Регіональний огляд

В межах материка на основі особливостей тектонічної будови та рельєфу виділяють два субконтиненти: платформенний рівнинно- плоскогірний Схід з добре вираженою широтною зональністю і Анди з чіткою висотною поясністю. В межах субконтинентів за зональними та індивідуально-регіональними особливостями природи виділяються фізико-географічні країни. В свою чергу фізико-географічні країни Південної Америки часто мають яевні відмінності природних умов - це дає підставу виділяти в їх складі менші за розміром ділянки (природні області).

Платформенний Схід

Льянос Оріноко. Ця фізико-географічна країна займає басейн річки Оріноко, який майже повністю знаходиться в субекваторіальному поясі Північної півкулі, а в тектонічному відношенні займає видовжену від’ємну структуру земної кори на межі платформи та Анд, яка заповнена потужною товщею переважно осадових порід. Цей прогин є молодим, і йому в рельєфі відповідає алювіальна рівнина. В геоморфологічному відношенні ця територія представлена декількома ерозійними терасами. Найнижча - Низькі Льянос - є низовиною вздовж Оріноко з висотами від 100 до 150 м над рівнем моря. Складена глинисто-піщаними відкладами та сучасним алювієм і щороку затоплюється після дуже вологого літа. Багато тварин під час сезону дощів, коли Низькі Льянос перетворюються в болото (мурахоїди, пекарі, агуті, броненосці) кочують у припідняті райони, щоб повернутися сюди пізніше, в сухий сезон.

З віддаленням від русла висоти зростають і тут знаходиться рівнина Високі Льянос, де висоти до 250 м і переважають перемінно- вологі ліси. Сюди відносяться також і глибоко розчленовані столоподібні плато з чагарниковою сухою саваною; абсолютна висота їх до 400 метрів. В басейні річки Мета знаходиться Льянос Мети, де характерною є васокотравна савана з маврикієвою пальмою.

Основна природна особливість цієї фізико-географічної країни - сезонність випадання опадів. Влітку тут панує екваторіальне повітря і майже щодня ідуть дощі, а взимку, коли панує тропічне повітря - сухо. Це типовий субекваторіальний клімат. На півночі випадає біля 800 мм, а на півдні понад 1000 мм опадів на рік. Середні температури всіх місяців вищі +20°. Територія дуже розчленована річками басейну Оріноко. З рослин переважають високі та густі злаки (зокрема бородач, дике просо), а там, де близько від поверхні залягають грунтові води зустрічаються пальмові гаї з маврикіевої та копершкової пальм. Долинами річок поширені галерейні ліси з пальм і чагарників. Для нрйшднятих ділянок (месас) Високих Льянос характерна чагарникова савана та ксерофітне рідколісся (монте) з невисокими деревами, які скидають листя в сухий сезон, або мають тверде, з воскоподїбним шаром на поверхні листя, а частіше шипи, колючки та голки (мімози, акації, чапарро та ін,). Багато кактусів і агав. Повсюди, у місцях з близькими від поверхні ґрунтовими водами ростуть морічаяес - гаї з маврикієвої пальми. Тваринний світ тут добре зберігся - хижаки пума і ягуар, олені мазамі, в болотистих місцях живе тапір, а на сухих рівнинних ділянках мурахоїди, броненосці, гризуни агуті. В лісових масивах численні мавпи. Багата орнітофауна, особливо біля водойм (чаплі, качки тощо).

Вся фізико-географічна країна є областю екстенсивного тварин­ництва і населення розводить велику рогату худобу, коней, мулів. В передгір’ї Анд розвинуте зрошувальне тропічне землеробство і повсюди зустрічаються плантації маїсу, рису, арахісу, кунжуту, тютюну тощо.

Гвіанське плоскогір’я і Гвіанська низовина. Гвіанський щит формує Гвіанське плоскогір’я з висотами до 3100 м, яке знаходиться в субекваторіальному поясі. Влітку тут панують екваторіальні повітряні маси, а взимку - пасати з Атлантики, які хоча і містять порівняно мало вологи (над океаном, звідки вони дмуть панує тропічне повітря з високим тиском та низхідними потоками повітря, тому умов для насичення їх вологою немає), все-таки зволожують східні схили плоскогір’я. Вивітрювання в таких кліматичних умовах, коли весь рік високі температури і достатнє зволоження, на протязі року зруйнували протерозойські та мезозойські пісковики і перетворили кристалічний фундамент в типовий пенеплен з численними розломами, скидами, горстами, грабенами, каньйонами. Пенепленізація сприяла тому, що родовища корисних копалин (залізних руд, золота, рідкоземельних металів тощо) залягають близько від поверхні, а потужна кора вивітрювання та перевідкладання зруйнованих порід біля підніжжя спричинили накопичення величезних запасів бокситів світового значення і марганцевих руд.

Східні схили отримують до 4000 мм опадів на рік і тут особливо проявилася інтенсивна ерозія, яка сформувала хвилястий пенеплен з висотами до 1300 м, де між хребтами знаходяться широкі долини або тектонічні улоговини. Річки східних схилів повноводні весь рік, а у внутрішніх районах мають складний режим з максимумом влітку, після сезону дощів. Пасати у внутрішні райони вологу не доносять, вони випадають в результаті конвекції в позатропічній зоні конвергенції, яка влітку зміщується в район плоскогір’я. На східних схилах ростуть вологі вічнозелені ліси типу сельви, а підвітряні та внутрішні засушливі райони зайняті чагарниковим рідколіссям з невисокими деревами чапарро.

На Гвіанській низовині, яка своїм походженням зв’язана з плос­когір’ям і тому розглядається разом з ним як одна фізико-географічна країна температура весь рік +26...+23°, а опадів випадає понад 3000 мм. Річки, які стікають зі східних схилів плоскогір’я, на низовині широко розливаються, несуть значну кількість уламкового матеріалу, який тут відкладається. До того ж значну кількість наносів дає Гвіанська течія, яка формує узбережжя. Формуючи берегові вали в дельтах річок, ці наноси посилюють розливи та заболоченість низовини. На плакорах ростуть вологі ліси, які нагадують сельву Амазонії, на узбережжі - гаї кокосових пальм, на рівнинах між вододілами високотравна савана.

