Будова земної кори під океанами

Земна кора під материками і під океанами має неоднакову будову. Материкова кора складається з трьох шарів - осадового (потужність від кількох сотень метрів до 1-2 км), гранітно-материкового (15-17 км) та базальтового (17-20 км). Основний шар материкової кори цього типу - гранітний, складений в основному гранітами та іншими кислими породами, аналогічними їм за щільністю - гнейсами, кварцитами та ін. Базальтова товща складена базальтам и та іншими основними породами (габро, дуніти), для яких характерна невелика кількість двооксиду кремнію (менше 50%), а також оксиди різних металів. 1 Іересічна потужність материкової кори близько 35 км.

Океанічна кора значно відрізняється від континентальної. У ній теж три шари, але вони складені іншими породами. Загальна її потужність близько 7 км. Верхній шар - осадовий (до 700 м). Нижче знаходиться товща порід, яка складається в основному із продуктів підводних вулканічних вивержень, у складі яких переважають базальти та андезити (її немає лише в рифтових долинах СОХ). Третій океанічний шар складений, як правило, серпентинітами - продуктами взаємодії порід мантії з океанічною водою, потужність яких близько 5 км. Материкова кора широко поширена і під океанами - вона охоплює всю підводну окраїну континентів. Океанічна кора знаходиться лише під ложем океану. Перехідним зонам і серединно-океанічним хребтам властиві особливі і ипи земної кори.

На дні Світового океану є райони з материковою корою. Вони називаються мікроконтинентами. До них відносять Сейшельську банку в Індійському океані, Новозеландське підводне плато в Тихому океані та ін.

Загальні риси рельефу підводної окраїни материків і шельфу

Підводна окраїна материків - частина дна Світового океану, яка є підводним продовженням материків. Вона характеризується схожістю геологічної будови та рельєфу з прилеглими ділянками суші і включає в себе шельф (материкову обмілину), материковий схил і материкове підніжжя.

Шельф - це прилегла до материка відносно мілководна частина дна. Це рівнинне узбережжя з невеликим ухилом від берега у напрямку материкового схилу. Для шельфу характерні численні затоплені, перекриті донними відкладами річкові долини. На шельфах у районах недавніх зледенінь знайдені сліди рельєфоутворюючої діяльності льодовиків - шліфовані скелі, «баранячі лоби», окраїнні морени та ін. У геоморфологічному і геологічному відношенні шельф є безпосереднім продовженням материка. Значні його простори у минулому були сушею і стали частиною морського дна в результаті затоплення узбережжя водами внаслідок трансгресії Світового океану після закінчення останнього зледеніння.

Для шельфу характерна діяльність різноманітних сучасних рельєфоутворюючих процесів, особливо абразії та акумуляції. Важливим фактором сучасногорельєфоутворення є діяльність морських припливів, аташж коралових поліпів та вапняних водоростей (у теплих морях). Рельєф шельфу - слабогорбкувата рівнина.

Шельф простягається до глибини, де нахил дна істотно збільшується і відокремлюється від материкового схилу бровкою - більш-менш різким уступом дна. За зовнішню межу шельфу беруть, як правило, ізобату 200 м. Площа шельфу складає 7,6% всієї акваторії Світового океану (в межах ізобати 200 м). Найбільш характерний шельф для окраїнних морів - до 50% площі дна. Середня ширина шельфу - 70-75 км, біля берегів Каліфорнії, Африки - декілька кілометрів, а у Баренцовому, Східно-Сибірсьшму морях - до 1500 км.

На значних за розміром шельфах знайдені родовища нафти та газу, інших корисних копалин і розпочато їх видобуток.

Материковий схил - це підводна основа (цоколь) материків. За його верхню межу беруть бровку шельфу, за нижню - лінію, де кут нахилу дна, як правило, різко зменшується при переході до ложа океану. Ця зона простежується в межах глибин від 200 м і до 3600 м. Кут нахилу поверхні материкового схилу складає в середньому 4° 17'. Ширина материкового схилу - від 15 до 30 км, глибини наростають швидко. На материковий схил припадає 17,5% площі Світового океану.

Характерною особливістю рельєфу материкового схилу є різке розчленування його долиноподібними формами - підводними каньйонами, які часто знаходяться на продовженні річкових долин (Конго, Нігер, Оранжева в Африці; Амазонка, Парана, Оріноко в Південній Америці; Міссісіпі, Святого Лаврентія, Юкон в Північній Америці та ін.). Походження їх, очевидно, комплексне. Початкова стадія формування підводних каньйонів пов'язана переважно з тектонічними радіальними розломами, які утворилися від напруження в зоні схилу в результаті підняття материків і опускання ложа океану, тобто протилежно направлених рухів. Каньйони формуються потоками супсензії осадового матеріалу під дією сили тяжіння. Деякі з каньйонів за походженням є річковими долинами, що в минулому сформувались на суші, а потім були затоплені. Окремі каньйони сягають глибини 3-5 км.

Зустрічаються і широкі тераси, що свідчить про східчасто-скидову структуру схилу. Іноді тераси досить широкі, і тоді утворюються платоподібні ділянки, які називають окраїнними тато (Патагонське та ін.). Для схилу характерний також кріп - повільне переміщення осадового матеріалу по схилу. У нижній частині схилу формується горбистоулоговинний зсувний рельєф. Процеси на материковому схилі в сукупності є найважливішим механізмом переміщення осадових порід з шельфу і верхньої частини схилів на значні глибини океанів.

Часто для материкового схилу характерна моноклінальна структура: серія нахилених осадових товщ послідовно нарощує схил і тим самим обумовлює його просування в напрямку ложа океану.

Материкове підніжжя - хвиляста нахилена рівнина, в яку переходить материковий схил. Вона відокремлює схил від ложа океану. Це найбільша акумулятивна форма рельєфу дна океану.

Встановлено, що материковому підніжжю властива структура тектонічного прогину, який заповнений потужною товщею осадових відкладів, знесених із материка, шельфу і схилу гравітаційними процесами та течіями. Наприклад, біля атлантичного узбережжя Північної Америки товща осадових порід підніжжя досягає 3500 м. Материкове підніжжя може мати ширин}' декілька сотень кілометрів. Його загальна площа в Світовому океані 25,9 млн. км².

Материкове підніжжя зазнає великого впливу донних абісальних течій: вони формують глибинні і головним чином придонні водні маси океану та переміщують значну кількість осадового матеріалу. Із осадових відкладів формуються донні акумулятивні форми рельєфу, навіть осадові хребти (Блейк- Багамський та ін.).

Таким чином, у сукупності підводна окраїна материків відноситься до океану лише тому, що знаходиться під водою. Це затоплені частини материка, в яких накопичилися потужні товщі осадових порід.