10. О.М.Буранок Русская литература XVIII века: Петровская эпоха. Феофан Прокопович. Учебное пособие./ Буранок о.М. – м.: Наука. Флинта. – 2003. -296 с.

Буранок О.М. вивчає проблеми творчості Феофана Прокоповича в контексті історико – літературного процесу Петровської епохи на прикладі його драматургії та ораторської прози. Виявляється проблематика, основні теми, особливості стилю та жанру драматургічних і ораторських творів великого філософа, богослова та письменника першої третини XVIII століття. Розділ про лірику Феофана Прокоповича дає нам можливість поглянути на письменника ще з однієї сторони.

Феофан Прокопович створив канон для російського театру XVIII століття, розписуючи правила поділу спектаклю на дії, виходи героїв на сцену, багато в чому спираючись на принципи класицизму й досвід французької поетики та драматургії доби Людовіка XIV. Але найбільший вплив на формування стилю і словникового запасу нової російської літератури справили проповіді Ф. Прокоповича.

Праця Буранок О.М. «Російська література XVIII століття:Петровська епоха.Феофан Прокопович» висвітлює руського філософа – богослова ще й як письменника, розміровує над його філософськими творами і говорить про його вклад в розвиток тогочасної літератури.

11. К.Гудзик Феофан Прокопович — «архітектор перебудови»... Петра I/ Гудзик к. [Електронний ресурс]/ Гудзик к. – Режим доступу: http://incognita.Day.Kiev.Ua/feofan-prokopovich.Html

К.Гудзик у своїй статі піднімає питання неприйняття Феофана Прокоповича ні в історії України, ні в історії Росії. Причиною цьому в Україні можливо є те, що Феофан Прокопович належить до тих «малоросів», які пов’язали свою долю з Російською імперією і служили їй вірою, правдою і своїми талантами. Енергійні честолюбні люди завжди і всюди тяжіли до метрополії, до широкого поля діяльності, до популярності за межами своєї провінції.Але чому Росія не числить Прокоповича серед своїх кращих синів? Людину, яку називають «архітектором перебудови» Петра I? Однією з причин стало його походження, те, що він був «іноземцем» (так тоді називали вихідців з України), чужаком. Недовір’я до владики Феофана посилювала також його освіченість, яку пов’язували з вільнодумством. Прокопович таким і був. Найбільші претензії мала до Феофана Прокоповича — ченця, ієрея, потім архієпископа — Московська церква. Бо він був близько причетний до петровської церковної реформи, яку більшість людей церкви сприйняла негативно.

12. Г.Д.Гурвич «Правда воли монаршей» Феофана Прокоповича и ее западноевропейские источники./ Гурвич г.Д. – ю.: Тип.К.Маттисена. – 1915. – 122с.

У творі Гурвича Г.Д. йдеться про вплив західних ідей на книгу Феофана Прокоповича «Правда волі монаршої». З цього джерела ми дізнаємось,що Прокопович у своїй теорії значно спирається на аргументи від «природного розуму». Та на відміну від західноєвро пейських вчених він звертається й до одкровення як де самостійного джерела доказу. Кожне твердження виводитьа ним паралельно, із Біблії й з природного розуму. Автор «Правди волі монаршої» робив це не без поважних причин адже писав він для широкого кола читачів і слухачів, як ще мали релігійну свідомість. Крім цього, його праця була спрямована проти церковників, проти їх намагань підпорядкувати світську владу владі патріарха. Однак легко помітити, що центр ваги всього трактату лежить в раціоналістичних доказах. Викладене в ньому вчення залишилось би, власне, по суті незмінним, якщо відкинути всю аргументацію богословського характеру. Прокопович тут, як і в багатьох інших випадках, використовує Біблію і теологію для критики церковників, духівництва, доведення зверхності світської влади над церковною.

13. В. Е. Гусева Песни и романсы русских поэтов. /Вступительная статья, подготовка текста и примечания. Библиотека поэта. Большая серия. Второе издание./Гусева В.Е. – М. – Л.: Советский писатель. – 1965 – 142 с.

У даному джерелі написано про те, що Феофан Прокопович був різносторонньою людиною і створив праці в областях філософії, богослов’я, історії, права, ораторського мистецтва, педагогіки. Тому недивно, що він займався і поезією. Він писав і епіграми, і духовні вірші спираючись на жанр парафразису, ввів нові способи римування. Його вірші стали настільки відомі, що були покладені на музику. В XVIII столітті він був відомий як автор п’яти пісень: "Кто крепок, на бога уповая...", "О суетны человече...",

"Плачет пастушок в долгом ненастьи", "Прочь уступай, прочь...", "Что мне

делать...". Канти на слова Прокоповича спочатку виконувались його учнями, сприймались приближеними до Петра I, а потім розповсюджувались і в демократичних колах російського суспільства.

Вірші, що подані у даній книзі дають нам можливість розглянути поезію Феофана Прокоповича та проаналізувати їх зміст. Здебільшого вірші побудовані у вигляді розмірковування над долею та філософським змістом щодо буття.