Внутрішні райони плоскогір’я мають чітко виражений сухий і вологий період. На півдні збереглися пісковики протерозою, які створюють довгі плосковершинні гряди та хребти з крутими схила­ми, а також окремі залишкові масиви з більш щільних порід - тепуї (г. Серра-Небліна має висоту 3100 м і є найвищою точкою плоскогір’я, хоча тривалий час вважалося, що максимальну висоту має г. Рорайма або Ауян-Тепуї - 2772 м). 8 пісковиках часто зустрічаються інтрузії та жили діабазів і кварцитів, які мають різну стійкість щодо ерозії і тому тут характерні складні форми вивітрювання порід різного кольору.

Верхні частини вершин зайняті ендемічними низькорослими ча­гарниками, курумами, з мохами і лишайниками, а нижче по схилу домінує рідколісся і вічнозелені чагарники з ендемічних видів, бага­то з яких маловивчені, бо місця важкодоступні. На річках є багато водопадів, в тому числі Анхель на річці Чурун в басейні Оріноко, висота якого 1054 м. На рівнинах внутрішніх районів плоскогір’я панує сухе рідколісся і савана, а біля підніжжя хребтів вічнозелені тропічні ліси типу вологих екваторіальних, у яких багато ендеміків. Фауна багата на види - тапіри, пекарі, мавпи, мурахоїди тощо.

На півночі плоскогір'я переважають кристалічні вершини (до 1800 м), широкі річкові долини. Максимум витрат на річках влітку. Домінують перемінно-вологі листопадні ліси.

На заході плоскогір’я опади випадають весь рік - результат впливу екваторіального повітря (до 3000 мм на рік). Окремі масиви пісковиків до 900 м заввишки і розчленовані річками. Ліси схожі на амазонську сельву. Поступово плоскогір’я понижується в бік улоговини Оріноко

• Ріу-Негру.

Амаіонія,. Займає одну з найбільших синекліз світу, якій в рельєфі відповідає плоска рівнина в умовах ти­пового екваторіального клі­мату з сельвою на червоно- жовтих фералітних грун-тах. Проте в Східній Амазонії, яка відчуває вплив сухого тропічного повітря, що вино­ситься пасатами Південної півкулі при переході в Пів­денну з Бразильського плос­когір’я ландшафтні комп­лекси більше схожі на субек­ваторіальні. Тому тут виді­ляють 2 природні області. Західна Амазонія - це

і^шфі тни кеакі у і; ршисшіи

широка і плоска низовинна рівнина, яка виповнена морськими та річковими відкладами кайнозою. Це класичний вологий екваторіальний ліс - сельва, де весь рік випада­ють опади (від 3 до 6 тис. мм) як результат впливу екваторіального повітря. Річкова сітка тут густа і поверхня часто надмірно зволожена. Стікаючи зі схилів Анд, річки несуть велику кіль­кість відкладів, які накопи­чуються біля підніжжя. На низовині течія річок повільна, русло має численні меандри. В травні, коли рівень води в Ама­зонці максимальний, затоп­люються сотні тисяч квадратних кілометрів низовини, причому низькі (прируслові) заплави - на декілька місяців. Тут росте бідна на види сельва (ігапо), для якої характерні верба орейана, імба- уба, на водній поверхні - вікто­рія регія.

Висока заплава затоплюється лише найбільшими паводками на короткий період. Сельва тут інша, варзеа, вона багатша на види, ніж ігапо - пальма сейба з високими дошкоподібними підпорками, фікуси, червоне дерево пау-бразіл, какао, гевея, седрела. Сік гевеї (латекс) містить до 35% каучука.

На вододілах росте найбагатша сельва - ете. Лише тут ростуть сорвейра і галактодендрон, сік яких і за кольором, і за смаком нагадує молоко, кастанья, червоне дерево махагоні, деревина якого одна з найцінніших; в підліску численні саговники, папороті, ананаси. Дуже багато епіфітів, особливо орхідей і ліан.

Фауна сельви - це тварини, існування яких пов’язане з деревами чи водоймами (мавпи, лінивці, сумчасті криси опосуми, дикобрази, малі мурахоїди; з хижаків - ягуар, оцелот). Лише деякі тварини ведуть наземний спосіб життя (великий мурахоїд, чагарникова собака, свині пекарі тощо), Багато земноводних і плазунів, в тому числі анаконда

• найбільший водний удав. Численні види птахів (папуги, гарпії, тукани, сонячні чаплі, гоашіни), комах, павуків.

Східна Амазонія *- це територія на схід від 60° зх. д. Рельєф тут

ускладнений поло­женням між двома щитами, відчува­ється період засу­хи, режим річок непостійний, в руслі багато поро­гів, а в сельві є чимало листопад­них видів дерев. В тектонічному від­ношенні це вже не синекліза, а вузь­кий прогин (улого­вина) між щитами. Поверхня тут ступінчаста і складається з окремих столоподібних височин та плато (месас). Вони утворилися в результаті розчленування річками пісковиків, які тут найпоширеніші. Русла глибокі, низьких заплав практично немає. Сухе тропічне повітря приносять південні та південно-західні вітри з червня по вересень. Добові амплітуди температур одні з найбільших для таких широт і досягають 12°. Тому клімат Східної Амазонії схожий на субекваторіальний. Такі особливості рельєфу та клімату обумовили більшу різноманітність органічного світу порівняно з Західною Амазонією. Пісковики добре фільтрують воду, тому в засушливий період багатьом деревам, які типові для сельви, тут не вистачає вологи. Багато дерев під час засухи скидає листя, часто зустрічаються чагарники, гаї пальм, савани. У фауні з’являються тварини відкритих ділянок - олені м азам і, броненосці, терміти тощо.

