2. Поведінкові реакції постраждалих

Людина протягом свого життя неодноразово піддається впли­ву психотравмуючих чинників екстремальних ситуацій. Проте особливості реагування на стресорні фактори цих ситуацій є досить індивідуальними. Характер та інтен­сивність психічних, психосоматичних і психопатологічних проявів в постстресовий період залежать від різних об'єктивних і суб'єк­тивних обставин.

До об'єктивних обставин відносяться в першу чергу такі ха­рактеристики екстремальної обстановки, як гострота і сила прояву психотравмуючих чинників, а також раптовість і тривалість їх дії. Причому чим ви­ще інтенсивність прояву психотравмуючих чинників екстремаль­них ситуацій, тим вище вірогідність виникнення різноманітних психогенних розладів безпосередньо у момент екстремальних си­туацій і в постстресовий період.

До суб'єктивних обставин, що впливають на характер поведінки людини і зумовлюють вірогідність виникнення психогенних розладів, відносяться індивідуально-психологічні особливості самої людини і її особистості.

Як показують численні дослідження, що проводяться в межах вивчення найрізноманітніших екстремальних ситуацій, стихійного лиха і технологічних катастроф, більшість людей (приблизно 70-75%) при виникненні екстремальних ситуацій в перші хвилини є «при­голомшеними» і малоактивними, втрачають контроль над своїми діями.

Вивчення наслідків руйнівного землетрусу в Індії (2001) показало, що у мо­мент катастрофи у більшості постраждалих поведінкові реакції були опосередковані інстинктом самозбереження. Людям були властиві такі поведінкові реакції, які отримали назву «вітальними реакціями з явищем звуження свідомості». Вигляд будівель, що падали, у багатьох людей викликав стан «ру­хового ступору», який тривав протягом 15-20 хвилин. Внаслідок перенесених потрясінь у багатьох потерпілих виникло відчуття «страху закритих приміщень», тривалість якого варіювала від декількох годин до 2 тижнів.

Проте слід зазначити, що навіть в найскладніших екстремаль­них умовах близько 25% людей зберігають самовладання, правиль­но оцінюють ситуацію, діють чітко і рішуче, відповідно до обста­вин.

Чим же зумовлені відмінності в поведінці людей, що знаходяться в одній і тій самій екстремальній ситуації? Чому одні люди зберіга­ють спокій і урівноваженість в екстремальних умовах, а інші ведуть себе неадекватно. Чому у певної категорії осіб в посттравматичний період з’являються психогенні розлади, а в іншої категорії осіб змін в поведінці і діяльності не виявляється.

З високою часткою достовірності можна стверджувати, що відмінності в поведінці зумовлені перш за все особистісними і індивідуально-психологічними відмінностями. Отже, характер поведінки людини в екстремальній ситуації і вірогідність розвитку психогенних розладів багато в чому залежать від певних особистісних якостей і індивідуально-психологічних характеристик людини.

В цей же час вже накопичені певні відомості, що дозволяють от­римати дещо ширше уявлення про те, що допомагає людям поводитися адекватно в найскладніших умовах.

Для збереження адекватності поведінки у момент надзвичайної ситуації велику роль відіграє:

• прагнення допомогти людям,

• відповідальність за збе­реження життя оточуючих,

• рівень психологічної стійкості,

• орієнтація на дотримання моральних норм поведінки,

• співчуття, життєвий досвід.

На поведінку людей в екстремальній ситуації істотний вплив також має належність до певної культури, класу і етнічного співтовариства.

Механізм виникнення психогенних поведінкових розладів вивчали Ю.А.Александровський свої думки він виклав у концепції про індивідуальний бар'єр психічної адаптації, та М.А. Кремінь, який вивчав психологічну адаптацію особистості в екстремальних умовах, відповідно до цих досліджень людина знаходиться в адаптованому стані, а відповідно зберігає адекватне реагування на оточення, тоді, коли її внутрішній інформаційний запас відповідає інформаційному змісту ситуації, тобто коли система працює в умовах, де ситуація не виходе за рамки індивідуального діапазону. Межею, що відокремлює звичайні умови від змінених, вважають такі ситуації, в яких під впливом психогенних факторів психофізіологічні механізми, використав резервні можливості, більше не можуть забезпечувати адекватне відображення дійсності та здійснюваних дій. В результаті створюються передумови для виникнення психогенних порушень.

Таким чином, згідно з даними поглядами, у кожної людини існує якийсь бар'єр психічної адаптації (індивідуальний діапазон). Отже, поки поведінкові реакції людини знаходяться в допустимих межах і не виходять за межі індивідуального діапазону сприйняття ситуації, людина успішно адаптується, але у разі «прориву» або «руйнування» цього діапазону (бар'єру) відбувається психічний зрив, який може призвести до розвитку хвороби.

В наш час проведена значна кількість досліджень, які свідчать про безумовний взаємозв'язок між пережитою екстремальною ситуацією і її дією на здоров'я людей.

Так, дослідники обстеживши людей, потерпілих від повені, знайшли через декілька місяців після стихійного лиха легкі психічні розлади у 12% дітей і 20% дорослих. Через 2 роки після повені у цієї самої групи потерпілих були виявлені симптоми тривоги, депресії, напруженості, підвищеної збудливості, різні соматичні розлади, ознаки соціальної ізоляції і зміни моральної поведінки. Через 4-5 років ці порушення були виявлені у 30% обстежених. При цьому було встановлено, що 30% осіб, що пережили катастрофу, стали більше вживати алкоголю, палити (на 44%), а споживання медикаментів серед них збільшилося на 52%, що свідчить про значне зростання у потерпілих проблем медичного плану. При цьому найвиразніші зміни спостерігалися у людей, що відрізнялися низькою толерантністю до стресу.

