Тема № 8. Перша допомога при травмуваннях, отруєннях, опіках і ураженнях електричним струмом.

Життя і здоров'я людини часто залежить від того, чи подано їй швидку допомогу і наскільки оператив­но й кваліфіковано це зроблено.

У разі нещасного випадку потерпілий повинен звернутися сам чи за допомогою товариша в мед­пункт. Якщо потерпілий не може пересуватись, слід викликати швидку допомогу й лікаря з медпункту. До прибуття лікаря чи швидкої допомоги йому треба по дати першу невідкладну допомогу. Головна умова успіху при цьому — це швидкість дій, оперативність і уміння того, хто її подає. Тому всі робітники повинні мати практичні навички подання першої допомоги: вміти зупинити кровотечу, накласти пов'язку на рану чи опік, перев'язати перелом, привести людину в на­лежний стан, зробити штучне дихання, перенести по­терпілого в безпечне місце та супроводжувати його при перевезенні.

На будівельних майданчиках завжди повинні бути такі медикаменти: індивідуальні перев'язні пакети, бинти, йодна настоянка, розчин борної кислоти для промивання очей, нашатирний спирт, вазелін, ефіро-валеріанові краплі, сода, марганцевокислий калій, пероксид водню, джгут для зупинення кровотечі, шини для закріплення кінцівок, мило, рушник.

Поранення. Всяке поранення небезпечне можли­вою втратою крові, забрудненням і зараженням. Інколи при пораненні можуть травмуватися м'язи, судини, не­рви, кістки тощо. Дуже небезпечними є поранення черепа, грудної клітки, живота, суглобів. Щоб подати першу допомогу в цих випадках, треба добре вимити руки з милом і протерти пальці настоянкою йоду. Потім слід відкрити індивідуальний пакет, накласти стерильний матеріал на рану і забинтувати. Якщо не­має індивідуального пакета, то рану перев'язують бин­том, марлею або чистою тканиною. Рану змочують на­стоянкою йоду так, щоб пляма була більшою, ніж рана. Не можна очищати рану від бруду чи промивати во­дою, це може робити тільки лікар.

Кровотеча. Кровотечі можуть бути різної інтен­сивності, але їх можна зупинити за допомогою стис-- кальної пов'язки. Для цього рану закривають стериль­ним матеріалом, міцно забинтовують, внаслідок чого стискають судини, і кровотеча припиняється. Зупи­нити кровотечу в кінцівках можна підняттям їх угору. Артеріальну кровотечу зупиняють натисканням паль­ця на артерію і згинанням кінцівки в суглобі, а потім накладають джгут. Якщо переломів кісток немає, то кровотечу зупиняють сильним згинанням кінцівки в суглобі, для чого у впадину місця згинання вклада­ють матер'яний валик, суглоб згинають до кінця і в такому положенні кінцівку прив'язують до тіла. Джгут накладають не більше ніж на 1,5...2,0 год., оскільки подальше тримання його може призвести до омерт­віння знекровленої кінцівки.

Розтягнення характеризується появою припухлості, крововиливу і болю. Для подання допомоги потрібно забезпечити спокій потерпілому і покласти холод (лід, сніг, рушник, ганчірку, змочену в холодній воді).

Вивихи. При вивихах змінюється форма суглоба і довжина кінцівки, тому треба створити повний спокій цьому суглобу.

Переломи є двох видів — відкриті й закриті. При закритому переломі шкіра не ушкоджується, а ознаками перелому є неприродна форма, зміна довжини кінцівки, різкий біль, припухлість. Потерпілому треба дати спокій, запобігти тому, щоб він не рухав ушко­дженою частиною тіла, накласти шину. Для цього можна використати дошки, палиці, шматки картону, фанери, дроту, що кріпляться бинтами чи мотузками. Правиль­не накладання шин забезпечує нерухомий, менш хво­робливий стан. Щоб запобігти забрудненню рани при відкритому переломі, шкіру треба змазати настоянкою ЙОДУ та накласти стерильну пов'язку.

Опіки. При важких опіках вогнем, гарячою водою, парою, розігрітим бітумом треба зняти одяг, перев'я­зати обпечене місце стерилізованим матеріалом і на­правити потерпілого в медпункт. Забороняється очи­щати обпечене місце і змазувати різними мазями та розчинами. У разі опіків кислотами чи негашеним вап­ном потрібно протягом 10... 15 хв. промивати місце під сильним струменем води, а потім покласти при­мочку із содового розчину, якщо опіки спричинені кислотою, або з борної кислоти при опіках негаше­ним вапном.

