2. Психопатологічні прояви серед цивільного населення в умовах надзвичайної ситуації

Так, відповідно до наукових досліджень Національного інституту психічного здоров'я (США), психічні реакції при ка­тастрофах підрозділяються на чотири фази: героїзму, «медово­го місяця», розчарування та відновлення.

Героїчна фаза починається безпосередньо в момент ката­строфи й триває декілька годин. Для неї характерні альтруїзм та героїчна поведінка, викликана бажанням допомогти людям урятуватися й вижити. Помилкові припущення про можливість перебороти те, що трапилось, виникають саме в цій фазі.

Фаза «медового місяця» наступає після катастрофи й триває від тижня до 3 - 6 місяців. Ті, хто вижив, випробовують сильне почуття гордості за те, що перебороли всі небезпеки й залишилися живими. У цій фазі катастрофи постраждалі спо­діваються та вірять, що незабаром всі проблеми й труднощі будуть вирішені.

Фаза розчарування зазвичай триває від 2 місяців до 1-2 років. Сильні почуття розчарування та гніву, обурення та гір­коти виникають внаслідок краху різноманітних надій.

Фаза відновлення починається тоді, коли люди, які вижи­ли, усвідомлюють, що їм необхідно налагоджувати побут і ви­рішувати виникаючі проблеми самотужки, і беруть на себе відповідальність за виконання цих завдань.

Виділяють три періоди розвитку ситуації, протягом яких спостерігаються різні психогенні порушення.

Перший (гострий) період характеризується раптово ви­никлою загрозою власного життя й загибелі близьких. Він три­ває від початку впливу стрес-факторів надзвичайної ситуації (хвилини, години). Потужний екстремальний вплив надзвичай­ної ситуації зачіпає в цей період в основному вітальні інстинкти (наприклад, самозбереження) і призводить до розвитку неспе­цифічних, позаособистісних психогенних реакцій, основу яких становить страх різної інтенсивності. У цей час переважно спо­стерігаються психогенні реакції психотичного та непсихотич- ного рівнів. У ряді випадків можливий розвиток паніки.

У другому періоді, що протікає при розгортанні рятуваль­них робіт, починається «нормальне життя в надзвичайних умовах». У цей час у формуванні станів дезадаптації й психіч­них розладів значно більшу роль відіграють особливості осо­бистості постраждалих, а також усвідомлення ними не тільки триваючої надзвичайної ситуації, але й нових стресових впли­вів, таких, як втрата рідних, роз'єднання сімей, втрата будинку, майна та ін.

Важливими елементами пролонгованого стресу в цей пе­ріод є очікування повторних впливів, розбіжність очікувань із результатами рятувальних робіт, необхідність ідентифікації за­гиблих родичів.

Психоемоційна напруга, що характерна для початку дру­гого періоду, переміняється до його кінця, як правило, підви­щеною стомлюваністю й «демобілізацією» з астено- депресивними або апато-депресивними проявами.

У третьому періоді, що починається для потерпілих піс­ля їхньої евакуації в безпечні райони, у багатьох відбувається складна емоційна й когнітивна переробка ситуації, переоцінка власних переживань і відчуттів, своєрідна «калькуляція» втрат. При цьому набувають актуальності фактори, які також викли­кають психогенії та пов'язані зі зміною життєвого стереотипу, проживанням у зруйнованому районі або в місці евакуації. Стаючи хронічними, ці фактори сприяють формуванню стій­ких психогенних розладів.

Із аналізу загального стану постраждалих витікає важли­вий для планування й організації психологічних заходів висно­вок - переважна більшість людей після раптово виниклої надзвичайної ситуації навіть при відсутності фізичного ушкодження внаслідок психогенних розладів є (особливо в перший період розвитку ситуації) практично непрацездат­ними. Це дозволяє порушувати питання про вихід з першою ж нагодою із зони нещастя фахівців, що пережили катастрофу, і про планування аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт головним чином силами людей, які прибувають із непотерпілих районів.

Спеціальний узагальнений аналіз дозволяє простежити певну динаміку виникнення й розвитку окремих психопатоло­гічних проявів у постраждалих, які залежать від етапу раптово розвиненої надзвичайної ситуації.

Безпосередньо після гострого впливу, коли з'являються ознаки небезпеки, у людей виникають розгубленість, нерозумін­ня того, що відбувається. За цим коротким періодом при реакції страху спостерігається помірне підвищення активності: рухи стають чіткими, ощадливими, збільшується м'язова сила, що сприяє переміщенню багатьох людей у безпечне місце. Пору­шення мовлення обмежуються прискоренням його темпу, голос стає сильним, дзвінким. Відзначається мобілізація волі, уваги.

Мнестичні порушення в цей період представлені знижен­ням фіксації на навколишньому, нечіткими спогадами того, що відбувається навколо, однак у повному обсязі запам'ятовують­ся власні дії й переживання. Характерним є зміна відчуття ча­су, плин якого уповільнюється і тривалість гострого періоду уявляється збільшеною в декілька разів.

При складних реакціях страху в першу чергу відзнача­ються більш виражені рухові розлади. При гіпердинамічному варіанті спостерігається безцільне, безладне метання, безліч недоцільних рухів, що утруднюють швидке ухвалення прави­льного рішення й переміщення в безпечне місце.

