Гідрологічний режим

Гідрологічний режим Північного Льодовитого океану зумовлений значним надходженням прісних вод (близько 5000 км' щорічно) та водообміном з прилеглими океанами.

Водні маси та льодовий покрив. В океані виділяються декілька водних мас:

1. поверхнева: температура нижча нуля; понижена солоність (результат річкового стоку та слабкого випаровування);

2. підповерхнева: більш холодна (до -1,8°) і більш солона (до 34,3%о);

3. перехідна: атлантична вода, температура якої вища нуля, а солоність підвищена (37%о ); сягає глибини 800 м;

4. глибинна: формується взимку в Гренландському морі; температура її нижча нуля (-0,9°), солоність близька до 35%о;

5. донна: малорухома, не бере участі в циркуляції води; накопичується на дні найглибших улоговин ложа океану (Нансена, Амундсена, Канадської).

Однією з характерних особливостей гідрологічного режиму океану і потужна крига, утворенню якої сприяють низькі температури та відносно низька солоність поверхневих вод. Взимку морською кригою вкрито 12,3 млн. км^г, влітку - до 7,9 млн. км². Загальний об'єм криги океану - ЗО іис. км³. Товщина однорічної криги коливається від 0,5 до 2,5 м. Арктичний басейн вкритий переважно багаторічною дрейфуючою кригою (паком) завтовшки до 4,5 м. Трапляються айсберги (найчастише в морі Баффіна) та масиви криги, розміри яких досягають декількох десятків кілометрів, а товщина понад 30 м (на деяких з них розміщені полярні станції). Під впливом вітрів, які дмуть зі сходу на захід і течій крига дрейфує і виноситься, головним чином, у Гренландське море.

Влітку південні частини окраїнних морів Північного Льодовитого океану звільняються від криги.

Циркуляція поверхневих вод. Більшу частину води приносить у Північний Льодовитий океан тепла Північно-Атлантична течія (температура води +5, +12°, солоність 35-35,6%о ). До берегів Європи ця течія підходить під назвою Норвезької течії, а біля мису Нордкап розгалужується на 2 гілки - Нордкапську течію, що прямує на схід, і Шпіцбергенську течію, що прямує на північ вздовж західних берегів архіпелагу. В Арктичному басейні Шпіцбергенська течія внаслідок більшої щільності занурюється на глибину до 900 м, рухається на схід і тече через весь океан. Теплі атлантичні води займають величезні простори Північного Льодовитого океану на заході.

У результаті взаємодії атмосферних (пануючі східні і північно-східні вітри) та гідрологічних (значний об'єм річкового стоку) процесів утворюється постійна течія поверхневих вод зі сходу на захід - Трансарктична течія, що перетинає Арктичний басейн від Чукотського моря до Гренландського, в якому переходить у Східно-Гренландську течію. Швидкість течій в Арктичному басейні до 5 м/с, у Північно-Європейському

• до 20 см/с.

Хвильовий режим. Він залежить не лише від вітрового режиму, але й від наявності криги. Північний Льодовитий океан несприятливий для розвитку хвильових процесів, за виключенням Баренцевого і Білого морів, які часто вільні від льоду. Взимку в них бувають шторми з висотою хвиль до 11 м. Вздовж берегів Азії часто бувають хвилі заввишки до 2,5 м, хоча бувають і до 7 м (восени в Чукотському морі).

Влітку для Канадського басейну (море Баффіна) характерні хвилі значної висоти - до 10 м.

Припливи та відпливи в арктичних морях визначаються, в основному, припливною хвилею з Атлантики. Висота припливної хвилі біля берегів

кобальту, золота, алмазів; друге - по мідній та урановій рудах, а також графіту; третє - по запасах нафти та природного газу. Слід додати, що геологічна будова багатьох регіонів Африки ще недостатньо досліджена і вчені вважають їх перспективними. Свідченням цього є нові родовища корисних копалин, що відкриті в останні роки.

Клімат

Більша частина території Африки лежить у тропічних та еквато­ріальних широтах. Лише північна та південна окраїни материка і находяться в субтропічному поясі. Незначне горизонтальне роз­членування континенту, а також припіднятість окраїн обмежує вплив океанів і зумовлює певну континентальність клімату. Частина Африки, яка розташована в Північній півкулі займає площу вдвічі більшу ніж та, що лежить в Південній півкулі, Це визначає відносно більшу континентальність та аридність клімату Північної Африки, які до того ж посилюються близькістю величезної Євразії. На клімат узбережжя Африки значною мірою впливають океанічні течії: холодні на заході та теплі на сході.

Кліматичні зміни на материку відбуваються дуже поступово. Найбільш значні кліматичні контрасти пов’язані з широтою, відда­леністю від океану, особливостями циркуляції атмосфери та рельєфу.

Африка отримує протягом року значну кількість тепла, особливо в північній частині. Майже вся її територія має понад 670 кДж/м², а в Сахарі - понад 840 кДж/м² на рік. Це обумовлює переважання високих температур - на значній частині материка середньорічна температура більша +20°.

Пасатна циркуляція охоплює майже весь континент. В низьких широтах пасати кожної півкулі влітку змінюються екваторіальними мусонами, а на півночі та півдні, в субтропіках, взимку панують західні вітри помірного поясу. На західних окраїнах Африки пасатна циркуляція посилюється Канарською та Бенгельською холодними течіями, які сприяють температурним інверсіям - умов для випадання опадів тут немає.

В грудні-березні крайня північна частина Африки знаходиться під впливом вологих західних вітрів з океану, які несуть помірне океанічне повітря. Причиною цього є зміщення поясів високого і низького тиску на південь, за Сонцем. Вони приносять багато опадів, особливо на навітряні схили Атлаських гір, проте у внутрішніх районах, внаслі­док різкої трансформації атлантичного повітря, опадів дуже мало.

Над Сахарою, яка знаходиться в поясі високого тиску, панують

600 млн. осіб. Основну частину жителів материка складає корінне населення - негроїди (африканська гілка екваторіальної раси). Північ мa^epикa населяють арабські народи, які є представниками європеоїдної раси (алжирці, марокканці, єгиптяни та ін.). Прийшле населення європейського походження живе в місцях з більш сприятливими для них кліматичними умовами і складає незначну частку населення. Це французи, африканери - нащадки переселенців з Нідерландів, англійці, німці та ін. Жителі Мадагаскару - малагасійці, утворилися від змішаних шлюбів людей монголоїдної та негроїдної рас.

На розміщення населення в Африці мали вплив не лише природні умови, а й наслідки работоргівлі та колоніального панування. Найбільша густота населення характерна для узбережжя Середземного моря, Гвінейської затоки, дельти Нілу та південно-східного уз’бережжя континенту. Найменш заселені пустелі.