– традиційні;

– нові.

3. – централізовані;

– децентралізовані.

4. – підтримувані державою;

– не підтримувані державою.

5. – державні релігії;

– релігії меншин.

6. – національні;

   • наднаціональні (світові).

Основна класифікація:

1. Ранні форми релігії (первісні, родоплемінні): магія, фетишизм, аніматизм, анімізм, культ предків, анімалізм, тотемізм, землеробський культ, шаманізм.

2. Національні релігії:

1. Ранні національні релігії – релігії Давнього Єгипту, Давньої Месопотамії, Давньої Індії (ведична та брахманічна), давньогрецька та давньоримська релігії, релігії Доколумбової Америки та ін.

2. Пізні національні релігії – іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

1. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.

2. Нетрадиційні релігії:

1. Неохристиянство (спроба переробити традиційне християнство на новий лад): Богородична церква, церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони), Ново апостольська церква, церква нового Єрусалиму та ін.

2. Релігії орієнталістського напряму (зорієнтовані на культуру Сходу): товариство свідомості Кришни (кришнаїти), послідовники Сая Баби, центри Шрі Чінмоя, ошо-центри, вселенська чиста Релігія.

3. Синтетичні релігії (поєднують у собі кілька релігій): Велике Біле Братство, церква Уніфікації (муніти), Всесвітня віра Бахаї.

4. Езотеричні об’єднання (шукають таємниче псевдонаукове знання): теософія, братство Грааля.

5. Неоязичництво: Рідна віра, РУН-віра, Собор Рідної віри.

6. Сайєнтологічні рухи (використовують наукові досягнення): діанетика, наука розуму та ін.

7. Сатанізм.

(Родоплемінні та ранні національні релігії називаються язичницькими).

ЛІТЕРАТУРА.

1. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

2. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

3. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

4. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

5. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

6. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

7. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

Питання для самоперевірки:

1. Що таке монотеїзм?

2. Що таке політеїзм?

3. Які Вам відомі світові релігії?

4. Які Вам відомі пізні національні релігії?

5. Що таке Релігії орієнталістського напряму?

Тема 3. Географія релігій.

ПЛАН.

1. Релігії країн Європи.

2. Релігії країн Азії.

3. Релігії країн Америки.

4. Релігії країн Африки.

5. Релігія Австралії.

ЯКУ РЕЛІГІЮ СВПОВІДУЄ БІЛЬШІСТЬ ВІРУЮЧИХ ОКРЕМИХ КРАЇН:

Європа:

Католицькі країни: Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Мальта, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія.

Православні країни: Росія, Україна, Бєларусь, Молдова, Румунія, Болгарія, Греція, Македонія, Сербія, Чорногорія.

Протестантські країни: Великобританія, ФРН, Нідерланди, Данія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Фінляндія.

Ісламські країни: Албанія, Боснія.

Азія:

Ісламські країни: Саудівська Аравія, Ємен, Оман, ОАЕ, Кувейт, Катар, Ірак, Іран, Йорданія, Сирія, Туреччина, Туркменістан, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Афганістан, Пакистан, Малайзія, Індонезія, Бруней.

Католицькі країни: Філіппіни, Ліван.

Православні країни: Грузія, Кіпр.

Монофізитська країна: Вірменія.

Іудаїстська країна: Ізраїль.

Індуїстські країни: Індія, Непал.

Буддійські країни:

1. хінаяна – Шрі-Ланка, Бірма, Таїланд, Камбоджа, Лаос;

2. махаяна – В’єтнам, Корея;

3. ламаїзм – Монголія;

4. синтоїстсько-буддійська країна – Японія;

5. конфуціано-буддійсько-даоські країни – Китай, Сінгапур.

Америка:

Католицькі країни: Мексика, Куба, Гватемала, Сальвадор, Гондурас, Нікарагуа, Коста-Ріка, Панама, Колумбія, Венесуела, Еквадор, Перу, Болівія, Чилі, Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, Домініканська Республіка, Канада.

Протестантські Країни: США, Багамські острови, Ямайка та більшість островів Карибського моря.

Язичницька країна: Гаїті.

Африка:

Ісламські країни: Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир, Марокко, Мавританія, Судан, Сомалі, Коморські острови, Сенегал, Гвінея, Малі, Чад, Нігер, Нігерія.

Язичницькі країни: ЦАР, Буркіна-Фасо, Ліберія, Мозамбік, Того, Замбія, Зімбабве, Гана, Руанда, Бенін, Сьєрра-Леоне, Конго, Кенія, Малаві, Танзанія, Камерун, Мадагаскар.

Католицькі країни: Сейшельські острови, Бурунді, Габон, Ангола, Уганда.

Протестантські країни: ПАР, Намібія, Ботсвана.

Монофізитська країна: Ефіопія.

Індуїстська країна: Маврикій.

Австралія: протестантська країна.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

2. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

3. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

4. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

5. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

6. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

7. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

Питання для самоперевірки:

Наведіть 3-4 приклади:

1. У яких країнах складають більшість мусульмани?

2. У яких країнах складають більшість православні?

3. У яких країнах складають більшість католики?

4. У яких країнах складають більшість протестанти?

5. У яких країнах складають більшість буддисти?

Тема 4. Первісні релігії.

ПЛАН.

1. Магія.

2. Фетишизм та аніматизм.

3. Анімізм.

4. Тотемізм та анімалізм.

5. Землеробський культ.

6. Шаманізм.

1. Магія (від грецького mageia – чаклунство) – віра в можливість впливу на довколишній світ не через працю, а через чаклунські дії.

• за метою поділялася на виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну, любовну, злочинну та ін.

• у давнину передбачала ритуальні танці, табу та ін. Зараз збереглася у вигляді ворожіння та забобонів.

2. Фетишизм (від порт. fetico – зачарована річ) – віра у наявність у матеріальних об’єктів надприродних властивостей.

Фетиш – це предмет, якому віруючі приписували надприродні якості.

– Люди уявляли, що ця річ може бути помічником та заступником людей;

– Зараз зберігся у вигляді віри в талісмани (речі, що привертають щастя), амулети (речі, що відвертають нещастя) та священні предмети.

3. Аніматизм (від лат. animatus – оживлений, уособлений) – наділення усіх предметів людськими рисами. Є різновидом фетишизму.

4. Анімізм (від лат. anima – душа) – віра в існування у тілі людини її двійника – душі, яка уособлює психологічні риси людини.

• уявляли двійників усього: людей, тварин, рослин, речей та процесів – хвороб, війни, ремесла та ін. світ роздвоювався на матеріальний світ та світ ідей – двійників;

• у могилу померлому клали знаряддя праці, щоб їх двійники служили душі померлого у потойбічному світі;

• вважалося, що коли людина спить, вона може цих двійників бачити;

• потойбічний світ спочатку розміщували на землі, десь у далекій країні;

• з анімізму виник культ предків, чиї душі мали захищати рідне плем’я;

• зараз існує у вигляді спіритизму, віри в привидів, душу, янголів.

5. Анімалізм (від лат. Animal – тварина) – віра в залежність життя людей від певних тварин чи рослин. Є різновидом тотемізму.

6. Тотемізм (від індіанського ot-otem – його рід) – віра в надприродну спорідненість роду чи племені людей з певним видом тварин чи рослин. Тотем – тварина чи рослина, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами, захисниками роду та помічниками в усіх справах.

– назва тварини чи рослини замінювала членам роду прізвище т а національність;

– тотемізм виникає з залежності мисливців від своєї здобичі;

– виникає разом із виникненням родового ладу, зміцнює його;

– тотемізм передбачає ритуальні танці, табу жертвоприношення, виготовлення зображень тотемів, спеціальні тотемні свята. Крім того, люди часто намагалися бути ззовні схожими на свої тотеми;

– тотемну тварину дозволялося вбивати лише в особливо визначених умовах, при цьому в неї просили вибачення та бажали щастя у країні мертвих;

– зараз існує у індуїзмі (поклоніння корові та мавпі) та ін.

7. Землеробський культ – поклоніння двійникам природних явищ, які впливають на врожай.

– виникає разом із виникненням землеробства;

– країну мертвих вже бачили не на землі, а на небі;

– виникає ідея смерті та воскресіння духів природи (за аналогією з зерном, яке ховали у землю, а воно проростало знов);

– інколи включало людське жертвоприношення (як приношення духам найціннішого);

– зараз землеробський культ зберігся у вигляді землеробських свят.

8. Шаманізм (з евенкійської мови шаман – знахар) - віра в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами.

– з’являється разом зі здатністю суспільства утримувати людей, які нічого не виробляли;

– шамани намагалися лікувати людей та спілкуватися з духами, впадаючи в екстаз чи істеричний напад. Багато шаманів були нервовохворими чи вживали наркотики;

– майже усі шамани були чоловіками.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

2. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

3. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

4. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

5. Белов А. В. Улыбка дракона: Очерки о суевериях / А. В. Белов. – М.: Молодая гвардия, 1979. – 112 с.

6. Григоренко А. Ю. Сатана там правит бал: Крит. очерки магии / А. Ю. Гордиенко. – к.: Украина, 1991. – 301 с.

7. Мичелл Дж., Рикард Р. Феномены книги чудес / Дж. Мичелл, Р. Рикард. – М.: Политиздат, 1988. – 294 с.

8. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

9. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

10. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

11. Угринович Д. М. Искусство и религия: Теоретический очерк / Д. М. Угринович. – М.: Политиздат, 1982. – 288 с.

Питання для самоперевірки:

1. Які Вам відомі різновиди магії (за метою)?

2. Чим відрізняється талісман від амулету?

3. Чому при тотемізмі вшановували саме тотемну тварину (рослину), а не якусь іншу?

Тема 5. Релігії сходу.

ПЛАН.

1. Релігії Індії:

а) індуїзм;

б) джайнізм;

в) сикхізм.

2. Релігія Японії. Синтоїзм (синто).

3. Релігії Китаю:

а) конфуціанство;

б) даосизм.

Індуїзм

Індуїзм – релігійна система у Індії (його прихильники називаються індусами).

Суспільство, за індуїзмом, поділяється на 4 великі групи – Варни (кожна з яких поділяється на безліч менших груп – каст. Змінити кастову приналежність не може ні за які заслуги ані сама людина, ані її нащадки).

1. Б рахмани (жерці)

2. Кшатрії (воїни) двічинароджені

3. Вайш’ї (працівники)

4. Шудри (прислуга) – одинаждинароджені

Двічинароджені проходять посвячення у члени своєї варни (це і є «друге народження») по досягненню певного віку: брахмани – 7 років, кшатрії – 10 років, вайш’ї – 11 років. Одинаждинароджені посвячення не проходять.

За легендою, всі варни створені з тіла верховного бога Брахми: брахмани – з його вуст, кшатрії – з його рук, вайш’ї – з його стегон, шудри – з його ніг.

Обов’язки варн:

Брахмани – вивчення Вед (священних книг), жертвоприношення, збирання та роздача милостині.

Кшатрії – охорона підлеглих, роздача милостині, жертвоприношення.

Вайш’ї – скотарство, землеробство, ремісництво, жертвоприношення, роздача милостині.

Шудри – покірне служіння трьом попереднім варнам.

Ці чотири варни – нащадки чотирьох суспільних станів у арійців – давніх завойовників Індії. Нащадки тих, хто жив у Індії до арійців, не увійшли до жодної варни, а зайняли найнижче місце у суспільстві – стали недоторканими, які виконують найважчу й найбруднішу роботу. До недоторканих усі ставляться з презирством.

Індуїзм вшановує трьох головних богів: Брахма (творець всесвіту), Кришна (охоронець людства) та Шива (бог війни), а крім того – близько 3 млн. богів окремих племен, окремих селищ та духів природи.

Головними категоріями індуїзму є Сансара – одвічний ланцюг життя та смерті, коли душа померлого знов і знов переселяється у тіла новонароджених, та карма – закон воздаяння, згідно з яким поведінка у цьому житті відгукнеться умовами життя у наступному.

Індуїзм містить залишки тотемізму – богів інколи зображували у вигляді птахів, биків, рослин. Корова та мавпа є у індусів священними тваринами, а лотос – священною рослиною.

Жертвоприношення є найважливішим обрядом індуїзму. Воно відбувається на честь народження дитини, посвячення у члени своєї варни, укладання шлюбу, поховання та ін. Але без участі брахмана жертвоприношення не дійсне. Звідси велика влада брахманів у суспільстві.

Основними напрямами індуїзму є вішнуїзм та шиваїзм, які поділяються на безліч дрібних напрямів – від цілковито мирних до гуртка змовників, які до XIX ст.. займалися людськими жертвоприношеннями.

Індуїзм терпимий до інших релігій, вважаючи їх богів одними з втілень Вішну чи Шиви.

Джайнізм

Заснований у VI ст.. до н.е. Вардхаманом Махавірою з касти кшатріїв. Він провів дванадцять років відлюдником у лісі без одягу та нормальної їжі. (Прихильники джайнізму мають назву джайни).

Основні положення джайнізму:

• не вбивати нічого живого та не їсти м’яса;

• не красти;

• бути чужим для мирських справ, аскетом;

• бути правдивим;

• монахи мають бути безшлюбними.

Громада джайнів складається з монахів та мирян. Монахи живуть у лісах та печерах біля поселень, щоб миряни бачили їх аскетичне життя. Миряни мусять дотримуватись подружньої вірності, обмежувати свої потреби, один день на місяць жити як монахи, та весь час годувати монахів.

Джайнізм не визнає ані каст, ані жертвоприношення тварин.

Джайни вірять у переселення душ, у карму, в багатьох богів, у значимість добрих справ.

Тих, хто порушує джайністські норми, виключають з громади, навіть якщо це її керівники.

Джайни поважають жінок, допускають їх до чернецтва, читання священних книг та участі у молитовних зборах.

Складного культу джайни не мають. Читають священні книги та беруть участь у нескладних ритуалах, будучи оголеними.

Мають багато напрямків, з них головні два – той, у якому чоловіки ходять оголеними, і той, у якому чоловіки ходять у білому вбранні.

Сикхізм

Існує у Індії (шт.. Пенджаб). Створений на межі XV та XVI ст. н.е. чоловіком на ім’я Нанак як відповідь індусів на тиск ісламу. (Прихильники сикхізм мають назву сикхи).

Сикхи вірять в єдиного бога, який проявляється в усьому існуючому, заперечують касти та ідолопоклонство. Ії керівники мають титул гуру. Всього було десять великих гуру, починаючи з Нанака. Останній, десятий гуру – Говінд-сінгх у 1699 р. скасував звання гуру та передав усю владу громаді віруючих.

