Тема 8. Фінанси Японії

Основні риси фінансової системи Японії. Вищі органи державної влади у Японії. Органи управління фінансами.

Етапи становлення та особливості податкової системи Японії. Устрій бюджетної системи, доходи і видатки бюджетів. Спеціальні рахунки - важлива ланка фінансової системи Японії. Особливості побудови місцевих бюджетів, фінансове вирівнювання. Управління спеціальними рахунками.

Фінанси державних корпорацій Японії, особливості управління. Кейрецу, їх класифікація та ознаки.

Фінанси домогосподарств Японії.

Фінансовий ринок Японії, ринок акцій, боргових цінних паперів. Інститути фінансового ринку та його регулювання.

Тема 9. Фінанси кнр

Тенденції соціально-економічного розвитку та особливості фінансової політики КНР. Загальна характеристика системи державних фінансів КНР. Устрій бюджетної системи, характеристика складових. Бюджетний процес.

Система оподаткування у КНР, податкові реформи. Державний бюджет КНР, його особливості. Доходи і видатки бюджету. Позабюджетні доходи і видатки органів влади. Державний борг.

Особливості функціонування фінансів підприємств. Програми державної підтримки суб'єктів господарювання.

Система соціального страхування у КНР. Пенсійна система, її риси.

Особливості розвитку фінансового ринку в КНР. Банківський сектор, страховий та фондовий ринок. Специфіка діяльності інституційних інвесторів на фінансовому ринку КНР.

Тема 10. Фінанси Російської Федерації.

Особливості соціально-економічного розвитку Росії, основні риси фінансової системи.

Бюджетна система РФ. Доходи федерального бюджету РФ, особливості їхнього формування. Податкова система РФ. Видатки федерального бюджету та тенденції зміни їхньої структури. Проблеми профіцитної структури бюджетної політики Росії. Міжбюджетні відносини у РФ. Управління бюджетним дефіцитом та державним боргом у РФ.

Система соціального страхування у РФ, її особливості. Недержавне пенсійне страхування.

Особливості розвитку фінансового ринку в РФ. Фондовий ринок та ринок облігацій. Специфіка діяльності інституційних інвесторів на фінансовому ринку.

Конспект лекцій з дисципліни «Фінанси зарубіжних країн»

Тема 1. Теоретичні засади функціонування фінансів у зарубіжних країнах

Визначальною ознакою фінансів зарубіжних країн є те, що інтелектуальна еволюція фінансового знання відбувається на фоні взаємозумовлених фундаментальних особливостей і цінностей суспільно- економічного ладу Заходу: ринкової економіки, плюралістичної демократії, громадянського суспільства, правової держави. Тут вільному ринку і ефективній економіці відповідає сильна демократична державна влада, достатньо забезпечена фінансовими ресурсами; а економічній демократії вільного ринку відповідають політичні свободи, громадянські права і обов'язки. Держава розглядається як інституція, покликана надавати громадянам правові гарантії й суспільні блага, зберігаючи при цьому їхню свободу. В умовах демократії і громадянського суспільства (членами якого є окремі фізичні особи (громадяни), юридичні особи, держава) індивідууми володіють можливістю впливати на зміст фінансових операцій та загальний стан державних фінансів як виборці, законодавці, адміністратори. Саме через представницькі структури на індивідуальному рівні й у демократичний спосіб вирішується питання про вибір пропорцій розподілу наявних ресурсів між приватним і державним секторами, адже демократія - суспільний устрій, де влада може розпоряджатися інтересами індивідуумів лише з їх згоди і за їхнім вибором. У такий спосіб ринкова економіка знаходиться під демократичним контролем державних інститутів, що діють через фіскально-бюджетні й грошово-кредитні заходи.

У західній науці людина, як найвища цінність, є фундаментальною опорою і носієм загальносуспільних інтересів та невід'ємною компонентою фінансової системи. Теорія і практика суспільних фінансів у країнах Заходу давно перебуває під впливом соціальної філософії гуманізму й антропоцентризму, що проповідує абсолютну цінність особистості, ставить благо, права і свободи людини у центр державної діяльності. Адже саме людина є платником податків і, водночас, одержувачем суспільних благ, наданих державою; саме вона в умовах демократії, значною мірою, через своє право голосувати, може впливати на суспільне життя - визначати ефективність прийнятих рішень у сфері політики та економіки, через суспільний вибір приймати рішення щодо кількісних і якісних параметрів державних доходів і видатків. Тому західні вчені переконливо аргументують, що побудова фінансових взаємовідносин в суспільстві має базуватися на врахуванні принципів методологічного індивідуалізму, який передбачає аналіз фінансових явищ через призму інтересів, поглядів, поведінки індивідуумів.

