий, ґрунтовий тощо.
Дощове живлення характерне для річок субтропічного йівдня, південного заходу материка, а також на сході, де в бік Атлантики течуть повноводні протягом року річки. Одні з них мають повінь взимку або на початку весни (Савана, Потомак тощо), інші * в кінці весни і влітку (річки півдня Великих рівнин, плато Колорадо та ін.), а треті відрізняються від інших неперіодичними наводками (Арканзас, Ред- Рівер).
Сніговий тип живлення характерний для гірських районів заходу і максимум витрат води припадає тут на весну і літо. Цей тил живлення переважає і в річках басейну Північного Льодовитого океану. Витрати води в них скорочуються взимку, а максимальні вони навесні, під час танення снігу. Істотний вплив на режйм річок тут має багаторічна мерзлота, яка обумовлює відсутність запасів грунтових вод. Незважаючи на значну озерність цього басейну, пониження рівня води в кінці літа виражене тут досить чітко. Період повені припадає на початок літа. Це типово для Юкону, Макензі з її численними притоками та ін.
На режим річок впливають також озера, зокрема Великі - вони забезпечують стійкі на протязі року витрати води річок Ніагара та Святош Лаврентія.
Льодовиковий режим живлення переважає у більшості річок Кордільєр. Для них характерний літній максимум, який триває майже все літо.Тут також має значення снігове і дощове живлення (Колумбія, Фрейзер тощо).
Режим переважно грунтового (підземного) живлення властивий таким річкам південного сходу СІЛА як Сакраменто і Сан-Хоакін, які живляться водами передгір’їв хребтів. Вони маловодні, але мають стійкий режим з максимумом витрат навесні.
На режим річок має вплив швидкість течії та будова долин. Річки Канади відрізняються повільною течією, у них прозора і чиста вода. Річки Великих ї Центральних рівнйн мають вироблені долини, з великою кількістю меандрів, вода в них часто каламутна. Річки, що стікають зі східних схилів Аігаалач швидкоплинні у верхів’ї і повільно
течуть на рівнині, в них багато порогів і широкі естуарії.
Найдовшою річковою артерією Північної Америки є Міссісіпі з притокою Міссурі (6420 км ).
Річка'у верхів’ї протікає по заболоченій, з численним озерами лісистій місцевості. На міжозерних ділянках часто зустрічаються пороги і водоспади. Рівень річки до впадіння Міссурі не зазнає значних коливань за сезонами року, Праві притоки ( Міссурі, Арканзас, Ред- Рівер та ін.) хоча і довші, ніж ліві, але менш повноводні, мають непостійний режим (найвищий рівень води весною, а найнижчий влітку), прокладають собі шлях через засушливі території і, глибоко врізуючись в легкорозмивні породи Великих рівнин, виносять в Міссісіпі величезну кількість зваженого матеріалу. Тому нижче від місця впадіння цих приток, особливо Міссурі, вода тривалий час є
каламутною.
Річка Огайо (1580 км) - найповноводніша ліва притока, з чистою водою, бо збирає воду з Аппалачів та їх передгір’їв. Вона виділяється рівномірним гідрологічним режимом, проте на ній часто спостерігаються великі повені, коли танення снігу посилюється зливовими дощами.
В нижній течії долина річки широка, з великою кількістю меандрів, стариць. Заплава часто заболочена. В Мексиканську' затоку річка щороку виносить майже 400 млн. тонн відкладів, проте площа дельти зростає досить повільно, бо узбережжя постійно опускається.
Майже на всіх річках басейну Міссісіпі бувають періодичні значні повені. Вони викликаються тривалими дощами та сильними зливами, які тут повторюються досить часто.
Виділяється своєю довжиною і річка Маккензі - 4250 км, яка тече по дуже заболоченій території в тектонічній улоговині Канадського щита і впадає в море Бофорта. В руслі багато порогів та кам’янистих перекатів. Живлення снігово-дощове, з жовтня по травень річка знаходиться під кригою. Великою річкою півночі материка є також Юкон (3700 км), максимальні витрати якої, як і Маккензі, припадає на літо. При впадінні річка утворює значну за площею дельту.
