Гідрологічний режим

Хвилі. У Південній півкулі найбільші хвилі в Тихому океані харак­терні для широт, де панують західні вітри (між 40° і 60° пд. ш.), а повто­рюваність штормів силою понад 5 балів на протязі року складає 30-40%. У Північній півкулі зона утворення найбільших хвиль лежить північніше 40°, де повторюваність штормів силою 5 балів досягає 20-25%. Висота хвиль у цих широтах, як правило, 1,0-1,5 м, а в шторм зростає до 6-8 м. Хвилі висотою 10 м і більше спостерігаються в антарктичному секторі Тихого океану в районі від 100° до 140° з. д., особливо влітку. Найбільша висота будь-коли зафіксованих вітрових хвиль припадає на 6 лютого 1933 р. в центральній частині океану. Вона досягала 34 м.

Найбільшою штормовою активністю характеризується територія океану між Новою Зеландією та Антарктидою. Це другий у Світовому океані (після Кергеленеького в Індійському океані) район підвищеної штормової активності. Середня висота хвиль тут 3 м, а максимальна до 25 метрів. У районі Японських островів, Курил, Камчатки та біля берегів Південної Америки часто утворюються цунамі.

Поверхнева циркуляція вод.Закономірності загальної циркуляції атмосфери визначають загальну схему течій у Тихому океані.

У Північній півкулі північно-східний пасат обумовлює виникнення в тропічних широтах потужної Північної Пасатної течії, яка, досягнувши Філіппінських островів, утворює 2 гілки: одна відхиляється на південь і частково проникає в моря Сулавесі, Банда. Інша, основна гілка, прямує на північний захід, а потім відхиляється на північний схід, переходячи в течію Куросіо. Приблизно на 40° пн. ш. теплі води Куросіо зустрічаються з холодними водами Курило-Камчатської течії (Оясіо) і відхиляються на схід, переходячи в Північно-Тихоокеанську течію. Напрям і швидкість цієї течії зумовлюють пануючі в помірних широтах західні вітри. У районі 150° з. д. біля берегів Північної Америки ця течія поступово розділяється на дві гілки. Одна гілка (Каліфорнійська течія) прямує на південь до 15-18° пн. ш. Інша гілка Північно-Тихоокеанської течії відхиляється на північ (Аляскинська течія). Частина води цієї течії прямує в напрямку до Алеутського мінімуму, в Берінгове море, створюючи в ньому надлишок води. Більша частина цих вод виноситься на південь - формується холодна Курило-Камчатська течія, яка рухається до зустрічі з течією Куросіо, де відбувається інтенсивне перемішування і опускання поверхневих вод.

Південна гілка Північно-Тихоокеанської течії утворює холодну Каліфорнійську течію. Основний потік теплих поверхневих вод прямує з Аляскинською течією, а Каліфорнійська холодна течія - це результат компенсаційних піднять охолоджених підповерхневих вод. Ця холодна течія вливається в Північну Пасатну течію.

У Південній півкулі південно-східний пасат формує Південну Пасатну течію. Частина води цієї течії проникає в Коралове море і в результаті пануючих вітрів на західній периферії Південно-Тихоокеанського максимума рухається на південь вздовж берегів Австралії під назвою Східно-Австралійської течії. У районі 45° пд. ш. ця течія з'єднується з Течією Західних вітрів, яка під впливом постійних західних вітрів помірного поясу прямує до берегів Південної Америки. Поблизу цього материка течія рухається через протоку Дрейка в Атлантику під назвою Течії мису Горн, а частина вод, у результаті дії пануючих південних вітрів на східній периферії Південно-Тихоокеанського максимуму, тече в північному напряму під назвою Перуанської течії. В районі екватора вона з'єднується з Південною Пасатною течією.

Важливу роль у циркуляції вод Тихого океану відіграє підповерхнева течія Кромвеля, що рухається під Південною Пасатною течією на схід на глибині від 100 до 500 м зі швидкістю 0,5-0,9 м/с і є своєрідною компенсаційною течією.

У приекваторіальних широтах пасатні течії розділяються Екваторіальною протитечією, яка в Тихому океані, на відміну' від інших океанів, існує постійно весь рік. Виникнення цієї течії зумовлене накопиченням у західній частині океану великої кількості води, яку приносять Пасатні течії обох півкуль.