Сикхом може стати індієць з будь-якої касти, який досяг віку 7 років, та пройшов посвячення у присутності п’ятьох сикхів. Сикх повинен носити довге волосся, ніколи не стригтися та не голитися, повинен мати кинджал зі сталі залізний браслет та залізний гребінець. Сикхи їдять м’ясо, але не палять тютюн. Кожен сикх до свого імені додає титул «Сінгх» - лев.

Члени громади сикхів дуже згуртовані, допомагають один одному та добре вміють воювати.

Синтоїзм (синто)

Синтоїзм – японська національна релігія. Виник він у III ст. до н.е. як культ імператора – «тенно», духів предків та духів природи. З V-VI ст. н.е. синтоїзм стає державною релігією. У III ст. н.е. жерці синто стали державними чиновниками.

Японці мають 3132 боги на чолі з богинею сонця Аматерасу, яка є прародительницею імператорської родини. Вони вірять в Камі – духів природи, які живуть усюди, тому уся природа є священною. Душі предків після смерті теж стають Камі. Мета життя – злиття з природою, служіння предкам та імператору. Неяпонець синтоїстом бути не може, бо його душа після смерті не стане Камі.

Зображень богів не мають, хіба що у вигляді звірів.

Релігійна церемонія синтоїзму: треба кинути монетку у скриньку для пожертвувань, плеснути кілька разів у долоні, викласти словами чи подумки свою справу. Цього досить. Крім храмів ще існують невеликі вівтарі у домах віруючих, де теж читають молитви та приносять жертви. До Камі звертаються з будь-якого приводу.

Зараз синтоїзм повністю злитий з буддизмом.

Конфуціанство

Створене у Китаї у VI ст. до н.е. філософом Кун Цзи (Конфуцієм). Конфуцій вважав, що кожна суспільна група має знати своє місце та виконувати певні обов’язки. Прості люди мають підкорятись знаті та працювати на неї, а знать – піклуватися про них та бути до них гуманною. Особливо важливою є моральна поведінка чиновників. Ідеал Конфуцій бачив у минулому. Вчив, що треба поважати батьків та усіх старших за віком та за суспільним становищем людей, вшановувати давнину.

Конфуціанство увібрало у себе давні вірування, що містили елементи магії, фетишизму та анімізму.

Спочатку конфуціанство було лише філософією, а на релігію перетворилося лише у IV ст. до н.е., коли почалося поклоніння Конфуцію. Спочатку поклонялися табличкам з його текстами, а потім – і його скульптурним зображенням.

Даосизм

Створений у другій половині I тис. до н.е. у Давньому Китаї філософом Лао-Цзи. Він проповідував покірність долі, миролюбність, пасивність, гармонію з природою. Головною категорією даосизму є Дао – загальний закон і першооснова світу. (Прихильники даосизму мають назву даоси).

Через 500 років після смерті Лао-Цзи даосизм перетворився на релігію, увібравши у себе давні магічно-анімістичні та фетишистські вірування. Головним божеством даосів є міфічний імператор Юй-хуан, який нібито у старості зрікся влади, став пустельником, а потім став володарем раю та пекла. Він робить суд над людьми.

Даоси шукають довголіття, здоров’я та безсмертя, задля чого використовують численні талісмани, легенди, замовляння, ворожіння, фізичні вправи, системи дихання, харчові норми, де раціональний досвід переплетений з містикою.

Після проникнення у Китай буддизму, даосизм запозичив у нього урочисті богослужіння, храми, духовенство й чернецтво, набувши певної організаційної системи.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

2. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

3. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

4. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

5. Белов А. В. Улыбка дракона: Очерки о суевериях / А. В. Белов. – М.: Молодая гвардия, 1979. – 112 с.

6. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

7. Парнов Е. И. Боги лотоса: Критич. заметки о мифах, верованиях и мистике Востока / Е. И. Парнов. – М.: Политиздат, 1980. – 239 с.

8. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

9. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

10. Угринович Д. М. Искусство и религия: Теоретический очерк / Д. М. Угринович. – М.: Политиздат, 1982. – 288 с.

Питання для самоперевірки:

1. У якій релігії існує поділ людей на касти?

2. Індуїзм є монотеїстичною чи політеїстичною релігією?

3. Скількох богів вшановують сикхи?

4. Синтоїзм є монотеїстичною чи політеїстичною релігією?

5. Що головне має робити індуїст? Джайн? Сикх? Конфуціанець? Даос? Синтоїст?

Тема 6. Буддизм.

ПЛАН.

1. Виникнення та розповсюдження буддизму.

2. Священна книга буддизму.

3. Визначення нірвани. «4 благородні істини» та восьмискладовий шлях спасіння.

4. «10 великих доброчинностей» та «10 лихих вчинків».

5. Життя ченців у буддизмі..

6. Основні напрямки буддизму. Хінаяна. Махаяна. Ламаїзм.

Створений у VI-Vст. до н.е. у Індії чоловіком на ім’я Сідхартха Гаутама (Будда). У III ст.. до н.е. стає у Індії державною релігією. До початку нашої ери поширився на Цейлон, Індонезію, Індокитай, Тибет, у IV-VI ст.. – у Корею та Японію, у XVI-XVII – у Монголію, у XVIII – у Туву, Бурятію та Калмикію (зараз у складі Росії).

Священною книгою Буддизму є «Трипітака»(«Трьохкнижжя»), яка створена на межі нашої ери (до того основні положення буддизму передавалися в усній формі). Перша частина регламентує прийом до буддійської громади та життя у ній; друга частина включає повчання Будди та його учнів, легенди та міфи; третя частина включає релігійні та філософські думки Будди.

Буддисти вірять в карму та сансару, але додають ще й нірвану.

Нірвана – стан повного згасання потягів до життя, відсутності будь-яких бажань. У нірвані припиняються нові народження.

Основними положеннями буддизму є «4 благородні істини»:

1. Життя сповнене стражданнями.

2. Причиною страждань є бажання.

3. Якщо позбутися бажань, то зникнуть і страждання.

4. Щоб досягти нірвани, треба дотримуватися восьмискладового шляху спасіння:

1. праведне бачення (беззастережна віра в Будду та його вчення);

2. праведне бажання (бажання жити за вченням Будди та досягти нірвани).

3. праведне слово (не брехати, не грубіянити).

4. праведна поведінка (нікому ні в чому не шкодити, не вбивати).

5. праведний спосіб життя (працювати чесно, дотримуючись законів).

6. праведне устремління (самоконтроль у думках та діях).

7. праведне мислення (не відступати від засвоєних буддійських положень).

8. праведне самозаглиблення (відмова від усіх радощів, збереження спокою).

Вважають, що душі після смерті переселяються у нові тіла, страждаючи при цьому. Будь-яка пристрасть чи бажання прив’язує душу до сансари , яка сповнена страждань, та не дозволяє вирватись звідти у нірвану, де нема народжень, смерті та страждань. У нірвану може вийти лише душа архата (святого), усім іншим треба ще пройти кілька нових народжень, аби стати архатом.

Буддизм вшановує багато богів, але утримується від жертвоприношень їм. Окрім богів вшановують ще будд (рятівників людства) та бодхисатв (людей-будд). Але ніякі боги чи Будди не можуть відвернути закон карми.

Буддизм заперечує касти, визнає усіх людей рівними. Справжній буддист повинен ситечком процідити воду, яку п’є, аби не проковтнути комаху, та гілкою мести перед собою дорогу, аби не наступити на живі істоту. Але захищати свою країну чи якусь людину, карати злочинців – не потрібно. Проти зла боротися не треба, треба його не робити.

«Десять великих доброчинностей»: щедрість у подаянні, дотримання етичних норм, терпимість, щирість, лагідність та смирення, самообмеження, негнівливість, незаподіяння зла живим істотам, милосердя, непротидія силі силою.

«Десять лихих вчинків»: вбивство, крадіжка, подружня зрада, брехня, пияцтво, обжерливість, надмірне захоплення музикою та танцями, надмірна любов до коштовностей та квітів, пристрасть до м’якого ліжка, користолюбство.

Кандидатів у ченці готують з восьми років, а приймають з двадцяти за згодою батьків. З речей ченці мають лише одяг, пояс, віяло, мило, бритву та ситечко для води. Вони голять голову та брови, харчуються двічі на день, живучи за рахунок подаяння. У розмові з жінкою чернець має право сказати не більше п’яти слів, й то закриваючись від неї віялом.

Централізованої церкви буддизм не має. Головними напрямками буддизму є хінаяна, махаяна та ламаїзм.

ХІНАЯНА (Мала Колісниця) – напрям, найбільш близький до первинного буддизму. Вчить, що врятуються лише ченці, а простим людям треба ще кілька разів народитися знову, аби стати ченцем. Хінаяна панує у таких країнах як Шрі-Ланка, Бірма, Таїланд, Лаос, Камбоджа.

МАХАЯНА (Велика Колісниця) - цей напрям виник у сер. I тисячоліття н.е. Вчить, що врятуються усі, а не лише ченці. Для врятування достатньо жити за вченням Будди, але щоб це вчення вірно зрозуміти, потрібна допомога ченців. Мирських справ цуратися не треба. Махаяна існує у таких країнах як В’єтнам, Китай, Корея.

ЛАМАЇЗМ – виник у Тибеті десь між VII та XIV ст.. н.е. як поєднання махаони та місцевого шаманізм. Вчить, що врятуватися можна лише за допомогою священників на чолі з далай-ламою.

Далай-лама – керівник ламаїзму, у тілі якого, за віруваннями ламаїстів, живе душа будди Авалокітешвари. Після смерті далай-лами вона переселяється у тіло новонародженої дитини, яка і має стати наступним далай-ламою. До початку XX ст.. влада далай-лам у Тибеті була майже необмеженою. Ченцем-ламою у Тибеті ставала кожна перша дитина у родині ( це 30% населення). Ламаїзм поширений у Тибеті, Монголії, Бурятії, Туві та Калмикії.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

2. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

3. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

4. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

5. Белов А. В. Улыбка дракона: Очерки о суевериях / А. В. Белов. – М.: Молодая гвардия, 1979. – 112 с.

6. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

7. Парнов Е. И. Боги лотоса: Критич. заметки о мифах, верованиях и мистике Востока / Е. И. Парнов. – М.: Политиздат, 1980. – 239 с.

8. Сацх П. Ю. Атеизм и религия о счастье и месте человека в мире / П. Ю. Сацх. – Днепропетровск: Проминь, 1989. – 183 с.

9. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

10. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

11. Угринович Д. М. Искусство и религия: Теоретический очерк / Д. М. Угринович. – М.: Политиздат, 1982. – 288 с.

Питання для самоперевірки:

1. Хто є засновником буддизму?

2. Що головне має робити буддист, щоб потрапити до нірвани?

3. Чому людина, яка когось любить чи чогось бажає, не потрапить до нірвани?

4. Хто такий далай-лама?

5. Чому хінаяну назвали Малою Колісницею, а Махаяну – Великою? Яка між ними різниця?

Тема 7. Іудаїзм.

ПЛАН.

1. Іудаїзм як релігія.

2. Біблія (Старий Заповіт) та Талмуд – Священні книги іудаїзму.

3. 10 заповідей – основні положення іудаїзму.

4. Рай та пекло. Очікування Месії.

Іудаїзм – це релігія євреїв, яка склалась близько Х ст.. до н.е. Прихильники іудаїзму мають назву іудеї. Вони вірять в Єдиного бога Яхве (Він же Єгова). Священною книгою іудаїзму є Біблія, лише Старий Заповіт (Новий Заповіт в іудаїзмі не визнається).

Старий Заповіт складається з трьох частин:

1. П’ятикнижжя Мойсея (Тора). За легендою, продиктована Мойсею Богом.

2. Книга пророків – розповідь про розселення євреїв у Палестині.

3. Писання – включає псалми, притчі, пісні.

Тора складається з п’яти книг:

1. Книга Буття – розповідає про створення світу Богом, про перших людей, їх вигнання з Раю, про всесвітній потоп.

2. Книга Вихід – описує життя полонених євреїв у Єгипті та їхню втечу звідти.

3. Книга Левіт – розповідає про закони, заповіді та гріхи.

4. Книга Числа – розповідає про блукання єврейського народу після втечі з Єгипту.

5. Друга книга законів – включає заповіді, закони, повчання.

У якості коментаря до Біблії вшановується ще одна книга – Талмуд.

Талмуд – багатомірний збірник єврейських догматичних, правових, релігійно-філософських, етичних та побутових уявлень. Створений з метою пристосування іудейських релігійних норм до нових умов життя. Складається з безлічі коментарів до Тори. Талмуд містить 365 заборон та 248 повелінь. Іудаїзм прискіпливо ставиться до виконання обрядів і свят. Уся їжа поділяється на дозволену та заборонену. Заборонені свинина та зайчатина, а також м'ясо з молоком або м'ясо з кров’ю.

Єдиною основою будь-яких наук вважається Талмуд. Авторитет рабинів (іудейських священників) вважається непохитним.

Головним законом іудаїзму є 10 заповідей (гл. 20 кн. Вихід).

1. Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства, хай не буде тобі інших богів, окрім Мене!

2. Не роби собі подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що у воді, і що під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм.

3. Не прикликай імені Господа, Бога твого, даремно, бо не помилує Господь того, хто прикликає його ім’я даремно.

4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий для Господа, Бога твого.

5. Шануй батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі.

6. Не вбивай!

7. Не вкради!

8. Не чини перелюбства (подружньої зради)!

9. Не свідкуй неправдиво на ближнього свого.

10. Не бажай дому ближнього твого, не бажай дружини ближнього твого, … ані всього, що ближнього твого.

Іудеї вважають, що після смерті душі усіх людей постануть перед Богом для суду. Бог відокремить праведників від грішників. Праведники одвічно зазнаватимуть блаженства та пошани у Раю, а грішники – одвічних страждань у пеклі.

Іудеї чекають на Месію – Спасителя, Який допоможе усім скривдженим та пригнобленим, буде судити живих та мертвих.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Білоусенко О. Старий заповіт. Біблійна історія / О. Білоусенко. – К.: Либідь, 1993. – 160 с.

2. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

3. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

4. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

5. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

6. Косидовский З. Библейские сказания; Сказания евангелистов / З. Косидовский. – М.: Политиздат, 1990. – 479 с.

7. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

8. Сацх П. Ю. Атеизм и религия о счастье и месте человека в мире / П. Ю. Сацх. – Днепропетровск: Проминь, 1989. – 183 с.

9. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

10. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

Питання для самоперевірки:

1. Іудаїзм є монотеїстичною чи політеїстичною релігією?

2. Що таке Тора? Що таке Талмуд?

3. Що головне має робити іудей, щоб потрапити до Раю?

4. Хто такий Месія?

Тема 8. Християнство.

ПЛАН.

1. Виникнення християнства.

2. Символ віри.

3. Біблія (Старий та Новий Заповіт) - Священна книга християнства.

