Охорона океанічних вод

Кінець XX- початок XXI століття характеризується інтенсивним освоєнням ресурсів Світового океану. Ускладнились проблеми в океанічному природокористуванні, особливо в зоні шельфу.

Оскільки переважна більшість найцінніших видів риби знаходиться на шельфі, то її кількість залежить, в основному, від господарської діяльності людини. Перешкоджає збільшенню рибних запасів забруднення цієї зони, яке веде до скорочення видів і популяцій, захворювання риби та інших морських організмів. При добуванні корисних копалин забруднюється вода, послаблюється процес фотосинтезу, у результаті чого гине чимало фітопланктону, знижується біопродуктивність акваландшафтів. Поглиблення дна, намивання островів, будівництво гребель та інших гідротехнічних споруд нерідко веде до деградації і знищення природних комплексів (геосистем) узбережжя - естуаріїв, мангрових лісів, болотних угідь, з якими пов'язана більшість світових рибних запасів. До того ж при цьому знищуються нерестилища, гинуть личинки та молодь риби, погіршується кормова база на зруйнованій і замуленій площі дна тощо.

Особливо негативно позначається на органічному світі океаносфери видобуток нафти (проведення вибухів під час геофізичних розвідок родо- нищ, закладка свердловин, будівництво платформ, прокладка трубопроводів тощо). Велика небезпека при цьому загрожує шельфам океанів, особливо в районах західного узбережжя США, Північного та Аравійського морів. Перської затоки, Басової та Зондської проток.

Забруднення вод Світового океану в сучасний період дуже значне. У результаті господарської діяльності людини в Світовий океан потрапляють щорічно 1,2 млрд. тонн різних шкідливих речовин (основні і них - антропогенного походження: нафта і нафтопродукти, важкі метали, пестициди та ін). Велику шкоду приносить бактеріальне та радіоактивне забруднення.

Досить небезпечним для океанічних вод є нафтове забруднення. Щороку у води океанів потрапляють 10-15 млн. т нафти і нафтопродуктів. І le перш за все результат втрати нафти при транспортуванні танкерами. Щороку зазнають аварії 50-100 танкерів (більше 10 з них супроводжуються значним виливом в океани нафти і нафтопродуктів). Після розвантажування, для надання судну стійкості, його танки наповнюють баластною водою, а потім дуже часто її зливають в океани. Лише незначна частина танкерів мають спеціальні резервуари для баластної води.

Багато нафтопродуктів потрапляє у Світовий океан під час їх використання. Лише дизельні двигуни суден щорічно викидають до 2 млн. тонн важких нафтопродуктів (паливо тощо). Великі втрати нафти при морському її видобуванні (головним чином на шельфі) і ці втрати в зв'язку з розширенням пошуку родовиш нафти з року в рік зростають. Нафта в океаносферу потрапляє також у результаті аварій на морських нафтопромислах.

Відомо, що 10 г нафти в 1 м³ води є смертельною дозою для риби, птахів та небезпечною для здоров'я людей. Крім того, плівка нафти (1 т забруднює 12 км² моря) зменшує проникнення в океан сонячних променів, що згубно впливає на процеси фотосинтезу фітопланктона - основної харчової бази для більшості морських організмів.

Одним із небезпечних факторів забруднення вод Світового океану є стоки з підприємств, особливо хімічної, целюлозної, паперової, текстильної та металургійної промисловості. Вони містять синтетичні речовини, важкі метали, сполуки сірки та фосфору і т.д. Відбувається інтоксикація акваторій, виникає дефіцит кисню у водному середовищі, знижується біопродуктивність океаносфери, морські організми часто накопичують шкідливі речовини, радіоактивні метали тощо. Споживання продуктів, виготовлених із таких морських організмів, викликає в людини хвороби і мутації.

Побутові води часто несуть Світовому океану бактеріальне забрудне­ння. Відомі випадки зараження кишковими бактеріями колоній молюсків. Найбільша концентрація хвороботворних бактерій спостерігається у портах, на пляжах і в районах виходу каналізаційних систем.

Особливе місце в забрудненні океанічних вод займають стоки з сільськогосподарських угідь, які виносять пестициди (інсектициди та інші хімічні речовини). Із пестицидів, які розсіювалися літаками, майже 50% попадали не на рослини, а у водойми, в т.ч. в океани та моря. Навіть на поверхні Антарктиди виявлені сотні тонн пестицидів.

Небезпечним ддя Світового океану є і радіоактивне забруднення. Одне з його джерел — захоронення радіоактивних відходів на дні океану чи зливання їх в океанічну воду. Більшість морських організмів, акумулюючи радіоактивні речовини, стають небезпечними для багатьох представників органічного світу, які живляться ними, і врешті-решт для людини.

Прибережні води забруднюються внаслідок скидання в море нагрітих вод, які пройшли через системи водяного охолодження електростанцій і промислових підприємств. У результаті спостерігаємо зміну теплового режиму та характеру циркуляції вод, зменшення вмісту кисню у воді, зміщення гідрологічних сезонів, збільшення інтенсивності утворення відкладів, замулення та ін.

У найбільшій мірі забруднення характерне для Північного, Чорного, Середземного, Японського, Ірландського, Балтійського, Білого морів, Мексиканської, Перської та Біскайської заток, атлантичного узбережжя СІНА та ін.

Швидке зростання забруднення Світового океану створило значну проблему його охорони та стимулювало розробку засобів і методів боротьби з різними видами забруднення. Так. для ліквідації розливів нафти, що утворюються на поверхні океану в результаті аварій, ефективно використовуються швидка ізоляція нафтової «плями» плаваючою огорожею зі спеціальної речовини, збирання нафти спеціальними суднами

• скіммерами та ін. Для виробничих і побутових вод використовують очистки: механічну (відстоювання, фільтрування), фізико-механічну (сорбція, електроліз, іонний обмін тощо), хімічну (коагуляція, нейтралізація, окислювання), біологічну (за допомогою мікроорганізмів).