Таким чином, психотравмуючі обставини екстремальних ситуацій не проходять безслідно для потерпілих. В середньому у 30-35% таких людей відмічаються ознаки різноманітних соматичних і психічних розладів, а приблизно у 40-44% ознаки соціальної дезадаптації, що виражаються в зміні моральних цінностей і норм, соціальній ізоляції і ін. Причому характер та інтенсивність психогенних розладів залежить від ступеня вираження реальної загрози в екстремальній ситуації.

Накопичений досвід ліквідації наслідків надзвичайних ситуації дозволив виділити окремі стадії розвитку поведінкових реакцій потерпілих.

1. Стадія вітальних реакцій — триває близько 15 хвилин. Починається з перших хвилин виникнення реальної вітальної загрози. Поведінкові реакції повністю підлеглі збереженню власного життя і можуть супроводжуватися короткочасним заціпенінням або вираженим руховим збудженням.

2. Стадія гострого психоемоційного шоку з явищами надмобілізації. Ця стадія продовжується близько 3-5 годин і характеризується загальною психічною напругою, межовою мобілізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття і збільшенням швидкості мисленнєвих процесів, проявом нерозсудливої сміливості, особливо при рятуванні близьких. Близько 30% потерпілих відзначали, що в цей період вони відчували підйом працездатності і збільшення фізичних сил в 1,5-2 рази.

3. Стадія психологічної демобілізації. Наступає через 6-12 годин після катастрофи і триває до 3 діб. Характеризується істотним погіршенням самопочуття і психоемоційного стану з переважанням почуття розгубленості, відчаю, депресії та ін. В цей період як і раніше висока вірогідність розвитку панічних реакцій. Більшість потерпілих відзначає виникнення цієї стадії при перших контактах з тими, хто отримали травми, при перших побачених тілах загиблих, коли до них приходить усвідомлення масштабу трагедії, що в цілому супроводжується підвищенням рівня стресу.

4. Стадія вирішення. Спостерігається на 3-12-ту добу після катастрофи. Відбувається поступова стабілізація настрою і самопочуття, але зберігається знижений емоційний фон, обмежені контакти з оточуючими, відмічається гіпомімія (порушення міміки, що характеризується її бідністю, застиглим, маскоподібним виразом обличчя. Посмішка, гримаса плачу при емоціях виникає з запізненням), сповільненість рухів.

5. Стадія первинного відновлення починається через 10-12 днів після пережитої екстремальної ситуації. Найбільш виразно виявляється в поведінкових реакціях: активізується міжособистісне спілкування, нормалізується емоційне забарвлення мови, відновлюються сновидіння.

6. Стадія відставлених реакцій. Характеризується проявом деяких психопатологічних синдромів і психосоматичних порушень через 30-40 днів після катастрофи.

Югославські вчені аналізуючи наслідки землетрусу в Скоп’є у 1963 p., також виділили декілька стадій. Вони відзначають, що первинна реакція носила характер паніки. Потім дослідники виділяють три фази, що характеризують психічний стан населення міста після землетрусу. Перша, яка триває 2-3 дні, характеризується вираженим станом глибокої психічної депресії, пригнічення, ступору. Люди абсолютно не реагують на оточення, з ними важко вступити в контакт. Вони бродять по розвалинах, неначе розшукуючи щось, або сидять нерухомо біля свого зруйнованого житла.

Друга стадія наступає на 4-5-й день і може тривати 5-6 днів. Вона характеризується продовженням менш вираженої психічної депресії в одних, проявом загального збудження, турботи, розгальмованості в інших.

Третя стадія починається на 10-12-й день і може тривати до 2-3 місяців. Основна характеристика цієї стадії — поступове згладжування нервово-психічних порушень, поява інтересу до навколишнього світу, турбота за майбутнє, прагнення пристосуватися до життя в нових умовах.

Таким чином, крім психогенних порушень, що діагностуються відразу після моменту катастрофи або стихійного лиха, існує цілий ряд розладів, які виявляються у вигляді різноманітних психічних і психосоматичних порушень через довгий час після психотравмуючих обставин. При цьому їх прояв носить в основному раптовий характер на фоні загального благополуччя. Ці явища поєднані в синдром посттравматичних стресових розладів.

Отже, особливості реагування на стресорні фактори екстремальних ситуацій залежать від об'єктивних обставин, а саме: гостроти, сили прояву, раптовості та тривалості психотравмуючих чинників; суб'єктивних обставин: індивідуально-психологічних характеристик особистості. Детермінантами стресостійкості є прагнення допомогти людям, відповідальність, психологічна стійкість, життєвий досвід, психологічна готовність, саморегуляція, індивідуальний бар'єр (діапазон) психічної адаптації, що включає резервні соціальні і біологічні можливості.

Типовими проявами поведінки під час дії екстремальних факторів є такі стадії: вітальних реакцій, гострого психоемоційного шоку, психологічної демобілізації, вирішення, первинного відновлення, відставлених реакцій.