2.3. Визначення газопроникності.

Зразок з гільзою встановлюють у чашку затвору на приладі для визначення газопроникності (рис.6) і повертанням гайки щільно закріплюють його. Триходовий повітряний кран 10 приладу ставлять у положення ”ВІДКРИТО” і обережно піднімають дзвін 3 доти, поки позначка “Х” на дзвоні не співпаде з верхньою кромкою бака 5. Після цього кран приладу перемикають у положення “ЗАКРИТО”.

Перевіряють готовність приладу до роботи: щільність закріплення гільзи, достатнє підняття дзвону. Кран 10 ставлять в положення “ВИПРОБУВАННЯ”, дзвін починає опускатись і повітря проходить через зразок. При співпадінні позначки “0” на дзвоні з краєм баку 5 включають секундомір; при проходженні позначки “1000” по манометру 12 фіксують тиск повітря Р під зразком, а при проходженні позначки “2000” зупиняють секундомір і фіксують час , протягом якого через зразок пройшло 2000 см³ повітря. Триходовий кран ставлять в положення “ЗАКРИТО”.

Величину газопроникності визначають за формулою

,

де V - об‘єм повітря, який пройшов через зразок, см³ (2000 см³); h - висота зразка, см (5 см); F - площа поперечного перерізу зразка, см² (діаметр отвору гільзи 50 мм); р - тиск повітря, г/см²;  - час проходження повітря через зразок, хв

У зв’язку з тим, що величини V, h і F відомі і постійні, формула для визначення газопроникності спрощується

.

Отримані дані заносять у протокол випробувань (таблиця 6).

Рис. 6. Схема приладу для визначення газопроникності:

1 - ручка; 2 - вантажі; 3 - дзвін; 4 - стержень; 5 - бак; 6 - напрямна трубка;

7 - досліджуваний зразок; 8 - ніпель; 9 - чашка затвора; 10 - триходовий кран;

11 - повітрепровід; 12 - водяний манометр; 13 - станина.

2.3. Визначення міцності на стиск

Для визначення міцності на стиск використовують зразки, що пройшли випробування на газопроникність і які виймають з гільзи за допомогою виштовхувача. Зразок встановлюють на поверхню шайби 6 важільного приладу (рис. 7), попередньо перевіривши, щоб покажчик 4 каретки 2 стояв на поділці 0 шкали важеля 5. Пізніше за допомогою гвинта 7 і верхньої шайби 8 затискають зразок. Обертанням рукоятки 3 гвинта 1 пересувають каретку 2 до моменту, коли під дією стискаючого навантаження зразок не зруйнується; при цьому покажчик4 зафіксує на важелі 5 руйнуюче зусилля (в кг/см²).

Отримані результати заносять у протокол випробувань (таблиця 7).

Рис.7. Важільний прилад для визначення міцності на стиск

вологих зразків.

2.4. Визначення міцності на розтяг

Границю міцності на розтяг визначають на сухих зразках, що мають форму вісімки (рис. 8). Виготовляють зразки у спеціальному стержньовому ящику (рис.9) на лабораторному копрі, а пізніше висушують у сушильній шафі. Зразки випробовують на важільнім приладі (рис. 10).

Рис. 8. Зразок для випробувань на розтяг.

Рис. 9.Стержньовий ящик для Виготовлення зразків.

При випробування на важільному приладі перед закріпленням в затискачах 1 важіль 2 встановлюють в горизонтальне положення за допомогою вантажу 3. Обертанням гайки 4 підіймають нижній захват у верхнє крайнє положення, встановлюють зразок, затягують затискачі до щільного дотикання їх із зразком; після цього витягують затвор 5. Шріт з воронки 6 висипається у відро 7, і на зразок поступово накладається розтягуюче зусилля.

Рис.10. Прилад для визначення границі міцності при розтягу зразків.

В момент розриву зразка важіль 2 падає; при цьому зат-вор 5 перекриває вихідний отвір воронки 6. Шріт зважують і виз-начають границю міцності на розтяг за формулою

де  - границя міцності при розтягуванні, Па; Р - наванта-ження прикладене до зразка, Н; Q - вага шроту, кг; F - площа поперечного січення зразка, м². Результати заносять в протокол випробувань (таблиця 7).