4. Ісус Христос .

5. Дві заповіді Христа.

6. 7 великих гріхів та 7 доброчинностей.

7. Розколи у християнстві.

8. Основні напрямки християнства:

1. Православ’я;

2. Католицизм;

3. Протестантизм:

   1. Загальні положення протестантизму;

   2. Старий протестантизм. Лютеранство. Кальвінізм. Англіканство.

   3. Новий протестантизм. Баптисти. Адвентисти. П’ятидесятники.

4. Свідки Єгови.

Християнство – найпоширеніша у світі релігія, яка складається з чотирьох напрямів: православ’я, католицизм, протестантизм та монофізитизм. Християни будь-якого напряму вірять у Христа.

Священною книгою християн є Біблія, яка складається зі Старого Заповіту (запозичений з іудаїзму) та Нового. До складу Нового заповіту входять чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки та Іоанна), а також діяння та послання апостолів, пророцтво Іоанна богослова про страшний суд. Усі Євангелія розповідають про життя засновника християнства – Ісуса Христа.

Згідно з християнством, Ісус Христос – це Бог, Який втілився у людину, щоб навчити людей жити, не порушуючи заповідей, вчив людей бути лагідними один до одного, зцілював хворих та навіть повертав до життя померлих. Його учні зрозуміли, що Ісус і є той месія, на якого століттями чекали євреї. Але керівники та головні священики настроїлися ворожо до Ісуса, бо Він засуджував їх за те, що вони вчать людей заповідям, а самі не виконують їх. Вони схопили Ісуса та за допомогою римлян стратили на хресті. Але на третій день Ісус повстав з мертвих, повернувся до своїх учнів, ще сорок днів прибував із ними, а потім у них на очах піднявся з землі на небо, заповівши учням розповісти Його вчення усім народам на Землі.

Створене християнство у I ст.. н.е. як один з різновидів іудаїзму, але у II ст.. н.е. відокремилося від нього. Зазнавало переслідувань у Давньому Римі, доки у 313 р. імператор Костянтин не зробив її рівною у правах з іншими релігіями, а у 324 р. – державною у Римській імперії. Єдина церковна організація була створена на Першому Вселенському соборі у 325 р. у м. Нікея. Там же був сформульований Символ Віри, який кожен християнин повинен знати і в нього вірувати:

1. Вірю в Єдиного Бога, Вседержителя, Творця неба й землі.

2. Вірю в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божия, Єдинородного, від Отця раніше усіх віків, Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного народженого, не створеного, Єдиносущного Отцю.

3. Вірю в таїнство втілення та спокутування Ісуса Христа.

4. Вірю в страждання Ісуса Христа, розп’ятого за нас при Понтії Пілаті.

5. Вірю в воскресіння Ісуса Христа на третій день.

6. Вірю в вознесіння Ісуса Христа на небо.

7. Вірю в друге пришестя та страшний суд.

8. Вірю в Духа святого, Господа, Животворящого, що від Отця походить.

9. Вірю в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську церкву.

10. Сповідую хрещення й відпущення гріхів.

11. Очікую майбутнього воскресіння мертвих.

12. Очікую вічного життя.

Християни визнають 10 заповідей та дві заповіді Христа:

1. Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.

2. Возлюби ближнього свого, як самого себе.

Але на відміну від іудеїв християни не визнають Талмуд, а замість суботи вшановують неділю.

Сім великих гріхів:

1. Гордість;

2. Жадоба;

3. Нечистота;

4. Заздрість;

5. Нестриманість;

6. Гнів;

7. Ледарство.

Сім великих доброчинностей:

1. Смирення;

2. Щедрість;

3. Чистота;

4. Доброзичливість;

5. Поміркованість;

6. Лагідність;

7. Працелюбність.

Таїнства – найважливіші обряди у християнстві.

Католики та православні визнають 7 таїнств, а протестанти – лише перші 2.

1. хрещення;

2. причастя;

3. миропомазання;

4. сповідь;

5. шлюб;

6. священство;

7. соборування (у православ’ї – молитва за хворого, у католицизмі – за помираючого).

Розколи у християнстві

У I-III ст.. християнство знаходилося у підпіллі, єдиної організації, яка слідкувала б за точністю віровчення, не було. Тому кожна громада мала свої відмінності.

325 р. – Перший (Нікейський) собор засудив як єретичну течію аріанства. Аріани вважали Христа не Богом, Який втілився у людину, а просто людиною, хоч і великим пророком. Аріанство певний час було дуже поширене серед германських племен, але згодом вони прийняли католицизм, і аріанство зникло.

451 р. – Четвертий (Халкідонський) собор засудив як єретичну течію монофізитів, які вважали Христа не Богом, Який втілився у людину, а тільки Богом. Монофізити вважають єретиками не себе, а інших християн, які визнали рішення цього собору, називаючи їх халкідоянами (це і православні, і католики, і протестанти). Зараз монофізитизм існує серед вірмен, ефіопів та частини єгиптян.

809 р. – Ахенський собор прийняв постанову, що Дух Святий походить не лише від Бога-Отця, а й від Бога-Сина. Це суперечило ранньому християнству. Західна частина християн визнала це рішення, а східна – ні.

1054 р. – Великий розкол (Схизма). Західна (католицька) церква відокремилася від східної (православної). Папа римський та константинопольський патріарх не бажали підкорятися одне одному й посварилися через це, використовуючи як привід рішення Ахенського собору. Єдине християнство розпалося.

1517 р. і пізніше – від католицизму відокремилося багато церков, сект та рухів, які отримали спільну назву протестантизм.

СТРУКТУРА ХРИСТИЯНСТВА

Православ’я

• складається з п’ятнадцяти церков;

• єдиного керівного центру не має, хоч і визнає константинопольського патріарха старшим серед рівних;

• церква підпорядковується державі;

• духовенство має право одружуватись;

• визнає усі 7 таїнств;

• вшановують хрести та ікони;

• хрестяться трьома пальцями справа наліво;

• не визнають чистилище;

• Біблію читають грецькою (або старослов’янською, або грузинською) мовами, залежно від країни;

• Святкують Різдво Христове 7 січня;

• визнає вкрай необхідними для спасіння любов до Бога та людей.

• Православ'я панує серед більшості населення таких країн як Росія, Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Греція, Кіпр, Болгарія, Румунія, Сербія, Чорногорія та Македонія.

Католицизм

• має єдину церкву з центром у Римі, керівником якої є папа римський;

• визнає спільні з православ’ям догмати (Символ Віри, 7 таїнств);

• вважає, що Святий Дух походить не лише від Бога-Отця, а й від Бога-Сина;

• Богородицю вшановують значно сильніше, ніж православні. (Їй присвячено з великі свята, 3 звичайні свята, 4 обов’язкові та 4 необов’язкові пам’ятні дні. Пам’яті Богородиці присвячено місяць травень та кожна субота);

• визнає більш, ніж 20 тис. святих;

• вважає, що після смерті душа доброї людини перед тим, як потрапити у рай, має зазнати страждань у чистилищі, щоб очиститися від гріхів;

• за вченням католицької церкви, папа римський є непогрішним у справах віри, його влада та авторитет незаперечні;

• вважає, що коментувати та пояснювати Біблію має право лише духовенство;

• духовенство має бути безшлюбним;

• до середини 1960-х рр. визнавали Біблію лише латинською мовою (потім дозволили національними мовами);

• хрестяться двома пальцями зліва направо;

• вшановують хрести, ікони та скульптурні зображення Христа, Богородиці та святих;

• католицька церква вважає, що має право відпускати гріхи кому захоче;

• католики святкують Різдво Христове 25 грудня;

• включає майже 180 чернечих орденів, підпорядкованих особисто папі римському;

• Католицизм панує серед більшості населення таких країн як Італія, Іспанія, Португалія, Франція, Бельгія, Австрія, Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Литва, усі країни Латинської Америки, деякі країни Африки, Філіппіни.

Протестантизм

Протестантизм – це напрямки християнства, які виникли після Реформації (XVI ст.) як опозиція до католицизму. Єдиного протестантизму не існує і ніколи не існувало, ці напрямки виникали у різних країнах у різний час.

Головні напрямки протестантизму:

Ті, що виникли у XVI ст. – лютеранство, кальвінізм, англіканство;

Ті, що виникли у XVII - XVIII ст. – секти анабаптистів, менонітів, антитринітаріїв, квакерів, методистів тощо;

Ті, що виникли у XIX - XX ст. – рухи баптистів, адвентистів, п’ятидесятників, свідків Єгови.

Загальні положення протестантизму:

(їх визнають будь-які протестанти)

• заперечують роль церкви як посередниці між Богом та людьми, вважають, що людина може спілкуватися з Богом і без допомоги церкви, самостійно;

• вважають, що людина врятує свою душу не добрими вчинками, а вірою;

• не вірять у чистилище;

• кожен віруючий має право читати та трактувати Біблію;

• Біблію вважають єдиним джерелом віри, трактатів діячів церкви не визнають;

• у кожній країні богослужіння ведуть її національною мовою;

• не визнають особливого статусу священиків, кажучи, що кожен християнин має право бути обраний священиком;

• заперечують культ святих, Богородиці, ікон та хрестів, вважаючи це ідолопоклонством;

• не визнають піст;

• не мають чернецтва;

• духовенство має право одружуватись;

• визнають догмат про приречення: ніби Богом ще до народження визначено, хто потрапить до раю, а хто – до пекла.

Лютеранство – засноване у 1517 р. Мартіном Лютером, який виступив проти влади папи римського. Лютер сформулював майже всі ці основні положення протестантизму і вважав, що церква має підкорятися державі. Лютеранство панує серед більшості населення таких країн як Німеччина, Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія, Естонія.

Кальвінізм – заснований на початку XVI ст. Жаном Кальвіном. Його основні погляди:

• визнає усі основні положення протестантизму;

• визнає догмат про цілковите приречення як змінити ніяк неможливо – що одні люди відпочатку створені для Раю, інші є невдалими творіннями і відпочатку приречені на пекло. Це ніяк не залежить від їх власної поведінки;

• свою долю можна пізнати за успіхами у праці: кому вдається розбагатіти – той і обраний, а кому ні – той приречений, він заслуговує на пекло після смерті і на презирство за життя;

• нехристиянські народи та християни-некальвіністи теж приречені на пекло, тому треба ставитися до них з презирством;

• богослужіння відбувається у вигляді читання та коментування Біблії, співу псалмів.

• Кальвінізм панує серед більшості населення таких країн як Нідерланди, Швейцарія та Південно-Африканська республіка.

Англіканство – засноване у XVI ст. у Англії як поєднання протестантизму та католицизму:

• визнає спасіння вірою та підкорення церкви державі;

• заперечує католицькі догмати про чистилище, папську владу, поклоніння іконам, святим, безшлюбність духовенства;

• визнає католицький догмат про особливу рятівну роль церкви;

• Англіканство панує серед більшості населення Великобританії та більшості англомовних країн.

З лютеранства згодом виділився рух баптистів, з нmjuj – секти п’ятидесятників та адвентистів, з адвентистів – свідки Єгови. Кальвінізм з часом розпався на секти реформатів, конгрегаціоналістів та пресвітеріан.

Баптисти:

• виникли у Англії на початку XVII ст.;

• хрестять тільки дорослих, які свідомо обрали цю віру;

• визнають Біблію важливішою за людське знання;

• визнають основні положення протестантизму, окрім підкорення церкви державі;

• вважають, що віра виникає тільки у обраних Богом людей;

• вважають, що усі, хто вірують у Христа, не понесуть за свої вчинки ніякої кари;

• священиком у них може бути не лише чоловік, а й жінка;

• кілька разів на тиждень проводять молитовні збори у особливих будинках, де проголошують колективні молитви, співають релігійні гімни, нерідко в супроводі музичних інструментів;

• життя баптиста чітко регламентоване: свій вільний час він повинен віддавати вивченню та пропагуванню Біблії, баптиським зборам. Він віддає на користь громаді значну частку свого заробітку, йому не рекомендується одружуватися з людиною іншої віри, тим більше – з невіруючою.

Адвентисти:

- виникли у США у 1830-х рр.., відокремившись від баптизму;

- чекають на Друге пришестя Христа (засновник адвентизму Ч. Міллер очікував це 21.03.1843, потім – 21.03.1844, потім невизначено коли саме);

- адвентисти чекають, що під час другого пришестя земля буде знищена вогнем, а для адвентистів Бог створить нову землю;

- обов’язково вносять 1/10 заробітку у загальну касу;

- не одружуються з атеїстами чи іновірцями;

- не визнають раю та пекла, існування душі, а лише воскресіння мертвих, після якого люди знов житимуть на землі;

- піклуються про своє тіло, адже воно – «посуд Божий»;

- не їдять свинину, не п’ють каву, чай вино, не палять тютюн, не вживають наркотики;

- в 1863 р. від них відокремилися Адвентисти Сьомого Дня на чолі з Хелен Уайт, вчення яких має ряд особливостей: передусім вшановують суботу, у яку неможна працювати чи навіть готувати їжу; хто нагрішив, має приховати це, бо розповідати про таке – гріх.

П’ятидесятники:

• виникли у США у 1901 р., коли в одній зі шкіл штату Канзас дівчинка раптово заговорила китайською мовою, а за нею – і інші учні різними мовами. Потім директор та його найближчі прибічники почали проповідувати нове вчення в різних штатах та країнах;

• шукають Дари святого Духа: здатність розмовляти різними мовами, зцілювати хворих, пророкувати;

• їх зібрання супроводжуються масовим релігійним екстазом;

• складається цей рух з безлічі дрібних напрямків (християни віри Євангельської, християни Євангельської віри, Євангельські християни у дусі апостольському та ін.);

• пізніше від них відокремилися християни повного Євангелія (харизмати), які мають більш сувору дисципліну та відданість їх вченню.

Виникли як протестанти, але згодом відокремилися від протестантизму та взагалі халкідонського християнства у особливу християнську ланку -

Свідки Єгови:

• виникли у США у 1884р. під керівництвом Чарльза Рассела, відокремившись від адвентизму;

• назву «Свідки Єгови» отримали лише у 1931 р., до цього мали назву «Літературно-видавнича громада сторожової башти Сіону»;

• заперечують Трійцю, вшановують більше Бога-Отця, Якого називають Єговою;

• Христа вважають не Богом, Який втілився у людину, а лише ангелом – першим творінням Бога Єгови;

• протиставляють своє вчення не тільки католикам та православним, а й протестантам;

• заперечують безсмертя душі. «Померлий цілком мертвий і ніде не живе далі»;

• чекають на кінець світу – битву Армагеддон, коли Христос з військом знищить усіх супротивників Бога. Після цієї битви воскреснуть усі праведники і будуть жити в раю на землі, а керувати ними буде Христос та небесний уряд, який складатиметься з найбільших праведників усіх часів;

• не визнають ніякої світської влади, не голосують та не займаються політикою;

• на чолі їх стоїть Керівна Корпорація з 15-и людей (у США).