Бразильське плоскогір’я. Ця фізико-географічна країна займає обишряі простори на сході материка і чітко виділяється в рельсфі. Вона лежить в межах щита і складена давніми кристалічними породами, які утворюють окремі антеклізи і синеклізи. Майже все плоскогір’я зазнало тривалого континентального періоду розвитку, коли пануючі денудаційні процеси обумовили форму-вання численних поверхонь вирів-нювання, лерет-ворення багатьох районів плоскогір’я в типовий пенеплен. Важливе значення для формування природи плоскогір’я мали неотектонічні рухи, які обумовили утворення численних розломів, скидів, горстів, грабенів, привели до блокових піднять на сході і виникнення серр. Така складна геологічна і тектонічна будова, велика кількість інтрузій обумовили багатство плоскогір’я на корисні копалини, особливо на різноманітні руди та дорогоцінне каміння.

Антеклізам в рельєфі відповідають цокольні рівнини з окремими височинами та бриловими горами. На сході домінують серри

• брилові хребти, які круто обриваються в бік океану. Синеклізам в рельєфі відповідають пластові рівнини з ерозійними уступами типу куест, а подекуди і столоподібні плато з крутими схилами. Улоговина Парани зайнята східчастим лавовим плато.

Плоскогір’я лежить в межах субекваторіального, тропічного і субтропічного поясів. Поступовий нахил плоскогір’я на північ сприяє проникненню далеко в глиб території пасату Північної півкулі, який у грудні-лютому втягується в Південну півкулю зі зміною напряму (північно-східний вітер з переходом через екватор стає північно- західним). Він несе багато вологи, яку збирає над Амазонією. Тому навіть в центральних районах плоскогір’я опадів випадає до 2000 мм на рік. Пасати Південної півкулі майже всю вологу віддають східним схилам серр і у внутрішні райони плоскогір’я приходять вже трансформованими, сухими. Взимку над плоскогір’ям переважає сухе повітря і антициклональна погода. Опади в цей час регулярно випадають лише на східних схилах серр, які зволожує пасат Південної півкулі та на півдні плоскогір’я, де випадають фронтальні дощі полярного фронту (зіткнення тропічного і помірного повітря) в результаті зміщення його на північ. Температура повітря змінюється з південного заходу

виноситься північно-західними вітрами в глиб плоскогір’я не доносить опади до цієї території. До того ж, сюди поступає континентальне повітря з внутрішніх районів плоскогір'я, в якому вологи практично немає. Лише на припіднятих ділянках поблизу океану випадає дещо більше опадів.

Всі річки Бразильського плоскогір’я відносяться до дощового типу живлення і частково — до живлення підземними водами. Для них характерні бурхливі наводки влітку. В річках багато порогів, у них значні запаси гідроенергоресурсів.

На північному заході та заході домінують вологі ліси з вічнозе­леними та листопадними породами, в центрі - савани з чагарниками та окремими гаями (кампос серадос), на північному сході - каатинга (ксерофітно-сукулентне рідколісся), на сході - вологі вічнозелені тропічні ліси, які дуже схожі на сельву ете, а на півдні - мішані ліси з тропічних хвойних та вічнозелених листяних порід, а також бездеревна савана (кампос лімлос). Вздовж русел поширені галерейні ліси.

Природні умови сприятливі для існування багатьох видів тварин, які пристосувалися до життя на відкритих просторах: гривастий вовк (гуара), червона косуха, олень мазамі, броненосець, страус нанду, мурахоїд. Тут менше ніж в Амазонії мавп, плазунів, але більше птахів і комах. За особливостями природних умов у межах плоскогір’я виділяються 6 природних областей зі своїми ландшафтними комплексами.

1. Північна. Це перехідний тип ландшафтів між сельвою Ама­зонії та саваною. Поступово піднімаючись на південь, рівнинна по­верхня ускладнена виступами кристалічного фундаменту, які прикриті потужною товщею пісковиків (шапади). Домінують ліси, в яких при просуванні на південь збільшується кількість листопадних порід, а на шападах - ксерофітних. В місцях виходу ґрунтових вод найпоширенішими є світлі пальмові ліси, особливо з олійною та винною пальмами.

2. Центральна (внутрішня). Виділяється дуже різноманітною гео­логічною будовою і рельєфом. Тривала денудація і пенепленізація подекуди оголили давні поверхні вирівнювання фундаменту над якими височать конусоподібні вершини та масиви (до 800 м) у місцях виходу стійких щодо ерозії кварцитів. У східній, більш припіднятій частині денудаційні поверхні знаходяться на висотах понад 1000 м і розбиті розломами. На заході обширні ділянки займають шапади, пісковики яких інтенсивно фільтрують воду і на яких майже немає поверхневого стоку, зате інтенсивно розвиваються процеси ерозії. Всі річки мають чітко виражений зимовий мінімум витрат. Зливовий характер дощів влітку спричинює значну площинну ерозію та паводки в річках. Домінують ксерофітні рідколісся і чагарникові савани кампос серадос з жорсткими злаками і окремими невисокими деревами чапарро і кажу, а також кактусів і агав. Вздовж русел повсюди ростуть галерейні пальмові ліси.

3. Північно-східна. Ця область найзасушливіша. Річна сума опадів тут складає до 300 мм, всі вони випадають у вигляді злив. Темпера­тура увесь рік +20°...+28°. За таких умов сухості і високих темпера­тур тут активно відбувається вивітрювання, продукти руйнування зносяться в пониження та улоговини. На заході області поширена еолова морфоскульптура. Постійних водотоків дуже мало. Рослини каатинги на бідних коричнево-червоних грунтах пристосувалися до несприятливих природних умов. Дерева і чагарники мають яскраво виражену ксероморфність. Тут росте багато сукулентів, а злаків майже немає. Рідколісся утворюють дерева з пляшкоподібними стовбурами (каванілезія та хорізія), мімози і численні кактуси (особливо цереуси і опунції). Галерейні ліси вздовж русел річок є повсюди і ростуть в них головним чином олійна пальма і карнауба.

4. Гірська. Сюди відносяться східна частина - серри і низовина узбережжя, природні особливості яких визначаються впливом теплих і вологих пасатів та наявністю високих серр, схили яких затримують вологу (до 4500 мм на рік). Температури влітку +25°...+29°, а взимку +18°.,.+22°. Серри мають східчастий характер - це брили фундаменту, які припідняті тектонічними рухами по розломах на значні висоти, з великою кількістю поверхонь вирівнювання. Між серрами знаходяться алювіальні заболочені низовини.

Східні схили серр вкриті вологими тропічними лісами, які в бага­тьох місцях вирубані і на їх місці знаходяться плантації цукрової тростини, бавовнику, какао, цитрусових, кавового дерева тощо. В нечисленних районах, де вони збереглися, поширені дерева з цінною деревиною, як, наприклад, пау-бразіл, жакаранда та ін. Вище 600 м і до 1200 м панують деревовидні папороті і бамбук, а на вершинах - листопадні ліси з ділянками боліт. На західних схилах серр поширені мішані сезонно-вологі ліси, де переважають листопадні породи.

5. Рівнинна. Сюди відноситься територія верхньої Парани, яка характеризується тропічним континентальним кліматом зі слабо ви­раженим сухим сезоном. Опадів випадає до 1500 мм на рік. Повсюди поширені сучасні і давні алювіальні відклади. Переважають тут савани

• кампос лімпос і кампос серадос на світло-бурих грушах, Значну площу займають лавові плато з родючими темно-червоними ґрунтами, які є найкращими для кавового дерева. Іноді зустрічаються перемінно-вологі ліси.

6. Південна, Поверхня тут розчленована на кристалічні масиви, які чергуються з куестами, широкими долинами, глибокими ущели­нами. Сюди часто проникає повітря помірних широт, яке приносить вологу - тому сухий сезон тут не виражений. На крайньому півдні області домінують низовинні рівнини, бо південний край щита занурюється і переходить в синеклізу Акрі-Бені-Чако. Підняття у вигляді гряд (кучільяс) приурочені до лавових і кристалічних плато. На сході також відбулося занурення фундаменту платформи і сформувалася низовина з латунними озерами, Тут взимку панують циклони полярних фронтів, а влітку приходять вологі вітри з океану. Опадів випадає до 1500 мм на рік - це територія субтропічного океанічного типу клімате На узбережжі зустрічаються вічнозелені мішані ліси - пінерайа, де переважає бразильська сосна араукарія, а в підліску поширений один з видів падуба (парагвайський чай), з якого готують популярний у Південній Америці напій. Переважають, проте, савани кампос лімпос з місцевими видами рослин (вербена, пасльонові) та галерейні ліси; на сході іноді помітні гаї з пальми ятаі. Слід підкреслити, що велике значення для розвитку сільського господарства в цій області мають червонувато-чорні родючі грунти, які сформувалися на вулканічних породах.

Внутрішні рівнини. Займають обширні простори між Бразильським плоскогір’ям та Андами в центральній частині материка Для них характерна послідовна зміна ландшафтних комплексів саван і тропічних рідколісь. В їх межах за природними особливостями виді­ляють 4 природні області.

1. Рівнини Маморе розміщені в долині однойменної правої притоки Амазонки. Це плоскі алювіальні низовини, які на південному сході подекуди ускладнені височинами. Влітку вологу сюди приносять вітри з Амазонії, які спричинюють розливи річок. По рельєфу і клімату ця область схожа на Амазонію, але сюди взимку проникає холодне по­вітря і температури знижуються до +]2°. На підвищених ділянках, які отримують більше вологи, поширені ліси типу сельви, проте в них більше листопадних видів. На рівнинах домінують савани.

2. Низовина Пантанал - це улоговина верхньої течії річки Па­рагвай, яка повністю відповідав своїй назві (в перекладі з іспанської означає «болотна місцевість»). Молоде і глибоке утворення, абсолютні

висоти якого лише 50-70 м, продовжує занурюватися і тут накопичується потужна товща озерно-річкових відкладів. Під час рясних злив влітку низови­на перетворюється в суцільне озеро-болото, тому тут перева­жає гідроморфна рослинність.

3. Рівнини Гран-Чако, Це найжаркіша природна область материка. Передгірський про­гин тривалий час зазнавав опу­скань і тут накопичилася по­тужна товща осадових від­кладів. Температури влітку +28°...+29° з максимумом +48,9°, а взимку +12°...+15° (буває +6°). Влітку з Амазонії Скелястий півник (перемінно-вологі пісй> приходить вологе екваторіальне повітря, а взимку панує сухе континентальне тропічне повітря.

На півночі випадає опадів до і 500 мм на рік, а з просуванням на південь та захід їх кількість швидко зменшується (до 500 мм). В області переважає тропічне рідколісся, де рослини пристосовані до засухи. Там, де менше опадів характерна ксерофітно-сукулентна рослинність типу монте (акації, кактуси, агави), подекуди савани, а в пониженнях болотна рослинність. Характерні дерева з дуже твердою деревиною та значним вмістом дубильних речовин (кебрачо білий і червоний), зустрічається також альгарробо, гуаякан, у вологіших місцях

• воскова пальма. Багата фауна - пума, броненосець, тапір, видра, нутрія, олені мазамі тощо.

4. Межиріччя Парани та Уругваю. Це низовина з висотами до 100 м. На півночі вона заболочена, бо є продовженням низки забо­лочених низовин вздовж річки Парагвай. На півдні переважає горбиста рівнина. Складене межиріччя пісковиками, мергелями, лесом та алювієм, на яких розвиваються процеси ерозії. Клімат субтропічний вологий, опади випадають увесь рік (понад 1000 мм). Середньомісячні температури літа +24°...+27°, зими +10°...+ 16°, проте при вторгненні холодних вітрів памперос бувають морози до -5°. Чорноземоподібні грунти досить родючі. Подекуди збереглися ліси з мімоз, акацій, в яких густий травостій. Тут багато пасовищ.

