18. Л.А.Петров Философские взгляды Прокоповича, Татищева и Кантемира./Петров л.А. – Иркутск : Иркут. Кн. Изд-во – 1957. – 88с.

Одним з найважливіших джерел інформації для мене стали три книги Петрова Л.А стосовно видатних постатей епохи Бароко в Російській імперії: Прокоповича,Татищева і Кантемира. Всі вони товаришували між собою і малий великий вплив один на одного, адже були високоосвіченими і впливовими людьми свого часу.

Феофан Прокопович відстоював необхідність «секуляризації суспільної думки», звільнення його від «богословського полону», був теоретиком системи філософського деїзму і принципів «природного права», засновником новітніх щодо його часу принципів риторики, логіки й теорії істини, естетичних понять і канонів. Нескінченно багатий світогляд Прокоповича, розроблений із властивою йому глибиною і хистом, але позбавлений протиріч, зламів, двоїстості і парадоксальності.

Суперечливість ця зумовлена тим, що Прокопович по – новому розумів призначення філософії. Вона оцінювалася не як езотеричне знання окремих філософів, але, як засіб задоволення відповідних запитів значного кола лю дей.

Феофан Прокопович намагався далі розвинути ідейні позиції своїх попередників, найчастіше виступаючи як справжній новатор. Це вже ранні лекції письменника у Києво – Могилянській академії. Відступаючи від традиції, відповідно до якої питання онтології висвітлювали курсі метафізики, Прокопович викладав в курсі натурфілософії.

19. Л.А.Петров Социологические взгляды Прокоповича, Татищева и Кантемира./Петров л.А. – Иркутск : Иркут. Кн. Изд-во – 1958. – 39с.

У другій книзі Петрова Л.А. йдеться про соціологічні погляди тих же відомих історичних діячів епохи Бароко у Російській імперії, але для теми моєї роботи цікава постать виключно Феофана Прокоповича. З даного джерела потрібно виокремити найважливішу інформацію стосовно поглядів Прокоповича на соціологічні питання.

Ф.Прокопович уважав найголовнішими факторами суспільного прогресу освіту, науку і культуру. Він мріяв про час, коли освіта позбавить від грубих звичаїв і разом з тим поліпшить суспільний лад, який буде відповідати людському щастю. Нещастя і зло виникає, вважав Прокопович, від недостатнього знання, і найголовніша причина, яка криється в тому, що людина не знає самої себе. Розглядаючи людину як частину всього великого суспільства, він підкреслював, що честь і гідність людини, її місце в цьому суспільстві залежать не від належності до знатного роду, а від її власних вчинків та праці. Проте, не схильності або бажання визначають вид праці, якою повинна займатися та чи інша людина, а суспільна потреба в ній. Ця суспільна потреба ставиться нею над усе, відсуває на інший план особисті інтереси та схильності людини. Відповідно до цього кожному рівню соціальної градації приписуються ті чи інші обов’язки, виконуючи які людина прилучається до найвищої доброчесності. Головними завданнями царя, на його думку, і спостереження за тим, щоб у народі було „безпечалля” (щоб народ жив без жури), щоб влада здійснювалася на засадах правосуддя та від ворогів зберігалася батьківщина. Звертаючись до сенаторів, він пропонує їм чинити справедливий суд, який не зважає на особистості і є непідкупним. Воїни зобов’язані навчитися всього того, що написано у військових статутах.