ЛІТЕРАТУРА.

1. Білоусенко О. Новий заповіт. Біблійна історія / О. Білоусенко. – К.: Либідь, 1993. – 144 с.

2. Білоусенко О. Старий заповіт. Біблійна історія / О. Білоусенко. – К.: Либідь, 1993. – 160 с.

3. Великдень в Україні: Нариси про Великодні свята з народними піснями. – К.: Муз. Україна, 1993. – 128 с.

4. Гордієнко М. С. Православні святі: Хто вони? / М. С. Гордієнко. – К.: Політвидав України, 1983. – 292 с.

5. Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. Навч. Посібник: У 3-х кн. Кн. 1. Середина XV – кінець XVI ст. / О. П. Крижанівський, С. М. Плохій. – К.: Либідь, 1994. – 256 с.

6. Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. Навч. Посібник: У 3-х кн. Кн. 3. Кінець XVI – середина XIX ст. / О. П. Крижанівський, С. М. Плохій. – К.: Либідь, 1994. – 336 с.

7. Отче наш: розповіді про віру і молитву. – К.: Веселка, 1994.

8. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

9. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

10. Ульяновський В. І. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. посібник: У 3-х кн. Кн. 2. Середина XV – кінець XVI ст. / В. І. Ульяновський. – К.: Либідь, 1994. – 256 с.

11. Француз А. Й. та ін. Християнський буквар: Навч. пізнавальний посібник / Авт. кол. Француз А. Й., Березовський М. Й., Назаренко Н. В., Попович Ю. М. – Івано-Франківськ: Таля, 1999. – 112 с.

12. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

13. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

14. Белов А. В. Адвентизм / А. В. Белов. – М.: Политиздат, 1973. – 239 с.

15. Гордиенко Н. С. Новые православные святые / Н. С. Гордиенко. – К.: Украина, 1991. – 334 с.

16. Григулевич И. Р. Инквизиция / И. Р. Григулевич. – М.: Политиздат, 1976. – 463 с.

17. Закон Божий: Первая книга о православной вере / Под. ред. Р. М. Добужинского. – М.: Сов. Писатель, 1991. – 273 с.

18. Закон Божий: Вторая книга о Православной вере / Под. ред. Р. М. Добужинского. – М.: Сов. Писатель, 1991. – 237 с.

19. Косидовский З. Библейские сказания; Сказания евангелистов / З. Косидовский. – М.: Политиздат, 1990. – 479 с.

20. Марков С. Зачем человеку исповедь? / С. Марков. – М.: Политиздат, 1978. – 88 с.

21. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

22. Сацх П. Ю. Атеизм и религия о счастье и месте человека в мире / П. Ю. Сацх. – Днепропетровск: Проминь, 1989. – 183 с.

23. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

24. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

25. Угринович Д. М. Искусство и религия: Теоретический очерк / Д. М. Угринович. – М.: Политиздат, 1982. – 288 с.

Питання для самоперевірки:

1. Християнство є монотеїстичною чи політеїстичною релігією?

2. Хто заснував християнство?

3. Про що написано у Євангеліях?

4. Що спільного та чим відрізняються християни від іудеїв?

5. Чим відрізняються католики від православних?

6. Що спільного у вченні лютеран, англікан, кальвіністів, адвентистів, баптистів та п’ятидесятників ? Чим вони відрізняються від католиків та православних?

7. Хто такі Свідки Єгови та чим вони відрізняються від інших християн?

Тема 9. Іслам.

ПЛАН.

1. Виникнення ісламу.

2. Коран – Священна книга ісламу.

3. Стовпи віри – основні положення ісламу.

4. Напрями у ісламі. Суніти та шиїти.

Іслам – наймолодша зі світових релігій. Її прихильники називаються мусульманами. Ця релігія виникла на Аравійському півострові у 622 р. н.е. Її засновником був Мухаммед, який оголосив себе посланцем Єдиного Бога Аллаха і скасував місцеві політеїстичні культи.

Священною книгою мусульман є Коран. Створений він у VII ст.. вже після смерті Мухаммеда (до цього передавався в усній формі). Включає релігійні догмати, правові та моральні норми, обряди, традиції, міфи, проповіді Мухаммеда, уславлення бога, закони, полемічні діалоги з іудеями та християнами. Коран також включає більшу частину Старого Заповіту.

Земне життя іслам вважає підготовкою до потойбічного. Усіх людей поділяє на мусульман та невірних. Засуджує непокору владі як непокору Аллаху. Усі кримінальні злочини вважає злочинами проти Аллаха, а усі виступи проти Аллаха – кримінальними злочинами. На основі Корану створене мусульманське судове законодавство – шаріат.

Коран забороняє лихварський відсоток (давати гроші під відсотки), регулює правила успадкування, розподілу майна, укладання договорів, організації торгівлі; наказує допомагати іншим, не вбивати, не красти, не знущатися над іншими, не лаятися, не обмовляти людей, не порушувати клятви, не пити спиртного. Коран забороняє вклонятися ідолам, зображувати людину чи будь-яку істоту, з образотворчого мистецтва дозволяє лише орнамент.

Стверджує, що на землі справжнього щастя бути не може, тому не треба шукати його чи сумувати без нього. Треба сподіватися на щастя у потойбічному сіті.

Іслам беззаперечно вірить у долю. «З вами відбувається тільки те, що наперед визначене для вас Богом».

«Поважай Аллаха, не забувай про день суду, будь богобоязливим. Зломи гординю, будь лагідним, корись владі й сильним світу цього, бо вони – від Бога».

Проте ніхто не може знати думок Аллаха.

Стовпи віри (основні положення ісламу):

1. Сповідання віри: складається з двох частин:

• Іман (Символ Віри): «Вірю в Бога і Його Ангелів, в Його книги, в його посланців, в день суду, вірю в приречення з його добром і злом, що ниспослане Всевишнім, і у життя після смерті»;

• Шахада (Свідоцтво): «Свідкую, що нема божества, окрім Аллаха, і свідкую, що Мухаммед Його пророк та посланець».

2. Намаз (молитва) у визначений час обличчям у бік священного міста Мекки. У сунітів – 5 разів на день, у шиїтів – 3.

3. Ураза (піст) у священний місяць Рамазан та у інші визначені дні.

4. Закят (милостиня) – обов’язкове внесення 1/40 частини майна на користь бідних.

5. Хадж (паломництво) до священних міст Медина та Мекка.

Інколи додається ще й джихад – священна війна проти невірних.

Керівник ісламу має титул халіф.

Окрім Корану існує ще Суна – переказ висловлювань та вчинків Мухаммеда.

Іслам поділяється на три напрями – сунізм, шиїзм та хариджизм. (Але демократичний хариджизм був майже повністю знищений до цього часу).

Першим великим халіфом був сам Мухаммед, троє його спадкоємців керували недовго, бо швидко померли або загинули. А правління наступного халіфа – Алі - викликало повстання. Повстанці отримали назву сунітів, а прихильники Алі – шиїтів. Їх ворожнеча триває у деяких країнах і донині.

Суніти – (90% усіх мусульман) – визнають Суну, не визнають посередників між Аллахом і людьми та особливі права родичів Мухаммеда на владу. Сунізм складається з сорока восьми дрібних напрямків.

Шиїти – (10% усіх мусульман) – визнають нащадків Мухаммеда єдиними, хто має право керувати мусульманами. Заперечують суну. Шиїзм довгий час був у підпіллі, зазнаючи переслідувань від сунітів, тому дозволяє своїм прихильникам давати ворогам будь-які клятви та не виконувати їх. Шиїзм складається з багатьох сект, не пов’язаних одна з одною. Є пануючою релігією у Ірані, існує також у таких країнах як Ірак, Афганістан, Азербайджан, Ємен.

ЛІТЕРАТУРА.

Основна навчальна література

1. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

2. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

3. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

4. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

5. Мавлютов Р. Р. Ислам / Р. Р. Мавлютов. – М.: Политиздат, 1974. – 168 с.

6. О вере и неверии: Мысли о религии и атеизме / Сост. М. М. Скибицкий. – М.: Политиздат, 1982. – 239 с.

7. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

8. Сацх П. Ю. Атеизм и религия о счастье и месте человека в мире / П. Ю. Сацх. – Днепропетровск: Проминь, 1989. – 183 с.

9. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

10. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

Питання для самоперевірки:

1. Яку назву мають люди, що вірять в іслам?

2. Хто заснував іслам?

3. Яка священна книга у ісламі?

4. Які релігійні обов’язки має мусульманин?

5. Чим відрізняються суніти від шиїтів?

САМОСТІЙНА РОБОТА

1. Вчити 10 заповідей.

2. Читати Євангеліє від Луки та вміти переказати основний сюжет.

3. Виписати в тетрадь для самостійних робіт основні обряди та свята в ісламі (назву та коротко сутність) за книгою: Мавлютов Р.Р. Ислам. – М, 1974. С. 100-132.

4. Виписати в тетрадь для самостійних робіт основні аспекти віровчення та діяльності кришнаїтів та церкви Уніфікації за книгою: Григулевич И.Р. Пророки «Новой Истины». – М, 1983. с. 78-104, 112-116.

5. Виписати в тетрадь для самостійних робіт основні погляди атеїстів за книгою: 100 ответов верую3№щим: справочник / под ред. Мезенцева В.А. – М, 1980. С. 211-215, 254-259,348-351, 382-388, 388-392.

Тема 10. Нетрадиційні релігії.

ПЛАН.

1. Загальна характеристика неокультів.

2. Кришнаїзм.

3. Церква сайєнтології.

4. Церква об’єднання.

5. Сім’я любові.

6. Велике Біле братство.

7. Богородичний центр.

8. Церква Останнього Заповіту.

9. Сатанізм.

Загальна характеристика неокультів.

Нетрадиційна релігійність в науці і публіцистиці визначається по-різному: «неокульти», «релігії Нового століття», «нові духовні об'єднання», «нетрадиційні релігії», «релігійні культи» «позаконфесійні організації», «тоталітарні секти», «деструктивні секти» і так далі. Велика частина неокультів виникла в США, де в 1950—60-і рр. відбувся справжній бум релігійних рухів і об'єднань. Вже в 1970-і рр. неокульти міцно упровадилися в життя європейських народів, істотно потіснили традиційні форми релігійного життя і змогли залучити в ряди своїх послідовників величезні маси молоді.

За останні десятиліття неокульти широко розповсюдилися в незалежних державах, що виникли на території колишнього СРСР. Неокульти не тільки самі постійно міняють назви своїх общин, але і створюють для вербування послідовників цілу мережа громадських організацій — цілительських, гуманітарних, медичних, педагогічних, жіночих, студентських, екологічних, фізкультурних і ін.

За походженням неокульти можна розділити на дві групи.

До першої групи відносяться зарубіжні неокульти, поширювані місіонерами: Міжнародне суспільство свідомості Крішни («Гуаранга», «ISKON», «Партія арійської єдності»);

Церква Сайєнтології («Діанетіка», «Нарконон», «Крімінон», «Хаббард-колледж», «Асоціація стурбованих бізнесменів», «Морська організація», «Усесвітній інститут сайєнтологічних підприємств»);

Церква об'єднання, Церква уніфікації Муна («Федерація жінок за мир у всьому світі», «Федерація сімей», «Студентська асоціація СА.R.Р.», «Міжнародна конференція з єдності наук», «Асамблея релігій миру», «Релігійна молодіжна служба», «Рада на вищому рівні в захист миру у всьому світі», «Міжнародна асоціація діячів мистецтв», «Міжнародний фонд освіти», «Академія професорів за мир у всьому світі», клуби східного єдиноборства «Вонхвадо — UМА»);

Сім'я («Сім'я любові», «Діти Бога»);

«Аум-синрікьо» («Учення істини Аум»);

сатаністи і ін.

До другої групи відносяться неокульти, що виникли на пострадянському просторі: Велике Біле Братерство («Юсмалос», «Інститут «Атма»); Богородичний центр («Істинно Православна Церква», «Маріанськоє рух церкви Білої Святої Русі», «Російська Церква» Маріанськая, «Фонд "Нової Святої Русі», «Фонд "Марія XXI століття», «Церква Пресвятої Діви Марії», «Церква Божої Матері що перетворюється», «Православно-кефалічна Церква», «Міжнародний, інститут загальнолюдських учень», «Орден Перетворення», «Престол Марія XXI століття»);

Церква Віссаріона («Церква Єдиної Віри», «Церква Останнього Заповіту») і ін.

Півтора десятки років діяльності неокультів в країнах СНД вже показали, що різний релігійний одяг і культові дії є лише прикриттям для реалізації їх справжніх інтересів. По суті ж це не релігійні, а комерційні організації, що наживаються на експлуатації мас молоді. Неокульти називають «молодіжними релігіями», бо вони об'єднують молодих людей від 18 до 25 років. У ЗМІ неодноразово повідомлялося про те, що неокульти вже при первинній обробці адептів застосовують гіпноз, навіювання, наркотичні речовини, багатогодинне (без перерви і відпочинку) читання релігійної літератури, різні технічні і інші засоби, що негативно впливають на молодь. Нетрадиційна релігійність виводить молодь з сімей, системи освіти, позбавляє соціальних зв'язків і спілкування, настроює молодих людей проти держави, загальнолюдських норм і цінностей, національної культури, традиційних релігій, веде до погіршення здоров'я, а іноді і до суїциду.

Розглянемо неокульти, що набули найбільшого поширення на пострадянському просторі.

Кришнаїзм.

Рух свідомості Крішни заснував уродженець Калькутти Свамі Прабхупада (Абхай Чаран Де). У 1922 р. Прабхупада став учнем Шрі Шріманда Бхактісіддханти Сарасваті Госвамі Махараджі, який присвятив його в традиції бхакті-йоги. За декілька днів до своєї смерті в 1936 р. Сарасваті заповідав йому поширювати принципи «свідомості Крішни» серед англомовних народів. У 1947 р. Абхай Чаран Де прийняв нове ім'я Бхактіведанта, а в 1950 р. залишив дружину і дітей і став ченцем. З того часу до його імені додався титул Свамі. У 1962 р. в Делі він заснував «Лігу присвячених» і зайнявся вивченням і публікацією окремих текстів Вед. У 1965 р. А. Ч. Бхактіведанта Свамі переїхав до Нью-Йорка. Поступово у нього з'явилися перші учні, і в 1966 р. він заснував «Міжнародне суспільство свідомості Крішни» (МОСЬК).