Пампа. Своєрідні природні умови, положення в субтропічному поясі, особливості зволоження і температури, панування степової рослинності в минулому і антропогенних ландшафтів тепер дають під-

ставу виділити цю територію в окрему фізико-географічну країну. Займає південну частину меридіонального прогину між Андами та Патагонською плитою. Це погорбовані, з піщаними дюнами та солончаками низовини і рівнини, які зайняті степовою рослинністю. Характерною формою рельєфу є блюдцеподібні, найчастіше суфозійного походження пониження (аналог подів в українських степах). Клімат субтропічний, на сході - вологий, а у внутрішніх районах та на заході сухий. Середньомісячні температури влітку +22°...+27° з максимумом +45°, взимку +7°...+9°, але всюди бувають морози. На сході випадає до 1200 мм опадів на рік. Максимум випадає влітку, їх приносять вітри з Атлантики, а взимку - циклони полярного фронту, коли стикаються помірні і тропічні повітряні маси. Часто дмуть сухі північно-західні і північні вітри, які віддали вологу Бразильському плоскогір’ю, а сюди приходять трансформованими. У зв’язку зі зменшенням кількості опадів зі сходу на захід спостерігається послідовна зміна природних зон субмеридіонального простягання. На сході панувала пампа з густим трав’яним покривом з травами до 1,2 м заввишки: лілії, вербени різного кольору, сріблястий генерій (найвища рослина пампи до 2,5 м заввишки з суцвіттям яскраво блакитного кольору), ковила, типчак, пирій тощо. Вона майже не збереглася - вся розорана. Це основні сільсько­господарські райони Аргентини, з родючими червонувато-чорними ґрунтами, які сформувалися на карбонатних породах. Після розорювання широкого поширення набули процеси вітрової ерозії. Дуже мало залишилося і тварин (страус, пума, пампаський олень тощо), яких колись було багато. Рідко зустрічаються броненосці, гризун туко-туко і віскача (родич шиншили), опосуми, а з птахів - ібіс, іпікаха, тінаму.

На заході, в континентальній або сухій Пампі, кількість опадів зменшується до 300-500 мм на рік. проте навіть тут засух практично не буває. Холодні південні вітри памперос несуть пил, бо снігу немає, а якщо і випадає, то швидко розтає. Річок майже немає, лише кріки, ваді (сухі русла) та солоні озера. Типова рослинність пампи тут змінюється сухими степами та кальденас - сухими рідколіссями і чагарниками на малопотужних коричневих ґрунтах. Кальденас займають найзасушдивіші місця, для яких характерні різкі коливання температур (зокрема морози до -10°). Фауна зазнала значних змін в результаті сільськогосподарського освоєння. Поширені гризуни, біля водойм птахи (фламінго, чаплі, чайки тощо).

Своєрідною природною областю є Прекордільєри і Пампинські с'ерри. Вона знаходиться на захід від рівнин Гран-Чако та Пампи, в передгір’ях Анд. Це високі, вкриті лісом хребти, які чергуються з обширними напівпустельними улоговинами. Хребти Прекордільер мають висоти до 4000 м (а поблизу Анд і вище). Вони складені докембрійськими і палеозойськими породами різного походження. Часто це припідняті горотворенням Анд брили фундаменту платформи, каледоніди або герциніди. Вони зазнали тривалої пенепленізації і денудації, а під час горотворчих процесів в Андах зазнали, крім піднять, блокових опускань та розломів, через які відбувався вилив базальтової лави. Схили гір круті, а між хребтами е широкі (больсони) і вузькі (вальєс) долини, які заповнені потужною товщею елювіальних, колювіальних, делювіальних і пролювіальних порід. Тому ці долини мають значні абсолютні висоти (вище 2000 м). Пампинські с'ерри - це брили фундаменту з висотами понад 1000 м з крутими схилами і зубчастими хребтами.

Характерний континентальний, засушливий клімат, зі значним коливанням кількості опадів з року в рік, з різкими добовими і річними коливаннями температур. Морози досягають -10° (на вершинах найвищих хребтів до -20°). Більша частина опадів випадає на східних схилах хребтів від вітрів з Атлантики. Взимку панує високий тиск, антициклональна погода. Західні схили та внутрішні долини отримують лише 100 мм опадів на рік. Тому східні схили хребтів - це своєрідні оазиси з лісовою рослинністю на загальному фоні напівпустелі.

Річкова сітка розвинута слабо. Больсони часто є областями внут­рішнього стоку. Ґрунти тут коричнево-червоні на півночі та сіро- коричневі на сході. Днища улоговин зайняті чагарниками типу монте, а також солончаками, солоними озерами та болотами. Засолення грунтів та порід пов’язане зі значним випаровуванням мінералізованих грунтових і підземних вод влітку на протязі тривалого часу, починаючи з неогену. На східних схилах до висоти 1500 м ростуть ліси з білим кебрачо, альгарробо, а више 2500 панує суха пампа з солеросами, ковилою, типчаком зі значною кількістю кактусів.

Патагонія. Це єдина в світі засушлива територія південніше 40° пд. ш. і являє собою східчасте плоскогір’я, яке опускається в бік Атлантики. Тут переважає фізичне вивітрювання та еолові форми рельефу як результат постійної дефляції і коразії. Вітер видуває дрібні частки. Перевіяний пісок формує гряди, дюни і бархани. На схід плато понижується поступово і обривається до океану крутим уступом. Ця фізико-географічна країна лежить в межах Патагонської плити, кристалічний фундамент якої перекритий лавовими породами та потужною товщею мезо-кайнозойських відкладів (найчастіше пісковиків), які легко піддаються ерозії. З кінця пліоцену Патагонія

МО

зазнала значного підняття в результаті горотворчих процесів в Андах. Четвертинні .зледеніння залишили моренні та флювіогляціальні відклади. Передандійський прогин відокремлює Патагонію від Анд. Саме тут знаходиться найбільше льодовикових відкладів, озер тощо.

