Природні зони

Формування природних зон Південної Америки визначається в основному зволоженістю території. Загальні закономірності розподілу

природних зон материка схожі з Африкою. Проте більший порівняно з Африкою вплив океану на східну частину Південної Америки, наявність високих Анд на заході, положення південної частини в помірних широтах, особливості палеогеографічного роз­витку вносять суттєві зміни в форму­вання і простягання природних зон Південної Америки. На рівнинно- плоскогірному сході материка більші, ніж в Африці, площі займають пере­хідні зони від східноприокеанічних лі­сових до внутрішньоматерикових за­сушливих областей, внутрішньомате- КолібріАна рикових пустель практично немає, а

берегові пустелі на тихоокеанському узбережжі виражені яскраво.

В екваторіальному поясі знаходиться зона вологих екваторіаль­них лісів (сельва) на латеритних та червоноземних грунтах, де росте

понад 4000 видів деревних порід. Тут багато ліан, в тому числі гігантські монстера та філодендрон, епіфітів (особливо орхідей) та ін Найбідніша на види сельва (ігапо) займає низькі заплави, які тривалий час затоплені водою. На високих заплавах видовий склад сельви багатший, бо затоплюються вони лише під час повеней на нетривалий час. Це варзеа, де панують пальми, фікуси, гевея, какао, динне дерево.

Нижній ярус займають деревовидні папороті, бромелієві, багато епі­фітів. Різноманітна фау- на: мавпи, деревні мура­хоїди тамандуа, хижаки з родини котячих: оце­лоти, ягуари та ін. Най- багатша на види сельва займає підвищені ділян­ки, які не затоплюються водою, де поширені, крім тих рослин, що ростуть у варзеа берто- леція, галактодендрон. сорвейра, ховенія, цек- ропія та ін. Поширені тут також пальми винна, сейба тощо.

Сельва В еврвДНІЙ течі! АМЗЗОНКИ 3VCTp54aK}TbCfl одні з

найдавніших рослин на планеті - саговники і плаунові. Така сельва називається ете. Трав’яний покрив сельви незначний, бо на поверхню грунту падає мало світла.

На східних схилах екваторіальних і тропічних Анд росте гірська сельва з чітко вираженою поясністю: до 1500 м - волога сельва з пальмами, деревом какао, фікусами, ліанами та орхідеями; до 2000 м - типова гірська сельва, де майже немає пальм, а панують деревовидні папороті, дерево кока, хінне дерево, ліани (особливо бромелієві); до 3500 м росте низькоросла сельва з великою кількістю чагарників, бід­ним видовим складом і лише за значною кількістю епіфітів вона нагадує типову сельву Вище знаходиться нефелогілея - туманна або хмарна сельва, де панують невисокі, з викривленими стовбурами дерева, деревовидні папороті та чагарники з родини вересових, гаї з карликового бамбуку та ожини. На висоті 4000 м з'являються парамос “ високогірні луки зі злаків (ковила, бородач, кальцеодярія тощо) та чагарників і низькорослих дерев еспелецій та кульцітіумів.

В субекваторіальному поясі сельва поступово при віддаленні від екватора переходить в зону перемінно - вологих лісів, які займають схили Бразильського і Гвіанського нагір’їв. Тут вже € листопадні види дерев, які в сухий сезон скидають листя. Повсюди зустрічаються агави, мімози, опунції, а на заболочених ділянках і бамбук. Багато дерев має цінну деревину - червоні дерева махагоні та паубразіл (від останнього походить назва країни Бразилія), рожеве (жакаранда), бальсове дерево з найлегшою в світі деревиною, гуаякан (залізне дерево) та ін, В цих лісах багата фауна - лісова собака* носухи, кінкажу з родини єнотових, тапіри, свині-пекарі, олені мазамі, з гризунів чіпкохвості дикобрази, коенду, агуті, пака, опосуми та ін. У водоймах зустрічаються найбільший у світі гризун - водосвинка капібара (до 120 см завдовжки), водяний удав анаконда, сухопутний удав боа-констріктор. Багато отруйних плазунів, ящірок, крокодилів, жаб. Виключно багата на види орнітофауна ~ папуга, колібрі, унікальні птахи гоацини, які мають кігті на крилах (їх мав першоптах археоптерикс), великі хижі птахи гарпії, які по­люють на оленів і мавп тощо. Поступово перемінно-вологі ліси змінюються зоною саван, рідколісь і чагарників на червоно-бурих та червоно-коричневих ґрунтах. В залежності від тривалості вологого сезону та кількості опадів в зоні саван, як і в Африці, чітко виділяються підзони.

Підзона високотравних саван характерна для південного заходу рівнини Оріноко. Тут чергуються злаки (бородач, паспалум та ін.) і гаї з маврикієвої та коперяікової пальм, повсюди зустрічаються акації, високі кактуси. Такі савани називаються льянос (або пальмові). В сезон дощів вони перетворюються в суцільне болото з осоками та окремими пальмами, іноді гаями. На плоских столоподібних межиріччях (месас) більш сухого північного сходу льянос формується підзона сухих чагарникових саван і рідколісь (монте). Ця підзона поширена також в центральній частині Бразильського нагір’я.

Савани Бразилії мають загальну назву «кампос» (поле). Тут пе­реважають злаки, складноцвіті, бобові тощо. Зустрічаються і невисокі чагарники. Дерева, як правило, поодинокі, ксерофіти і сукуленти, з жорстким опушеним листям, яке часто вкрите восковим шаром. Часто рослини багаті на ефірну олію, Виділяють кампос-серадос (з низькорослими деревами) і кампос-лімпос (домінує трав’яна флора). По долинах річок повсюди зустрічаються галерейні ліси з листопадних і вічнозелених видів дерев, в основному пальм. Багата фауна - пума, ягуар, броненосці тощо.

На північному сході Бразильського нагір’я, де випадає лише до 300 мм опадів на рік, з’являється підзона пустельного рідколісся -

1 - волозі екваторіальні ліси (сельва); 2 - затоплювані і галерейні вічнозелені тропічні ліси та заболочені рідколісся; 3 ~ пврвмінно-вологі та гірські вічнозелені (а також з листопадними породами) тропічні ліси; 4 - андійські гірські вічнозелені (а також з листопадними породами) тропічні ліси; 5 - мангрові ліси; 6 - тропічні сухі ліси та рідколісся; 7-тропічні савани; 8-пустелі; 9-вологі субтропічні ліси; 10-затоплювані та галерейні субтропічні ліси і заболочені рідколісся; 11-сухі субтропічні ліси, рідколісся, чагарники; 12-пампа; 13-субтропічні сухі степи; 14- андійські високогірні чагарники та пуки з рослинами подушкоподібної форми; 15- андійські гірські злакові стели з розрідженимиксерофільними чагарниками {«хапка»); 16- андійські гірські чагарникові напівпустелі та пустелі («луна»); 17 - субантарктичні вічнозелені ліси; 16 - субантарктичні широколистяні ліси з південного буку та домішками вічнозелених видів та хвойних; 19 - субантарктичні сухі ліси та рідколісся; 20 - субантарктичні напівпустелі та пустелі; 21- субантарктичні луки та мохові болота.

Період засухи тривалий, температури високі. Типовою рослиною є воскова пальма карнауба, а також кавалі- незія, шишкоподібний стов­бур якої є своєрідним резер­вуаром дощової води. В рослинному покриві тут багато сукулентів, колючих ксероморфних чагарників і майже відсутні злаки.

Східні схили серр Бразильського нагір’я, які отримують до 2000 мм опадів на рік зайняті фор­мацією вологих тропічних лісів, які практично нічим не відрізняються від сельви (в них менше епіфітів). При просуванні в глиб материка ці ліси змінюються пере­мінно-вологими лісами та кампосом Ще далі на захід, де панує тропічний конти­нентальний тип клімату переважає ксерофітна росли­нність різних формацій: монте - чагарники з акаціями, кротонами і кактусами, сухе рідколісся з деревами кебрачо білим та червоним, а також альгарро- бо; пальмові гаї та галерейні ліси тощо. Дерева кебрачо мають дуже тверду деревину, а в корі високий відсоток дубильних речовин.

В тропічному поясі Анд, на високих внутрішніх плато знаходиться зона високогірного

ковилового степу - холка, яка схожа на яарамос. Тут панують злаки, звіробій, чагарник брахіотум, пуйя з родини бромелієвих. Халка має цінність як пасовище. З фау'ни виділяються лами вікунья і гуанако, а також одомашнені лами альпака і власне лама. Альпака розводиться лише заради м’якої цінної вовни. Зустрічається також гризун шиншила з дуже цінним хутром, з птахів - кондор.

На тихоокеанському узбережжі формується зона берегових пустель, де переважає формація лома з ефемерів та ефемероїдів. Вологу рослини беруть з роси та туманів.

Вище 4000 м на міжгірських плато Анд формується пуна - тин пустельної розрідженої рослинності, який характерний для Центральних Анд. Переважають окремі види злаків, невисокі дерева (лише поуреція заввишки І0 м).

В субтропічному поясі, на південному сході Бразильського нагір’я знаходиться зона субтропічних вічнозелених лісів. Часто зустрічаються ліси з бразильської сосни араукарії - пінерайа з чагарниками йерба- мате (парагвайський чай) та густим травостоєм, головним чином із злаків. З просуванням в глиб материка вони швидко переходять у савани.

У внутрішніх районах суб­тропіків переважає пампа - безлісі рівнини, де домінують злаки і високе різнотрав’я. Це типовий стен, де найпоширені­шими рослинами є ковила, ірис, вербена, пасльон тощо. Тут дуже родючі чорноземоподібні ґрунти, де товщина гумусового горизонту досягає 90 см. Фауна представлена гривастим вовком, пампаським оленем, гризунами віскача і туко-туко, страусом нанду; в водоймах поширена нутрія.

На захід від пампи, в Прекордільєрах та Пампинських сьєрах домінує зона напівпустель з низькорослими ксерофітними чагарниками, кактусами і галофітами (кермек, солянка, лобода, шведка та ін.) на засолених ґрунтах.

Тихоокеанське узбережжя субтропічного поясу займає зона вічно­зелених жорстколистих лісів та чагарників на коричневих грунтах.

• В помірному поясі, де панують західні вітри, Патагонія знахо­диться в тіні дощу. Тут переважає напівпустеля з низькорослою ксерофітною рослинністю головним чином чагарниками подушкоподібної форми (люнелія та ін.), а також ковила, типчак, вівсюг. Трав’яний покрив тут несуцільний. Повсюди зустрічаються кактуси, ефедра, вербена. Напівпустеля Патагонії - єдина в помірному поясі Землі, яка виходить на сході материка до океану. Генетично вона є орографічною природною зоною, бо Анди затримують вологі вітри.

На західних схилах Анд, які отримують понад 4000 мм на рік переважають ліси з антарктичною флорою (вічнозелені південний бук, магнолія, мирт, бамбук, хвойні араукарія, фіцройя; в підліску деревовидні папороті). Багате різнотрав’я з квіткових рослин. Східні схили Анд у помірному поясі зайняті низькорослими лісами та злаково- чагарниковою рослинністю, яка з висотою змінюється високогірними бідними на види луками (суцільного вкриття вони не утворюють).