Г©алогічний профіль через Анди в район; гори Аконкагуа:

1. - Андезити; 2 - Інтрузії: з - гранта; 4 - гіпс

Четвертинні зледеніння мали незначний вплив на природу мате­рика. Лише в Патагонських Андах - одному з центрів зледеніння - льодовик займав обширні території. Спускаючись до океанів, він формував фіордове узбережжя Чілі, а також льодовикові відклади та форми рельєфу Патагонії.

Рельєф Південної Америки знаходиться в тісній залежності від тектонічної будови: чітко виділяються рівнинно-плоскогірний Схід та гірський Андійський Захід. В межах платформи рельєф схожий на африканський, але в Південній Америці багато низовинних аку­мулятивних рівнин, бо тут численні синеклізи та прогини - Амазонська, Ла-Платська, Орінокська та ін., а також вулканогенні східчасті плато (Патагонія). До щитів приурочені обширні плоскогір’я - Гвіанське та Бразильське. Середня висота материка складає 580 м - лише Європа і Австралія мають нижчий показник. Найвища вершина материка г. Аконкагуа (6960 м) поступається лише вершинам Азії. Найнижчим місцем Південної Америки є півострів Вальдес на південному сході (40 м над рівнем моря).

За особливостями рельєфу на платформі виділяють сім геомор­фологічних областей.

1. Амазонія - найбільша низовина Землі з площею понад 5 млн. хм², яка майже вся знаходиться в межах однойменної синеклізи. Майже вся Амазонія є плоскою низовинною денудаційною рівниною, а окремі ділянки - алювіальною низовиною зі столовими плато на вододілах (месас).

2. Рівнина Оріноко, яка розміщена в межах передгірсько-крайового прогину між Андами та Гвіанським нагір’ям. Це низька пластова рівнина, яка в центральній частині є заболоченою, алювіальною, з пануванням флювіальної акумуляції (Низькі Льянос), а на решті території є денудаційною, ерозійне розчленованою (Високі Льянос), з висотами до 400 м.

3. Внутрішні рівнини (Пантанал, Гран-Чако, Маморе та ін.) займають прогин між Андами, Бразильським плоскогір’ям і Патагонією з потужною товщею осадових відкладів. В долинахрічок - це заболочені низовини з сучасною річковою акумуляцією (особливо Пантанал), а поблизу Анд - підвищені рівнини з горбистим рельєфом. Плоскі рівнини Пампи вкриті лесовидними відкладами, які обумовили поширення суфозійних та карстових форм рельєфу.

4. Бразильське плоскогір’я, яке знаходиться в межах одноймен­ного щита. На півночі - це цокольне хвилясте підняття з острівними горами та столоподібними пісковиковими плато - шападами. У внутрішніх районах знаходиться пояс понижень та прогинів - синеклізи Парнаїби, Сан-Франсіску. Своєрідним є трапове базальтове плато Парани. На крайньому сході, який припіднятий на значну висоту і роздрібнений, знаходяться брилові гори та блокові масиви (серри). На півдні плоскогір’я утворює уступи (плато Гояс).

5. Гвіанське нагір’я також знаходиться практично повністю в межах щита. Основний тип рельєфу - цокольні хвилясті плоскогір’я з окремими острівними горами. На заході поширені ступінчасті плато, а в центрі - протерозойські пісковики, які припідняті на висоту до 3000 м, утворили дуже розчленовані річками стовоподібної химерної форми плато (тепуї) - найвищі ділянки плоскогір’я.

6. Пампинські с єрри та Прекордільєри - своєрідна геоморфо­логічна область. Це бразіліди та герциніди з різко пересічним рель­єфом, який ускладнений розломами, підняттями та опусканнями окре­мих ділянок у зв’язку з горотворчими процесами в Андах. Горстові плосковершинні, з крутими схилами хребти і масиви розділені гра­бенами з потужною товщею делювіально-пролювіальних відкладів,

7. Плато Патагонії утворюють систему уступів, що понижуються на схід. Підняття привели до утворення глибоких каньйонів, роз­членування поверхні, утворення серії берегових терас. Важливими особливостями рельєфу саме Патагонії є поширення моренних форм на заході і півдні, а також флювіогляціальних відкладів в центрі та на сході (вони утворюють численні зандрові рівнини, ози та ками).

В Андах в залежності від особливостей прояву рельєфоутворюючих процесів виділяються 8 геоморфологічних областей.