Клімат сухий. Річна сума опадів у Патагонії до 250 мм, а на узбережжі та в передгір’ї - до 400 мм Не сприяє циклонічній діяльності і холодна Фолклендська течія. Взимку постійно дмуть холодні південні вітри памперос, проте панують західні вітри, які всю вологу лишають на навітряних схилах Патагонських Анд. Максимум опадів випадає взимку. Середньомісячні температури взимку скрізь вищі нуля, але бувають морози до -30°, сніг випадає кожної зими і на півдні лежить декілька тижнів, В січні температури +24° на півночі Патагонії і +15° на півдні. Річки в основному транзитні, течуть в глибоких каньйонах і майже не мають приток. Живлення переважно снігово-льодовикове.

Переважають малородючі сіроземи на півночі та бурі напівпус­тельні ґрунти на півдні. Рослини пристосувалися до потужних вітрів, сухості повітря і грунту, різких коливань температури. Переважають подушкоподібної форми рослини з яскраво вираженими ксероморфними ознаками. Острівки лісу є лише в передгір’ї Анд, проте в них все- таки більше чагарників, ніж дерев (харілья). На півночі і на заході домінують злаки на каштанових грунтах, бо тут більше опадів (ковила, вівсюг, генерій, кактус, подушкоподібної форми азорелла і болакс). Особливості природних умов передгір’я Анд ~ вітри фенового типу з гір (сондас), які викликають раптові відлиги, танення снігу та зимові паводки. Тут ще збереглася фауна - Магелланова лисиця (кульпео), страус Дарвіна (південний вид нанду), численні гризуни (мара, туко- туко та ін.), пампаська кішка, пума, броненосці, а на схилах гір лама гуанако, кондори. Землеробство можливе лише при зрошенні. Південніше річки Чубут пшениця не дозріває. Тут знаходиться основний район вівчарства Аргентини.

Анди

Анди - складна гірська система, протяжність якої майже 9000 км і висоти до 7000 метрів. Вплив гір на природу материка важко пере­оцінити, бо Анди різко обмежують вплив Тихого океану на формування ландшафтних комплексів більшої частини Південної Америки. Свій нинішній вигляд гори набули під час альпійського орогенезу, хоча значні їх площі утворилися в палеозої та мезозої. Домінують хребти меридіонального простягання, між якими розміщені внутрішні плоскогір’я та улоговини. В залежності від положення в тому чи іншому географічному поясі, експозиції схилів, висоти хребтів формується спектр природних зон з яскраво вираженими контрастами в ландшафтних комплексах навітряних і підвітряних схилів. Своєрідні пустельні ландшафти формуються на заході Анд. За особливостями природних умов, своєрідністю висотної поясності та спектру ландшафтних комплексів в Андах виділяють 4 фізико-географічні країни: Північні, Центральні, Субтропічні (Чілійсько-Аргентинські) і Патагонські Анди,

Північні Анди. Особливості природи тут обумовлені положенням в приекваторіальних широтах у межах вологого екваторіального та сезонно-вологих субекваторіальних поясів. Біля підніжжя обширні простори займають берегові акумулятивні низовини. В межах цієї фізико-географічної країни виділяють 3 природні області.

1} Карибські Анди, Це єдина ділянка Анд, яка має субширотне простягання. Вони невисокі (до 2800 м), наймолодші за часом утво­рення, найпростіші за будовою. Тут чітко помітний сухий сезон взимку. Нижній пояс займає рідколісся або колючі чагарники (чапарро), а на висоті 1500 м з’являються вічнозелені ліси, які з висотою змінюються чагарниковими луками.

На північ від цих гір знаходяться алювіальні Прикарибські низо­вини. Тут є велике озеро лагунного походження Маракайбо, площа якого постійно зменшується в результаті заповнення улоговини алювієм. На цих низовинах найвищі показники середньорічної температури материка (28°). В пісковиках і сланцях неогену знаходяться потужні родовища нафти і газу,

2. Північно-Західні Анди характеризуються дуже складною тек­тонічною і геологічною будовою порівняно з іншими районами всієї системи Анд. Виділяється три основні хребти - Західна (молоді складки), Центральна (палеозойські брили) та Східна Кордільєра (блоки фундаменту платформи) - з великою кількістю вулканів. Тут знаходиться долина річки Магдалена - величезний грабен, який заповнений потужною товщею відкладів крейди і кайнозою. Ці хребти розміщені в субекваторіальних та екваторіальному поясах.

Західні схили на узбережжі Тихого океану' отримують до 8000 мм опадів на рік (результат дії екваторіального мусону) - це одне з найбільш вологих місць материка. У внутрішніх районах засушдивість не виражена. Там, де опадів багато, біля підніжжя росте типова сельва з багатою орнітофауною (папуги, колібрі, кетцаль), яка вище 1000 м переходить у гірську гілею, де багато бальсового дерева з найлегшою в світі деревиною, токіяьї, колумбійського дуба тощо. Вище 1500 м починаються пояси рідколісся та криволісся, а на висоті 3000 м - гірські

луки парамос. У внутрішніх районах висотна поясність виражена не чітко - тут панують жорстколисті ліси, чагарники і криволісся. Днища міжгірських улоговин займає савана з гаями мімози.

2. Анди Еквадору - найвужча, тектонічно активна частина Анд

з двома паралельними лан­цюгами - Східною і Захід­ною Кордільєрою, які відок­ремлені один від одного міжгірськими улоговинами. Вершини хребтів часто є діючими і згаслими вулка­нами (тут знаходяться най­вищий вулкан світу Чімбо- расо - 6267 м, Котопахі, Сангай та ін.). Улоговини заповнені потужною товщею вулканічного попелу, туфу і алювію. На узбережжі зна­ходиться берегова рівнина Коста з жарким і вологим кліматом. На півночі Кости випадає до 1500, а на півдні лише до 400 мм опадів на рік. Це знаходить своє відображення в рослинному вкритті

• сельва змінюється саванами і сухими степами.