Незабаром послідовники Прабхупади починають активну місіонерську діяльність, яка сприяла зростанню руху кришнаїтів. З 1970 р. рух МОСЬК розповсюджується в Західній Європі, а після розвалу Радянського Союзу розвиває бурхливу діяльність в нових державах, де відкривається широке поле для розповсюдження неокультів.

Прабхупада вважав себе спадкоємцем одного з різновидів індуїзму — вішнуїзму. Для послідовників Прабхупади Крішна є Прабрахманом (вищим Брахманом) і є верховною особою божества, яка вшановувалася вище за традиційного Брахмана, — безособового божества. Прабхупада включив себе в парампару — перелік духовних вчителів-послідовників Крішни, що володіють найвищим статусом за життя, тобто став для кришнаїтів живим Богом і привласнив собі титул «Його Божественна милість».

Прабхупада узяв культову практику, а також найважливіші догмати індуїзму. Проте в Америці він був вимушений дати власну інтерпретацію ідей індуїстів. У міру зростання кришнаїтського руху Прабхупада створював свої праці, що виходили в світ в міжнародному видавничому центрі МОСЬК на всіх мовах миру.

Маючи досвід підприємницької діяльності, Прабхупада використовував всі досягнення постіндустріального суспільства для могутньої пропаганди свого учення. Не обмежуючись книгами, він створює кино- і відеофільми, журнали, плакати, листівки. Кришнаїти активно використовують ЗМІ. У рекламних цілях МОСЬК відкриває вегетаріанські ресторани, організовує кришнаїтські фестивалі.

За віровченням кришнаїтів одяг має важливе значення: чоловіки носять дхоті, а жінки одягають сарі. Всі віруючі можуть носити одяг білого кольору, але є відмінності: жовтий колір — для заміжніх, рожевий — для незамужніх, шафрановий означає особливу обітницю Крішні. Чоловіки голять голову наголо, залишаючи на потилиці кіску, за яку Крішна візьме свого послідовника на небо. На лоб білою глиною кришнаїти наносять знак у формі букви «Y» («тілак»).

Якщо спочатку Прабхупада був одноосібним керівником МОСЬК, то пізніше він створив колективний керівний центр — «Міжнародне суспільство кришнаїтської свідомості» (МОКС) і адміністративна рада з 11 гуру, кожен з яких займається конкретним регіоном миру. Після смерті Прабхупади в 1978 р. влада перейшла до адміністративної ради. На місцях всі важелі влади знаходяться у керівника общини.

Послідовники кришнаїтів можуть жити у себе удома, виконуючи всі правила поведінки, дотримуючи всі заборони і поклоняючись домашньому вівтарю Крішни. Проте переважно життя в общині - ашрамі (дослівно «ворота в духовне небо»). При відході в ашрам кожен новонавернений передає все своє майно на користь «руху», а сам поселяється або в міському ашрамі, або на одній з ферм, де панують «просте життя і високе мислення». Він пориває з мирським життям і як би переходить в інше, духовне вимірювання. Ферми кришнаїтів — ще один приклад жорстокої експлуатації рядових сектантів. Молоді люди без всякої техніки обробляють землю, ведуть господарство: вирощують урожай, тримають корів, віддаючи все своє здоров'я на благо МОСЬК. За цю рабську працю вони не отримують ні цента.

Світогляд і ідеологія кришнаїзму базуються на Бхагавадгіті («Пісня бога») і Бхагавадпурані (Шрімад-бхагавадам). Проте перевага віддається написаній Прабхупадой книзі «Бхагавадгита як вона є»..

Кришнаїтський культ багато в чому формується бхакті-йогой, що забезпечує рядовим сектантам релігійний порятунок і набожність. В ім'я Крішни сектант 1728 разів на добу повинен виспівувати маха-мантру, що приводить його в стан трансу. Традиційна трійця індуїста Брахма — Вішну — Шива замінена єдиним богом Крішной, фанатичну любов до якого формують бхакті-йога, гуру і ченці-вайшнави (духовні вчителі).

Удома і в ашрамах кришнаїти встановлюють статуї Крішни. Перед ними адепти цього віровчення 6 разів в день урочистого здійснюють обряд жертвопринесення прасада (рослинно-молочної їжі). Слідуючи віровченню і культу, віруючі поступово залучаються до кришнаїтської свідомості і стають бхакті («вірний»). Кожен кришнаїт повинен прагнути до ідеалу вищої «духовності» — з'єднання своєї душі з Крішной у антиматеріальному світі.

У кришнаїтів є ще один важливий обряд — поклоніння священній рослині - «туласі Деві»- («туласі» — санскритська назва базиліка), що вважається слугою Крішни, що живе в тілесній формі рослини. У кожному кришнаїтському храмі для цього священної рослини відведена спеціальна кімната. З індуїзму Прабхупада також запозичував ідею про сансару (перевтілення душі після смерті за законом карми).

Для залучення в секту молоді МОСЬК використовує цілу систему добре відпрацьованих методик. На підприємствах і організаціях діє широка мережа місіонерів. Вони приходять не тільки для того, щоб поширювати свою літературу, але і доброзичливо розмовляють з молоддю, запрошують приходити в свої храми, звертаються до керівництва з проханнями про виділення засобів на користь общини. У школах кришнаїти запрошують дітей на перегляд мультфільмів в храмах. Якщо діти приходять, то їх оточують увагою, знайомлять з храмом, з членами ашрама, роздають прасад, запрошують приходити ще. Дуже важливо, щоб община весь час поповнювалася новими кадрами. Збільшення чисельності общини дозволяє її керівництву багатіти і ще успішніше здійснювати свою діяльність.

Кришнаїти дотримуються вегетаріанського живлення. Сам Прабхупада указує: «Злаки і овочі — ось справжня їжа». Насправді кожен прихильник секти потрапляє в умови жорсткого контролю над живленням. Обмежене живлення знижує кількість енергії, необхідної молодому організму: молоді люди різко втрачають вагу, сповільнюється зростання організму, відбуваються зміни шкір,, волос, загострюються супутні захворювання, сповільнюється обмін речовин, мозок не отримує глюкозу, що обмежує нормальні процеси мозкової діяльності, і так далі При тривалому недостатньому живленні можуть розвинутися голодні набряки і наступити голодна смерть. Відсутність тваринних білків веде не тільки до білкової недостатності, але і до припинення синтезу необхідних ферментів і інших білків.

Разом з обмеженнями живлення встановлюється контроль над сном рядових кришнаїтів. Ідеалом кришнаїтські гуру вважають 2 години сну в добу, проте дозволяють спати до 4—6 годин. Кришнаїти сплять на підлозі, на якій-небудь рогожі або матраці, в спальних мішках і т. п., але навіть під час сну тіло повинне знаходитися головою на схід, не можна спати ногами до зображення Крішни і так далі Тривале недостатнє живлення і обмежений сон доводять рядових кришнаїтів до повної покірності керівництву МОСЬК. Недостатній сон викликає фізичну і психічну патологію в організмі оберненого, фізичне і психічне безсилля, байдужість до життя.

Встановлюючи жорсткий контроль над поведінкою прихильників, МОСЬК розробило цілу систему управління повсякденним побутом кришнаїтів. Кожен рядовий член секти зобов'язаний збудувати своє життя згідно розробленої «духовними вчителями» системі правив. У цьому дуже щільному розпорядку вельми тривалого дня неможливо знайти і хвилини ні для загальнокорисних занять, ні для себе особисто. Весь час, всі сили людини належать виключно сектантській організації. Правила регламентації повсякденного життя виливаються в дріб'язкову опіку над людиною, яка знаходиться під тотальним контролем духовного вчителя і кожного члена секти. Віруючий повинен знати, що йому одягнути, як попрати, як лягти спати, як купити і правильно приготувати їжу.

Таким чином, нормальна індивідуальна і соціальна поведінка людини в МОСЬК повністю виключається. Свідомість людини зайнята повторенням правив і обмежень, які можуть викликати постійні стреси. При цьому відбувається втрата елементарних навиків індивідуальної і соціальної поведінки, поведінкового досвіду, що набуває людиною в процесі життя, а також здібності до розумових актів, пов'язаних з цією поведінкою.

Одним з методів деструктивної дії на особу є контроль над відчуттями кришнаїтів. Це також цілеспрямований процес, пов'язаний з руйнуванням людської індивідуальності і соціальності. Ті ж функції виконує і контроль над свідомістю, величезною кількістю релігійної інформації, яка блокує колишні знання людини, що насищається. Таким чином, не тільки загальмовується розвиток людини, але і як би відбувається повернення до дитячого етапу його індивідуального розвитку.

Після шести місяців перебування в ашрамі кожен новонавернений проходить обряд присвячення вогнем і отримує «духовне» ім'я індуїста, а своє ім'я забуває.

Церква сайєнтології

Поняття «сайєнтологія» походить від англійського science — наука, але в даному випадку «наука» розуміється як релігійне «знання», «збагнення», «вивчення знання».

Засновником Церкви сайєнтології є американець Лафайет Рон Хаббард. Хаббард не зміг закінчити університет Джорджа Вашингтона і був покликаний у ВМС США. Під час служби він був контужений, відмовився від психіатричної допомоги, залишив військову службу і почав писати фантастичні романи. Його твори не принесли йому ні слави, ні грошей, до яких він так прагнув. За свідченням «Тайм Мегезін», на лекції в Нью-Йорку у вересні 1949 р. Хаббард заявив: «Смішно писати, отримуючи пенс за слово. Якщо хтось дійсно хоче зробити мільйон доларів, то кращий шлях — заснувати власну релігію».

У 1950 р. Хаббард видав книгу «Діанетика: наука про душевне здоров'я», де стверджував, що ця книга нібито була продиктована йому посланцями з інших світів. У своєму творі Хаббард з'єднав психоаналіз, магію, окультизм, учення Хоми Аквінського, буддизм і знахарство. Так виникла «діанетика» — наука про мислення, або сайєнтологія — «наукологія, або нове розуміння».

Хаббард заснував організацію «Діанетічне дослідження» і розвернув широку мережу психотерапевтичних сеансів, які винні, були допомогти людям у вирішенні психічних проблем і у вдосконаленні індивідуальних здібностей. У 1954 р. Хаббард зареєстрував в Каліфорнії (США) церкву сайєнтології. Він передбачив ядерну війну в 1985 р. і рекомендував всім готувати себе до цієї війни по його системі, що включає спеціальний курс освіти і програму очищення, які допоможуть кожній людині самостійно протистояти радіації.

Сайєнтологічна церква почала широке видання і продаж книг, підручників, плівок з мовами Хаббарда. Із самого початку Хаббард прагнув додати своєму ученню відтінок науковості. Література сайєнтологів містить безліч наукоподібних понять і термінів, комп'ютерних тестів, графіків, схем, абревіатур. Горе і знегоди залишають в психіці людини свій незгладимий слід; за Хаббардом — це енграма, яка і викликає всі психічні захворювання (психози, неврози і ін.). Енграма передається по спадку. Людина не здатна самостійно позбавитися від цієї енграми. Допомогти йому може тільки церква Хаббарда, що очищає від енграми, несе людині фізичне і психічне заспокоєння. Для реалізації такої допомоги Хаббард розробив спеціальний прилад «Е-метр» для виявлення зон психічного розладу.

«Е-метр» є примітивний «детектор брехні», який може фіксувати электропроводимость шкіри залежно від стану людських переживань. Інструктор-сайєнтолог ставить питання, і якщо прилад дає відхилення стрілки, то конкретне питання повторюється багато разів, поки реакція не стане нормальною. Таким чином інструктор викликає в пам'яті випробовуваного ті відомості, які породили енграми. Ця інформація раціонально усвідомлюється, і психіка очищається.

Спочатку такі сеанси навіть давали позитивні результати, бо в примітивно-утилітарній формі відтворювали психоаналіз Фрейда.

Учення Хаббарда користується восьмикінечним хрестом, схожим на православний, але з іншою символікою: окремі кінці втілюють виживання, сексуальність, групу, людство, природу, матерію, духовний обмін, верховна істота. Душа людини, що стикнулася з сайєнтологією, безсмертна. Душу ж «неаберованої» людини вічно палитиме вогонь. Хаббард багато що запозичував з буддизму, перш за все ідею реінкарнації: його енграма — одна з версій карми. Хаббард також вважає, що кожен може сам сформулювати образ бога.

Новонавернений в сайєнтологічної церкві піддається ретельній перевірці-опиту з використанням Е-метра, під час якого повідомляє зведення про багато інтимних подробиць особистого життя. Всі ці відомості збираються і зберігаються в банці даних сайєнтологів, щоб в потрібний момент використовуватися для шантажу.

Для кожного адепта існують чотири рівні навчання: перші два рівні дають уявлення про учення Хаббарда, третій і четвертий адресовані вибраним, зокрема, четвертий — ДТ. За кожен етап навчання стягується певна плата. Навіть за ознайомлювальну бесіду беруть вступний внесок. Дійсний зміст курсу для ДТ засекречений.

Вся діяльність релігійних і світських організацій сайєнтологічної церкви направлена не стільки на оздоровлення людини і суспільства, скільки на збагачення центру

Прагнення Хаббарда видати свої праці за наукових піддалося критиці з боку професійних психологів, медиків, а також представників традиційних релігій.

Церква сайєнтології є тоталітарною організацією, жорстко структурованою, иерархичной, що має різноманітні системи вербування, контролю, підпорядкування. Її дисциплінарний кодекс передбачає 36 методів і рівнів покарання, кожного інакодумця можна покарати, обдурити, позбавити майна, оббрехати.

Діяльність сайєнтологічної церкви викликала в різних країнах світу украй негативну реакцію. У цей період Хаббард відійшов від керівництва церквою, а в січні 1986 р. він помер на своєму комфортабельному ранчо в Сан-Луїс-Обіспо (Каліфорнія, США).

Церква сайєнтології створила широку мережу громадських організацій: екологічних, медичних, юридичних, педагогічних, просвітницьких, спортивних, відкрила центри реабілітації наркоманів, школи танців, клуби артистичної майстерності, пластичного мистецтва, живопису, літні табори для перевиховання малолітніх злочинців, бібліотеки, мережу різних магазинів, готелів, кінотеатрів, центрів продажу відео - і аудіокасет, літератури. Найкрупніші організації, створені сайєнтологами — «Об'єднання поліпшення методів освіти» (ГАМОРІ); «Цивільна комісія прав людини»; «Комітет дії в ім'я пошани права на оборону»; «Асоціація захисту матери і дитини»; «Асоціація релігійної свободи»; «Комітет боротьби за чистоту середовища мешкання»; «Комітет боротьби з порушеннями прав дітей і батьків».