Теорія і практика фінансів країн з розвинутою ринковою економікою еволюціонують під впливом змін, що відбуваються у співвідношенні між політичними, економічними і соціальними інститутами. Ретроспективно-концептуальний аналіз свідчить про те, що вже в XIX ст. інституційні зміни економічного, соціального та політичного характеру спричинили необхідність і забезпечили можливості істотного зростання ролі держави у суспільному житті, що паралельно призвело до збільшення акумульованих нею ресурсів та, відповідно, державних витрат. Зокрема, після промислової революції в Англії суттєво посилилась економічна роль держави в багатьох європейських країнах, її участь у фінансуванні різноманітних проектів (наприклад, будівництво залізничних шляхів, флоту). За мету ставилося стимулювання економічного зростання та отримання переваг у міжнародній конкурентній боротьбі, яка загострилась у цей період. Внаслідок поглиблення інтегрованості суспільства (йдеться про збільшення міст і посилення щільності проживання населення, за яких рівень освіти, добробуту, стан здоров'я однієї людини почали суттєво впливати на усіх інших), виникла об'єктивна необхідність у забезпеченні мінімального рівня суспільних благ для кожного члена суспільства з метою недопущення соціальних конфліктів. Це призвело до поступового зростання державних витрат на освіту, охорону здоров'я, стало поштовхом до запровадження заходів з перерозподілу доходів від багатих до бідних. Цьому сприяли також зміни в політичних умовах формування державної фінансової політики. Так, на початку XX ст. було повністю відмінено майновий виборчий ценз, за якого право обирати і бути обраним до парламенту мали лише багаті. Це призвело до виходу на політичну арену нових суспільних сил, сприяло зростанню впливовості партій лівого спрямування, які пропагували більшу соціальну спрямованість державної політики, що кардинально відобразилось на бюджетах європейських країн. Державні видатки почали спрямовуватись не тільки на виконання традиційних державних функцій, але й на соціальний захист населення (страхування робітників від нещасних випадків на виробництві, встановлення пенсій при досягненні пенсійного віку, допомоги по безробіттю, страхування на випадок захворювань), що зумовило необхідність зростання видатків бюджету, надало йому більшої соціальної спрямованості. Саме на період кінця XIX - початку XX ст. припадає запровадження переважної більшості програм соціального характеру (табл. 1.1).

Тісний зв'язок політичних і фінансових процесів із соціальними трансформаціями спостерігався і впродовж усього XX ст., коли найбільші зміни фінансової політики розвинутих держав відбувались саме після виборів, із приходом до влади нових політичних сил (яскравими прикладами цього є політика Ф. Рузвельта (1901-1909) та Р. Рейгана (1981- 1989) у США, М.Тетчер (1979-1990) у Великобританії, Ш. де Голля (1959- 1969) у Франції, А. Ерхарда (1963-1966) у Німеччині).

На відміну від попередньої епохи, яка характеризувалася функціональним розмежуванням політичних, економічних і соціальних інститутів, нині дедалі більшою мірою даються взнаки їхні взаємопроникнення та інтеграція. Перш за все важливий вплив на функціонування фінансів здійснюють політичні чинники. Політичні інститути та конституційне право з моменту виникнення сучасної демократичної моделі державних фінансів стали виконувати функцію активного кориіування перерозподільчих процесів. Так, шляхом голосування за правилом більшості, здійснюється суспільний вибір благ колективної необхідності (або благ суспільної потреби) і способів їх фінансування. При цьому треба зазначити, що за спостереженнями американських соціологів вимоги більшості виборців до фінансової діяльності уряду поверхневі і дуже часто несумісні: обстоювання політики скорочення податків майже завжди супроводжуються одночасними вимогами щодо збереження максимального обсягу соціальних видатків; обстоюючи високий рівень бюджетних видатків, багато хто вимагає викорінення марнотратства й неефективності.

Західна фінансова думка, з'ясовуючи неоднорідну природу фінансів та інтерпретуючи оптимальні масштаби державної діяльності, обґрунтовує міру втручання чи невтручання держави в соціально-економічні процеси. Скажімо, представники економічного лібералізму проповідують мінімальне втручання держави в економічне життя. Історія економічної науки знає вчення, котре майже абсолютно заперечувало доцільність діяльності держави (особливо по втручанню в економічну сферу). Йдеться про доктрину лесеферизму (від франц. «Laissez faire, laissez passer!»: «Не заважайте, дайте діяти!»), відповідно до якої державі необхідно бути дешевою, виконувати мінімальні функції, що і вже само по собі буде благом для суспільства. Проте, ідеї лесеферизму не витримали випробування часом, не знайшли підтримки у політиків і були різко негативно сприйняті звичайними громадянами.