1. Карибські Анди - молоді складчасті хребти з інтенсивними схиловими процесами та ерозійним розчленуванням.

2. Північно-Західні Анди - система хребтів-антикліноріїв, роз­ділених міжгірськими улоговинами та прогинами.

3. Екваторіальні Анди з вулканічними плато та згаслими і діючими вулканами.

4. Центральні Анди, для яких характерні обширні внутрішні плос­когір’я з висотами до 4000 м - поверхні вирівнювання (альпійських на заході та герцинських на сході) структур, які оточені високими крайовими хребтами. На вологих східних схилах панують ерозійні, а на західних - аридні ландшафти.

5. Перуанські Анди з великою кількістю інтрузій, сучасним зле­денінням, альпійським рельєфом хребтів, глибокими каньйонами та відсутністю сучасного вулканізму.

6. Центрально-Андійське нагір’я з сучасним та давнім вулканіз­мом, базальтовими масивами і дуже сухим кліматом. Ці внутрішні часто рівнинні ділянки (Пунас або Альтіплано) є областю внутрішнього стоку і складаються з ряду улоговин, що відокремлені одна від одної бриловими та вулканічними хребтами. Днища улоговин зайняті реліктовими озерами та солончаками. Основна роль в сучасному рельєфоутворенні належить фізичному вивітрюванню, вітровій ерозії, схиловому змиву та заповненню улоговин уламковим і вулканічним матеріалом.

7. Чілійсько-Аргентинські Анди для яких характерні численні розломи і діючі вулкани, водна і вітрова ерозія, давні та сучасні льодовикові форми рельєфу, а також акумуляція продуктів руйнування

Типи гвоструктур. Рівнинно-платформенні області: 1 - пластові та цокольні рівнини, плато, плоскогір'я давнього щита та плити: іі - плато і акумулятивні рівнини молодої платформи. Гірські області; НІ - мезозойсьхі, кайнозойські складчасті та складчасто-брилові гори; IV- відроджені брилові та складчасто-брилові гори (а - каледоніди, б - герциніди, з - мєзозоїди).

в міжгірських долинах та біля підніжжя хребтів.

8. Патагонські Анди, де панують гляціально-нівальна морфоскульптура та вулканогенні форми рельєфу.

В прямій залежності з тектонічною будовою та рельєфом знахо­дяться корисні копалини материка. Південна Америка виділяється запасами руд міді, заліза, берилію, ніобію, марганцю, олова, полі­металів, платини, срібла, а також бокситів, п’єзокварц)', рідкоземельних металів. До передгірських прогинів Анд та окраїн платформи приурочені значні родовища нафти і природного газу, але вугілля мало,

Найбагатші родовища залізних руд приурочені до давніх порід щитів, де також є значні запаси марганцю і нікелю. В результаті вивітрювання добре зволожених східних схилів Гвіанського нагір’я утворилися родовища бокситів із вмістом глинозему до 70%. Улого­вини Маракайбо та річки Магдалена, затоки Гуаякіль, а також Патагонія і шельф східного узбережжя багаті на нафту. Серед родовищ екзогенного походження особливе місце займають поклади монациту на східному узбережжі, який є важливим джерелом торію, а також дорогоцінного каміння, золота і платини в Колумбії.

Анди багаті на кольорові та рідкісні метали - мідні та молібде­нові руди Перу і Чілі, олов’яні руди Болівії тощо, які пов’язані з інтрузіями та виливами магми. Особливо багато родовищ в герцинських структурах - руди олова, вольфраму, сурми, вісмуту, срібла, селену, свинцю, нікелю та ін. З вулканічною діяльністю пов’язані поклади сірки.

Формування пустельного клімату в Центральних Андах і на за­хідних схилах Анд виявилося сприятливим фактором для утворення селітри, йоду, бору та літію, а також для накопичення органічного добрива - пташиного посліду гуано. Родовища селітри та йоду пов’язані з біохімічними процесами в реліктових водоймах Атаками, а борати і літій є продуктами вулканічної діяльності, які накопичувалися в безстічних озерах (саларес).

Типи морфоструктур. 1 - цокольні низькі рівнини з малопотужною осадовою товщею; 2 - цокольні рівнини та плоскогір'я; 3 - високі цокольні плоскогір’я; 4 - низькі та високі пластові рівнини; 5-моноклінально-лластові рівнини; 6 - східчасті плато і «шападас»;