Сьогодні керівником секти є американець Девід Міскевідж, що перейменував церкву сайєнтології в «Релігйно-технологічний центр», чому суть цієї секти аніскільки не змінилася. Ще раніше Міскевідж викупив у Хаббарда за 80 млн. доларів право отримувати гонорари за перевидання підручників по діанетиці. З релігійної літератури сайєнтологів в країнах СНД зараз поширені не фундаментальні праці засновника секти, а невеликі витяги з них, присвячені тій або іншій тематиці: «Діти», «Цілісність і чесність», «Компоненти розуміння», «Як вирішувати конфлікти», «Шкала емоційних тонів», «Дослідження», «Шлюб», «Допомога при хворобах і травмах» і ін.

Церква об'єднання

Церква об'єднання — один з найвпливовіших, багатших і поширених неокультів. Засновником церкви є кореєць Сан Мін Мун. Перші уявлення про релігію Мун отримав в пресвітеріанській місії, а потім в церкві п'ятидесятників.

За ученням Муна, Єва в 15 років погрішила з Сатаною, що прийняв зовнішність змія, і отцем роду людського став Диявол. Христос покликаний був знайти гідну земну дівчину, одружуватися на ній і відновити чистоту роду людського, але його розіпнули. Христос був другим Адамом, а третім Адамом повинен стати сам Мун, творець ідеальної сім'ї. Третій Адам разом зі своєю Євою повинен стати прародителем нового людства.

Біля півроку Сан Мін Мун провів в південнокорейському монастирі, яким керував Ким Бек Мун, що чекав явища Месії і Рятівника миру. Його учення надав вплив на теологію Муна, чия книга «Божественний принцип» (1957) дивно схожа на «Основні принципи християнства» Ким Бек Муна.

У 1948 р. Мун почав набувати послідовників, але незабаром опинився у в'язниці — за «релігійні і антикомуністичні переконання», а на думку ж ряду дослідників, за ритуальний секс, що практикувався в общині. У тому ж році Мун офіційно виганяє з пресвітеріанської церкви і засуджується на 5 років тюремного висновку за двошлюбність. У 1954 р. в Південній Кореї він засновує - «Асоціацію Святого Духу за об'єднання світового християнства» («Церква уніфікації»). У 1955 р. Муну знову ледве вдалося уникнути арешту по звинуваченню в аморальності при відправленні релігійних обрядів.

У 1960 р. Мун одружувався на вісімнадцятирічній студентці (це був його четвертий офіційний брак). За твердженням Муна, «тим самим на Землі була створена перша небесна сім'я... Син неба зійшов на землю і сприйняв першу наречену неба. З цього дня на землі існує реальна база для продовження праць Бога».

У США перші общини Церкви уніфікації були створені ще в 1961 р. Тому в 1971 р. Мун переїздить з Південної Кореї в США. Тут завдяки використанню ЗМІ, пропаганді книги «Божественний принцип», отриманню величезних прибутків за рахунок безкоштовної експлуатації своїх прихильників, несплаті податків на нерухомість він стає мільйонером.

Первинно уряд США навіть подавав Муну підтримку, оскільки той заявив, що комуністичний блок існує не сам по собі, а є знаряддям Сатани і тому повинен бути переможений. З Муном рахувалися і як з найбільшим мільйонером. У США Мун зміг упровадити в свідомість своїх послідовників ідею про створення справжньої світової сім'ї. Ця ідея не була новою серед неокультів США, але у Муна вона придбала реальний відтінок, бо він — «справжній», «справжній» отець тому, що його кров додається у вино, пропоноване учасникам масової шлюбної церемонії. Краплі крові Муна і його дружини у вині допомагають створити «досконале потомство». Так проходить обряд одруження, вступ в сім'ю Муна і усиновлення Муном і його дружиною подружжя різних національностей. Кожна нова пара платить Муну за одруження великі гроші.

Мун учить, що необхідно повінчати якомога більше молодих людей, щоб Муну служили спочатку вони самі, а потім і їх діти. Матері цих дітей — лише судини для дітей «дійсних батьків», тому вони повинні бути готові віддати свою дитину на усиновлення. Щоб ця процедура не була важкою для батьків, першої дитини їм дозволяють залишити собі. Дитина жертвується бездітній парі в своїй або іншій общині.

Інша важлива ідея Церкви уніфікації полягає в тому, що Мун повинен стати найбагатшим. Христос був бідним і тому не зміг стати царем іудейським і підкорити Римську імперію. З метою збагачення в 1964 р. Мун створив Фонд спокутування, куди кожен член його руху повинен вносити пожертвування. Крім цього практикується груповий збір засобів, після цього адепти отримують дозвіл на створення сім'ї і місіонерка, проходять благословення, тобто одночасне заручення багатьох пар. Браку передує «церемонія святого вина» (обряд зміни родоводу): людина відмовляється від покоління своїх предків і рідних і, отримавши благословення, стає повноправним членом Церкви об'єднання.

Члени Церкви об'єднання безкоштовно працюють на численних підприємствах Муна, бродять по вулицях, вокзалах, аеропортах, по підприємствах, університетських і інститутських корпусах і гуртожитках, продаючи квіти, листівки, літературу, женьшень, солодощі або займаючись жебрацтвом.

Церква об'єднання має добре відпрацьовані прийоми вербування, які дозволяють спочатку ввести новонаверненого в гіпнотичний стан, а потім повністю контролювати його поведінку і мислення. Спочатку новонаверненого запрошують в місцевий освітній центр Церкви об'єднання, де його чекає «бомбардування любов'ю»: гостя оточують увагою і турботою, усмішками, атмосферою загальної любові, нібито що панує в організації. Після вечора в освітньому центрі, який зазвичай закінчується лекцією про сенс життя або про створення світу, про екологію і т. д., новонаверненого запрошують залишитися в гостьовій кімнаті або відразу домовляються про наступну зустріч.

Що прийняли запрошення брати участь в семінарах потрапляють в круговорот лекцій, співів, спортивних ігор, вимотуючих новонавернених. На цих семінарах немає ні газет, ні телевізорів, ні радіоприймачів, ні телефонів; заборонені наркотики, куріння, спиртне, секс. Новачків розміщують в кімнаті з ким-небудь з членів церкви, який ні на хвилину не залишає новонаверненого, супроводжуючи його навіть у ванну і туалет. Це цілеспрямований психологічний тиск здійснюється в обстановці, коли новонавернений мало спить (5—6 годин), мало їсть, ізольований від світу і звичного соціального спілкування.

Новонавернені впадають в трансовий стан, стають байдужими до того, що всьому оточує. Їм не дозволяють повернутися назад до сім'ї під приводом, що тоді вони поступляться полем битви Сатані. Новонавернені не можуть ухвалювати самостійних рішень. Їх ставлять в пряму залежність від неокульта: дають їм дах, пищу і одяг. Їм не потрібні гроші: вся їх власність передається Церкві об'єднання.

Коли обробка новонавернених закінчується, їх розсилають по центрах Церкви об'єднання, розташованих в 138 країнах світу. Сьогодні послідовників Муна налічується до 3 млн. чоловік.

Для навчання лідерів і виховання в них всіх більшої відданості, для посвячення в особливе учення і специфічні практики служіння існують курси тривалістю 40, 70 і 120 днів, де в свідомість адептів упроваджується думка про самопожертвування в ім'я Муна. Творець церкви уніфікації, що спочатку називав себе провідником ідей Ісуса Христа, нині ставить себе набагато вище — аж до рангу світового божества.

Особливо важливу роль у вербуванні молоді грає допоміжна організація С.А.r.Р. Вона була утворена в 1962 р. і працює як громадська студентська організація, як студентська община церкви об'єднання, як молодіжна філія. Очолює С.А.r.Р. син Муна — Хе Джин Мун. Інші «світські» філії церкви об'єднання — «Міжнародний фонд освіти», «Міжнародна конфедерація по єдності наук», «Асоціація старших школярів по вивченню Принципу», «Міжнародний фонд допомоги і дружби».

Одна з головних ідей учення Муна — встановлення світового панування. Політична установка Муна — «божественний соціалізм», створення теократичної моделі держави, де встановиться необмежена влада Муна («мунізм», або «уніфікаціонізм»).

«Сім'я любові»

Засновник одного з найбільш відомих неокультів Девід Брант Берг народився в 1919 р. в США. В кінці 1960-х рр. Берг активно проповідує на пляжах Південної Каліфорнії. Поступово у нього з'являються перші послідовники з числа тих, що не знайшли себе в житті молодих людей. Фред Джордан, телемагнат, у якого працював Берг, надав в його розпорядження власне ранчо, на якому була заснована община «Отроки для Христа», що згодом носила назви - «Революціонери ради Христа»- і - «Діти Бога»:

У 1968 р. Берг проголосив себе Мойсеєм і Давидом одночасно. «Діти Бога» покликані зробити революцію «в ім'я Господнє». Головна мета — повернутися до справжньої віри за допомогою універсальної, всеосяжної, а, простіше кажучи, вільній, груповій любові. Берг вважав, що «розпуста — ефективний засіб порятунку душ, а діти, зачаті в ході такого «місіонерства», — «діти Христа».

Голова «Дітей Бога» оточив себе численними дружинами, що народили йому безліч дітей. Випадки зникнення дітей, що почастішали, і письмові скарги їх батьків властям, негативні матеріали про діяльність секти Берга змусили його оголосити планомірний результат свого «народу» з Америки до Європи. Берг запропонував своїм послідовникам пробиратися невеликими групами до Європи, а сам відбув у Флоренцію, захопивши всі гроші організації. У 1974 р. головний суддя Нью-Йорка після ретельного розслідування діяльності секти опублікував викривальні матеріали, показуючи антисоціальність і аморальність послідовників Берга.

У 1978 р. назва «Діти Бога» була змінена на нове — «Сім'я Любові». Берг називає «сатанинськими» США, американську державну систему і економіку, що викривали секту засобу масової інформації.

Незабаром в секті Берга виникло більше 800 общин, розташованих в 70 країнах світу і зв'язаних в жорстку ієрархічну структуру майже військовою дисципліною, розвиненою бюрократією, чітко сформульованою ідеологією. До цього часу секта мала в своєму розпорядженні величезні засоби, запрацьовані її рядовими членами. Вони відмовлялися на користь общини від свого майна, повинні були жебрачити, вимагати гроші, продавати сектантську літературу. Величезні доходи секта отримує від проституції, що маскується вченням «про тіло живої жертви» на вівтар бога. Жертовна любов, дарована людям, відкриває новий світ, в якому секс не є гріховним, бо все здійснюється по божественному встановленню.

Вся релігійна література «Сім'ї» проповідує повну сексуальну свободу, включаючи кровозмішення. У різних країнах керівництво секти звинувачують у відміні дітей до проституції, в спокушанні малолітніх, в розпусті, інцесті, тобто в кримінально караних діяннях.

«Сім'я» вважає себе християнською течією. Проте традиційні християнські догмати і сюжети трактуються членами секти вельми своєрідно. Саму церкву «Сім'я» розуміє як «братерство істинне віруючі, а не як мляву будову з бетону і металу». Берг звернувся до Біблії і традиційних християнських ідей, щоб використовувати історичний авторитет християнства для популяризації своїх сектантських поглядів. Як і інші неокульти, «Сім'я» також використовує особливу технологію закабалення своїх прихильників. У секті практикували навіть додавання в їжу наркотичних засобів.

Віровчення секти носить антисоціальний характер. Всі її прихильники повинні відмовитися від сім'ї, друзів, роботи і навчання, професійної і суспільної діяльності, не цікавитися зовнішнім світом. «Сім'я» пригнічує волю віруючого, його здатність нормально мислити і міркувати, правильно орієнтуватися на навколишньому світі і оцінювати власну поведінку.

«Сім'я» відкрито заявляє: «По відношенню до наших найближчих учнів ми повинні бути строгими, чекати від них всього: самозречення, 100-процентної відданості, абсолютної вірності і неподільного служіння. Ми є стрижнем, наконечником списа, авангардом цієї останньої великої духовної Революції. Ми — її кадри, офіцери і лідери! А це вимагає 100-процентної відданості! Зроби і помри! Амінь!»

«Сім'я» займається кіднепінгом, тобто викраданням і насильницьким утриманням дітей. При вступі до секти імена всіх новонавернених вносяться до комп'ютера, а взамен вони отримують біблейські імена. Новонавернені і члени секти постійно переміщаються по общинах миру. Керівництво секти — на відміну від нещасних батьків «безіменних» дітей — постійно знає, хто де знаходиться.

Як і інші неокульти, «Сім'я» прагне до світового панування. Ідеологи секти прямо заявляють: «Зараз ми просто готуємося до того, щоб потім управляти Землею!». Формою правління буде тоталітаризм — «насильницьке правління, міцна залізна влада над всіма бунтівниками і непокірними». Ці заяви керівництва «Сім'ї» показують, що секта прагне до антидержавницької діяльності разом з діяльністю антигромадською, аморальною і нелюдяною.

Таким чином, «Сім'я» — не релігійна, а злочинна організація, що займається проституцією, порушує права особи, руйнує фізичне і психічне здоров'я своїх прихильників.

«Велике Біле Братерство».

«Біле братерство» виникло на Україні і спочатку називалося «Центром самосвідомості і вищої йоги "Атма" при фонді "Милосердя і здоров'я"».

Засновник «Білого братерства» Юрій Кривоногов, кандидат технічних наук, кібернетик по професії, спочатку займався вивченням йоги, екстрасенсорики і психоенергетики, а також випуском друкарського видання «Атма». Незабаром він привернув до своєї діяльності Марію Цвігун, журналістку київської обласної молодіжної газети, що встигла до цього попрацювати сторожем, офіціанткою, інструктором райкому комсомолу. Залишивши дитину і чоловіка, вона вийшла заміж за Кривоногова, який до цього часу теж пішов з сім'ї.

У м. Миколаєві літом 1990 р. Кривоногов і Цвігун разом з Віталієм Ковальчуком оголосили про створення - «Великого Білого Братства- і його програмі — «Юсмалос» (абревіатура нової божественної трійці: Юс (Юрій Кривоногов — Юоанн Свамі), Ма (Марія Цвігун — Марія Деві), Лос (планетарний Логос-Ісус Христос)).

Кривоногов був оголошений Патріархом «Великого Білого Братерства», а Марія Цвігун — Матір’ю Миру, проте в реєстрації «Великому Білому Братерству» було відмовлено.

Кривоногов створив своє учення як синтез ідей кришнаїзму, стародавніх східних культів і йоги, буддизму, християнства, а також уривчастих відомостей з філософських, релігійних, технічних, математичних і інших праць. Стали в нагоді і знання Кривоногова після психоенергетика, кібернетика і багатоцільовій дії на психіку, викладені ним в роботі -«Методи психофізичної діагностики і регуляції станів живих біоенергетичних систем». Пізніше Кривоногов і Цвігун написали «Поему Величальну», яка в сукупності з Одкровенням Іоанна Богослова стала священним писанням «білих братів».