Обмороження призводить до припинення кровообі­гу в окремих частинах тіла. Обморожені місця треба розігріти до температури 37°С розтиранням м'якою вовняною чи теплою сухою рукавичкою. Можна та­кож нагріти обморожену частину теплою водою, а потім довести її до вищезгаданої температури. Ці про­цедури проводять до почервоніння шкіри, після чого змазують обморожену ділянку несолоним жиром чи вазеліном.

Перегрівання, теплові та сонячні удари. Організм людини може перегріватися при жаркому кліматі, підвищеній вологості повітря і малій швид­кості його руху, тривалому перебуванні в жаркому, душному приміщенні, на відкритому сонці в процесі активної м'язової роботи.

Ступінь і швидкість перегрівання залежать не тільки від зовнішніх факторів, а й від індивідуальних особли­востей організму. Частіше перегріваються люди, які страждають серцево-судинними захворюваннями, по­рушенням обміну речовин (ожирінням), ендокринни­ми розладами (гіпертиреозом), вегетативно-судинни­ми дистоніями.

Загальне перегрівання організму може призвести до теплового удару. Інтенсивний чи тривалий вплив прямих сонячних променів на голову нерідко закін­чується тяжким ураженням центральної нервової си­стеми — сонячним ударом. Ознаки теплового й со­нячного ударів майже однакові. При легкій формі перегрівання людина відчуває загальну слабкість, сон­ливість, приголомшеність, загальмованість, головний біль тощо. Під час першої допомоги всі ці прояви зникають. Стан середньої слабкості характеризуєть­ся сильним головним болем, блюванням, невпевнені­стю рухів, короткочасною непритомністю. Шкіра стає вологою і червоніє, посилюється потовиділення, тем­пература тіла підвищується до 39...40°С, прискорю­ються пульс і дихання.

При тяжкій формі перегрівання настають галюци­нації, збудження, судороги. У потерпілого від сонячного удару може також виникнути шум у вухах, розладнати­ся зір. Оглушення нерідко змінюється короткочасною, а потім і тривалою втратою пам'яті. Поверхневе дихан­ня частішає, а пульс прискорюється і слабшає, артері­альний тиск знижується. Обличчя блідніє й навіть набу­ває синюватого відтінку, шкіра стає сухою і гарячою або вкривається липким потом, а температура тіла підви­щується до 41...42°С і вище. Такий стан може призве­сти до трагічних наслідків.

Перша допомога при тепловому та сонячному уда­рах майже однакова. її треба подавати негайно, бо може настати смерть внаслідок порушення дихання і кровообігу. Насамперед слід вивести потерпілого в прохолодне місце, покласти його так, щоб голова була вище, звільнити його від верхнього одягу та пояса. Якщо потерпілий прй пам'яті, бажано дати йому хо­лодної підсоленої води (1 чайна ложка солі на 1 л води). Охолоджувати потерпілого треба змахами руш­ника чи газети, змочувати обличчя і голову слід хо­лодною водою. Можна загорнути його в мокре про­стирадло, обливати тіло холодною водою, але не багато і не довго. Якщо людина без пам'яті, то треба повернути її голову набік, щоб забезпечити вільне дихання. З припиненням дихання треба зробити штуч­но дихання, а із зупиненням серця — закритий його масаж. Слід терміново викликати швидку допомогу і відправити потерпілого до лікарні.

Ураження електричним струмом. Врятування потерпілого від електричного струму залежить насамперед від того, наскільки швидко його буде звільнено від струму і як швидко та правильно буде подано йому першу допомогу. Перш ніж вимкнути джерело стру­му, треба запобігти падінню людини з висоти. Лю­дина, яка звільняє потерпілого від електричного стру­му, повинна ізолювати свої руки (обмотати їх сухим одягом або надіти діелектричні рукавиці), а на ноги взути калоші чи боти. Руки можна також ізолювати, накинувши на потерпілого гуму або суху тканину чи ставши на сухі дошки або іншу річ, що не проводить струму.

Насамперед потрібно швидко вимкнути струм і вжити заходів для від'єднання потерпілого від про­водів. У деяких випадках можна перерубати струмопровідні проводи сокирою із сухим сокирищем. При цьому кожний провід треба перерубувати окремо, щоб запобігти короткому замиканню.

Перша допомога потерпілому залежить від його стану після звільнення від електричного струму. Якщо потерпілий непритомний, то йому надають повний спокій і швидко викликають лікаря або ж доставля­ють його в медпункт. Якщо він знепритомнів, але ще дихає, його слід зручно покласти, розстебнути одяг і забезпечити доступ свіжого повітря та створити спокійні умови. Бажано дати потерпілому понюхати нашатирного спирту, оббризкати його водою (не з рота), розтерти і зігріти тіло та викликати лікаря. Якщо потерпілий дихає, як умираючий, йому роблять штуч­не дихання та масаж серця. Якщо ознак життя по­терпілий не має, то йому подають першу допомогу до прибуття лікаря безпосередньо на місці події, бо пе­ренесення може спричинити смерть. Смерть може зафіксувати тільки лікар, якщо немає зовнішніх травм (роздроблення черепа, обгоріння тіла тощо). Ні в яко­му разі не можна закопувати потерпілого в землю, бо це дуже шкідливо.

Основні правила штучного дихання. Штучне дихання роблять, якщо потерпілий дихає погано, су­дорожно, схлипуючи, як помираючий, або коли його дихання поступово погіршується. Розпочинати штуч­не дихання треба негайно, після звільнення потерпі­лого від електричного струму, робити його безперер­вно до досягнення позитивних наслідків або дійсної смерті. Для цього треба стежити за обличчям потерпілого. Якщо він ворухне губами чи зробить ковталь­ний рух, то слід подивитися, чи робить він це само­стійно. Якщо так, то штучне дихання проводити не треба, а якщо немає ознак життя, то його потрібно продовжувати. Перед тим як почати штучне дихання, слід швидко звільнити потерпілого від усього, що за­важає дихати, а якщо рот міцно стиснутий, його треба розкрити. Після цього починають робити штучне дихання.

Найефективнішим є штучне дихання «рот до рота» (рис.4, а, б, в) або «рот до носа». У цьому разі потер­пілого кладуть на спину, підсовують під потилицю руку і відхиляють його голову назад (а, б). Після цього відкривають рот потерпілого і звільняють його від слизу за допомогою носової хустинки чи марлі. Під лопатки потерпілого підкладають згорток одягу. Зро­бивши 2-3 глибокі вдихи, той, хто подає допомогу, вдуває крізь марлю або хусточку повітря із свого рота в рот чи ніс потерпілого (4в).

При вдуванні через рот треба затулити своєю що­кою або пальцями ніс потерпілого, а при вдуванні через ніс — рот потерпілого. Після закінчення вду­вання рот і ніс потерпілого звільняють, щоб не зава­жати його вільному видиху. Потім той, хто подає до­помогу, знову робить 2-3 глибокі вдихи і повторює вдування повітря в рот чи ніс потерпілого. Частота штучного дихання за цим способом не повинна пе­ревищувати 12-16 разів за хвилину, а дихати треба глибоко.

Проводячи штучне дихання, можна користуватися Спеціальною трубкою. Трубку вводять в рот потерпі­лого випуклим боком до язика і повертають на 180°, внаслідок чого язик потерпілого не западає, і повітря повільно проходить через горло. Щиток, що є на повітропроводі, притримує трубку в потрібному поло­женні Й щільно закриває рот потерпілого, запобігаю­чи довільному виходу повітря назовні. У цьому разі той, хто, робить штучне дихання, вдуває повітря через верхній кінець трубки. Поява перших самостійних слабких вдихів потерпілого не є підставою для при­пинення штучного вдихання. Слід тільки робити штучні вдихи в момент початку самостійного дихан­ня, доки потерпілий не почне дихати рівномірно.

Рис. 4(а, б, в). Рот до рота. а — ліва рука підведена під потилицю; б — правою рукою голову відтягнуто назад; в — вдування в рот;

Якщо у потерпілого не працює серце, треба разом із штучним диханням розпочати і непрямий масаж серця. При цьому потерпілий повинен лежати спи­ною на твердій лаві чи підлозі. Його швидко звільня­ють від одягу, який стискує, розстібають пояс, комір тощо. Той, хто подає допомогу, стає з лівого боку від потерпілого і накладає на нижчу частину його грудей долоні однієї руки, а другою рукою надавлює на першу!

Натискувати на грудну клітку слід поштовхом та­кої сили, щоб змістити її на 3-4 см, але не більше ніж на 6 см. Після кожного натискування слід швидко за­бирати руки від грудної клітки, щоб не заважати її вільному випрямленню. Частота натискувань — 1 раз за секунду. Після 3-4 натискувань роблять перерву на 2 с, тобто на час вдиху й початку видиху. Цим способом за 1 хв. треба зробити 60 натискувань на груди при частоті штучного дихання 12 разів за хви­лину. Слід остерігатися натискувати на груди під час вдиху, оскільки це заважає диханню і робить масаж серця неефективним.

Якщо першу допомогу подає одна людина и якщо у потерпілого немає пульсу, то йому роблять 2-3 гли­боких вдування, після чого протягом 15-20 с — ма­саж серця, який припиняють, щоб повторити штучне дихання (2-3 глибоких вдування), а потім повторю­ють масаж і т.д. Коли масаж ефективний, то з'яв­ляється пульсація великих артерій, звужуються зіниці, починається самостійне дихання, зменшується посиніння шкіри і слизових оболонок. Масаж серця продовжують до появи у потерпілого самостійного серцебиття. Про відновленні серцевої діяльності свідчить поява пульсу, який зберігається, коли на кілька секунд припиняють масаж, а якщо пульс не з'являється, масаж продовжують. Тривала відсутність пульсу при появі ознак оживання організму може свідчити про наявність у потерпілого фібриляції серця — хаотичних скорочень серцевих м'язів. В цьому разі треба чекати прибуття швидкої допомо­ги. Якщо неможливо з якихось причин проводити штучне дихання цим способом, можна застосувати інший (рис.4,г,д).

Потерпілого слід покласти спиною догори, головою на одну його зігнуту в лікті руку, обличчям убік. Підстелити щось під обличчя, другу його руку про­стягти вздовж голови. Якщо можна, то витягують язик, однак тримати його не слід, бо він залишиться в та­кому положенні без сторонньої допомоги. Після цього слід стати на коліна над потерпілим лицем до його голови, щоб стегна потерпілого були між колінами того, хто подає допомогу, і покласти долоні на спину (на нижні ребра) потерпілого, охопивши їх з боків скла­деними пальцями.

На рахунок «раз, два, три» слід поступово нахиля­тися вперед так, щоб масою свого тіла навалюватися на свої простягнені руки і натискувати на нижні реб­ра потерпілого (видих 4 г), потім, не знімаючи рук із спини, відкинутися назад і порахувати: «Чотири, п'ять, шість» (вдих 4 д). Повторюючи ці рухи далі, треба рівномірно лічити. Штучне дихання припиняють після того, як потерпілий починає самостійно рівномірно дихати.

Рис. 4 (г,д). Штучне дихання іншим способом.

г – видих; д – вдих

Виконуючи штучне дихання, не можна надмірно на­тискувати на грудну клітку (для запобігання перелому ребер) і живіт, оскільки при цьому можна видавити із шлунка їжу й забити нею дихальні шляхи. Не можна різко рухати руками потерпілого, щоб не допустити вивиху чи перелому їх. Під час дихання тіло потерпі­лого не повинно охолоджуватися, тому не можна його залишати на сирій землі, бетонній чи кам'яній підлозі. Потрібно підстелити під нього щось тепле, прикрити його і по можливості зігріти. Піднімати, переносити і перевозити потерпілого слід обережно, щоб не тряс­ти його, краще це робити на носилках. Кладуть потер­пілого на носилки лицем догори, на спину. Проте при переломі хребта, якщо носилки м’які, його треба кла­сти на живіт. Кладуть на живіт і тоді, коли в потерпіло­го переламана нижня щелепа і він задихається.

При отруєннях через шлунок негайно промивають його 8...10 л теплої води чи 0,001...0,100%-м розчином марганцевокислого калію і направляють потер­пілого в медпункт. Якщо отруєння відбулося через дихальні шляхи, виносять потерпілого на свіже повітря, звільняють його від одягу, відігрівають, створюють спокій та дають пити тепле молоко, а в разі потреби роблять штучне дихання.