2.11Що таке агломерація,мегаполіс?

агломера́ція (від лат. agglomeratio — приєднання) — форма розселення, територіальне скупчення населених пунктів (переважноміст), які об'єктивно об'єднані в єдине ціле (складну багатокомпонентну динамічну систему) інтенсивними функціональними, у тому числі економічними, трудовими та соціальними, культурно-побутовими, рекреаційними та іншими звя'зками, а також екологічними інтересами.

• Харківська агломерація — 1,730-2,158

• Донецька (Донецько-Макіївська) агломерація — 1,700-2,010

• Одеська агломерація — 1,191-1,547

• Запорізька агломерація — 850-1,101

Мегаполіс — будь-яке місто з населенням більше мільйона мешканців. Термін використовується у контексті підвищення значущості поселення.

Зрештою, мегалополіс являє собою найкомпактнішу форму поселення, що утворюється при зростанні великої кількості сусідніх міських агломерацій. Термін утворився від назви давньогрецького міста Мегалополь, що утворилось внаслідок злиття більш ніж 35 поселень Аркадії.

Характерні риси мегаполіса:

• лінійний характер забудови, витягнутої уздовж транспортних магістралей;

• спільна поліцентрична структура, зумовлена взаємодією відносно близько розташованих великих міст;

• порушення екологічної рівноваги між діяльністю людини і природним середовищем.

• Блакитний банан (Західна Європа) (89.8 млн чоловік)

• Токайдо (від Токіо до Осаки-Кобе-Кіото) в Японії (55 млн чоловік)

• Босваш (від Бостона до Вашингтона) у США (50 млн чоловік)

• Чіпіт (від Чикаго до Пітсбурга) у США (35 млн чоловік)

2.11 Демографічні проблеми людства?

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза Депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинутих країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинутих країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює, політичні відносини між державами.

3.1 Природні ресурси ,кваліфікація

Приро́дні ресу́рси  (рос. природные ресурсы, англ. natural resources; нім. natürliche Ressourcen f pl, Naturschätze m pl, natürliche Hilfsquellen f pl (Ressourcen f pl), Rohstoffquellen f pl) — це однорідні складові природи, що є елементами екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини.

Ресурси поділяються на: первинні, вторинні, невичерпні, вичерпні, відновні і невідновні.

Природні ресурси — сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства. П.р. класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й непоновлювальні П.р.) і невичерпні та ін. До П.р. входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Осн. напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання.

Природними ресурсами є:

• землі, земельні ресурси

• надра

• води

• повітряний простір

• атмосферне повітря

• клімат^[1][2]

• радіочастотний ресурс

• тваринний світ

• рослинний світ

• альтернативні джерела енергії.

3.2 Мінеральні ресурси

Мінера́льні ресу́рси — це сукупність запасів корисних копалинмінерального походження. Використовуються понад 200 видів мінеральної сировини. У залежності від призначення мінеральні ресурси поділяють на три групи:

1. Паливні (енергетичні) — використовуються для отримання тепла і світла.

2. Металеві (рудні) — з яких виплавляють метали (руди чорних і кольорових металів).

3. Неметалічні (нерудні) — використовуються як сировина дляхімічної промисловості (калійна сіль, фосфорити, сірка),будівництва і як технічна сировина (азбест, графіт, алмази).

3.3 Во́дні ресу́рси (рос. водные ресурсы, англ. water resources, water supply; нім. Wasserreserven f pl) — це всі води гідросфери, тобто води рік,озер, каналів, водоймищ, морів й океанів, підземні води, ґрунтова волога, вода (льоди) гірських і полярних льодовиків, водяні пари атмосфери.

У поняття «водні ресурси» входять і самі водні об'єкти — ріки, озера, моря, оскільки для деяких цілей (судноплавство, гідроенергетика,рибне господарство, відпочинок і туризм) вони використовуються без вилучення з них води.