Значна частина річокі басейну Тихого океану (Колумбія, Фрейзер та ін.) має переважно льодовиковий або сніговий тип живлення. Максимум витрат води в річках припадає на літо, то пов’язано з таненням снігу і льодовиків в горах. Режим їх досить непостійний. Долини часто каньйоноподІбні.
Швидка течія, значна водоносність та літній максимум дають можливість використовувати ці річки для зрошення та будівництва гідроелектростанцій і водосховищ.
На південному заході мало значних за розмірами річок, бо територія засушлива. Найвідомішою з них є «Вікно ангела» у Великому Каньйоні Колорадо Колорадо (2740 км),
яка тече в глибокій
долині, що прорізає потужні товші порід однойменного плато. В долині річки знаходиться значна кількість глибоких каньйонів, в тому числі один з найбільших і найвідоміших у світі Великий Каньйон завдовжки 320 км і з глибинами до і800 м. Тут знаходиться один з найвідоміших національних парків США.
Озер на материку досить багато і більшість з них знаходиться на півночі, в межах Канадського щита та на південний схід від нього, їх улоговини мають різноманітне походження. Численні озера півночі мають тектонічно-льодовиковий генезис (Великі, Атабаска, Велике Ведмеже. Велике Невільниче та ін.). Численні дрібні озера у межах Кордільєр вулканічного, льодовикового або реліктового походження, Озера карстового походження поширені на півостровах Флоріда та Юкатан, де є виходи карбонатних порід, а в Центральній Америці - тектонічного.В долинах річок немало озер-стариць. Найбільшим в світі скупченням прісних вод на суші е система Великих озер (Верхне, Мічіган, Гурон, Ері, Онтаріо). Особливості геологічної будови обумовили розміщення цих озер у вигляді каскаду, який уступами понижується в бік Атлантики. Річка Ніагара з’єднує два озера - Ері і Онтаріо. На найбільшому уступі (куеста з кембрійських сланців і силурійських дуже метаморфізованих вапняків) знаходиться Ніагарський водоспад, висота якого близько 50 м. Поступово руйнуючи породи куести, водоспад відступає в бік озера Ері на 80 см щороку (при таких темпах відступу водоспад зникне через 10 тис. років). Береги озер низинні, прямолінійні, на півдні - піщані і лише північні береги озер Верхнього та Гурон скелясті. Озера мають важливе господарське значення: транспорт, енергетика, рибальство, туризм тощо.
На території Великого Басейну і плато Колорадо є ряд озер реліктового походження і найбільше з них — безстічне Велике Солоне озеро, яке є частиною обширної водойми, що зникла. Його площа коливається від 2,5 до 6 тис. кв. км і глибиною до 15м.
Найбільші озера Центральної Америки - Нікарагуа і Манагуа, улоговини яких мають тектонічний генезис. Найбільшим озером карстового походження є Окічобі на Флоріді. На Берегових низовинах чимало озер лагунного походження. На півночі Лабрадору та в американському штаті Алабама є озера метеоритного походження. Серед інших озер материка слід відмітити трогові озера в Кордільєрах Канади, вулканічно-запрудні на Мексиканському нагір’ї (найбільше з них - Чапала), кратерні озера в Каскадних горах.
Сучасне зледеніння характерне для Кордільєр та островів Арктики, особливо Гренландії. В Північній Америці льодовики зустрічаються далеко на півдні. Так, на висоті 3500 м хребта С’єрра-Невада (36° п и. ш.) є кілька невеликих льодовиків. Багато льодовиків і в Каскадних горах,які вкривають вершини вулканів.У Скелястих горах та на плато Колорадо льодовики зустрічаються лише на вершинах з висотами понад 4 тис. м, що пояснюється сухістю клімату. Особливо цікавим є національний парк льодовиків на кордоні США і Канади, де на вершинах гір, що мають висоти понад 3000 м налічується 60 льодовиків. Майже 2000 кв. км гір Святого Іллі вкрито льодовиками. На плато Юкон їх майже немає, а на островах Канадського Арктичного архіпелагу зустрічаються невеликі покривні і гірські льодовики. Для Гренландії, як і для Антарктиди, характерні покривні льодовики різного типу (вивідні, шельфові тощо).