Географічна зональність Світового океану

Географічна зональність - одна з основних закономірностей просторової диференціації географічної оболонки, що проявляється в зміні характеру, динаміки, властивостей природних комплексів зі зміною географічної широти. Вона властива не лише суші, а й океаносфері. На поверхні Світового океану в зв’язку з більшою однорідністю природних умов географічні пояси більші за площею, ніж на суші і чіткої межі між ними немає. Широтна зональність океану ускладнюється особливістю циркуляції вод, впливом материків, сезонних вітрів. Положення географічних поясів в океані визначається радіаційним балансом, пануючою атмосферною циркуляцією та вертикальним рухом водних мас. Протяжність поясів в океані в основному широтна.

Вчені у Світовому океані, крім широтної, визначають також вертикальну і циркумконтинентальну зональність. Перша проявляється у зміні природних умов з глибиною, а друга - з віддаленням від суші.

І Іевним зональностям (їх сукупності) відповідають своєрідні біогеоценози.

Біогеоценози Світового океану. Біогеоценоз - це ділянка поверхні океану, його дна чи об’єм водної товщі, у межах якої біоценоз, гідросфера і літосфера однорідні, взаємопов'язані і утворюють єдиний комплекс.

Л. А. Зенкевич розрізняє такі макробіогеоценози Світового океану: а) поверхнева плівка води (населена організмами, для яких властиві водяний, а також напівводяний спосіб життя - фізалія та ін.); б) евфотична товща з планктоном і нектоном; в) зона зоопланктону, г) придонна товща.

Виділяється як своєрідний біогеоценоз літоралі, для якого характерні своєрідні рослинно-тваринні групи, що пристосувалися до значного впливу суші на природні умови цієї екологічної області. Далі йде зона фітозоогеоценозів, яка відповідає тій частині шельфа, де ще може поселятися фітобентос. Ця зона змінюється батіаллю, де рослинності вже немає, проте органічний світ залишається багатим (властива зовнішньому шельфу і материковому схилу рухомість вод полегшує поступання поживних речовин). Наступний макробіогеоценоз - абісаль з її незначним, бідним за видовим складом органічним світом, пристосованим до високого тиску, низьких температур, з переважанням організмів, які живляться органічними рештками, що потрапляють з верхніх шарів. Особливим біогеоценозом є ультраабісаль. Він об'єднує окремих представників органічного світу, що пристосувалися до надзвичайно важких умов існування в глибоководних жолобах Світового океану.

Отже, із глибиною і віддаленістю від суші змінюються природні умови океаносфери, гідродинамічний і гідрохімічний стан океанічних вод, що знаходить відображення у зміні органічного світу, біогеоценозів.

У Світовому океані географічні пояси (всього їх 11) відповідають поясам суші: по два полярних (арктичний і антарктичний), субполярних (субарктичний і субантарктичний), помірних, субтропічних, тропічних і один екваторіальний. Розглянемо їх на прикладі Північної півкулі.

Арктичний пояс охоплює більшу частину Північного Льодовитого океану. Його південна межа проходить там, де закінчується багаторічна крига. Вона помітно відхиляється на південь під впливом Гренландії, Лабрадорської і Північно-Атлан гичної течій. Вода і повітря мають низьку температуру. Панують холодні повітряні маси. Низька температура, недостатня освітленість води, крига - важливі фактори, що обумовлюють бідність органічного світу. Господарське значення цього поясу невелике.

Субарктичний пояс простягається до південної межі сезонної криги. На заході Атлантичного і Тихого океанів південна межа цього поясу зміщена далеко на південь (вплив холодних течій), а на сході під впливом

теплих течій - на північ. Взимку тут панує арктичне повітря, влітку - помірне. Влітку пояс отримує досить велику кількість тепла, що визначає розвиток органічного світу. Пояс має істотне господарське значення. Це один з основних районів рибного промислу.

Помірний пояс. Протягом року тут переважають західні вітри, часто виникають циклони, шторми. Температура води взимку буває нижчою +5°, а влітку досягає +20°. Багато опадів (більше 1000 мм за рік), значна хмарність, знижена солоність води. У результаті зимового охолодження відбувається інтенсивне перемішування води, що сприяє збагаченню її на кисень та винесенню в поверхневі товщі біогенних речовин. Органічний світ різноманітний, багатий. Це найважливіша зона промислового рибальства (до 2/3 світового вилову риби), інтенсивного мореплавства.

Субтропічний пояс. Південна межа його проходить через центри Лчорського та Гавайського баричних максимумів. Температура води коливається від +15° до +26°. Взимку в результаті зміщення баричних центрів на південь, за Сонцем, ту т панує помірне повітря, а влітку, коли Сонце зміщується в Північну півкулю - тропічне. Для теплої пори року' тут характерні високий атмосферний тиск, низхідні потоки повітря, температурні інверсії, штильова погода - літо, отже, сухе. Для східної окраїни материків характерна мусонна циркуляція. Взимку, коли панують західні вітри і циклони, випадають опади і часто буває штормова погода. 'Значне випаровування в центрах антициклонів влітку обумовлює підвищену солоність океанічних вод (до 38%о). Вертикальної циркуляції вод майже немає. Тому при великій різноманітності видів живих організмів біомаса їх у цьому поясі в 4-5 разів менша, ніж у помірному, а відповідно і рибогосподарське значення поясу незначне.

Тропічний пояс. На протязі року тут переважає тропічне повітря, а. отже, високий атмосферний тиск, низхідні потоки повітря, температурні інверсії, незначний вміст водяної пари по всій товщі повітря. Для поясу властиві незначна хмарність, невелика кількість опадів і посилене випаровування. Середньорічна температура води +22°, а солоність - 36- 37%₀. Вертикальна циркуляція вод слабка. Органічний світ різноманітний, але незначний за біомасою (вона в 1,5-2 рази менша, ніж у субтропічному поясі). Для поясу характерні коралові поліпи - морські безхребетні т варини. Природні особливості поясу дають підставу розглядати його як зону океанічних пустель.

В екваторіальному поясі весь рік панує екваторіальне повітря. Для поясу характерні найменші температурні коливання (+26°... +28° увесь рік), значна кількість опадів та сонячного тепла на протязі року, понижена солоність вод (до 33%о). Це пояс коралових поліпів, величезної різноманітності специфічних теплолюбних морських організмів. У водах цього поясу багато цінних промислових риб (тунець, сардина, золота макрель та ін.). Розвинутий промисел губок і морських черепах.

У Південній півкулі розглянуті вище географічні пояси повторюються, але їх межі помітно зміщені на північ. Це зміщення є результатом впливу холодних течій. У Південній півкулі домінує винесення холодних вод у низькі широти (вздовж західних окраїн материків) і воно істотно впливає на конфігурацію географічних поясів та зміщення їх меж на північ.

Південний полярний пояс значно відрізняється від інших поясів поясів поширенням айсбергів та значних за площею шельфових льодовиків. Висока динамічність вод помірного і субантарктичного поясів

сприяє розвитку життя. Біомаса досягає 200 мг/м³, понижуючись до 50 мг/м³ у водах поблизу Антарктиди.

Крім поверхневої, у Світовому океані виділяють внутрішньоводну і донну зональність, які тісно пов'язані з фізико-географічними умовами на поверхні океаносфери. Це знаходить своє відображення у розподілі донних відкладів і відмінностях у фауні. Так, кремнієві відклади пов'язані, як уже відмічалось, із субполярними, а карбонатні - із помірними і субтропічними широтами.

На глибинах деякі відмінності згладжуються, тому виділяють лише три пояси (зони): арктико-бореальний, екваторіально-тропічний і антарктико-нотальний.

На донну зональність, на відміну від поверхневої, впливає також рельєф дна і відокремленість океанів материками. У ній виділяють такі пояси: арктичний, субарктичний, помірний північний, екваторіально- тропічний, помірний південний, субантарктичний і антарктичний. Ці пояси відрізняються перш за все поширенням типів морських відкладів. Так, в арктичному поясі поширені теригенні, в антарктичному - айсбергові відклади; в субантарктичному, субарктичному поясах найпоширеніші кремнієві діатомові відклади, в помірних - теригенні, в екваторіально- іропічному - карбонатні біогенні відклади. Для кожного поясу на дні характерні певні морські організми - бентос, видове розмаїття яких залежить від широти та літологічного складу порід дна (субстрату).

Азональність найчастіше виникає в результаті неоднорідної поверхні дна океану, особливо в районах поширення макроформ рельєфу. Наприклад, із шельфом пов'язані певні типи водних мас, зокрема поверхневі, із материковим схилом - головним чином глибинні, із ложем океану - глибинні і придонні, із глибоководними жолобами - придонні. Оскільки водні маси характеризуються своєрідністю фізичних, хімічних і біологічних особливостей, то вони в значній мірі обумовлюють властивості природних аквальних комплексів. Крім того, макроформи підводного рельєфу впливають на розподіл донної фауни. Таким чином, макроформи рельєфу впливають на вертикальний розподіл аквальних комплексів і є причиною азональності.

Океанічна секторність - інша азональна закономірність, яка відображає зміни природи океанів у напряму від периферії (приматерикової частини) до центру. При цьому враховуються як вплив океану на клімат материків, так і вплив материків на океани, а також геоморфологічні особливості (будова поверхні дна), геологічні (основні типи відкладів), гідрологічні (водні маси) та біологічні (біомаса, її видовий склад).

У поверхневих океанічних поясах виділяють п'ять секторів: західний пргшатериковий, західний окраїнно-океанічний, відкритоокеанічний (центральний), східний окраїнно-океанічний, східний приматериковий. Іноді ці сектори називають циркумконтинентальними зонами. Тим самим робиться акцент на взаємозв'язках між біогенними і абіогенними компонентами природи, на фізико-географічні процеси, що відбуваються у секторах. Такі ж сектори виділяють і на дні - своєрідному екрані фізико- географічних процесів у поверхневій частині океаносфери.