3.4 Земе́льні ресу́рси (у ранішній географічній літературі — поземе́лля) — частина земельного фонду, що використовується або може бути використана у народному господарстві.

Земельні ресурси — сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.

Територію теж можна вважати своєрідним ресурсом. Вона слугує просторовою основою для розміщення всіх галузей господарства, основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарстві. Територія вже стає своєрідним дефіцитом, особливо в невеликих за площею, проте з чисельним населенням, країнах (Японія, Нідерланди, Данія)^[1]. Див. також: намивні території, антропогенний ландшафт.

Землі сільськогосподарського призначення — землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.

3.5 ресурси Світового океану — це сукупність біологічних, мінеральних, енергетичних ресурсів, мінеральних солей та прісної води, що містить Світовий океан. На нього припадає 71 % поверхні планети. 

3.6 Рекреаційні ресурси — це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Вони є матеріальною і духовною основою формування ТРС різного типу і таксономічного рангу.

3.7 Лісові́ ресу́рси — деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництвата відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.

До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищатиґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води,оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.

3.8 Екологі́чна пробле́ма — це зміна природного середовища в результаті антропогенних дій, що веде до порушення структури і функціонування природних систем (ландшафтів) і призводить до негативних соціальних, економічних та інших наслідків.

Виділяють шість груп екологічних проблем:

• атмосферні (забруднення атмосфери: радіологічне, хімічне, механічне, теплове);

• водні (виснаження і забруднення поверхневих і підземних вод, забруднення морів і океанів);

• геолого-геоморфологічні (інтенсифікація несприятливих геолого-геоморфологічних процесів, порушення рельєфу і геологічної будови);

• ґрунтові (забруднення ґрунтів, ерозія, дефляція, вторинне засолення, заболочування і ін.);

• біотичні (зменшення рослинності, деградація лісів, пасовищна дигресія, скорочення видової різноманітності і ін.);

• комплексні (ландшафтні) — запустинювання, зниження біорізноманітності, порушення режиму природоохоронних територій.

4.1 У сучасних умовах розвиток людської спільноти призвів до формування світового господарства.Світове господарство являє собою сукупність взаємопов'язаних національних економік, які взаємодіють на основі міжнародного поділу праці. У межах світового господарства діють і розвиваються міжнародніекономічні відносини.

Світове господарство має певну структуру. Вона формувалась протягом багатьох століть. У сучасних умовах ця структура достатньо складна й характеризується наявністю цілої низки суперечностей, що притаманні міжнародним економічним відносинам. Як найважливіші структурні елементи світового господарства слід виділити національні економіки країн світової співдружності. Вони відрізняються одна від одної цілою низкою особливостей, але визначальною ознакою їх групування є рівень економічного розвитку. За цією ознакою виділяють три великі групи країн: високорозвинені країни; країни, що розвиваються, і, нарешті, країни з перехідною економікою.

До першої групи належать країни, які мають високий рівень розвитку економіки, а відтак, і значні досягнення в соціальному розвитку. їх характеризує потужний динамізм у розвитку продуктивних сил, інтенсивний тип відтворення, висока якість і стандарти життя населення.

Другу групу країн представляють країни, що розвиваються. їх часто ще називають слаборозвиненими, і це достатньо точне визначення рівня розвитку їх економіки.

Третя група населення в невиробничі сфері

4.2 Міжнаро́дний по́діл пра́ці — вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигіднуспеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва. Процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг. Процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Індустріально розвинуті країни посідають провідне місце в міжнародному поділі праці. Особливо активна діяльність транснаціональних корпорацій США та Канади, Японії, Німеччини, Великої Британії, Франції. Країни, що розвиваються, виступають у якості постачальників ресурсів для промислово розвинутих країн.

4.3 Науко́во-техні́чна револю́ція (НТР) — корінне якісне перетворення продуктивних сил, що почалося в середині XX століття, якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетвореннянауки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне.