Гідрологічний режим

Властивості вод. Циркуляція поверхневих вод істотно впливає на розподіл температури вод і солоність, які визначаються кліматичними умовами та водообміном із прилеглими океанами.

Максимальна для Індійського океану температура поверхневих вод (+30°, +31°) зафіксована влітку в Червоному морі. У відкритій частині океану температура води на поверхні коливається від +20° до +28° протягом всього року.

У Південній півкулі температура води поступово знижується в напрямі до Антарктиди (близько 0° південніше 60° пд. ш.). Утворення криги в приантарктичних районах починається у квітні, айсберги зустрічаються до 40" пд. ш.

Найбільша солоність поверхневих вод спостерігається в Червоному морі (40-41%о - максимум: для Світового океану). Висока солоність (36%о) характерна для південного тропічного поясу. Екваторіальний пояс і райони Бенгальської затоки мають понижену солоність вод (32-34%о ), що пояснюється значною кількістю опадів на протязі року та потужним опріснювальним впливом великих річок (Ганг, Іраваді та ін.). Така ж солоність біля берегів Антарктиди, що пояснюється опріснювальним впливом льодовиків Антарктиди, які розтають влітку та утворенням криги У воді.

Течії та хвильовий режим. Для північної частини океану у зв'язку з мусонним режимом характерна сезонна зміна течій. Взимку під дією північно-східного вітру поверхнева вода рухається до берегів Східної Африки. Один її потік прямує в Червоне море, інший - на південь і поблизу 10° пд. ш. набуває східного напряму, даючи початок Екваторіальній протитечії.

Підійшовши до Суматри, Екваторіальна протитечія розгалужується на дві гілки: одна прямує в Андаманське море, а південна через Тіморське і Арафурське моря вливається в Тихий океан.

Влітку вітер змінює напрям - він стає південно-західним (літній мусон). Літня мусонна течія починається біля берегів Африки (холодна Сомалійська), до неї приєднується течія з Червоного моря. Цей потужний потік прямує до Нікобарських островів під назвою Мусонна течія, яка несе теплу воду. Потім ця течія ділиться на дві гілки: одна з них прямує в Бенгальську затоку, інша - на південь, де з'єднується з Південною Пасатною течією. Ця течія прямує на захід, а потім на південь. Біля Мадагаскару вона теж розгалужується і один потік тече біля берегів Африки (Мозамбіцька течія), а інший - вздовж східного берега острова Мадагаскар (Мадагаскарська течія). Обігнувши острів, ці дві гілки знову зливаються, утворюючи течію мису Голкового (Агульяс), частина вод якої прямує в Атлантику, а частина з'єднується з Течією Західних вітрів - однією з найпотужніших на Землі, виникнення якої обумовлене пануванням західних вітрів у помірних широтах.

Біля берегів Антарктиди вітри формують Західну прибережну течію, яка вливається в Течію Західних вітрів.

Хвильовий режим цього океану істотно відрізняється від режиму Тихого та Атлантичного океанів. Особливо значна висота хвиль під час дії літнього мусону - інтенсивного південно-західного вітру - 8-10 м. Взимку висота хвиль в обох півкулях менша.

Найчастіше хвилі виникають у помірному поясі, де дмуть на протязі року західні вітри, які часто мають велику силу.

В Індійському океані, особливо в районі Зондських островів, часто виникають хвилі в результаті підводних землетрусів - цунамі. Хвиля, що виникла в результаті виверження вулкану Кракатау 27 серпня 1883 року, привела до катастрофічних наслідків (загальна кількість жертв досягла 40 тисяч осіб).

Висота припливної хвилі в північній частині океану досягає 10 м, максимальна зафіксована в Камбейській затоці Аравійського моря - майже

12. м. У Мозамбіцькій протоці висота припливів досягає 6 м, а в інших районах океану не перевищує 1 -2 м.