Поряд із психічними розладами нерідко спостерігаються нудота, запаморочення, прискорене сечовипускання, тремор, непритомності. Сприйняття простору змінюється, спотворю­ються відстань між предметами, їхні розміри й форма. Часом навколишнє бачиться «нереальним», причому це відчуття збе­рігається протягом декількох годин після впливу. Тривалими можуть бути й кінестетичні ілюзії (відчуття хиткої землі, польоту, плавання й т. ін.).

Зазвичай ці переживання розвиваються при землетрусах та ураганах. Наприклад, після смерчу багато потерпілих від­значають своєрідне відчуття дії незрозумілої сили, що їх «на­чебто тягне в яму», «штовхає в спину», вони «пручалися цьо­му», хапалися руками за різні предмети, намагаючись втрима­тися на місці.

При простій і складній реакції страху свідомість звужена, хоча в більшості випадків зберігаються доступність зовнішнім впливам, вибірковість поведінки, можливість самостійно зна­ходити вихід зі скрутного становища. Особливе місце в цей період займає загроза розвитку станів паніки. Індивідуальні панічні розлади визначаються афективно-шоковими реакція­ми. Під час розвитку таких реакцій, одночасно в декількох по­терпілих, можливо спостерігати їхній вплив один на одного та на навколишніх, що призводить до масових емоційних розла­дів, які супроводжуються «тваринним» страхом.

Індуктори паніки (панікери) - люди, які мають виразні ру­хи, що гіпнотизують силою лементів, помилковою впевненіс­тю в доцільності своїх дій. Стаючи лідерами юрби в надзви­чайних обставинах, вони можуть створити загальне безладдя, яке швидко паралізує цілі групи, позбавляє людей можливості взаємодопомоги, дотримуватись доцільних норм поведінки. «Епіцентром» розвитку масової паніки звичайно є істеричні особистості, які відрізняються егоїстичністю й підвищеним самолюбством.

Як свідчить досвід, у різних надзвичайних ситуаціях за­побігання паніці складається із попереднього навчання людей діям у критичних ситуаціях, правдивої і повної інформації на всіх етапах розвитку надзвичайної події, спеціальної підготов­ки активних лідерів, здатних у кризовий момент очолити лю­дей, які розгубилися, спрямувати їх дії на самопорятунок та порятунок інших потерпілих.

Особливу групу становлять постраждалі, у яких поряд з основною травмою є психогенні розлади. Такі потерпілі пови­нні евакуюватися у відповідні профільовані лікарні заміської зони після надання їм необхідної допомоги, спрямованої на лі­квідацію (профілактику) нервово-психічних порушень.

ВІЗУАЛЬНА ДІАГНОСТИКА ФАКТИЧНИХ ПЕРЕЖИВАНЬ ЛЮДИНИ ЗА її ЗОВНІШНИМИ ПРОЯВАМИ

Усвідомлення сво­єї сили (упевнено­сті в собі)	Стабільна пряма поза, доповнена виставленим підборіддям, руки при цьому можуть бути зчепленими за спиною, розташованими на стегнах («руки в боки»), засунутими в кишені при висунутих великих пальцях зовні, активно демонструється тильна сторона кистей, тоді як великі пальці поміщаються за пояс. Руки деколи закладаються за голову або з'єднуються кінцями пальців при розведенні долонь. Очі часом майже прикриті віками, так що дивитися доводиться при закинутій назад голові. Посмішка з ледве опущеними бровами. Рішучість і лаконічність мови. Скупість у передачі ділової інформації при встановленні контакту.
Усвідомлення сво­єї слабкості (відсу­тність упевненості в собі)	Надмірна жестикуляція, а також прибирання рук за спину із захопленням однією рукою зап'ястка ін­шої; прагнення опертися на що-небудь або притулитися до чого-небудь. Посмішка у поєднанні з під­веденими бровами. Сумніви в підборі слів і переривчаста мова. Поспішність у видачі інформації, а також схильність докладно і досконально аргументувати свої слова. Метушливість
Воля до опору	Середня гучність голосу, твердий холодний тон, чітка артикуляція, повільний темп і ритмічний пере­біг мови, точна дикція.
Внутрішня напруга	Стислість у позах і рухах, прагнення опертися або притулитися до чого-небудь, схрещені щиколотки у сидячого. Гранично зчеплені між собою руки, надмірно часте збиття попелу з сигарети, що димить. Зміна тембру голосу, форсування звуку, раптові спазми гортані, скрегіт зубами, заїкання, невідповід­ний моменту регіт, постійне перебивання інших. Збільшення числа шаблонних фраз, що висловлю­ються швидше, ніж зазвичай, зневага мовними паузами, використання у мові слів з пестливими та зменшувальними суфіксами.
Нервозність і невпевненість	Метушливість, часта зміна пози, надмірна жестикуляція, покусування нігтів, відкидання волосся, яке «заважає», з лоба, посилена міміка рота, закушування губ. Високий та пронизливий голос, швидка мова, «вислів думок вголос». Випотина, піт.
Поганий настрій (негативні емоції)	Хода з волочінням ніг, помітно звужені зіниці, погляд, спрямований до землі. Пускання диму від си­гарети вниз, сповільнена мова, похмуре мовчання, знервований голос. Причіпки до абсолютно необ­разливих слів і провокація на сварку, ворожість, неконтактність.