Етатизм (від франц. «etat» - держава) - це наукова течія, представники якої пропаїують максимальне втручання держави в соціально-економічне життя суспільства. До різновидів етатизму зараховують:

• дирижизм (dirigisme) - цілеспрямована політика втручання держави в соціально-економічне життя, яка виникла у Франції в 30-ті роки XX століття. Він передбачає регламентацію економічних і соціальних процесів, що складається з комбінації фіскально-бюджетних і грошово-кредитних заходів, а також регулювання цін, інвестицій, соціальних виплат, зовнішньої торгівлі при збереженні основ ринкової економіки;

• патерналізм - політика адресної державної підтримки окремих соціальних груп населення. Прихильники патерналізму виступають за максимальне державне регулювання соціальної сфери;

• патронаж (patronage) - політика бюджетного субсидування, створення фіскальними та іншими способами пільгових умов для функціонування певних секторів економіки (дрібного бізнесу і деяких галузей промисловості, сільського господарства тощо).

В сучасних умовах політика етатизму широко критикується у наукових колах. Лідер школи монетаристів Мілтон Фрідмен вбачав в її проведенні загрозу свободі та стабільності суспільства, називав урядові структури джерелом соціальної напруги і корупції, вважав державну діяльність протилежністю справжньої ринкової економіки.

Таким чином, у країнах із розвинутою ринковою економікою фінанси - об'єкт боротьби ідеологій, наукових доктрин, політичних переконань, уявлень про соціальну справедливість. Як серцевина соціально-економічних відносин та політико-ідеологічних питань вони зосередили в собі фундаментальність філософії, прагматизм політики та раціональність економіки. Сучасні фінанси в країнах з розвинутою ринковою економікою - продукт глобальної конвергенції політичних, економічних та соціальних інститутів. Зважаючи на ці обставини, було б дивним, якщо б у західній науці існувало єдине бачення сутності фінансів та їхньої ролі у суспільному житті. В сучасній західній фінансовій науці відповідно до структурних елементів, які охоплюються у якості предмету вивчення, сформувалися чотири основні напрями фінансових досліджень, які розвиваються дещо відокремлено один від одного:

• державні фінанси (public finance);

• фінанси приватного сектору (finance, business finance);

• фінансові ринки (market finance);

• міжнародні (світові) фінанси (international (global) finance).

Західні науковці доводять, що між цими напрямами мало спільного з

точки зору мети, функцій і результатів, а тому у фінансовій науці їх вивчають як самостійні сфери, не пов'язуючи між собою в єдине ціле (табл. 1.2). Зокрема, як зазначають американські вчені Е. Фама та М. Міллер, мотиви функціонування державних фінансів і фінансів приватного сектору настільки різняться між собою, а між приватним і колективним секторами така величезна дистанція, що вони не можуть мати спільного визначення, хоч і ті, і другі можна інтерпретувати як науку про ефективне розміщення (алокацію) іманентно обмежених ресурсів в умовах конкурентного застосування з метою забезпечення потреб суспільства в благах і послугах.

У західній фінансовій науці залежно від функціонального призначення фінансів переважає звужене трактування фінансової системи у контексті:

• рівня централізації ВВП (серед країн з розвинутою ринковою економікою можна відмітити існування істотних відмінностей у ролі держави в перерозподілі ВВП (цей показник може коливатися від 1/3 до 2/3). З огляду на це прийнято виділяти два типи фінансових систем за рівнем централізації ВВП: ліберальні фінансові системи (американська модель (30-35%) - США, Японія; і частково західноєвропейська (35-40%) - Великобританія); соціально-орієнтовані фінансові системи (частково західноєвропейська модель (40%-45%) - Австрія, Німеччина, Франція та скандинавська (50-60%) - Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія);

• ресурсного забезпечення потреб економіки (серед усього розмаїття фінансових систем країн з розвинутою ринковою економікою можна виділити два полярні типи, які відрізняються особливостями інвестиційного і корпоративного права - американську (market-based financial system) та європейську (bank-based financial system). У даному випадку тип фінансової системи визначається рівнем державного захисту прав інвесторів. Згідно такого підходу, фінансова система - це сукупність ринків та інших інститутів, які використовуються для укладання фінансових угод, обміну активами і ризиками. Вона об'єднує ринки фінансових інструментів, фінансових посередників, фірми, які пропонують фінансові послуги, і органи, що регулюють діяльність усіх цих установ.