На схилах гір до 1000 м панує гірська сельва з пальмою сейбою, деревом кода, хінним, бальсовим, а вище 1500 м пальми зникають і домінують деревовидні папороті. Вище 3000 м починаються гірські луки парамос, для яких характерна значна інсоляція та розрідженість повітря, висока вологість та низькі температури ґрунту. Тому рослини тут ксероморфні, з опущеним листям і стеблом; листя часто дрібне, але товсте. Характерні деревоподібні фрайлехон заввишки до 5 м з тов­стим бурим стеблом, а також злаки та рослини подушкоподібної форми. Багато тут гризунів та птахів. Внаслі­док вологості клімату снігова лінія на сході починається з висоти 4250 м, а на заході з 4700 м - найнижче положення в жаркому поясі Анд.

Центральні Анди. Це найширгаа, складна за природними умо­вами частина Анд, яка лежить між 5° та 28° пд. ш. Засушливість та молоді альпійські структури на заході, замкнутість та обширні плоскогір’я (пупи) внутрішніх районів, зволоженість від вітрів з Атлантики та поширення палео- і мезозойських структур на сході обумовили значні контрасти ландшафтних комплексів у межах цієї фізико-географічної країни. Виділяються дві природні області.

1. Перуанські Анди. Лежать в субекваторіальному поясі. Вітри з Атлантики приносять на навітряні схили понад 2000 мм опадів на рік. Високі вершини з 5000 м вкриті снігами та льодовиками, які дають початок багатьом річкам, в тому числі Мараньйону і Укаялі - витокам Амазонки. Річки течуть в глибоких каньйонах. Глибоке ерозійне розчленування - своєрідна особливість Перуанських Анд. Найчіткіше це помітно на східних схилах, де добре виражена висотна поясність. Східні хребти утворилися в мезозойську (кімерійську) епоху горотворення, та і в інших хребтах переважають мезозойські відклади, нерідко з інтрузіями. Лише на заході карбонатні породи мезозою перекриті вулканічними відкладами.

Клімат Перуанського узбережжя засушливий, схожий на клімат берегових пустель. Відчувається вплив холодної Перуанської течії. Влітку відчувається вологий сезон. У внутрішніх районах кількість опадів різко зменшується (до 400 мм), а тому снігова лінія знаходиться

на висоті близько 6000 м. На схилах переважає високогірний степ - халка, де домінують злаки та напівпустельні формації (пуни) з ксерофітиою флорою.

В Перуанських Андах на висоті 2000 м знаходиться цікава пустеля Наска, на поверхні якої знаходяться зображення різних тварин, птахів - всього близько 790 фігур, понад ІЗ тис, ліній, які помітні лише з висоти. Більшість вчених вважають, що це культові зображення інків на священному для них місці.

2. Болівійські Анди розміщені південніше. Це найширша частина

Анд з єдиною на мате­рику областю внутріш­нього стоку. Високі, до 6550 м хребти східни­ми схилами перехоп­люють вологу з Атлан­тики. Ці гори утвори­лися в палеозої, але зазнали омолодження в неогені. Наслідком прояву активних текто­нічних рухів на сході в Пуна (Альтіплано) Болівії альпійський час стали

численні розломи, інтрузії та багаті родовища корисних копалин. На вершинах хребтів багато льодовиків та льодовикових форм рельєфу. Чітко простежується висотна поясність: від рідколісся і гірської гілеї до гірського степу, зони снігу та криги.

Внутрішні плос­когір’я (пуна) досягають майже 600 км завширш­ки. Це дуже метамор- фізовані палеозойські блоки, які припідняті на сході і опущені на заході, де утворили рівнину Альтіплано. Колись ця рівнина була зайнята великим озером, залиш­ком якого є Ііоопо та Лама — характерна тэаряна Анд солончаки (саларес). На

заході і півдні над пуною височать брилові хребти з вулканами понад 6000 м заввишки, зі слідами льодовикової екзарації та аридною морфоскуяьптурою. На сході і північному сході випадає від 500 до 900 мм опадів на рік, проте зима тут суха. Найпоширеніші формації високогірного степу халка. На заході і півдні пуна є типовою пустелею, бо випадає тут лише до 150 мм опадів на рік, часто дмуть стані вітри, а добові амплітуди температур досягають 30° при відносній вологості повітря менше 30%, Ґрунти малопотужні, з дуже розрідженою ксерофітною рослинністю - ковила, вівсюг, подушкоподібної форми азорелда, какгуси, а на півдні вічнозелені чагарники тола. Рослини часто мають опушене листя, колючки і шипи. Це прекрасне пасовище для лам альпака та овець. Збереглися також тварини Анд - дикі лами гуанако і вікунья, азарова лисиця, шиншила з дуже цінним хутром, численні птахи. На півдні, проте, фауна дуже бідна.

Хребти, які оконтурюють Пупу з заходу теж пустельні, з великою кількістю вулканів, які часто мають сніжники і льодо­вики.

На висоті близько 3000 м з’являється зона колючих ксеро- фітних чагарників, нижче панує пустеля. Таким чином, пустелі поширені і на високих хребтах на заході, і в міжгірських улого­винах, і на узбережжі океану.

На рівнинному узбережжі поширені еолові форми рельєфу'

• гряди дюн, а на схилах сухі русла, які свідчать про минулі плювіалькі періоди. Іноді вони наповнюються водою від злив та талого снігу. Річки, що сті­кають з західних схилів бере­гових хребтів губляться в пісках узбережжя. Часто в місцях, де грунтові води залягають близько біля поверхні ростуть акації, ксерофіті чагарники. Дощі випадають один раз в декілька років, навіть на висоті 2500 м випадає лише до 150 мм опадів на рік. На узбережжі, в пустелях Сечура. Атакама, які складені вапняками і пісковиками дуже висока відносна вологість повітря (до 85%), а температура під впливом холодної Перуанської течії понижена - середньомісячні температури літа +19°...+20°, а зими +10°. ..+12°. Взимку тут часті тумани та мряка (гаруа), тому клімат берегових пустель часто називають кліматом гаруа. Саме ця мряка формує на висоті 600-900 м рослинні угрупування лома з ефемерів, епіфітів, сукулентів. В пустельних умовах узбережжя утворилися світового значення поклади чідійської селітри. У водах шельфу багато планктону і риби (сардина, анчоус тощо) і, як наслідок, величезні зграї птахів. В умовах засушливого клімату пташиний послід (гуано) накопичується пластами в декілька десятків метрів і є цінним органічним добривом, яке Чілі в основному експортує.

