Особливості рельєфу і геологічна будова перехідних зон та ложа океану

Нерідко підводні окраїни материків безпосередньо переходять у ложе океану. Проте в багатьох районах (західна окраїна Тихого океану, північно- східна окраїна Індійського океану, район Карибського моря та ін.) виявлено більш складніш перехід до ложа океану. Це - перехідні зони. Основними елементами рельєфу перехідної зони є улоговина окраїнного моря, острівні дуги та глибоководні жолоби.

Для перехідних зон характерна, перш за все, значна контрасність рельєфу: вершини острівних дуг можуть досягати 5-6 тис. метрів, над рівнем моря, а глибоководні жолоби 11 тис.м завглибшки. Це свідчення складних і інтенсивних тектонічних рухів земної кори в межах перехідних зон, з якими часто пов'язані сучасний вулканізм, сейсмічність, інтенсивний тепловий потік з надр планети.

Улоговини окраїнних морів мають досить різноманітний рельєф. Вони, як правило, глибокі, їх дно часто не рівне, з великою кількістю піднять, а потужність донних відкладів незначна (Японське, Андаманське та ін.). У деяких морях дно рівнинне, а потужність відкладів понад 2-3 км (Берінгове, Охотське та ін.). Земна кора під улоговинами, як правило, не має гранітної товщі і за своєю будовою схожа на океанічну. Відрізняється вона лише наростанням потужності осадового шару та всієї кори в цілому. Така кора називається субокеанічною.

Острівні дуги — це підводні хребти, які мають, як правило, дугоподібну форму. В районах розломів знаходяться вулкани, найчастіше - діючі (понад 70%). Чимало острівних дуг (Куршіьська, Алеутська, Мала Антільська та ін.) утворюють паралельні ланцюги. У результаті злиття декількох різновікових дуг утворилися Японські острови, Сулавесі та ін. Цікавим є те, що під такими великими острівними масивами часто знаходиться земна кора материкового типу.

Глибоководні жолоби - це вузькі западини з крутими схилами і плоским дном, у яких залягає потужна товща осадових відкладів. У деяких жолобах (наприклад, Тонга) товща відкладів на дні незначна. Глибина в районах жолобів понад 6000 м. У цих районах знаходяться максимальні глибини Світового океану. У чотирьох жолобах (Маріанський, Тонга, Філішіінський, Кермадек - усі в Тихому океані) глибини становлять понад 10 000 м. Загальна кількість жолобів у Світовому' океані 34, у тому числі в Тихому океані - 28. Більшість жолобів знаходяться в Тихоокеанському поясі розломів земної кори. Це свідчить про те, що поява глибоководних жолобів викликана тектонічною активністю.

На східній окраїні Тихого океану перехідні зони мають досить своєрідну будову. Тут виявлені лише глибоководні жолоби (біля підніжжя Анд), а улоговини окраїнних морів відсутні.

Перехідні зони досить сейсмічні, причому епіцентри поверхневих землетрусів (на глибині до 60 км) знаходяться переважно під глибоководними жолобами, середньофокусних (від 60 до 300 км) - під острівними дугами, а глибокофокусних (понад 300 км) - під окраїнними морями і навіть окраїнами материків.

Отже, перехідні зони - це ділянки найбільш активних і різноманітних проявів тектонічних рухів Землі, найбільш рухомих частин дна Світового океану.

Мозаїчність будови земної кори, високий рівень напруженості тектонічних процесів, контрасність рельєфу - все це дає підставу для виділення перехідних зон в особливий геосинклінальний тип земної кори.

Ложе океану - один із основних елементів Світового океану, який охоплює більшу частину його дна з океанічним типом земної кори (крім серединно- океанічних хребтів) на глибинах понад 3000 м. Воно займає близько 54% площі дна Світового океану.

Рельєф ложа океану характеризується поєднанням широких улоговин та піднять. Дно улоговин неоднорідне. У межах ложа виділяють абісальні (глибоководні) плоскі рівнини та абісальний горбистий рельєф.

Абісальні тоскі рівнини займають не більше 10% площі ложа океану. Рівнинність поверхні обумовлена накопиченням донних відкладів, які потужною товщею перекривають нерівності рельєфу фундаменту. Найбільша кількість осадових порід надходить із суші, тому абісальні рівнини утворюються на ділянках океанічного дна, ближчих до материків. Особливо багато їх у Північному Льодовитому і Атлантичному океанах.

Абісальний горбистий рельєф найпоширеніший у межах ложа. Горби переважно поодинокі, але нерідко зустрічаються їх групи та ланцюги. Більшість із них заввишки близько 300 і завширшки (біля підніжжя) 600 метрів. Горбистий рельєф займає до 85% площі Тихого океану. Вважають, що горби - це невеликі щитові вулкани або куполоподібні інтрузії (лаколіти), які перекриті товщею відкладів.

В цілому рівнини ложа Світового океану займають близько 56% всієї поверхні Землі. Це значно більше, ніж площа поверхні материкових рівнин, які займають лите 19% земної поверхні.

Над дном улоговин височать підводні гори різної будови. Вони, як і абісальні горби, мають переважно вулканічне походження. Окремі з вершин виступають над рівнем моря, утворюючи острови (Гавайські та ін.). Виділяють також брилові хребти, які утворені піднятими по розломах блоками земної кори (Східно-Індійський, Наска, Західно-Австралійський, Китовий та ін.). За формою вони дуже різноманітні - від вузьких, дуже витягнутих валів до піднять ізометричної форми. Витягнуту форму мають, наприклад, Гаванське підняття, Імператорські підводні гори у Тихому океані; Китовий хребет в Атлантиці; Чагос- Лакадівський хребет в Індійському океані; підняття Ломоносова у Північному

Льодовитому океані та ін. Вражає довжина Східно-Індійського хребта в Індійському океані, яка становить понад 4000 км.

Більшість хребтів мають досить складну складчасто-брилову будову, часто доповнену вулканічними формами рельєфу. На деяких підняттях дають про себе знати активний вулканізм, землетруси (Гаванське підняття), проте більшість хребтів тектонічно пасивні та асейсмічні.

У межах ложа виділяють також океанічні плато та океанічні височини.

Океанічні тато - це плосковершинні океанічні височини, які обмежені різко вираженими уступами (плато Кальвін, Ріо-Гранде і Бермудське в Атлантиці, плато Кергелен та Крозе в Індійському океані та ін.).

Океанічні височини - це плосковершинні підняття, які не мають яскраво виражених уступів і характеризуються відносною ізометричністю обрисів (височини Шатського в Тихому океані, С'єрра-Леоне в Атлантичному океані та ін.).

У межах ложа океану багато підводних долин, походження яких пов'язане з тектонічними процесами (утворення розломів) та підводними течіями.

У рельєфі ложа океану зустрічаються також численні поодинокі підводні гори - гайоти, які, як і підводні хребти, переважно вулканічного походження. Лише в Тихому океані їх нараховується близько 7 тисяч. Найчастіше це згаслі вулкани з еродованою вершиною конуса, які зазнали опускань. Ложе океану в цілому асейсмічне.