Природоохоронні заходи повинні забезпечувати нехможливість виникнення кризових екологічних ситуацій, послідовно захищати океанічні води від будь-якого забруднення.

Тривалий час Світовий океан сам себе очищав повністю. Сьогодні ж масштаби стали настільки значними, що природних процесів самоочищення недостатньо. Повсюди погіршується якість океанічного середовища, а іноді відбувається деградація екологічних систем, Океаносфера зазнає антропогенного впливу, який з кожним роком посилюється.

Основні заходи щодо охорони океанічного середовища такі:

• застосування якісно нових засобів і методів очищення стічних вод; суворий контроль за видобутком нафти в океані та транспортуванням її танкерами або нафтопроводами;

раціональне використання біологічних ресурсів; наукова організація охорони біологічних ресурсів Світового океану і екологічний моніторінг (вивчення і прогнозування антропогенних змін в океанічному середовищі);

• відновлення природних ресурсів та створення заповідників в Світовому океані, суворе регулювання морського промислу;

розвиток міжнародного співробітництва, спрямованого на охорону органічного світу океанів, океаносфери в цілому.

Захист Світового океану від забруднення і охорона вод неможливі без зусиль усього людства. Прийнята конвенція про боротьбу з забрудненням вод морів і океанів нафтою і нафтопродуктами, про заборону скидання в Світовий океан сміття, забруднення вод з суші та суден, що сприяє захисту і охороні океанічних вод. Проте, незважаючи на зусилля багатьох країн, їх спеціалізованих організацій, забруднення Світового океану продовжує зростати з року в рік. Отже необхідно вжити цілий ряд додаткових заходів щодо охорони вод морів і океанів для вирішення однієї з найактуальніших для людства екологічних проблем.

РЕГІОНАЛЬНИЙ ОГЛЯД СВІТОВОГО ОКЕАНУ

Світовий океан, хоч він і єдиний у межах океаносфери, ділиться на більш-менш самостійні частини, що має істотне значення для вирішення наукових та практичних завдань. Однак систематизувати поділ океаносфери Землі стало можливим лише у другій половині XVII століття у результаті узагальнення зібраного на той час матеріалу.

У 1650 році нідерландський географ Бернгард Вареніус у своїх працях вперше запропонував поділити Світовий океан на п'ять океанів: Тихий. Індійський, Атлантичний, Гіперборейський (Північний Льодовитий) та Південний Льодовитий. У 1845 році Британське королівське географічне товариство прийняло цей поділ, який був суто формальним, бо грунтувався на зовнішніх географічних ознаках, на обрисах материків, які порушують неперервність водної оболонки. Пізніше, у зв’язку з розвитком науки про океаносферу, з'явилися нові принципи та підходи до поділу Світового океану. В основу виділення окремих океанів було покладено головні океанологічні характеристики: температуру і солоність води, течії, особливості органічного світу- тощо.

Відомий океанограф Ю.М. Шокальський у класичній праці «Океанографія», яка вийшла в 1917 році, запропонував виділити три океани: Тихий, Атлантичний та Індійський. Північний Льодовитий океан він відносив до Атлантичного як море. Пізніше, в 30-х роках, російські географи М. Зубов та В. Е;верлінг запропонували систему поділу Світового океану, в якій за визначальний фактор було взято особливості рельєфу дна, а межу між океанами вони проводили по підводних вододілах (гребенях, глибоководних підняттях та хребтах тощо).

Питання про межі океанів неодноразово розглядалося на спеціальних міжнародних гідрогеографічних конференціях. У 1967 році через ЮНЕСКО було розіслано проект поділу Світового океану на чотири частини: Тихий, Атлантичний, Індійський та Північний Льодовитий океани.

У результаті тривалих досліджень антарктичних вод встановлено значні відмінності їх від вод інших океанів. Тому пропонується виділити п'ятий океан - Південний Льодовитий. Правда, багато вчених не підтримують цю пропозицію тому, що цей океан не має чітких меж. не оточений з усіх боків материками. Відповідні райони антарктичних вод вони відносять до тихоокеанічного, атлантичного та індійськоокеанічного секторів.

Межі океанів проводять по особливостях рельєфу дна. Найбільш обгрунтована межа Північного Льодовитого океану - по підводних підня- і гях Девісової, Датської та Берінгової проток (майже по Північному полярному колу). Менш обгрунтовано межі інших океанів, оскільки особливості рельєфу дна ускладнюються значною протяжністю та тдсутністю чітких підводних орієнтирів. Тому межі між цими океанами проводять умовно по меридіанах південних мисів материків Південна Америка (мис Фроуорд, 71° з.д.), Африка (мис Голковий, 20° сх. д.), Австралія (мис Південно-Східний, 147° сх. д.). Вчені, які вважають за доцільне виділення Південного Льодовитого океану, проводять його межу по лінії антарктичної конвергенції, яка має складну і мінливу в часі конфігурацію (орієнтовно по паралелях 55-60° пд. ш.), а часто і умовній іінії, що з'єднує крайні південні миси материків Південної півкулі.

Як відомо, кожний океан, маючи спільні ознаки зі Світовим океаном, має разом з тим й індивідуальні фізико-географічні особливості. Тому, незважаючи на схожість природи різних океанів, необхідно детально познайомитися з кожним із океанів, звертаючи увагу на їх специфічні особливості.