Індійський океан

Загальні відомості. Це третій за площею (74,17 млн. км^:) океан на Землі. Його середня глибина 3711 м, максимальна - 7450 м (Яванський жолоб), Із півночі океан обмежований Азією, тому в Північній півкулі він повністю знаходиться в тропічному та екваторіальному поясах. Островів мало, в основному вони поширені в західній частині океану. Найбільші - Мадагаскар, Тасманія, Шрі-Ланка - материкового походження. Решта має невеликі розміри і є надводними вершинами вулканів (Кергелен. Крозе та ін), або кораловими рифами (Мальдівські, Чакадівські, Чагос, Кокосові, Андаманські та ін.).

Берегова лінія найбільше розчленована в північній частині, де виділяються великі затоки - Бенгальська, Аденська: на півдні береги порізані мало. Індійський океан - один із районів найдавніших цивілізацій. Його освоєння почалося ще в IV тисячолітті до н.е., проте довгий час він залишався одним з найменш вивчених, У сучасних умовах помітно зросло значення цього океану, шо пояснюється багатими природними ресурсами. Крім того, на його берегах і островах проживає майже 1,5 млрд. людей.

Геологічна будова та рельєф дна

У межах Індійського океану виділяють підводну окраїну материків, ложе океану, серединно-океанічні хребти та незначну перехідну зону.

Підводна окраїна материків. Незважаючи на значну ширину шельфа (від 7 до 80 км), підводна окраїна материків займає значну' площу. Останнє пояснюється поширенням окраїнних плато, що складені земною корою материкового типу. У будові вузького шельфу велику роль відіграє акумуляція алювію (Індостан) і теригенних відкладів (Бенгальська затока), які виносяться річками. Із глибини 100-200 м починається вузький континентальний схил, подекуди розчленований підводними каньйонами.

найбільші з яких - каньйони Інду та Гангу. На глибині 1000-1500 м починається материкове підніжжя, де знаходяться конуси виносу суспензійно-мулистих потоків завширшки до 500 км, які і домінують у рельєфі нахиленої рівнини.

Структурно-геоморфологічна схема та основні елементи рельєфу дна Індійського океану:

1 - шельф та материковий схил з материковим підніжжям (без конусів виносу Інду та Гангу, 2 - конуси виносу алювію Інду та Гангу, 3 - перехідна область (без глибоководного жолоба), 4 - Яванський глибоководний жолоб, 5 - серединно-океанічні хребти та рифтові зони Аденської затоки та Червоного моря, 6 - хребти та височини ложа океану, 7 - улоговини ложа океану.

Улоговини: І - Аравійська, il - Кокосова, III - Західно-Австралійська, IV - Центральна, V - Сомалійська, VI - Маскаренська, VII - Мадагаскарська, VIII - Крозе, IX - Мозамбіцька.

Хребти: X - Аравійсько-Індійський, XI - Мальдівський, XII - Східно-Індійський, XIII - Центрально-Індійський, XIV - Західно-Індійський, XV - Австрало-Антарктичний, XVI - плато Кергелен. XVII - Західно-Австралійський.

Розломи: XVIII - Діамантіна, XVIIIa - Оуен

Біля Африки шельф вузький, материковий схил крутий, з численними каньйонами, що служать шляхами руху суспензійно-мулистих потоків, які формують досить чітко виражене широке материкове підніжжя.

Шельф поблизу Антарктиди характеризується горбистим рельєфом і поширенням відкладів айсбергів, які і формують рельєф шельфу. Материковий схил тут широкий, має ступінчастий рельєф, нерідко з горстами, які зустрічаються і на материковому підніжжі.

Цікавим об'єктом є підводний хребет Кергелен з великою кількістю підводних вулканів (деякі з них утворюють однойменний острів на 50° пд. ш.). Під товщею базальту знайдено вапняки палеогену, які свідчать про належність цього хребта до підводної окраїни Антарктиди.

На шельфі біля берегів Австралії широке розмаїття коралових рифів. Вони займають значну площу. Материковий схил тут незначної крутизни, і великою кількістю каньйонів.

Перехідна зона. Займає близько 2% площі океану і представлена лише в північно-східній частині. Яскраво вираженим елементом її є Яванський глибоководний жолоб, де знаходяться максимальні глибини океану. Його довжина досягає 4000 км. Зовнішню острівну дугу складають Андаманські та Нікобарські острови, а внутрішню - острови Суматра, Ява і Балі. Зондські острови характеризуються активним вулканізмом. Тут нараховується 95 вулканів, із яких 26 діючих. Найбільш відомий вулкан Кракатау в Зондській протоці.

Ложе океану. Система численних хребтів та піднять поділяє ложе на 24 улоговини, з яких найбільшими є Сомалійська, Мадагаскарська, Мозамбіцька, Центральна, Західно-Австралійська, Африкано-Антарктична та ін. Рельєф днищ цих улоговин представлений рівнинами з поширенням горбистого рельєфу та незначним розчленуванням. Як і в Тихому океані, у рельєфі ложа Індійського океану значну роль відіграють розломи субмеридіонального простягання (рідше зустрічаються розломи субширотного простягання). Дня ложа Індійського океану характерні сотні окремих підводних гірських вершин - гайотів.

Серединно-океанічні хребти. В Індійському океані існує система хребтів, які утворюють основу орографії дна.

Західно-Індійський хребет простягається з південного заходу на північний схід і характеризується високою сейсмічністю, підводним вулканізмом та рифтовою структурою осьової зони. На широті близько 20° пд. ш. він з'єднується з Аравійсько-Індійським хребтом, у якому чітко виражена рифтова структура осьової зони, велика сейсмічність, а на поверхню дна виходять ультраосновні породи. На півночі цей хребет набуває майже широтного простягання і змінюється рифтовобриловими структурами дна Аденської затоки, де система рифтів роздвоюється і формуються дві гілки. Південна гілка прямує в Африку у вигляді східно- африканських рифтів, а північна утворює рифти Червоного моря, затоки Акаба і Мертвого моря. У Червоному морі відкриті потужні виходи гарячих (до 70°) і дуже солоних (до 300%о) вод. В останні роки в центральних районах Червоного моря помічений спредінг (розширення) дна до 5 см на рік.

У місцях з'єднання Західно-Індійського і Аравійсько-Індійського хребтів у районі острова Родрігес відходить ще один хребет - Центрально- Індійський, який простягається на південний схід, до островів Амстердам і Сен-Поль, де розлом відокремлює його від Австрало-Антарктичного підняття, яке за своїми морфологічними особливостями найближче до серединно-океанічних піднять Тихого океану. Це широке валоподібне підняття дна океану з переважанням низькогірного та горбистого рельєфу. Рифтові зони тут практично відсутні.

Ще один значний хребет - Східно-Індійський (завдовжки 5000 км), який простягається від 32° пд. ш. майже в меридіональному напряму до Бенгальської затоки. Це вузьке гірське підняття з великою кількістю розломів. Від його південної окраїни майже в широтному напряму на схід відходить Західно-Австралійський хребет, який складається з платоподібних піднять і різко виражених гряд. Є дані про те, що він складений корою материкового типу потужністю до 20 км.