Цвігун також сформулювала 10 заповідей етичного порядку: прийняти учення, молитися і каятися в гріхах, місіонерствувати, страждати і мучитися, бути покірливими і покірливими, прощати, виконувати закони «серця», бути оптимістом, відмовитися від краси Сатани, залишити своїх близьких.

Головна ідея учення — очікування Страшного суду і кінця світу, датованих 24 листопада 1993 р. У 1992 р. в світ прийшов антихрист Еммануїл, що утілився в людському тілі. З цієї миті йде боротьба за людські душі між темними і світлими силами. Коли Антихрист захопить владу, то зірве з себе маску "добродійника, встановить тоталітарний режим і знищить живу природу. Людство розпадеться на дві частини, «золотий залишок» — 144 тис. - «святі» юсмаліан і послідовників «Білого братерства» — чекає «золоте століття», останні будуть перетворені на біороботів і загинуть. Марія Деві і Юоанн Свамі пришли на Землю з великою місією — врятувати людство від оков сатанізму. Вони вибрані і послані самим Ісусом Христом. Крім того, юсмаліани залякують неофітів ще і чорними дірками у Всесвіту, куди потраплять ті, що не прийняли учення Кривоногова і Цвігун. Отець і мати «Великого Білого Братерства» поширювали своє учення через листівки з фотографіями Матері Миру в білому ритуальному одязі, що символізує прихід на Землю для спокутування первородного гріха, через мільйонні тиражі газети «Юсмалос», нарешті, через своїх послідовників, яким було наказано ніде не затримуватися, більше трьох днів. Мобільність «білих братів» прискорювала їх місіонерську діяльність і одночасно вимотувала молодих людей, руйнувала їх волю.

Марія Цвігун оголосила Київ Новим Єрусалимом, а східнослов'янські держави — Святою Землею. «Біле братерство» примушувало своїх послідовників йти з будинку і розривати всякі зв'язки з сім'єю. Всі прихильники неокульта повинні припинити роботу і навчання, відмовитися від вступу до браку, народжень і виховань дітей, перейти на вегетаріанське живлення. Можна вживати тільки муку, боби, рослинне масло, овочі і фрукти. Віровчення вимагає виконувати особливі правила приготування їжі: не використовувати напівфабрикати, готувати їжу самим, уникаючи чужих «сатанинських» рук, супроводжувати приготування їжі співом мантр і хресним знаменням. Хліб можна є 1 або 2 рази на день протягом 6 днів, а на сьомий день потрібно харчуватися «хлібом мудрості». Навіть таке мізерне живлення уривається в сектантській обрядовості постами.

Послідовниками «Білого братерства» були в основному молоді люди від 16 до 20 років. Їм дозволялося спати від 2 до 5 годин на добу. О 4 годині ранку потрібно прокидатися і 2011 раз читати молитви, а протягом дня — постійно слухати культові аудіокасети. В цілому методика обробки новонавернених юсмаліан схожа з аналогічними методиками інших неокультів. Не витримуючи, багато послідовників «білих братів» зверталися до суїциду. Під час хрещення неофітам давали заспокійливі пігулки, здійснювали незрозумілі маніпуляції пальцями уздовж хребта і тильної частини голови, за деякими даними, застосовували гіпноз.

До 24 листопада 1993 р. програма «Юсмалос» виявилася виконаною. У цей підсумковий день Мати Миру Марія Деві Христос повинна була бути розіпнута за гріхи людські. 1 листопада група юсмаліан на чолі з лідерами проникла в храм Святої Софії і спробувала зробити своє богослужіння. На Софійській площі Києва розігралися справжнісінькі вуличні безлади за участю спецпідрозділів, що завершилися арештом більше 800 «білих братів», включаючи керівництво секти.

В ході судового процесу Кривоногов був засуджений на 7 років посиленого режиму, Цвігун — на 4 роки, Ковальчук — на 6 років строгого режиму. Марія Цвігун у в'язниці заявила про розірвання браку з Кривоноговим і вступом до браку з Ковальчуком. Після її звільнення в «Білому братерстві» відбувся розкол: Кривоногова оголосили Іудою і відлучили від секти, з літератури юсмаліан були усунені будь-які згадки про нього. Зараз прихильники Матері Миру намагаються офіційно зареєструвати статут релігійної общини - «Усесвітня Церква Велике Біле Братерство Юсмалос».

Марія Цвігун сьогодні прагне перетворити тоталітарну секту на респектабельну релігійну конфесію, побудувала в центрі української столиці — «церковний будинок» (палац з гаражами, підземними ходами і скляними пірамідами «для спілкування з космосом»).

Богородичний центр.

Свою діяльність Богородичний центр почав в 1984 р., але офіційно була зареєстрована в 1987 р. Інші назви секти: «Церква Божої Матері що Перетворюється», «Православна Церква Божої Матері Державна», «Російська церква» Маріанська, «Марія XXI століття», «Уселенська Параклітічна Богородична Церква», фонд «Нова Свята Русь», Молодіжний фонд Богородічного центру, «Легіон пресвятої Богородиці». Послідовники цього неокульта називають себе «синіми лицарями». Друкарські видання — «Лицарі віри», «Оазис миру».

Богородичний центр був створений Веніаміном Береславським, який звів себе в духовний сан «архієпископа Іоанна», «пророка» і «рятівника». Інші духовні лідери секти — отець Петро і отець Серафим. Офіційно секта займається добродійною, просвітницькою, видавничою, миротворчою діяльністю.

Богородичники стверджують, що слідують ученню і культу православної церкви, проте реально в основі їх віровчення лежить «Одкровення Божої Матері в Росії (1984—1991) пророкові єпископові Іоанну. Дні Святих Благословень». Богородиця нібито дарувала Береславському «небесні прозріння», зібрані їм в 20 книгах і названі «Третім Новітнім Заповітом». Головний ворог богородичників — «Червоний дракон» (КПРС — КДБ — Російська православна церква). Основна ідея віровчення — шанування Богородиці, що несе божественну благодать. Зі всіх конфесій і сект християнства Богородичний центр контактує тільки з католицькою церквою, оскільки католицизм також визнає непорочне зачаття Богородиці і її тілесне піднесло на небо.

Що стосується православ'я, то Іоанн Береславський називає РПЦ «лігвом дракона», «червоною церквою», «фарисейською церквою», «сектою ортодоксів», Московську патріархію — «дітищем червоного дракона», віруючих — «червоноцерковниками», а їх Бога — сатаною. Він закликає богородичників до скидання влади Російської православної церкви і заміни її Богородичним центром. Прихильникам всіх релігій Береславський радить: «Сміливо відходите від старих церков — в них немає ні покаяння, ні благодаті, ні (що найважливіше) моєї живої трепетної присутності».

Береславський закликає своїх послідовників покинути рідний будинок і піти до Сибіру для будівництва «Білого Єрусалиму». Стара цивілізація приречена, місія богородичників — дати початок нової цивілізації, спорудженої на нових духовних підставах. Щоб послідовники швидше наважувалися стати жителями «Білого Єрусалиму», Береславський залякує їх тим, що напередодні кінця світу над Сибіром встане вогненний щит і ангели не пустять тих, хто вчасно не зробив свій вибір. Жителям Москви літом 1993 р. Береславський пообіцяв епідемію бубонної чуми з моровою виразкою і мільйони трупів на вулицях, якщо москвичі не прийдуть в Богородичний центр.

Віровчення Береславського має яскраво виражену антисоціальну спрямованість. Все соціальне життя і всі соціальні авторитети оголошуються гріховними і відкидаються. Не потрібні держава, батьківщина, народ, матеріальна і духовна культура. Пропагується ненависть до сім'ї і відхід з неї. По ученню Береславського, носієм світового зла є жінка, що несе «загибель миру, псування, розпад, розлад суспільних і соціальних структур, суцільну брехню і лицемірство, владу фікції, невідання волі Божою, відсутність розуму, безсоромну розпусну совість, умовну книжкову мораль і соромливе черево блудниці вавилонської, простягнуте над світом». Патологічна форма женоненависництва, що пропагується під виглядом релігійного учення, формує ненависть до сім'ї, батьків, жінки, до браку, народження і виховання дітей. Богородичний центр заперечує національну і загальнолюдську мораль в цілому, іменуючи її «фарисейською», «почерпну

тій з отруєних джерел».

Богородичний центр систематично руйнує фізичне і психічне здоров'я своїх послідовників, застосовуючи до них цілий ряд методів деструктивного характеру: мізерне вегетаріанське живлення, переміжне постами, мінімальну тривалість сну (раніше дозволялося спати тільки 3 години), виснажливе странничество. Береславський закликає своїх послідовників «відректися від розуму свого як від смертоносного гріха», оскільки розум — «притулок демонів».

Церква Останнього Заповіту

Засновник цього неокульта Володимир Плєтін нібито отримав вказівки з космосу стати тим, хто «дає життя», тобто Віссаріоном. Проте по своїх особових характеристиках він не підходив на роль «месії», тому Віссаріоном став його найближчий друг і однодумець Сергій Тороп.

Основою організації став уфологічний центр в Мінусинські. Як релігійна організація «Церква Єдиної Віри»- була зареєстрована в 1994 р., в 1995 р. вона пройшла перереєстрацію — з новою назвою «Церква Останнього Заповіту».

Віссаріон (Сергій Тороп) закінчив школу, відслужив в армії, був слюсарем, художником, тренером, постовим міліціонером ДАІ в місті Мінусинські. У 29 років Тороп нібито «прозрів» і був хрещений «самим небесним отцем». Пізніше Тороп «пригадав», що в минулому житті був Ісусом Христом. Свою першу проповідь він вимовив в 1990 р.

По віровченню секти, закінчується епоха Старого і Нового Завітів, на зміну їй приходить час «Останнього Заповіту» Віссаріона. Саме він стане рятівником людства, створить з колишніх релігій єдину. Одному Віссаріону Бог відкрив «Істину», згідно якої у Всесвіті є тільки «Єдиний Дух життя. Бог, Син і Дух Святий». Віссаріон визнає існування пекла і раю, ідею реінкарнації людської душі. Саму людину він вважає істотою гріховним, недосконалим і небезпечним, таким, що породжує зло. Зло створило злих духів, тому Вищий розум вирішив знищити людство.

Залякуючи людей прийдешнім Апокаліпсисом, Тороп нагадує їм, що врятуватися можна лише в його «Церкві Останнього Заповіту». Вербувальні філії секти діють в Москві, Санкт-Петербурзі, Ризі, Новосибірську, Алма-Аті і Мінську. Сам Віссаріон постійно їздить по пострадянському простору, вербуючи послідовників для своєї церкви. Люди, котрі вступають в секту, продають своє майно, а виручені гроші віддають Сергію Торопу. Новонавернені назавжди залишаються в Мінусинські, обживаючи красноярську глибинку. У 1994 р. Сергій Тороп переніс Святу землю під Мінусинськ. Тут, в районі гори Сухий, поблизу озера Тіберкуль, вирішено було заснувати екологічно чисте поселення «Екополіс Тіберкуль». Мета експерименту — створення нового місця існування на живій планеті Земля і нового «Великого Єрусалиму». Прихильники Віссаріона, що живуть тут, в основному туляться в громадських будинках, де на двух- і триярусних нарах сплять десятки людей. Організація громадського життя і обробка свідомості новонавернених проводяться по вже знайомій схемі: споживати можна овочі, тайгове коріння і трави, вівсяні коржики; існує тотальний контроль над життям віруючих, у яких із-за жорсткої регламентації розпорядку дня немає часу, щоб про що-небудь подумати: скажімо, оцінити зміни, що відбулися в них, порівнявши колишнє і нинішнє життя.

У своїй секті Віссаріон встановив одноосібну владу: він не тільки сам обирає і посвячує в духовний сан священнослужителів і членів церковної ради, але і единолично розпоряджається долями людей і їх здоров'ям. Не дивлячись на неодноразові повідомлення російських ЗМІ про нелюдські умови життя прихильників Віссаріона, община продовжує існувати, а її засновник не притягується до адміністративної і кримінальної відповідальності, хоча ізоляція людей від соціальної сфери, інформації, утворення — це порушення прав громадян на працю, відпочинок, освіту, спричинення ним матеріального і морального збитку.

Сатанізм.

Засновник Церкви Сатани — Ентон Шандор Лавей. У 1959 р. він випустив «Біблію Сатани», а в 1966 р. заявив про підставу Церкві Сатани. Ідейним натхненником сучасних сатаністів вважається містик Алістер Кроулі (1875—1947), член Ордена Золотого-руна, що іменував себе «звіром Апокаліпсису». Лавей заснував Церкву Сатани в Сан-Франциско (США) і в 1966 р. проголосив початок «сатанинської ери».

Основні ідеї секти: Сатана сильніша за всіх, кожен сам собі бог, для сатаністів закони і влада не існують. Соціальне життя повинне знищуватися. Головна радість — мстити своїм ворогам на землі, а потім в пеклу. Людська мораль заперечується, сатаністи потурають будь-яким низовинним інстинктам і потягам. Вони проводять свої «чорні меси», використовуючи криваві жертвопринесення і болісні ритуальні вбивства тварин і (за деякими даними) людей, застосовують наркотики і психотропні речовини. Новонавернений, прийнявши присягу, іменується «живим мертвяком».

До ритуального приладдя сатаністів відносяться чорні ряси з ковпаками, що закривають обличчя, дзвін, меч, гонг, перевернутий християнський хрест, число 666.

Союзи сатаністів будуються за принципом строгої п'ятиступінчастої ієрархії. Найвищий орган — рада, в общині встановлені жорстка дисципліна і беззаперечне підпорядкування. Серед найважливіших обрядів особливо виділяються осквернення християнських храмів, могил, здійснення ритуальних вбивств, катування жертв, що супроводжуються нанесенням крові жертви на власне тіло або навіть її випиванням. Церква Сатани здійснює свою діяльність таємно, без реєстрації.

ЛІТЕРАТУРА.

11. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

12. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

13. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

14. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

15. Белов А. В. Улыбка дракона: Очерки о суевериях / А. В. Белов. – М.: Молодая гвардия, 1979. – 112 с.

16. Григоренко А. Ю. Сатана там правит бал: Крит. очерки магии / А. Ю. Гордиенко. – к.: Украина, 1991. – 301 с.

17. Григулевич И. Р. Пророки «Новой истины»: Очерки о культах и суевериях современного капиталистического мира / И. Р. Григулевич. – М.: политиздат, 1983. – 303 с.

18. Мичелл Дж., Рикард Р. Феномены книги чудес / Дж. Мичелл, Р. Рикард. – М.: Политиздат, 1988. – 294 с.

19. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

20. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

21. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

Питання для самоперевірки:

1. Що таке неокульти?

