Донні відклади і корисні копалини

У зв'язку з переважанням глибин понад 5000 м на дні океану поширені червоні глини, особливо в Північній півкулі. У високих широтах обох півкуль значне поширення мають кремнієві діатомові мули. Чітко помітно пояс кремнієвих радіолярієвих відкладів у приекваторіальних районах. Значні площі дна на південному заході океану займають коралово-водоростеві біогенні відклади.

Інший тип вапнякових донних відкладів - форамініферові мули - в Тихому океані поширені на південь від екватора. У Північній півкулі ці відклади зустрічаються на поверхні піднять (хребтів).

Тихий океан найбагатший з усіх океанів на залізомарганцеві конкреції (поширені на площі понад 16 млн. км²). Подекуди все дно вкрите конкреціями діаметром в декілька сантиметрів (Північна та Перуанська улоговини). Поки що їх видобувають лише СІ11А.

У підводних пісках східного узбережжя Австралії виявлені великі запаси рутилу, циркону, монациту та інших важких металів. На шельфі Південно-Східної Азії добувають олов’яну руду. У Японії багато титано­магнетитових пісків. Золотоносні відклади знайдені в районах Аляски, Каліфорнії, Австралії, Мексики, Перу та ін.

У надрах дна Тихого океану залягають нафта, газ (каліфорнійський шельф, затока Гуаякіль, Південно-Східна Азія, Австралія). В окремих районах поширене кам'яне вугілля (Японія, Австралія, Нова Зеландія та ін.).

Клімат

Клімат Тихого океану визначається загальними закономірностями зонального розподілу сонячної радіації та циркуляції атмосфери, а також потужним впливом Євразії (взимку). Загальною циркуляцією атмосфери зумовлено формування кліматичних поясів. Найбільші площі займають тропічний і субтропічний пояси. Відміни в кліматі того чи іншого поясу викликані пануванням теплих чи холодних течій та впливом прилеглих материків, які в значній мірі обумовлюють особливості циркуляції атмосферного повітря над океаном.

У північному помірному поясі важливим баричним центром у зимовий час є Алеутський мінімум, але влітку він практично зникає. У тропічному поясі знаходиться область високого тиску - Північно- Тихоокеанський (Гавайський) максимум. Для приекваторіальних районів характерний знижений тиск (екваторіальна депресія), а для тропіків

Південної Півкулі - високий тиск (Південно-Тихоокеанський максимум). Далі на південь тиск знову знижується (Антарктичний мінімум), а потім змінюється високим тиском над Антарктидою. Саме взаємодія цих центрів баричної дії атмосфери і обумовлює в значній мірі циркуляцію атмосфери над океаном, його кліматичні особливості.

Центри баричної дії атмосфери з високим тиском (максимуми) обумовлюють існування в субтропічних і тропічних широтах стійкої системи пасатних вітрів, які розділені екваторіальним поясом, у якому переважають слабкі і нестійкі вітри при частій повторюваності штилів.

У помірних та високих широтах Південної півкулі переважають західні, а біля берегів Антарктиди - східні вітри (результат дії обертальної сили Землі).

На північ від 30° пн. ш. океан охоплюється активною циклонічною діяльністю Алеутського мінімуму (взимку) та антициклонами Північно- Тихоокеанського максимуму (влітку).

Для північно-західної частини Тихого океану характерна яскраво виражена мусонна циркуляція. Взимку панує північно-західний мусон, який виносить холодне та сухе повітря з Азії, а влітку -- південно-східний мусон, який несе тепле і вологе повітря з океану. Причина такого напряму вітрів - в особливостях руху повітряних мас у областях високого тиску і дії сили Каріоліса.

Найбільшу силу постійні вітри мають у помірних широтах, особливо в Південній півкулі, де панують океанічні простори і мало суші. Ці вітри дмуть із заходу на схід. У тропічних широтах нерідко утворюються тропічні урагани - тайфуни, найчастіше в теплу половину року. Особливо часто виникають у західній частині Тихого океану (східніше Філіппін та поблизу Центральної Америки).

Розподіл температури повітря підпорядкований загальній широтній зональності. Середня температура в лютому складає +26°, +28° і поступово знижується до -20° у Берінговій протоці і до -10^е біля берегів Антарктиди. Корективи у розподіл температур вносять теплі і холодні течії, вітри з материків. Тому спостерігаються значні контрасти температури на сході і заході на одних і тих же широтах. За виключенням окраїнних морів поблизу Азії, скрізь у тропічному і субтропічному поясах на заході тепліше, ніж на сході на декілька градусів. Ця різниця зумовлена тим, що в цих поясах західна частина Тихого океану зігрівається Куросіо та Східно-Австралійською течією, які виникають у результаті пануючих вітрів на західних окраїнах Гавайського та Південно-Тихоокеанського максимумів. Східна частина океану охолоджується Каліфорнійською та Перуанською течіями. У помірному поясі Північної півкулі на заході, иавпаки, холодніше, ніж на сході. Різниця досягає 10 - 12°. Основною причиною є охолодження західної частини Курило-Камчатською течією (східна частина знаходиться під впливом теплої Аляскинської течії). Значний вплив на охолодження західної частини має зимовий мусон - холодні вітри з внутрішніх районів Азії. У помірних та високих широтах Південної півкулі західні вітри обумовлюють закономірний розподіл температури й істотної різниці між східною і західною частинами океану немає.

Найбільше опадів випадає у приекваторіальній частині обох півкуль, де розвиваються висхідні потоки повітря з великим вмістом вологи. У цій зоні випадає 2000 - 3000 мм на рік. У помірних широтах річна кількість опадів становить 1000 мм на заході та 2000 - 3000 мм і більше на сході.

Найменше опадів (100-200 мм на рік) випадає на східних перифериях максимумів, де панують низхідні потоки повітря та холодні течії (несприятливі умови для конденсації вологи). В окремих областях на узбережжі океану випадає менше ЗО мм (Атакама, Тамаругаль).

У високих широтах внаслідок слабкого випаровування при низькій температурі річна кількість опадів зменшується до 500-300 мм.