Субтропічні (Чілійсько-Аргентинські) Анди. Це один з найактивніших сейсмічних районів світу, хоча вулканічна діяльність тут відносно невисока. Основна причина частих землетрусів - неотектонічні рухи і наявність великої кількості молодих глибинних розломів. Різноманітні і типи рельєфу: давні та сучасні водно-ерозійні, вулканічні, льодовикові. Берегові хребти складені кристалічними породами, мають висоти до 3000 м і почленовані долинами річок. Східніше розміщена меридіональне витягнута Поздовжна долина, яка зі сходу обмежена ланцюгом Головної Кордільєри з найвищою вершиною Анд Аконкагуа (6960 м).

В цій фізико-географічній країні відбувається поступова зміна клімату від засушливого на півночі до помірного на півдні. В районі Середнього Чілі на заході чітко виражений типово середземноморсь­кий тип клімату: взимку панує помірне повітря, яке сюди приносять західні вологі вітри, а влітку - сухе тропічне повітря. В південній частині Субтропічних Анд сухий літній сезон не виражений, клімат схожий на помірний океанічний - переважають вітри з Тихого океану. Середньомісячні температури літа знижуються від +23° на півночі до + 18° на півдні, а зими відповідно від +20° до +12°. Кількість опадів знижується в протилежному напрямку - від 1500 мм до 50 мм і менше на рік. Відповідно на півдні снігова лінія лежить значно нижче. Якщо на півночі вона починається на висоті майже 5000 м, то на півдні з 1400 м.

Змінюється в меридіональному напрямку і рослинний покрив. На півночі домінують кактуси, агави, галофіти, чагарникова формація тола, інші ксерофіти. Південніше з’являються масиви вічнозелених колючих чагарників - еспіналес, а потім, де вологи більше, ростуть ліси з південним буком, медовою пальмою, тиком. У внутрішніх районах переважають хвойні. На крайньому півдні переважають густі ліси помірного поясу з антарктичною флорою (південний бук, фіцройя, араукарія, деревовидні папороті) та підліском. Фауна порівняно бідна

• лише в лісах збереглися Магелланова лисиця, гризуни дегу та шиншила. Багата орнітофауна: кондор, коршун, яструб тощо.

Патагонські Анди. Розміщені на південь від 41° пд. ш. Ця частина Анд характеризується значними і рівномірними на протязі року опадами, які приносять західні вітри, низькими температурами без різких коливань, глибоким ерозійним розчленуванням, густою сіткою повноводних річок, значним розвитком сучасного зледеніння та льодовикових форм рельєфу. Берегові хребти та Поздовжна долина тут,

на відміну від Субтропічних Анд, занурюються під воду. На півночі характерний активний вулканізм. Острівний ланцюг Чілійського архі­пелагу - це ділянки берегових хреб­тів. Лише на крайньому півдні і Берегові хребти, і Поздоажна долина знову стають сушею. В районі Маге- лланової протоки Анди занурюються під воду. Значні території вкриті Патагонським льодовиковим щитом, де панують гляціальні форми рель­єфу, льодовикові озера, троги і фіорди.

Весь рік дмуть західні вітри, які несуть вологе океанічне помірне повітря. На західних схилах випадає від 5000 до 8000 мм опадів на рік. Середньомісячні температури ліга + 12°...+ і3°, а на висоті 1200 м - близько нуля. Відчувається близь-кіеть Антарктиди. Взимку температури невисокі, але скрізь вищі 0° (від +7° на півночі до +3° на півдні). Така кількість опадів на протязі року сприяє формуванню густої та

повноводної річкової мережі. Живлення річок дощове і снігове.

Рослинність має значну залежність від клімату, який сприяє формуванню лісових ландшафтів, особливо на пів­дні, де панує антарктична флора (ліси з південним буком, деревовидними папоро­тями, бамбуком, фіцройєю). Нерідко дерева досягають 60 м заввишки. Густий підлісок складається з чагарників, де переважає барбарис, мирт. На західних схилах до висоти Східні схили Патагонських Анд (Аргентина) 600м панують субтропічні лі-

си (на півночі фізико-географічної країни) з вічнозеленими видами дерев (тик, персея, канело та ін.), Вище, де бувають тривалі морози і постійно випадає сніг, панують ліси з південного буку, які переходять в букове криволісся з плямами луків та боліт, з численними рослинами иодушкоподібної форми (болакс, азореяла). На островах, де постійно дмуть штормові вітри, флора бідна — лише бамбукові гаї та поодинокі дерева без крони і з викривленим стовбуром. На східних схилах ліс бідніший, але верхня його межа лежить вище, ніж на західних схилах. Домінують мішані, а на півдні - ліси з південного буку. Криволісся починається з 500 м. Фауна тут збереглася краще, ніж в інших фізико- географічних країнах (невеликий олень уемул, Магелланова лисиця, гуанако). На берегах річок багато видр та нутрій. Різноманітна орнітофауна - папуги, голуби торкаса, кондори тощо. Острів Чілое є батьківщиною картоплі. Ліси Патагонських Анд дали світові настурції, фуксії та інші декоративні рослини.

ПІВНІЧНА АМЕРИК А

Площа з островами 24,25 млн. т²

Площа островів 3,89 млн. км²

Протяжність берегової лінії 75500 км

Крайні точки: північна - мис Мерчісон (71° 50^і пн.ш);

південна - мис Мар'ято (7° 12^і пн. ш.), західна - мис

Принца Уельського (168° з, д.), східна - мис Сент-

Чарльз (55° 4(Уз. д.).