2. Яку шкоду можуть нести в собі неокульти?

3. Які з неокультів виникли на теренах колишнього СРСР?

4. Які вимоги висуваються до членів Білого братства керівництвом секти?

5. Які вимоги висуваються до членів Церкви Останнього Заповіту керівництвом секти?

Питання до семінарів:

СЕМІНАР 1

ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА ПРИЗНАЧЕННЯ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА. РЕЛІГІЯ ЯК ОБЄКТ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА. ПЕРВІСНІ РЕЛІГІЇ.

1. Співвідношення між релігієзнавством та теологією. Об’єкт та предмет релігієзнавства.

2. Структура релігієзнавства.

3. Методи релігієзнавства.

4. Визначення та структура релігії.

5. Функції релігії.

6. Теорії походження релігії.

7. Класифікація релігій.

8. Магія.

9. Фетишизм та аніматизм.

10. Анімізм.

11. Тотемізм та анімалізм.

12. Землеробський культ.

13. Шаманізм.

1. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

2. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

3. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

4. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

5. Белов А. В. Улыбка дракона: Очерки о суевериях / А. В. Белов. – М.: Молодая гвардия, 1979. – 112 с.

6. Григоренко А. Ю. Сатана там правит бал: Крит. очерки магии / А. Ю. Гордиенко. – к.: Украина, 1991. – 301 с.

7. Мичелл Дж., Рикард Р. Феномены книги чудес / Дж. Мичелл, Р. Рикард. – М.: Политиздат, 1988. – 294 с.

8. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

9. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

10. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

СЕМІНАР 2

ІУДАЇЗМ ТА ХРИСТИЯНСТВО

1. Віровчення іудаїзму. 10 заповідей.

2. Старий заповіт та його структура. Талмуд.

3. Історія виникнення християнства.

4. Новий заповіт та його структура.

5. Заповіді Христа, Символ Віри.

6. 7 гріхів та 7 доброчинностей, таїнства.

7. Розколи у християнстві. Православ’я.

8. Католицизм.

9. Протестантизм

1. Його загальні риси та головні напрямки;

2. Лютеранство;

3. Кальвінізм;

4. Англіканство;

5. Баптизм;

6. П’ятидесятники та адвентисти.

1. Свідки Єгови.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Білоусенко О. Новий заповіт. Біблійна історія / О. Білоусенко. – К.: Либідь, 1993. – 144 с.

2. Білоусенко О. Старий заповіт. Біблійна історія / О. Білоусенко. – К.: Либідь, 1993. – 160 с.

3. Великдень в Україні: Нариси про Великодні свята з народними піснями. – К.: Муз. Україна, 1993. – 128 с.

4. Гордієнко М. С. Православні святі: Хто вони? / М. С. Гордієнко. – К.: Політвидав України, 1983. – 292 с.

5. Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. Навч. Посібник: У 3-х кн. Кн. 1. Середина XV – кінець XVI ст. / О. П. Крижанівський, С. М. Плохій. – К.: Либідь, 1994. – 256 с.

6. Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. Навч. Посібник: У 3-х кн. Кн. 3. Кінець XVI – середина XIX ст. / О. П. Крижанівський, С. М. Плохій. – К.: Либідь, 1994. – 336 с.

7. Отче наш: розповіді про віру і молитву. – К.: Веселка, 1994.

8. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

9. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

10. Ульяновський В. І. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. посібник: У 3-х кн. Кн. 2. Середина XV – кінець XVI ст. / В. І. Ульяновський. – К.: Либідь, 1994. – 256 с.

11. Француз А. Й. та ін. Християнський буквар: Навч. пізнавальний посібник / Авт. кол. Француз А. Й., Березовський М. Й., Назаренко Н. В., Попович Ю. М. – Івано-Франківськ: Таля, 1999. – 112 с.

12. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

13. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

14. Белов А. В. Адвентизм / А. В. Белов. – М.: Политиздат, 1973. – 239 с.

15. Гордиенко Н. С. Новые православные святые / Н. С. Гордиенко. – К.: Украина, 1991. – 334 с.

16. Григулевич И. Р. Инквизиция / И. Р. Григулевич. – М.: Политиздат, 1976. – 463 с.

17. Закон Божий: Первая книга о православной вере / Под. ред. Р. М. Добужинского. – М.: Сов. Писатель, 1991. – 273 с.

18. Закон Божий: Вторая книга о Православной вере / Под. ред. Р. М. Добужинского. – М.: Сов. Писатель, 1991. – 237 с.

19. Косидовский З. Библейские сказания; Сказания евангелистов / З. Косидовский. – М.: Политиздат, 1990. – 479 с.

20. Марков С. Зачем человеку исповедь? / С. Марков. – М.: Политиздат, 1978. – 88 с.

21. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

22. Сацх П. Ю. Атеизм и религия о счастье и месте человека в мире / П. Ю. Сацх. – Днепропетровск: Проминь, 1989. – 183 с.

23. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

24. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

25. Угринович Д. М. Искусство и религия: Теоретический очерк / Д. М. Угринович. – М.: Политиздат, 1982. – 288 с.

СЕМІНАР 3

ІСЛАМ ТА НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ

1. Віровчення ісламу. Коран.

2. Виникнення ісламу. Суніти та шиїти.

3. Загальна характеристика нетрадиційних релігій.

4. Кришнаїзм:

1. Виникнення та віровчення кришнаїзму;

2. Життя членів секти.

1. Сайєнтологія:

   1. Виникнення та віровчення сайєнтології;

   2. Життя членів секти.

2. Секта Муна (Церква Уніфікації):

   1. Виникнення та віровчення секти;

   2. Життя членів секти.

3. «Сім’я любові».

4. «Велике біле Братство»:

   1. Виникнення та віровчення секти;

   2. Життя членів секти.

5. «Богородичний центр»:

   1. Виникнення та віровчення секти;

   2. Життя членів секти.

6. Церква Останнього Заповіту:

   1. Виникнення та віровчення секти;

   2. Життя членів секти.

7. Сатаністи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

2. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

3. Ульяновський В. І. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. посібник: У 3-х кн. Кн. 2. Середина XV – кінець XVI ст. – К.: Либідь, 1994. – 256 с.

4. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

5. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

6. Григоренко А. Ю. Сатана там правит бал: Крит. очерки магии. – к.: Украина, 1991. – 301 с.

7. Григулевич И. Р. Пророки «Новой истины»: Очерки о культах и суевериях современного капиталистического мира. – М.: политиздат, 1983. – 303 с.

8. Мавлютов Р. Р. Ислам. – М.: Политиздат, 1974. – 168 с.

9. Мичелл Дж., Рикард Р. Феномены книги чудес. – М.: Политиздат, 1988. – 294 с.

10. О вере и неверии: Мысли о религии и атеизме / Сост. М. М. Скибицкий. – М.: Политиздат, 1982. – 239 с.

11. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

12. Сацх П. Ю. Атеизм и религия о счастье и месте человека в мире. – Днепропетровск: Проминь, 1989. – 183 с.

13. 100 ответов верующим (Популярный справочник). – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

14. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

СЕМІНАР 4

РЕЛІГІЇ СХОДУ.

1. Індуїзм.

2. Джайнізм

3. Сикхізм.

4. Синтоїзм.

5. Даосизм.

6. Конфуціанство.

7. Виникнення та поширення буддизму.

8. Вчення буддизму:

1. Трипітака та основні категорії буддизму;

2. «4 благородні істини» та «восьмискладовий шлях спасіння»;

3. 10 великих доброчинностей та 10 лихих вчинків.

9. Життя буддійських ченців.

10. Напрямки буддизму:

1. Хінаяна та махаяна;

2. Ламаїзм;

3. Дзен-буддизм.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Релігієзнавство: Навч. посібн. / М. Ф. Рибачук, М. І. Кирюшко, Л. Б. Пилявець та ін.; За ред. М. Ф. Рибачука. – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

2. Релігієзнавчий словник / За ред. Проф. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392 с.

3. Що слід знати про релігію / майбутньому педагогові для самостійного вивчення основ релігієзнавство / (Методичні вказівки для студентів всіх спеціальностей) Укладач Звонок Н. С. – Луганськ: ЛДПУ, 2000. – 50 с.

4. Атеистический словарь / Абдусамедов А. И., Алейник Р. М., Алиева Б. А. и др.; Под. общ. ред. М. П. Новикова. – М.: Политиздат, 1983. – 559 с.

5. Белов А. В. Улыбка дракона: Очерки о суевериях / А. В. Белов. – М.: Молодая гвардия, 1979. – 112 с.

6. Настольная книга атеиста / С. Ф. Анисимов, Н. А. Аширов и др.; Под. общ. Ред. С. Д. Сказкина. – М.: Политиздат, 1985. – 460 с.

7. Парнов Е. И. Боги лотоса: Критич. заметки о мифах, верованиях и мистике Востока / Е. И. Парнов. – М.: Политиздат, 1980. – 239 с.

8. 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с.

9. 100 ответов верующим. Популярный справочник / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1980. – 440 с.

10. Угринович Д. М. Искусство и религия: Теоретический очерк / Д. М. Угринович. – М.: Политиздат, 1982. – 288 с.

Рекомендації до самостійної роботи Робота № 1 „Вчити десять заповідей”

АЛГОРИТМ РОБОТИ:

1. Прочитати в конспекті лекції «Іудаїзм» 10 заповідей Старого Заповіту (можна користуватись власне Старим Заповітом, книга Вихід, гл. 20).

2. Вивчити вимоги кожної з 10-и заповідей. (Вчити дослівно їх не обов’язково, обов’язково лише запам’ятати, до чого кожна з них закликає.

3. У визначений викладачем день переказати вивчений зміст заповідей вчителю, не дивлячись у конспект та не забувши жодної з 10-и заповідей.

Оцінювання:

Якщо робота виконана вчасно і в ній нема перелічених нижче вад, вона має бути оцінена в 5 балів. Оцінка може бути знижена на 1-3 бали за такі вади:

• Забування котрої (котрих) з заповідей;

• Викривлення змісту котрої (котрих) з заповідей;

• Нездатність назвати книгу, у якій містяться 10 заповідей;

• Нездатність назвати релігію, основними положеннями якої є 10 заповідей.

Рекомендації до самостійної роботи Робота № 2 „Читати Євангеліє від Луки та вміти переказати основний сюжет”

АЛГОРИТМ РОБОТИ:

1. Взяти в бібліотеці коледжу книгу Новий Заповіт і знайти в ній розділ Євангеліє від Луки.

2. Прочитати його, запам’ятовуючи основні події та імена героїв розповіді.

3. У визначений викладачем день переказати зміст прочитаного та відповісти на додаткові запитання щодо сюжету Євангелія від Луки.

Оцінювання:

Якщо робота виконана вчасно і в ній нема перелічених нижче вад, вона має бути оцінена в 5 балів. Оцінка може бути знижена на 1-3 бали за такі вади:

• Забування або викривлення імен героїв розповіді;

• Забування або викривлення подій, про які йде розповідь;

• Нездатність відслідкувати причинно-наслідкові зв’язки в сюжеті тощо;

• Нездатність назвати книгу, до складу якої входить Євангеліє від Луки;

• Нездатність назвати релігію, до священної книги якої входить Євангеліє від Луки.

Рекомендації до самостійної роботи Робота № 3 „Основні обряди та свята в ісламі”

АЛГОРИТМ РОБОТИ:

1. Взяти в бібліотеці коледжу книгу Мавлютов Р. Р. Ислам. – М.: Политиздат, 1974. – 168 с. і знайти в ній с. 100 – 132.

2. Виписати в зошит для самостійних робіт назви та основну сутність викладених на цих сторінках обрядів та свят в ісламі.

3. Загальний обсяг роботи має складати не менш, ніж 4 сторінки.

Оцінювання:

Якщо робота подана вчасно і в ній нема перелічених нижче вад, вона має бути оцінена в 5 балів. Оцінка може бути знижена на 1-3 бали за такі вади:

• Відсутність певних обрядів чи свят з числа тих, що описані на відповідних сторінках книги;

• Загальний обсяг роботи менший за 4 сторінки;

• Робота подана несвоєчасно;

• Наявні помилки у ключових термінах, іменах та назвах книг.

Рекомендації до самостійної роботи Робота № 4 „Основні аспекти віровчення та діяльності кришнаїтів та церкви Уніфікації”

АЛГОРИТМ РОБОТИ:

1. Взяти в бібліотеці коледжу книгу Григулевич И. Р. Пророки «Новой истины»: Очерки о культах и суевериях современного капиталистического мира. – М.: политиздат, 1983. – 303 с. і знайти в ній розділи «Церква Уніфікації» (с. 78 – 104) та «Кришнаїти» (с. 112 – 116).

2. Виписати в зошит для самостійних робіт назви та основні аспекти віровчення та діяльності кришнаїтів та Церкви Уніфікації.

3. Загальний обсяг роботи має складати не менш, ніж 4 сторінки.

Оцінювання:

Якщо робота подана вчасно і в ній нема перелічених нижче вад, вона має бути оцінена в 5 балів. Оцінка може бути знижена на 1-3 бали за такі вади:

• Відсутність певних важливих аспектів віровчення та діяльності кришнаїтів та церкви Уніфікації з числа тих, що описані на відповідних сторінках книги;

• Загальний обсяг роботи менший за 4 сторінки;

• Робота подана несвоєчасно;

• Наявні помилки у ключових термінах, іменах та назвах книг.

Рекомендації до самостійної роботи Робота № 5 „Основні погляди атеїстів”

АЛГОРИТМ РОБОТИ:

1. Взяти в бібліотеці коледжу книгу 100 ответов верующим (Популярный справочник) / Под. ред. В. А. Мезенцева. – М.: Политиздат, 1974. – 704 с. і знайти в ній розділи «Чому атеїсти не визнають існування душі», «Чому атеїсти не вірять в долю», «Чому атеїсти не вірять в існування нечистої сили», «Чому збуваються передбачення, що зроблені ворожками», «Чому атеїсти не вірять в побутові прикмети». (с. 211-215, 254-259,348-351, 382-388, 388-392).

2. Виписати в зошит для самостійних робіт назви та основні погляди атеїстів з цих питань.

3. Загальний обсяг роботи має складати не менш, ніж 4 сторінки.

Оцінювання:

Якщо робота подана вчасно і в ній нема перелічених нижче вад, вона має бути оцінена в 5 балів. Оцінка може бути знижена на 1-3 бали за такі вади:

• Відсутність певних важливих аспектів поглядів атеїстів з питань, що описані на відповідних сторінках книги;

• Розглянутий зміст менше, ніж п’ятьох вказаних параграфів;

• Загальний обсяг роботи менший за 4 сторінки;

• Робота подана несвоєчасно;

• Наявні помилки у ключових термінах, іменах та назвах книг.